Буковинський інтелектуальний календар . ЖОВТЕНЬ - 2016

                                                                                                     

                                                     ЖОВТЕНЬ 2016

 
 
7 жовтня – 130 років від дня народження доктора теології та філософії, професора Ромуїла КИНДІ (1886–1973)
 
Народився у м. Авріг (Румунія). Навчався у м. Сибіу (1897–1905). Вищу освіту здобув на теологічному факультеті Чернівецького університету (1905–1909). Для поглиблення набутих знань відвідував курси спеціалізації з історії у Берліні (1910–1911) та Лейпцигу.

У 1919 році переїхав до Чернівців, де в Чернівецькому університеті став титулярним професором всесвітньої історії церкви теологічного факультету (1919–1922), завідувачем кафедрою середньої світовій історії та сучасного мистецтва на факультеті літератури та філософії в Чернівцях (1922–1940).

Обирався деканом факультету літератури та філософії в 1923–1924 навчальному році та на 1925–1926 навчальний рік – ректором Чернівецького університету.
Протягом 1940–1947 років – професор всесвітньої історії факультету літератури та філософії університету в м. Клуж-Напока (Румунія).

Був членом-фундатором Інституту історії та мови Чернівецького університету; засновником та керівником періодичного видання «Сучава», почесним членом товариства «Православна Академія», сенатором Чернівецького університету.

Помер 19 січня 1973 року в рідному місті Авріг.
 
 
 
 8 жовтня – 160 років від дня народження історика, етнографа, священика
Димитрія ДАНА (1856–1925)
 
Димитрій Дан народився 8 жовтня 1856 року у Сучаві. Закінчивши семінарій з теології, став священиком. Учився на філософському факультеті Чернівецького університету. З 1880 по 1881 рр. він – священик в парафії Магала, пізніше – в Южинці, а з грудня 1890 р. по квітень 1896 р. – парохом у Лужанах.

Все своє життя присвятив вивченню історії народів Буковини, їхніх звичаїв, традицій, культури. Священик Димитрій Дан збирав, записував народні вірші, пісні, легенди, звичаї, традиції румунського та українського народів. Вивчав також звичаї та історію вірменського народу. Залишив багату спадщину й про фольклор циган, липован та євреїв.

Димитрій Дан публікував розвідки про буковинські пам’ятки, румунські прізвища, діячів культури Буковини, матеріали у галузі історичної літератури, а саме: стародавні літописи, хроніки. Найвідоміші його монографії: «Хроніка Радауць», «Опис монастиря і району Путна», «Буковина».

Помер 25 травня 1925 року і похований на православному цвинтарі у Чернівцях.
 
 
 
17 жовтня – 165 років від дня народження політичного діяча, голови товариства «Український Народний Дім» Єротея ПІГУЛЯКА (1851–1924)
 
Народився в с. Мамаївці. Початкову освіту здобув у дяківській школі під наглядом свого батька. З 1860 року навчався у православній народній школі в Чернівцях. З 1865 року був учнем греко-східної вищої реальної школи (реальної гімназії).

Опанувавши в шкільні роки німецьку мову, 1871-го року Єротей Пігуляк вступив до Віденського технічного університету, де вивчав хімію та природознавство.
1875-го року Єротей Пігуляк повернувся до Чернівців, де на нього чекала посада вчителя Державної реальної школи – нині Чернівецька ЗОШ № 2. Пізніше Єротей став професором Чернівецької вищої реальної школи.

До активної громадської діяльності Єротей Пігуляк почав долучатися в студентські роки. Ще у Відні Єротей став активним учасником академічного товариства «Січ». Відразу після повернення на Буковину, Є. Пігуляк долучається до місцевих народовців. Стає активістом та лідером «Руської Бесіди» (1884), «Руської Ради» (1885),«Руського Народного Дому» (1884) у Чернівцях. Був членом українського «Товариства православних священиків Буковини» (відстоювало права православних української Буковини, протистояла насильницькій румунізації церкви у краї). Особливу увагу Єротей Пігуляк приділяв молодіжному руху. У зв’язку з цим він постійно проголошував:«...Яка молодь, така буде доля народу...»

Пам’ятаючи, як у студентські роки був «січовиком», Єротей Пігуляк активно розвивав «січовий рух» на Буковині. Зі своєю просвітницькою місією він «йшов у народ», намагався не оминути увагою жодного українського населеного пункту Буковини. Допомагав відкривати учбові заклади та читальні. Був одним з фундаторів першого українського селянського кредитного об’єднання «Руська Каса».

Поряд з громадською діяльністю, Єротей Пігуляк активно займався політикою. 1890-го року Пігуляк обирається послом до Буковинського крайового сейму. Він був послом крайового сейму протягом 28 років (1890–1918). У сеймі активно працював у комісіях, був членом Крайового виділу (виконавчого органу сейму), Крайової шкільної ради. Завдяки його зусиллям 1896-го року у Чернівцях було відкрито «Цісарсько-королівську нижчу гімназію» з паралельними українськими класами. Це була друга державна гімназія в Чернівцях, і перший український навчальний заклад такого рівня.

1898-го року Єротея Пігуляка обирають послом до Австрійського парламенту. У тогочасному парламенті буковинських українців представляли Єротей Пігуляк разом з Миколою фон Васильком.

Під час боротьби за українську державність на Буковині (1918), Єротей Пігуляк активно відстоював право буковинських українців на самовизначення. Був одним з фундаторів Українського крайового комітету Буковини та організаторів Буковинського віче.

Після того, як королівська Румунія окупувала всю територію Буковини, Єротея Пігуляка (незважаючи на вік і хворобу) було заарештовано (1919). Решту життя він провів в еміграції у Чехословацькій Республіці. Відійшов у вічність 9 жовтня 1924 року.
 
 
 
20 жовтня – 195 років від дня народження піаніста, музичного фольклориста, педагога Кароля МІКУЛІ (1821–1897)
 
Народився у Чернівцях. Спочатку вивчав медицину у Віденському університеті, а потім переїхав до Парижу.

З 1844 по 1847 рр. навчався музиці і ретельно займався фортепіанною грою з Ф. Шопеном та теорією композиції з Г. Ребером. У 1848 році повернувся на батьківщину і почав виступати у концертах як піаніст.

У 1887 році заснував власну музичну школу, яку очолював до кінця свого життя. Його учнями були видатні органісти та музичні діячі: Рудольф Шварц, Мечислав Солтис, Чипріан Порумбеску та інші.

Деякі його фортепіанні твори носять відбиток впливу Шопена, а частково Шумана, дуже мелодійні, чудово гармонізовані, бездоганні за формою та фактурою. Деякі з них увійшли до програм фортепіанних класів.

Композитор видав повне зібрання творів Шопена в 17 томах 1879 р. в Лейпцигу. Він також є автором численних фортепіанних п’єс, творів для скрипки і кларнета, хорів, пісень, мазурок, полонезів, вальсів, обробок музичного фольклору різних народів.

Перша бібліотека Буковини (тепер – Наукова бібліотека Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича) була створена на кошти меценатів, серед них був і Кароль фон Мікулі, який передав у фонд будівництва бібліотеки усю виручку (1030 флоринів) від своїх зимових концертів 1850–1851 рр.

З 1858 року займав посаду директора Галицького Музичного Товариства у Львові. Диригував у концертах та одночасно виступав як піаніст, разом з тим, присвятив себе педагогічній діяльності та приділяв вільний час композиції, створюючи духовну, вокальну та інструментальну музику. У 1887 році заснував власну музичну школу, яку очолював до кінця свого життя. Його учнями були видатні органісти та музичні діячі: Рудольф Шварц, Мечислав Солтис, Чіпріан Порумбеску та інші.

Похований у Львові на Личаківському цвинтарі, поле № 77. На стіні львівського вірменського собору встановлено епітафію зі скульптурним портретом митця (скульптор Ципріан Годебський).

В австрійський період центральний парк Чернівців носив ім’я Мікулі, його іменем була назва вулиця міста.
 
 
 
28 жовтня – 135 років від дня народження громадського діяча і педагога
Дмитра МАКОГОНА (1881–1961)
 
Народився в м. Хоростків на Тернопільщині, у селянській родині.

Навчався в гімназії Тернополя, 1902 року виключений за агітаційну підтримку Івана Франка під час виборів до Райхсрату Австро-Угорщини.

1902 року закінчив учительську семінарію в Заліщиках (екстерном). Переїздить на Буковину і з вересня 1903 року учителює у буковинських селах Чорнівка, Лукавиця, Веренчанка.

У 1914−1918 роках перебував на Італійському фронті. Повернувся додому, коли Північну Буковину захопила королівська Румунія, запровадивши в краї жорстокий окупаційний режим. Однак і в цих умовах Д. Макогон розгортає активну літературну й громадську діяльність. Стає співзасновником і одним з авторів місячника «Промінь», докладає зусиль для відновлення педагогічного журналу «Каменярі» (виходив 1911–1914, 1921–1922 роках), співвидавець журналу «Іскра» (1907), сатиричного журналу «Щипавка» (1922). Співпрацював з журналами «Жало», «Оса», «Зеркало» та іншими. У 1907 р. в Чернівцях побачила світ перша книжка Макогонових творів – поетична збірка «Мужицькі ідилії», що стала помітним явищем у літературному житті Буковини початку століття.

До 1956 року працював учителем – на Буковині (1903–1914, вчитель Української гімназії у Чернівцях, 1919–1922) та Галичині (1923–1956 роки; зокрема, в Ходорові, де вчив української мови).

Автор багатьох січових пісень.

Два тижні не дожив Дмитро Макогон до свого 80-річчя. Помер 14 жовтня 1961 р. у м. Івано-Франківському, там і похований.

1987 року в Хоросткові встановлено меморіальну таблицю. 1996 року відкрито погруддя (скульптор – Я. Ворончак).
 
 
 
жовтень – 185 років від дня народження ректора Чернівецького університету, доктора філології, професора Йогана ВРОБЕЛЯ (1831–1909)
 
Народився в м. Ополе (Польща, на той час – Австрійська імперія) в бідній родині. Відвідував гімназію у рідному місті. Після смерті батьків залишився без засобів існування і без притулку. Але незважаючи на великі труднощі й нестатки, продовжував навчатися в гімназії у Бреслау (нині Вроцлав, Польща), яку закінчив 1855 р. Потім вивчав теологію в місцевому університеті, згодом звернувся до вивчення класичної філології. Під керівництвом корифеїв Ф. Гаазе, А. Росбаха, М. Геріца, Е. Люберта він брав участь у філологічному семінарі впродовж 8 семестрів, а також у конкурсних роботах семінаристів і здобував почесні премії. За виконання ораторського конкурсного завдання Вробель здобув академічний приз.

Після захисту 1865 р. дисертації й отримання звання доктора філософії виїхав до Петербурга, де працював доцентом класичних мов.

У 1867 р. запрошений працювати викладачем Краківського, а згодом – Львівського університетів.

Після відкриття університету у Чернівцях запрошений працювати в ньому. Двічі Йогана Вробеля обирали деканом філософського факультету.

На 1884–1885 навчальний рік Йоган Вробель був обраний ректором Чернівецького університету.

Протягом багатьох років він був також головою екзаменаційної комісії для кандидатів на викладання в середніх школах Буковини.

Йоган Вробель провадив широку дослідницьку й наукову діяльність, займався вивченням граматики, лексики класичних мов та літератури.

До основних його наукових праць належать: «Про новий рукопис Гесіода», «Про значення класичної філології для гуманістичної освіти та предметного навчання».
 
Помер у 1909 р., похований у Чернівцях.