Буковинський інтелектуальний календар . ЛИПЕНЬ - 2016

                                                                                                                     ЛИПЕНЬ 2016 

4 липня – 130 років від дня народження українського педагога, літератора, лексикографа Івана ДОЩІВНИКА (1886–1973)

 
Народився у Банилові над Черемошем у незаможній сільській родині Тимофія й Олени Дощівників. Початкову освіту здобув у рідному селі, продовжив навчання у Чернівецькій гімназії. У 1906 р. став студентом філософського факультету Чернівецького університету, в якому провчився до 1910 року. Активно займався громадською та літературною діяльністю – був членом товариства «Союз».

Після закінчення університету викладав німецьку мову в другій гімназії, де раніше сам навчався, а згодом його перевели на роботу до Вижницької гімназії викладати українську мову і літературу. У 1921 р. його перевели на роботу до Констанци. Через два роки його перевели до Сілістрії а ще через два роки – на нове місце роботи в Роман. У 1941 р. І. Дощівника, як українця, було звільнено з роботи – передчасно пенсіоновано. Останні роки провів у Бухаресті, де помер 1973 року.

Ще за життя Іван Дощівник здобув авторитет знаного фахівця освітньої галузі. Його педагогічна, культурно-просвітницька, публіцистична діяльність зумовила тісні контакти з редакторами й співробітниками різноманітних буковинських та галицьких періодичних видань («Буковина», «Руська рада», «Читальня», «Діло», «Рідна мова», «Робітник», «Самостійність», «Час» та ін.). На своєму життєвому шляху педагог зустрів чимало видатних постатей, які відіграли значну роль у розвитку національної освіти. Праця Івана Дощівника як педагога, науковця, публіциста, видавця, культурно-просвітницького діяча шанувалася його сучасниками, а також сьогоднішніми освітніми діячами і науковцями.

В Констанці і Сілістрії Іван Дощівник написав низку оповідань.

Перебуваючи на фронтах Першої світової війни, Іван Дощівник пише багато творів: «Зрадники», «Шматок синього неба», «Вічний мир», «Бабине літо» та інші. Окрім письменницької діяльності, він займався і перекладами. Зокрема, переклав багато творів румунських письменників: Іона Крянге, Ніколає Гане, Александра Влахуце та ін. На схилі віку брав участь в укладенні українсько-румунського словника у Румунії. Літературна спадщина Івана Дощівника розкидана в різних часописах Буковини і Галичини, однак до цього часу ще ніхто не взявся за належне упорядкування та видавництво його творів.
 
 

6 липня – 150 років від дня народження буковинської художниці
Августи КОХАНОВСЬКОЇ (1866–1927)
 
Народилася в місті Кимполунг (Південна Буковина) в сім’ї чиновника. Згідно інформації, розміщеної в каталозі Сотбіс та у «Словнику польських та іноземних малярів, які працювали в Польщі…» (том 4, видання 1986 року), зазначається, що датою народження Августи Кохановської є 1863 рік. В цьому ж словнику місцем народження художниці вказана місцевість Садгора поблизу Чернівців (тепер входить у склад Чернівців).
 
Щоби розібратися в цьому, звернімося до біографії батька художниці. Йозеф Кохановський навчався у Чернівцях, де 1850 року закінчив міську гімназію. У «Списку випускників Чернівецької міської гімназії 1850–1853 років» під номером 18 записане прізвище, посада батька Августи та рік його смерті – 1892 (сайт bukowina.info). Тож можна припустити, що Й. Кохановський у дитинстві та у молоді роки мешкав у Садгорі, де одружився і де могла народитися Августа. Невдовзі родина виїхала до Кимполунгу – міста дитинства та юності їхньої доньки. А 1885 року вони повернулися до Чернівців, де батько отримав посаду в раді окружної управи.

У Чернівцях почалося серйозне захоплення Кохановської малюванням. У 1894 році вступила у Віденську Академію мистецтв. Навчалася там до 1899 року. Повернувшись до Чернівців, веде активне творче життя.

В академічній манері створювала портрети, пейзажі, сюжетні композиції, ілюстрації (техніки – олія, акварель, пастель, гуаш, вугілля, олівець). У портретах, деяких пейзажах відчутне романтичне забарвлення. Була близькою подругою О. Кобилянської. Проілюструвала її новели «Природа», «Битва», «Некультурна», «Меланхолійний вальс». Написала «Портрет О. Кобилянської» (1926).

Відома як етнограф, знавець гуцульського побуту та звичаїв. Створила картини «Гуцул з сапою», «Повернення гуцулів з ярмарку» (1906), «Освячення пасок на Гуцульщині» (1907), «Старий гуцул» (1910), «Великдень» (1911) та ін.

Вона брала участь у виставках у Чернівцях, а на інтернаціональній виставці мисливства у Відні (1910) її твори були відзначені дипломом і нагородою короля Франца-Йозефа – золотою брошкою.

Картини Августи Кохановської зберігаються в Чернівецькому краєзнавчому та художньому музеях.

2002 року в Лондоні три акварелі Августи Кохановської: «Палац єпископа», «Вулиця в Лодзі» («Резиденція буковинських митрополитів. Чернівці» та «Крайова управа у Чернівцях» – згідно атрибуції Т. Дугаєвої 2010 р.) та «Вид на Краків» були виставлені на аукціоні Сотбіс. Усі вони написані 1890-го, за кілька років до вступу художниці до Віденської Академії мистецтв.

2012 року у Чернівцях вийшло літературно-мистецьке видання «Августа Кохановська», яке було визнано Книгою року Буковини у номінації «Мистецтво». Це вже друге мистецьке видання про художницю. Перша монографія «Августа Кохановська. 1868–1927» побачила світ 2004 року.

Померла в місті Торунь (Польща). Згідно акту про смерть Августи Кохановської це відбулося 7 грудня 1927 року. В українських довідкових виданнях зустрічається дата смерті 7 грудня 1929 року.
 
 
 
7 липня – 125 років від дня народження буковинського художника
Пантелеймона ВИДИНІВСЬКОГО (1891–1978)
 
Народився в с. Суховерхів. Середню освіту здобув у Чернівецькій реальній гімназії (тепер СШ №2), а вищу – у Віденській академії красних мистецтв (1910–1914). Вчився в студії відомого художника Миколи Івасюка.

З 1926 року працює вчителем малювання і каліграфії в Сторожинецькому ліцеї (тепер гімназія). Він поєднував педагогічну діяльність з громадською – чернівецькі українські товариства запросили його ілюструвати книги для народу, з чим він справлявся якнайкраще. Пантелеймон Видинівський став творцем-засновником української ілюстрованої книги на Буковині. У цей період художник створив ілюстрації до творів О. Кобилянської («У неділю рано зілля копала», збірки новел «Але Господь мовчить»), роману О. Рогової «Син Гетьмана», виготовляє 20 ілюстрацій до чернівецького видання М. Старицького «Розбійник Кармелюк». Потім переїжджає в Чернівці, до 1938 року проживав на вулицях Маяковського, Наливайка. У 1940 році до Чернівців прийшла Радянська влада і його запросили працювати методистом-консультантом Чернівецького обласного будинку народної творчості. Організував художню студію, брав участь у створенні обласного товариства художників. Через сімейні обставини змушений був переїхати з сім’єю до Румунії. Опинившись в Яссах, він відкрив художню майстерню, виконував численні замовлення. Змушений виїхати до Браїли, з надією повернутись на батьківщину. І там пливли дні художника, доки не допливли до кінця таки там, в Браїлі.
9 червня 1978 року 87-літній патріот рідного краю, відомий український художник Пантелеймон Видинівський відійшов у вічність. Похований у Бухаресті.
 
 
 
17 липня – 100років від дня народження художника, дизайнера
Еда АРНО (спр. Арнольд Едельштейн) (1916–2008)
 
Ед Арно народився з ім’ям Арнольд Едельштейн в Інсбруку (Австрія) 17 липня в 1916 році, а незабаром його сім’я переїхала до Чернівців.

Упродовж 1938–1939 років навчався у паризькій художній школі дизайнерів та працював у столиці Франції аніматором-карикатуристом.

У 1939 р. повертається до Чернівців, аби продовжити працю карикатуриста, графічного дизайнера, сценографа.

У 1940–1944 роках, коли нацисти захопили Австрію, він і його родина були в гетто міста, а потім – депортовані в трудові табори. З приходом у 1944 році радянських військ був звільнений і в тому ж році перебрався до Румунії.

Твори митця публікувалися у найпопулярніших виданнях багатьох країн. У великому списку серед них є «Радянська Буковина» та «Крокодил».

До 1964 року жив у Румунії. Працював художником сцени у Національному театрі Бухареста, директором видавництва дитячої літератури у Бухаресті. Він був членом творчих спілок карикатуристів Румунії, Франції та асоціації карикатуристів Нью-Йорку.

Більше 40 років жив і працював у Нью-Йорку, публікуючи свої карикатури у численних відомих виданнях.

2002 року у Відні відбулася велика виставка його творів, після якої ім’я Еда Арно було внесено до списку найбільш популярних австрійців за останні 300 років.

Помер 27 травня 2008 року.
 
 
 
18 липня – 105 років від дня народження німецького історика, дослідника культури Буковини Рудольфа ВАҐНЕРА ( 1911–2004)
 
Народився в с. Дуліби поблизу Стрия (тепер Львівська область) в сім’ї австрійського військовослужбовця. У 1920 р. переїхав разом з сім’єю до м. Гура-Гумори (Південна Буковина), де у 1930 р. закінчив зрумунізовану (колись німецьку) гімназію. Того ж року вступив до Чернівецького університету, де вивчав германістику та історію на філософському факультеті, одночасно навчався на теологічному факультеті, вивчав грецьку мову та іврит. Продовжив навчання в німецькому університеті м. Марбурга, де захистив дисертацію на тему «Український реформаційний рух в Східній Галичині: його історичні, духовні та культурні засади».
Після важких воєнних років та англійського полону доктор Ваґнер з 1946 року розпочинає у Баварії надавати допомогу та підтримку всім німецьким біженцям зі Східної Європи. Брав активну участь у створенні та діяльності Земляцтва буковинських німців та заснуванні їх друкованого органу – газети «Der Sudostdeutsche» і довгий час був її головним редактором (1979–1995). У 1975 р. на честь 100-річчя Чернівецького університету підготував та видав колективну монографію «Alma mater Франціско-Йозефіна – Чернівецький Університет». Останньою фундаментальною працею патріота Буковини є ювілейне видання до 120-річчя Чернівецького університету «Від півмісяця до двоголового орла».

У цих своїх працях та у книзі «Вибрані розвідки до історії Буковини» (1991) крім статей про буковинських німців, подає також дослідження про інші народності Буковини, німецько-українські взаємини, місто Чернівці, буковинських особистостей (Ю. Федьковича, М. Василька, С. Смаль-Стоцького, В. Залозецького), джерела до історії Буковини. Прихильно ставиться до українського питання. Крім цього, він був співавтором і видавцем відомої книги з історії Чернівців «Чернівці у плині часу».

Рудольф Ваґнер належав до засновників «Німецько-українського товариства у Мюнхені».

У 1980 р. Рудольф Ваґнер став членом-кореспондентом української «Могилянсько-Мазепинської Академії Наук», з тодішнім осідком у Монреалі.

Визнаючи заслуги німецького вченого в дослідженні та популяризації історії багатонаціонального Чернівецького університету та Буковини, 3 липня 1997 р. вчена рада прийняла рішення про надання доктору Рудольфу Ваґнеру титулу «Почесний доктор Чернівецького університету».

Помер у Мюнхені 20 травня 2004 р.
 
 
 
21 липня – 195 років від дня народження класика румунської і молдавської літератури, фольклориста, громадського-культурного діяча Васіле АЛЕКСАНДРІ (1821–1890)
 
Народився в Румунії у боярській родині. 1834 року поїхав до Парижа, де вивчав медицину та право. 1839 року повернувся до Ясс. Перший з румунських авторів, хто почав збирати записи фольклорних творів – казок, легенд, балад. Автор ліричних і патріотичних поезій (збірка Дойни (Doine) (1842–1852), історичних драм, сатиричної побутової комедії (Ясси під час карнавалу).

Васіле Александрі – автор історико-патріотичних віршів «Легенди», «Нові легенди». Його перу належать комедії «Йоргу з Садагури», «Кириця в провінції», де автор викриває тогочасний суспільний лад. Писав також історичні драми. Один із засновників національного театру. Цікавився українською усною народною творчістю, зокрема народними думами і піснями. Йому належить прекрасна поетична обробка сюжету української народної пісні «Дунаю, Дунаю, чому смутен течеш?» Цей твір став основою балади письменника «Штефан і Дунай».

Автор слів «Хори єднання» – неофіційного гімну Румунії, музику до якого написав Александру Флехтенмахер.

Письменник підтримував тісні зв’язки з Буковиною, часто приїздив у Чернівці, друкувався у місцевих часописах. Буковинські композитори С. Воробкевич та             Є. Мандичевський поклали на музику низку поезій В. Александрі. Українською мовою його вірші перекладали В. Щурат, І. Бажанський, Д. Ботушанська.

Помер 22 серпня 1890 р. в с. Мірчешти Ясського повіту.
 
 
 
21 липня – 135 років від дня народження письменника, перекладача, публіциста
Івана ДІБРОВИ (1881–1917) 
 
Іван Діброва (справжнє прізвище – Гордий Гаврило Васильович) народився в с. Добринівці, нині Заставнівського району, на Буковині. Навчався в Чернівецькій учительській семінарії. Через політичну неблагонадійність 1903 р. його було виключено з семінарії й заарештовано. Того ж року розпочав літературну діяльність. Твори Івана Діброви друкувались на сторінках газет «Буковина», «Народне багатство», «Громадянин», «Іскра», в журналі «Промінь».

За своє коротке життя письменник встиг написати кілька циклів віршів, майже два десятки оповідань, низку критичних статей, перекласти деякі твори російських та німецьких авторів.

Помер 6 червня 1917 р. у Відні (Австрія).

У 2002 р. були видані «Вибрані твори» Івана Діброви (Чернівці: Прут).