Буковинський інтелектуальний календар ВЕРЕСЕНЬ 2017

 
ВЕРЕСЕНЬ
 
7(17) вересня – 200 років від дня народження юриста,
журналіста, публіциста, фольклориста і
громадсько-культурного діяча Георге Гурмузакі (7.09.1817 - 13.05.1882)
 

   Народився у родовому маєтку Чорнівці під Чернівцями. Як і прийнято було на той час в заможних родинах, Георге Гурмузакі закінчив Чернівецьку вищу німецьку гімназію та юридичний факультет Віденського університету. 

   Всі члени родини Гурмузакі мали в Чернівцях свої справжні міські (столичні) резиденції, тому хлопець разом з братами одразу активно включився в громадсько-політичну та культурологічну працю. Георге Гурмузакі мав схильність до творчої роботи, тому відомий як публіцист, фольклорист і громадсько-культурний діяч.

   В 1848 році Георгій Гурмузакі разом з молодшим братом Александру (1823–1871) надрукував перший номер газети «Буковина» («Bucovina»), редактором якої він став. На шпальтах висвітлювались новини з політичного та культурного життя Буковини. Газета друкувалася двома мовами – німецькою та румунською. Одночасно Георге Гурмузакі був засновником журналу «Foaiei» («Листок»), який виходив впродовж 1865–1869 років. На сторінках цього журналу друкувалась поезії, проза та театральні п’єси. На сторінках багатьох часописів Георге Гурмузакі опублікував низку статей і рецензій з питань румунського фольклору, культури тощо. Георге - автор статей: „Професія політичної віри" (1863), „Бібліографія" (1865), „Румунські народні загадки на Буковині" (1867), „Румунське літературне товариство в Бухаресті" (1867), „Один добрий румун" (1868), „Про збірку Д. Петріно „Надмогильні квіти" (1868).

   Він був засновником і активним учасником «Товариства румунської культури та літератури на Букови¬ні» (1862), яке очолював впродовж 1865-1882 років. Георге Гурмузакі – один із засновників «Товариства плекання музики на Буковині», що було справою честі на той час кожного освіченого чоловіка.

   Він обирався депутатом Буковинського сейму і Віденського парламенту. Його син, Євдоксій (18.06.1845 - 10.06.1936), також був відомим політиком та культурним діячем Буковини.

   Відійшов у вічність Георге Гурмузакі 13 травня 1882 року і похований у Чернівцях на Руському цвинтарі.
 
 
 
14 вересня – 155 років від дня народження всесвітньо відомого вченого-юриста,
педагога, засновника сучасної соціології права,
ректора Чернівецького університету
Євгена (Еліаса) Ерліха (нім. Eugen Ehrlich,1862-1922)
 
   Він народився у Чернівцях, яке на той час стало крайовим центром Австро-Угорської імперії, у сім’ї доктора права Симона Ерліха і його дружини Елеонори (дівоче ім’я Доненфельд). Невдовзі батька призначили адвокатом у Самборі, що неподалік Львова, тому сім’я переїхала на нове місце проживання. Там пройшло його дитинство, він отримав загальну освіту у Самбірській польсько-мовній публічній гуманітарній гімназії, в якій поряд з іншими мовами викладалася й німецька. З дитинства Євген Ерліх мав схильність до навчання і вже з початкової школи був одним з кращих учнів класу. Вищу юридичну освіту отримав, навчаючись два роки у Львівському університеті, а продовжив – у Віденському університеті, який закінчив у 20 років. В 1886 році здобув ступінь доктора права і залишившися у Відні. Якийсь час Євген Ерліх займався адвокатською практикою, але переважно свій час він витрачав на заняття улюбленою наукою – вивчення загальної теорії права та римського права.

   У 1893 р. в Берліні вийшла перша його наукова праця «Мовчазне волевиявлення», за яку у Віденському універси¬теті був удостоєний звання приват-доцента (вчене звання позаштатного викладача вищої школи). В 1896 році за активну діяльність у сфері права Ерліху присвоєно звання екстраординарного професора, в цьому ж році його було запрошено на цю посаду в Чернівецький університет. У 1900 році на підставі опублікова¬ної рік перед тим в німецькому місті Ієні монографії «Примусове і непримусове право в цивільному кодексі Німецької імперії» Євген Ерліх отримав звання ординарного (штатного) професора римського права і працював на цій посаді у нашому університеті до початку Першої світової війни. За високий і заслужений авторитет в наукових колах в 1901 році оби¬рався деканом юридичного факультету, а в 1906-1907 роках – ректором університету, і, за посадою, депутатом місцевого парламенту.

   Євген Ерліх в силу своїх можливостей, адже був надзвичайно зайнятою людиною, брав активну участь у громадсько-політичному житті та виступав в пресі з актуальних питань соціально-культурного життя міста та краю. Він обирався до міської ради, де активно боровся проти бездіяльності та корупції, оголосивши навіть про намір створити «партію чистих рук», займався правотворчістю в місцевому парламенті.

   Майже 25 років праці присвятив Чернівецькому університету, невтомно реалізуючи своє життєве кредо: «Копати криницю життя». За спогадами колег та студентів, які в нього навчалися, Євген Ерліх ко-ристувався незмінним авторитетом як блискучий викладач. Він один читав весь курс римського права, який вивчався надзвичайно інтенсивно і докладно – по 7-8 пар на тиждень. І це крім консультативних годин, закладених у розкладі занять.

   В 1909 році Ерліх засновав тут широко відо¬мий науково-навчальний семінар (форма практи¬чних занять, щоправда, для випускників, а не студентів) з «живого права», який пізніше приніс йому світову славу. На заняттях його учасники займалися дослідженнями звичаєвого права Буковини, хоча коштів для реалізації всіх планів бракувало. Вчений вважав, що семінари «живого права» дадуть «можливість студентам пізнавати науковий метод» і пробудять в них сві¬домість дійсності. «Достатньо було мені, — пише він, — поспілкуватися із студентом п’ять хвилин для того, щоб помітити, як перед ним відкривається новий світ... Тисячі справ, на котрі він до цього часу не звертав ніякої уваги, отримували для нього нове життя... ставали для нього свідками живого права». Як педагог і дослідник Євген Ерліх намагався поєднати навчальний процес із практикою. Проводячи свої дослідження переважно у сільських околицях Чернівців, він намагався здійснити особливий «юридичний прийом», який передбачав до-слідження правових відносин таких господарських одиниць, як селянський двір, фабрика та інші. Разом із викладачем політекономії професором Дунгером проводив екскурсії студентів на підприємства з метою вивчення їх виробничої діяльності.

   Діяльність семінару під його керівництвом швидко отримала визнання в юридичних колах, про це свідчить, наприклад, опублікування в 1911 році Товариством українсько-руських правників у Львівському «Правничому віснику» і окремим випуском праці «Про живе право» з описом методології дослідження, праці «Живе право народу Буковини» (1913). Не випадково, очевидно, ним обрано й тему джерел права, їх застосування, які він брав з правдивої дійсності. Спостерігаючи за життям багатонаціональної Буковини та Галичини, у яких етнічні групи прагнули зберегти культурну ідентичність, Ерліх помітив, що не всі норми чинного законодавства застосовуються або виконуються, існує чимало відносин, які взагалі не врегульовані законодавством, зате діють і часом застосовуються судами інші норми, вироблені у процесі співжиття. Так він створив «живе право», як його згодом і назвав.

   А ще студенти пригадували, що ніхто не міг зрівнятися з Євгеном Ерліхом у швидкості ходьби. Хоча він майже весь свій час знаходився в університеті. Вдома застати його було неможливо, хоч і проживав зовсім недалеко від корпусу юридичного факультету, на вулиці Штайнгассе, 28 (нині Переяславська), мабуть, аби не витрачати часу на дорогу.

   Про особисте життя Ерліха відомо небагато. Він був неодружений. Зовнішньо, зі слів сучасника, був подібний на Лорда Байрона, чим пишався; мав струнку статуру, виразні риси обличчя, високе чоло, веселий характер, добре почуття гумору. А свій вільний час він вважав за потрібне проводити із своїми друзями-інтелектуалами в добрій бесіді. До них належав безперечно Йозеф Алоїз Шумпетер –світило світової економічної і соціальної науки, австрійський і американський економіст, соціолог та історик економічної думки, який у молодості працював в чернівецькому університеті як екстраординарний професор і читав фінансове право. А також компанію їм складав знаменитий австрійський юрист, основоположник криміналістики, фундатор кримінальної психології Ганс Густав Адольф Гросс.
   Активна наукова діяльність Євгена Ерліха, зацікавленість його «семінарами» створили йому широке визнання в юридичному світі. Світове визнання серед теоретиків права професору Євгену Ерліху принесли дослідження в галузі соціології права, які він виклав у друкованих працях, найвизначніша з яких — «Основи соціології права», яка була неодноразово перевидана багатьма мовами: англійською, французькою, японською та іншими.

   Він стверджував, що право генерує саме суспільство, а не законодавство, юриспруденція чи судова практика. Ідеї Ерліха отримали назву концепції «вільного права». Основу її становив «вільний» підхід до права, що полягав насамперед у такій практиці, коли суддя міг вирішувати справу на власний розсуд. Юриспунденція, на його думку, не повинна керуватися лише тим, що диктує закон, а має з’ясувати, що відбувається насправді.

   Основні праці Євгена Ерліха: «Мовчазне волевиявлення» (1893) ; «Примусове і непримусове право в цивільному кодексі Німецької імперії» (1899); «Основи соціології права» і «Обґрунтування соціології права» (1913); «Юридична логіка» (1917, 1918) ; «Про прогалини в праві» (1888); «Вільне право знаходження і вільне правознавство» (1903); «Соціологія і юриспруденція» (1916); «Про живе право» (1911). Вчений не завершив працю «Теорія суддівського правознаходження» (частково її опублікувавши 1917 р.). Ерліх видав і низку праць, присвячених іншим правознавчим, соціально-культурним, політичним питанням. Наприклад: «До питання про навчання жінок» (1895), «Міжнародне приватне право» (1906), «Завдання соціальної політики на австрійському сході» (1916, 4-е вид.), «Національні проблеми Австрії» (1917), «Бісмарк та світова війна» (1920). У 1922 році в журналі «Архів соціальної науки та реформи» була опублікована остання стаття  Ерліха «Карл Маркс та суспільне питання».

   Всього вченим опубліковано понад 70 робіт. Посмертно опубліковано дві збірки його праць: «Право і життя» (1967), «Закон і живе право» (1986) – обидві за редакцією найретельнішого дослідника його наукової спадщини Манфреда Ребіндера. Повне зібрання праць Ерліха могло б скласти кілька томів.

   Євген Ерліх отримав усесвітнє визнання і широку популярність як в Європі, так і за океаном завдяки своїм фундаментальним працям у галузі соціології права. Водночас наукові інтереси вченого розповсюджувались у сфері філософії, історії, психології, етики, права та соціальних (соціокультурних) явищ із такими їх характеристиками, як цінності, норми, значення. Багатьох сучасників вражала масштабність його дослідницьких задумів і справді титанічна праця щодо їх реалізації. На підтвердження цього наведемо лише один приклад: Ерліх вивчив близько 600 (!) томів рішень німецьких, австрійських і французьких судів, опитав сільське населення Буковини на предмет знання Австрійського цивільного кодексу для того, щоб дійти висновку, що тільки близько третини приписів закону застосовується у правовому житті.

   Згодом це дало підстави Карлу Реннеру, австрійському вченому, автору однієї з класичних соціологічно-правових праць того часу, першому Президенту Австрії, назвати Ерліха «людиною невтомної праці та невгамовного прагнення до знань».
Євген Ерліх володів багатьма мовами: англійською, датською, іспанською, італійською, німецькою, норвезькою, польською, російською, румунською, сербською, угорською, французькою, хорватською і більшістю із них писав свої наукові роботи. Світове визнання серед теоретиків права Євген Ерліх отримав як один із засновників так званої соціології права, особливо з того часу, коли він створив у Чернівецькому університеті свої семінари «живого права» для дослідження правової діяльності і почав викладати свої соціологічно-правові погляди в друкованих роботах.

   Після Першої світової війни брав участь у міжнародних конференціях, представляючи Австро-Угорщину. В 1914 році Ерліх був запрошений до США для читання лекцій про «живе право» в Чиказькому університеті. В цьому ж році Гронінгенським університетом в Голландії йому присвоєно почесний докторський ступінь поряд з відомими правознавцями того часу, як французькі юристи Леон Дюгі та Франсуа Жені, голандський правник У. Губер.

   У 1918 році, коли він був у Швейцарії, то неодноразово виступав з доповідями перед спілками юристів у Берні і Цюріху. За короткий час перебування у Бухаресті в 1921році посприяв виникненню там спілки з дослідження «живого права». Незважаючи на те, що основну частину свого життя Євген Ерліх прожив і творив у Чернівцях, майже всі його праці були видані в Німеччині. У зв'язку з цим він визнається деякими дослідниками представником німецької правової науки. Багато праць ученого перекладено англійською, японською мовами. Він по праву залишився неперевершеним авторитетом для науковців, які займаються соціологією. Саме на його праці посилаються такі відомі американські і японські соціологи як, Роско Паунд, Отосіро Ісісака, Тетсу Ізомура та інші.

   Проте трагічні історичні події початку ХХ століття дуже швидко поламали йому всі плани як науковця, та власне і саме життя. Початок Першої світової війни, розпад Австро-Угорщини, перехід Буковини до Румунії, переформування новою владою Чернівецького університету драматично вплинули на життя й академічну працю Ерліха. Він їде до Відня, а згодом до Швейцарії, хоча все ще не знає подальшої своєї долі. Спочатку Ерліх думав виходити на дострокову пенсію, запропоновану румунськими властями. Мав надію оселитися й займатися науковою роботою у Швейцарії; однак, отримавши відмову, яку важко переніс, починає навіть думати про те, щоб «усамітнитися в якомусь гніздечку, в ідеалі в Італії, аби спокійно завершити свої дні: назавжди залишити наукову й публіцис¬тичну діяльність» Утім Ерліх таки вирішує повернутися до Чернівців. В листопаді 1918 року вчений, як «рішучий представник німецької нації», був звільнений з роботи в університеті. З часом румунський уряд все ж таки дозволив йому викладати у Чернівецькому університеті. Але, щоб уникнути різних нападок, які мали місце що до нього в Чернівцях, наприкінці 1921 року він переїжджає до Бухаресту. Між тим, у 1919 році кафедру, яку він очолював, посів його учень. Проти його повернення відкрито виступили нове керівництво тепер уже румунського університету та частина радикально налаштованого національного студентства. Ерліха називали “зрадником”, указали на зміну релігійної конфесії, єврейське походження, а також свого часу висловлені реформаторські ідеї щодо перетворення університету на спеціалізований вищий навчальний заклад. Ерліх, будучи соціологом і вченим - реформатором, вважав недоречним для краю існування університету, в якому майже всі стають юристами, філософами, службовцями, тоді як відсталий, на його думку, край, потребує фахівців прикладних спеціальностей.

   Завдяки авторитету Ерліха як вченого, саме з його ім’ям довгий час асоціювали в Європі Чернівецький університет, впливовим знайомствам у Бухаресті, він мав аудієнцію у короля, що на той час вважалося як винятковий випадок, у липні 1921 року, окремим рішенням Міністра просвіти в університеті було створено кафедру філософії права та соціології, яку він мав очолити. Незважаючи на подальші протести, Ерліх міг поновити науково-викладацьку діяльність.

   І хоч планів було чимало, цьому так і не судилося збутися: прогресуюча хвороба цукрового діабету, вимушена в зв’язку з цим ампутація ніг, обірвали життя Ерліха у Відні 2 травня 1922 року, де й похований. Йому було на той час всього 59 років.

   Самий серйозний та авторитетний дослідник і популяризатор наукової і педагогічної праці, засновника соціології права Євгена Ерліха німецький правознавець, ординарний професор, завідуючий кафедрою теорії держави і права Цюрихського університету в Швейцарії Манфред Ребіндер (нім. Manfred Rehbinder) від 1962 року присвятив йому велику кількість праць. Проте до сьогодні вони не перекладені на українську мову. У 1967 році Ребіндер опублікував монографію «Обґрунтування соціології права Євгеном Урліхом», у якій дав ґрунтовний позитивний аналіз соціологічної концепції Ерліха. Зусиллями професора Ребіндера була перевидана третім (1967) і четвертим (1989) виданням основна робота Євгена Ерліха «Обґрунтування соціології права» (перше видання — 1913 р., друге — 1929 р.), а також скомпонована і видана нова збірка його робіт «Закон і живе право».
В Україні наразі тільки часопис «Проблеми філософії права» вперше після 1911 року опублікував переклад деяких праць Євгена Ерліха українською мовою.

   Славетному буковинцю Євгену Ерліху у Чернівцях відкрили дві меморіальні дошки за адресою вул. Горького, 20 та на корпусі юридичного факультету Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича за адресою вул. Університетська, 19.