Буковинський інтелектуальний календар . ГРУДЕНЬ - 2016

                                                                                                           ГРУДЕНЬ 2016

 

 
12 грудня - 200 років від дня народження художника Яна ЛУЧИНСЬКОГО (1816–1855)
 
Ян Петро Лучинський народився 12 грудня 1816 року у Чернівцях в українській родині. Творчі роки його короткого життя минули в українсько-польському середовищі Львова. Вчився він у місцевих малярів. Його вважали здібним малярем і відносили до групи «малі майстри польського пейзажу». Він мав дар портретиста та майстра натюрмортів. В його роботах є міфологічні та релігійні композиції. Твори митця зберігаються у музеях України та Польщі. Ян Лучинський один з тих галицьких майстрів, хто залишив після себе велику спадщину, але час і досі приховує від нас переважну більшість його полотен.

Нікуди зі Львова не виїздив, там писав образи для костьолів. Прожив 39 років, похований у Львові.
 
 
 
19 грудня – 110 років від дня народження поета, художника, іконописця
Стефана ШИМАНОВИЧА (1906–1984)
 
Походив з польської родини. Поет-самоук, художник, фотограф, працював бібліотекарем. Малював ікони та корогви.

У Кіцманському районі в приміщенні Будинку культури восени 1944 року Стефан Шиманович організував бібліотеку.

За любов до України його впродовж життя переслідували румунська сигуранца і радянські органи безпеки.
 
 
 
22 (25) грудня – 175 років від дня народження митрополита Буковини,
ректора університету Володимира де РЕПТИ (в миру Василь) (1841–1926)
 
Народився Володимир (світське ім’я Васитль) в с. Банилів (що нині на Вижниччині). Навчався спочатку в гімназії, а потім – в богословському інституті. Невдовзі консисторією був направлений на навчання до Віденського університету. Слухав лекції в університетах Бонна, Мюнхена, Цюріха.

У 1872 р. після повернення на Буковину його призначають шкільним інспектором Чернівецької округи та викладачем гімназії. Паралельно з цим В. Репта був префектом Духовної семінарії. 9 вересня 1873 р. указом імператора його призначено титулярним, а 4 вересня 1875 р. – ординарним професором на кафедрі Нового Завіту.

В 1878–79, 1885–86, 1888–89 та 1893–94 рр. був деканом богословського факультету; 1883–84 рр. – ректором університету. З 1876 по 1895 р. займав посаду дільничного шкільного інспектора, де суттєво сприяв покращенню навчання в школах.

У 1875 році у віці 34 років постригся в ченці, 1890 року став архімандритом, 1899 року – єпископом радовецьким, а з 1902 по 1924 рр. – митрополит Буковини. Обирався депутатом австрійського парламенту.

Громадськість столиці краю обрала о. Володимира почесним громадянином м. Чернівців.

У студентські роки він організував на Буковині перше Шевченківське свято. Йому також належать деякі богословські праці, які відіграли свою роль в історії буковинського богослов’я. Найвідомішою з них була «Психологія і її значення для розвитку, вдосконалення і здійснення релігійних почуттів» (1838) німецькою мовою, «Релігійні звичаї, традиції та манери в їхньому значенні для розвитку культури» (1888). У 1889 р. був виданий «П’ятнадцятий вісник про стан державних шкіл і народних шкіл крайового міста Чернівці».

Коли його сили з причини поважного віку ослабли, він добровільно поступився архієрейським престолом і жив у митрополичій резиденції до самої смерті. Помер 24 квітня 1926 р. у віці 85 років, похований в архієрейській гробниці на міському кладовищі.
 
 
 
30 грудня – 95 років від дня народження українського філософа, публіциста, педагога, кандидата філософських наук Василя ЧАЙКОВСЬКОГО (1921–2004)
 
Народився в с. Романківці, тепер Сокирянського району Чернівецької області, в сім’ї вчителя і учасника Хотинського повстання 1919 року.

У 1938 р. організував підпільну організацію, яка виступала за приєднання Буковини до Радянської України. Румунським військовим трибуналом двічі був засуджений до розстрілу, карався у фашистських таборах за антирумунські виступи.

У 1955 р. закінчив філологічний факультет Чернівецького державного університету (ЧДУ).

Вчителював, працював інспектором шкіл Новоселицького і Герцаївського районів. Впродовж 1964–1986 рр. – на кафедрі філософії ЧДУ: лаборант, завідуючий кабінетом, викладач, доцент. У 1994–1996 рр. – доцент Чернівецького обласного інституту післядипломної освіти. Кандидат філософських наук (1975).

Відійшов у вічність 9 червня 2004 р. у м. Чернівці.
 
 
 
 
 
110 років від дня народження доктора геологічних наук, професора
Павла КАНІБОЛОЦЬКОГО (1906–1950)
 
Народився у м. Царичанка Дніпропетровської області у сім’ї селянина.

Після навчання у церковно-приходській школі працював на шкірзаводі, служив у лавах Червоної армії. З 1924 року навчався на робітфаці та працював на Харківському електроламповому заводі. Потім, з 1927 по 1930 рр., навчання у Дніпропетровському гірничому інституті. Як відмінник залишився в аспірантурі. Після захисту кандидатської дисертації працював доцентом у тому ж гірничому інституті та за сумісництвом у Дніпропетровському університеті.

У 1944 році П. Каніболоцького було призначено на посаду ректора Чернівецького університету. З 1949 р. там же був завідувачем кафедри петрографії та корисних копалин.

За відбудову Чернівецького університету Наркомат УРСР нагородив Павла Каніболоцького знаком «Відмінник освіти».

У грудні 1947 року Павла Каніболоцького обрано депутатом Чернівецької обласної ради.

У січні 1950 року переведений на посаду завідувача кафедри петрографії та геології корисних копалин Дніпропетровського гірничого інституту.

Помер 13 серпня 1950 року у Дніпропетровську.
 
 
 
115 років від дня народження доктора біологічних наук, професора
Корнія ЛЕУТСЬКОГО (1901–1988)
 
Народився в селі Малахове, сучасного Березанського району Миколаївської області.

Після служби у Червоній армії, у 1924–1925 роках – директор дитячої колонії. Потім навчання в Одеському інституті народної освіти, праця викладачем педагогічного і машинобудівного інститутів у Кіровограді, старшим науковим співробітником науково-дослідного інституту харчування. Упродовж 1934–1941 років – старший науковий співробітник інституту біохімії Академії наук УРСР та завідуючий біохімічної лабораторії Інституту праці у Києві. У повоєнні роки працював проректором з наукової роботи і завідувачем кафедри біохімії Львівського державного університету.
 
З 1949 по 1968 рр. – ректор Чернівецького державного університету і завідувач кафедри біохімії. Був головою правління Чернівецької обласної організації товариства «Знання», членом Центральної ради Всесоюзного товариства фізіологів, біохіміків і фармакологів.

У 1962 році обраний почесним членом Чехословацького медичного товариства імені Пуркіне (Академія медичних наук Чехословаччини). У 1965 році присвоєно почесне звання «Заслужений діяч науки УРСР». Нагороджений орденами Трудового Червоного Прапора, Леніна та багатьма медалями. Помер у листопаді 1988 року.
 
 
 
115 років від дня народження українського композитора, музикознавця, диригента Миколи БОЙЧЕНКА (1896 (1894) – 1946 (1947)
 
Народився в Ізмаїлі (нині Одеської області), за іншими даними в Києві. У 1919 р. закінчив Київську консерваторію. Під час навчання працював акомпаніатором студентського хору Київського університету. Удосконалював професійну майстерність у Парижі. У 1919–1922 рр. викладав у Київській консерваторії гармонію. У 1922–1923 та 1929–1930 рр. працював у Кишиневі, там організував та очолив Спілку ліричних артистів.

У 1924–1929 рр. був викладачем теорії музики та композиції в Консерваторії святої Цецилії в Римі, у 1930–1932 рр. – у Парижі, у 1932–1938 рр. – у Чернівцях. Очолив хорове товариство «Буковинський Кобзар» і керував його хором, був директором і викладачем Вищої музичної школи.

Від 1938 року жив і працював у Бухаресті.

Упорядкував збірку «150 буковинських народних пісень із села Чунькова» (1935); автор п’єс, хорів, пісень на слова Тараса Шевченка, Юрія Федьковича, І. Мазепи, обробок народних пісень; автор драматичної опери на одну дію «Перед ранком», інсценізації народного обряду «Весілля»; для симфонічного оркестру написав поему «Україна», увертюру «Лісова пісня»; автор струнного квартету, фортепіанного тріо, «Української рапсодії» для фортепіано.

Помер 1946 або 1947 р. в Бухаресті, за іншими даними – в Угорщині.
 
 
 
120 років від дня народження австрійського художника 
Володимира ЗАГОРОДНІКОВА (1896–1984)
 
Австрійський художник російського походження, творчість якого була присвячена іконопису. Загородніков з дитинства до 1941 року жив у Чернівцях, куди приїхав 1900 року з Росії. Мистецтву навчався у художніх школах Чернівців та Парижу. Подорожував Буковиною, вивчав фрески її монастирів та іконопис у храмах. Поліетнічне та багатомовне середовище Чернівців, високий інтелектуальний рівень культурного життя збагачували і формували молодого митця. 1919 року у Чернівцях відбулася перша персональна виставка його творів. Він брав також участь у виставках чернівецьких митців 1922, 1938 та 1939 років. У Чернівцях Володимир Загородніков працював у майстерні художника Адама Кратохвілі.

Протягом року (1928-29) він навчався у Парижі в одній з найбільш відомих художніх шкіл Франції. Одночасно відвідував приватну мистецьку школу і студію у Парижі.
Пізніше (1936-37) Загородніков працював викладачем в художній школі Чернівців. Під впливом Артура Верони вивчав техніку іконопису. Від 1941 року митець жив у Австрії в м. Грац.

За визначні досягнення в станковому мистецтві та за створення низки стінописних сакральних композицій Володимир Загородніков нагороджений срібною медаллю та Золотим Почесним знаком міста Грац, а також Австрійським Почесним Хрестом науки та мистецтва (1977).

1983 року відбулася остання виставка художника «Містичні символи».

Помер Володимир Загородніков 9 листопада 1984 року у Граці.
 
 
 
120 років від дня народження ізраїльського живописця
Якова АЙЗЕНШЕРА (1896–1980)
 
Ізраїльський живописець. Під час Першої Світової війни служив у австрійській армії та повернувся у Чернівці. Закінчив Академію мистецтв у Відні.

У 1920-х роках у Чернівцях він вже був вправним графіком, який віддавав перевагу ксилографії.

Його перша персональна виставка відбулася 1929 року у Бухаресті. Яків Айзеншер входив у коло відомих митців та літераторів Чернівців, до якого належали Штейнбарг, Бернард Редер, Артур Кольнік та Рувен Рубін.

Потім провів п’ять років у Парижі. В 1935 році емігрував до Ізраїлю, м. Еретц. Протягом 15 років він викладав в Бецалел Академії мистецтв і дизайну в Єрусалимі.
 
Пізніше у 1970-х роках вже у Тель-Авіві займався друком з дощок, різьблених у Чернівцях.
 
 
 
 
130 років від дня народження польського живописця, графіка
Леонарда ВІНТЕРОВСЬКОГО (1886–1946)
 
Народився в м. Чернівці.

1893 в товаристві «Сокіл» у Львові проходив курси провідників сокільничих осередків. В програму 4-тижневих щоденних навчань входило багато дисциплін, в тому числі їзда верхи, на запряжених кіньми візках різного типу, на роверах, теорія гімнастики і вільні вправи з гантелями та гирями.

1894–1898 навчався в Академії мистецтв у Кракові. 1896 був нагороджений Срібною медаллю за свої студентські роботи. 1899–1901 продовжив навчання у мюнхенській Академії мистецтв.

1897 дебютував у Кракові на виставці Товариства прихильників образотворчих мистецтв. Пізніше його картини були представлені на виставках у Львові, Лодзі, Відні та Берліні. На початку своєї творчості писав портрети, пейзажі, жанрові сцени і релігійні картини. У 1899 році у Львові ілюстрував «Дванадцять легенд і переказів з Кракова».

1906 виконував розпис у костелі с. Ворохта; 1909 відбулася реставрація храму в Дунаєві, під час якої інтер’єр було розписано Л. Вінтеровським.

З 1910 р. 16 живописних панно Л. Вінтеровського прикрашали стіни «Скейтінґ-рінґу» (Львів).

Під час Першої світової війни працював в якості художника-документаліста при штабі австрійської армії.

Ще перед війною мешкав у Львові на вул. Dwernickiego, 11a (нині вул. Свєнціцького), а вже з 1920 переїхав у Варшаву.

Помер у Львові, а за іншим даними у Варшаві.
 
 
 
145 років від дня народження доктора біології та філософії,
професора Євгена БОТЕЗАТА (1871–1964)
 
Народився у с. Тереблече. Навчання починав у початковій школі рідного села, а закінчив отримання середньої освіти у м. Серет. Після чого вчився на природничому факультеті Чернівецького університету.

В 1897 році здобув вчений ступінь доктора біології, а в 1898 році – доктора філософії.

Професійну діяльність розпочав викладачем Чернівецької нормальної школи.

У 1904 році зробив відкриття у біології – дослідив і встановив наявність органів смаку у птахів. Найвідомішою працею є «Біологічне значення пташиного співу».
Викладацьку діяльність продовжив у Чернівецькому університеті.

На 1922–1923 навчальний рік був обраний ректором Чернівецького університету.

Член-кореспондент Румунської академії наук (1913), член-кореспондент Паризького товариства біологів (1908).

Помер Євген Ботезат у 1964 році.
 
 
 
145 років від дня народження письменника, професора, фахівця у галузі карного кодексу Константина ІСОПЕСКУ-ГРЕКУЛА (1871–1938)
 
Народився в родині директора середньої школи м. Чернівців і депутата Віденського парламенту Дмітрія Ісопеску, маму звали – Аглая Грекул.

Закінчив з блискучими результатами чернівецький ліцей.

Вищу правничу освіту одержав на юридичному факультеті Чернівецького університету. У 1897 році став доктором права у Чернівцях.

Поглиблював свої знання у Відні, Лейпцигу, Берліні та Гейдельберзі.

Повернувшись на батьківщину у 1906 році, склав професійний іспит на приват-доцента і став викладачем Чернівецького університету.

Він був першим румуном серед викладачів юридичного факультету. Через три роки отримав звання професора (1909). Протягом багатьох років на юридичному факультеті читав цивільне та кримінальне право, кримінальний процес. К. Ісопеску-Грекул як науковець займався проблемами уніфікації законодавства Румунії. Його праці публікувались німецькою та румунською мовами у наукових журналах Відня, Чернівців та інших міст. У бібліотеці Чернівецького національного університету імені Ю. Федьковича збереглися лише дві його праці.

Обрання Константина Ісопеску у 1930 році ректором Чернівецького університету строком на три роки дало можливість отримати йому у 1933 році звання «doctor honoris causa» за значні заслуги та вагомий внесок у науку, навчальну та політичну діяльність. У 1934 році обійняв посаду заступника декана юридичного факультету.

Окрім науково-педагогічної, займався і літературною роботою. Як поет, писав під псевдонімом Константін Верді.

Помер раптово 29 березня 1938 років, коли йому було лише 67 років.
 
 
 
 180 років-від дня народження ученого-філолога Іона СБІЄРИ (1836–1916)
 
Народився в с. Городник Сучавського повіту. Середню освіту майбутній буковинський учений здобув у містечку Радівці, а вищу – в Чернівцях та Відні. З 1862 по 1870 рр. він працював вчителем румунської мови у Першій німецькій гімназії, був учителем М. Емінеску.

Іон Сбієра був одним з провідних румунських учених-філологів, одним з видатних дослідників старорумунської мови та її пам’яток.

З 1875 р. і до 1906 р. був першим завідувачем кафедри румунської мови та літератури. Його курси з історії стародавньої румунської літератури не втратили свого наукового значення і до теперішнього часу.

Один із засновників Румунської Академії (1867).

Іон Сбієра тексти рукопису, писані кирилицею, вперше видав з латинською транскрипцією. Паралельно дослідник видав відповідні тексти перекладів Біблії 1648 і 1688 рр.
 
 
 
185 років – від дня народження доктора теології, професора
Василя МИТРОФАНОВИЧА (1831–1888)
 
Народився в с. Буденець (нині – Сторожинецький район Чернівецької області). Закінчив Чернівецьку гімназію, вступив на теологічні курси. Потім навчається у Віденському університеті – вивчає практичну теологію.

Після висвячення його в сан пресвітера викладає практичну теологію в православній теологічній установі у Чернівцях (1856–1859).

У 1861 році отримує звання екстраординарного професора теології, а в 1875 році призначений викладачем теологічного факультету, тільки що відкритого, Чернівецького університету імені Франца Йосифа.

У 1875–1876 та 1882–1883 навчальних роках – декан теологічного факультету.

В 1878–1879 навчальних роках – ректор Чернівецького університету імені Франца Йосифа.

В 1879 році за заслуги удостоєний звання почесного доктора теології, а в 1880 році – церковного ставропігійного священика.

Тривалий час В. Митрофанович займав посаду крайового радника та був депутатом австрійського рейхстагу, займався науковою роботою.

Помер у 1888 році.
 
 
 
190 років – від дня народження політичного діяча Василя ВОЛЯНА (1826–1889)
 
Народився у Перемишлі. Закінчивши місцеву гімназію вступив на медичний факультет Віденського університету, де здобув медичну освіту і докторський ступінь. Навчався за кошти українських меценатів отців Івана Снігурського та Григорія Яхимовича.

У Чернівцях з 1866 року. Був одружений на рідній тітці Миколи фон Василька.

Надзвичайно успішно Василь Волян працював у галузі медицини.

28 серпня 1866 року Доктора Воляна призначили лікарем у Чернівці. У складних умовах роботи він зарекомендував себе як найкраще. В середині 1880-их рр. взяв активну участь у будівництві крайового шпиталю у Чернівцях. А з 1886 до 1899 був його головним лікарем.

З 1875-го – екстраординарний професор судової медицини в університеті Чернівців. Крім того, у 1880–1888 рр. – президент Буковинської лікарської палати.

Помер Доктор Василь фон Волян у Відні. Тіло його було перевезене до Чернівців, де, після панахиди у греко-католицькій церкві, поховане на «Центральному (Руському) цвинтарі».

Звістка про смерть Доктора Воляна дійшла навіть до Великобританії (у тамтешньому медичному журналі було надруковано скорботне повідомлення), що свідчить про неабиякий авторитет і славу Василя Воляна у медичних колах того часу не лише в Австрії, а й далеко за її межами.

27 жовтня 1900 року у Чернівецькому крайовому шпиталі йому було встановлено бронзовий бюст. На жаль до наших днів він не зберігся.
 
 
 
200 років від дня народження громадсько-політичного діяча
Олександра МОРГЕНБЕССЕРА (1816–1893)
 
Народився у місті Ярославі (Польща) в родині, яка в давнину носила славне прізвище Накєльських і осіла в Краківському воєводстві ще у XVI ст. До середньої школи ходив спочатку в Ярославі, згодом – у Перемишлі, де й закінчив у 1833 р. шестирічну гімназію та дворічний курс вивчення основ філософії. Ще через чотири роки Моргенбессер отримав диплом випускника юридичного факультету Львівського університету. З ранніх літ у Олександра виявилася гостра жага до пізнання історії своєї нації та Речі Посполитої. Оскільки навчання в гімназії та університеті велося винятково німецькою мовою, про історію постання польської мови, народу, держави він дізнавався, вчащаючи на зібрання таємних національних студентських товариств. Перейнявшись ідеями визволення Батьківщини, молодий Моргенбессер протягом 1836–1841 pp. брав активну участь в діяльності таємних польських революційно-патріотичних організацій.

Після закінчення правничих студій Олександр Моргенбессер розпочав працю в судовій системі Імперії у Львові. У 1841 р. його було заарештовано за участь у польському революційно-патріотичному русі і запроваджено до Львівської міської в’язниці, де він перебував до 1845 р. Після звільнення з ув’язнення йому вдалося переїхати на роботу і проживання до Чернівців. У столиці Буковини він влаштувався працювати в конторі адвоката Гноінського, залишаючись, однак, під наглядом поліції з плямою політичного злочинця на репутації. У 1859 р. Моргенбессер відкрив власну нотаріальну контору в Садагурі (Садгорі). Через три роки він переніс її розташування до Чернівців, де й працював нотаріусом.

Переїхавши до Чернівців, Олександр Моргенбессер активно включився до участі в громадсько-культурній діяльності як у рамках Полонії, так і Буковини в цілому.
Творчий доробок Олександра Моргенбессера торкався, передусім, двох царин діяльності – літератури та історії. Історичні праці Олександра Моргенбессера стосувалися переважно питань історії Молдавської держави та польсько-молдавських відносин.

Помер у 1893р. в Чернівцях, де і похований на Руському кладовищі.
 
 
 
200 років від дня народження фольклориста, композитора
Антоні КОЦІПІНСЬКОГО (1816–1866)
 
Народився в м. Андрихів поблизу Кракова, за походженням поляк. Навчався гри на фортепіано, органі, а також мистецтву композиції у свого батька, органіста й керівника оркестру Львівського кафедрального собору.

10 років прослужив у австрійському військовому оркестрі в Чернівцях. З 1846 року переїхав до Кам’янця-Подільського (у той час це була територія Російської імперії), де давав уроки музики, а з 1847 працював у нотному магазині. Захопився фольклористикою, почав активно збирати й записувати українські народні пісні. 1849 року через політичні мотиви був висланий з Російської імперії, жив у Відні. У 1853 р. повернувся до Кам’янця-Подільського, з 1855 постійно проживав у Києві, займався видавничою справою. Відкрив нотні магазини в Кам’янці-Подільському, Києві, Кишиневі (нині столиця Молдови), Житомирі (останній мав назву «магазин музики, інструментів музичних і всякого роду приборів артистичних»; згодом Коціпінський віддав його під завідування своєму братові Юрію).

Брав активну участь у музичному житті Києва: і як організатор аматорських музичних вечорів, і як співак-виконавець (тенор).

Видавнича діяльність Коціпінського сприяла популяризації в Україні музичної, насамперед фортепіанної і пісенної, літератури, особливо творів місцевих композиторів М. Завадського, В. Заремби, Й. Витвицького, Ф. Яроньського,               Д. Бонковського та ін. Поміж видань Коціпінського – кілька пісень Л. ван Бетховена.