Буковинський інтелектуальний календар . СЕРПЕНЬ - 2016

                                                                                                              СЕРПЕНЬ 2016 

 

 
9 серпня – 105 років від дня народження поета, публіциста, перекладача
Ореста МАСИКЕВИЧА (1911–1980)
 
Народився в с. Неполоківці Кіцманського району на Буковині. Дитинство пройшло в с. Шипинці. Навчався юнак в Чернівецькій гімназії, потім в університеті на філософському факультеті. Очолював студентське товариство «Запороже», відвідував драматичний гурток «Буковинський кобзар», вступив до товариства «Українська Школа». Згодом створив українське лицарство «Залізняк».

Писати вірші почав ще в шкільному віці. Навчаючись у Чернівецькому університеті розпочав друкуватись в періодичних українських журналах.

В 1934 році виходить друком перша поетична збірка – «Пісня пісень», а наступного року – «Поема світанків». Одночасно Масикевич є головним редактором газети «Час» та ілюстрованого листка сатири і гумору «Чортополох».

Спільно з Денисом Квітковським та Орестом Зибачинським створює ОУН на Буковині. Як співорганізатор Похідної групи ОУН ПУМА (Пулюй-Масикевич) переправляється на південь України. Його назначають комендантом м. Миколаєва. Наскільки було можливо, намагався бути корисним населенню містьа, багатьох захистив від смерті. На цій посаді Масикевич пробув чотири місяці і 24 грудня 1941 року був заарештований за наказом військового коменданта Миколаєва бригаденфюрера СС Тітмана.

Спочатку був засуджений до страти, проте незабаром вирок скасовано і за чотири місяці був звільнений, брав участь у нелегальній діяльності ОУН.

У 1944 р. емігрував з дружиною до Румунії. У 1945 році був викрадений енкаведистами. Його засудили на 15 років і вислали до Середньої Азії в табір «Озерлаг». Після десяти років покарання його випустили на волю, як «жертву війни», тобто знявши з нього всі звинувачення.

У 1955 р. після інфаркту (1954) повернувся до родини в міста Тімішоару (Румунія). У 1959 р. переніс другий інфаркт, втратив роботу. У 1969 р. переніс третій інфаркт, жив на мізерну пенсію. У 1974–1978 рр. мешкав у м. Буфтя. Активно займався перекладацькою діяльністю, перекладаючи на румунську твори Івана Франка, Павла Тичини, Василя Чумака.

Помер 8 жовтня 1980 року. Похований на кладовищі міста Буфтя, на півдні Румунії, неподалік Бухареста.
 
 

17 серпня – 140 років від дня народження румунського історика Буковини
Іона НІСТОРА (1876–1962)
 
Народився в Південній Буковині (нині Румунія). Початкову школу закінчив у рідному селі (Верхній Віків), потім навчався у німецькому ліцеї міста Радівці. Після здобуття вищої освіти на філософському факультеті Чернівецького університету, працював викладачем історії та географії Сучавського ліцею, згодом – Чернівецького реального ліцею.

Ректор Чернівецького університету (1920–1921, 1933–1940).

Іон Ністор – почесний член Чеської академії (1935), учасник численних міжнародних конгресів істориків.

В 1918–1919 роках був міністром румунського уряду по управлінню Буковиною з правом видачі ординацій-законів (1918–1919), заснував Демократичну партію об’єднання, з друкованим органом «Glasul Bucovinei»; закрив німецькі та українські ліцеї; запровадив румунську мову в органах управління; сприяв румунізації німецькомовного Чернівецького університету й Буковини.

Згодом Ністор був міністром-делегатом Буковини в (1922–1926).

Автор понад 300 наукових праць, займався проблемами історії румунського народу від 14 до поч. 20 ст., питаннями літератури, освіти, мистецтва та культури Буковини.

Збагатив 44-томну документальну добірку братів Гурмузакі на 5 томів нових матеріалів.

Помер 11 листопада 1962 року у м. Бухарест.
 
 
 
18 серпня – 160 років від дня народження письменника, громадського діяча,
першого Президента української частини Буковини Омеляна ПОПОВИЧА (1856–1930)
 
Народився у місті Ватра-Дорней, Герцогство Буковина, Австро-Угорщина (сьогодні – повіт Сучава, Румунія).

У 1865–1867 рр. навчався у 3-4 класах у «Чернівецькій зразковій православній хлопчачій школі», яку згодом Омелян Попович у своїх спогадах називав – «фабрикою румунізації».

З 1867 року Омелян Попович продовжив навчання в «Чернівецькій німецькій гімназії». Вже в 1873 році він склав іспити і вступив на другий рік навчання до «Чернівецької державної учительської семінарії», яку успішно закінчив 1877 р. Одразу після закінчення семінарії Омелян Попович приступив до педагогічної діяльності. Спочатку учителем-помічником, згодом – учитель «Чернівецької 4-класної хлопчачої народної школи», де одночасно був класним керівником 1-го класу і викладав німецьку мову, рахунки, гімнастику, співи, письмо; в 2-му класі – рисунки, співи, гімнастику, українську і румунську мови.

1879 року склав на «відмінно» другий (практичний) кваліфікаційний іспит, отримав кваліфікацію: «Вчитель народних шкіл з німецькою та українською викладовими мовами».

У 1881 році Омелян Олександрович був переведений на посаду дійсного вчителя «Чернівецької міської хлопчачої школи на вул. Турецькій».

Того ж року (через 3 місяці) був призначений управителем нової міської школи в Садгорі, а з 1883 року – учителем, а згодом й управителем «Чернівецької початкової хлопчачої школи» на Монастириській, де працював до 1891 року.

Працюючи вчителем, Омелян Попович у 1877 році вступив до товариства «Руська Бесіда». Вже через рік на загальних зборах (1878) його обрали до «Виділу товариства». Спочатку виконував обов’язки секретаря, а згодом (з 1884 року) – голови товариства. Як керівник організації, О. Попович розгорнув різнобічну громадсько-культурну діяльність, спрямовану на те, щоб зробити товариство справжнім осередком національного життя українців Буковини.

Омелян Олександрович був безпосереднім учасником створення товариства «Руський народний дім» (1884). З його ініціативи постало товариство «Руська Школа» (1887), завдяки чому українське шкільництво в краї піднялось на належний рівень, і було за оцінками дослідників найкращим у порівнянні з іншими українськими землями. У 1892 році брав участь у вокально-декламаторських вечорах «Руської Бесіди», співав у хорі та декламував поезії.

Омелян Попович був членом правління «Руської Каси» (1896).

Заслужений учитель Омелян Попович, якого називали «батьком» народного шкільництва, – один з видатних вчителів Буковини. Широку діяльність його можна поділити на письменницьку та організаторську. Щодо письменництва, то Омеляном Поповичем написані майже всі підручники для руських народних шкіл, окрім того – кілька підручників для вивчення руської мови в народних школах (для нерусинів видано кілька науково-фахових книжок). У 1893 році Попович написав Буквар для учнів українських народних шкіл Буковини.

Слід наголосити на тому, що Попович був багатолітнім співробітником фахових часописів, які редагував близько десяти років (1885–1894 рр.). «Бібліотеку для молоді» (написав понад 30 книжок для молоді) та газету «Ластівка» (від 1879 до 1900 рр.), видав календар «Руської бесіди», а у 1899 році був обраний членом колегії для ухвалення руських шкільних підручників.

Свою діяльність на ниві руського шкільництва О.Попович розпочав у 1892 році, коли став повітовим інспектором народних шкіл Буковини, спочатку в Серетськім повіті, а згодом, у 1894 році, – в Кіцманському.

У 1895 році О.Попович займає посаду крайового інспектора всіх руських народних шкіл. У 1906 році його названо дійсним крайовим інспектором.

У 1907 році на чолі зі Ст. Смаль-Стоцьким, графом М. Васильком, О. Поповичем та Є. Пігуляком створено українську соціал-демократичну партію з осередком в Чернівцях. У 1912 році у Чернівцях видано великий «Українсько-німецький словник», підготовлений О. Поповичем. Цього ж року О. Попович виходить на пенсію. Він переходить на працю у шкільництві, а заодно – й до «Крайової ради».

3 листопада 1918 року разом з Українським Крайовим Комітетом Буковини провів у Чернівцях Буковинське віче, на якому волю буковинців було оголошено вимогою – Хочемо до України. 6 листопада як повноважний представник УНРади ЗУНР перебрав від останього Президента Герцогства Буковина Йозефа фон Ецдорфа владу над українськими територіями краю. Було створено Тимчасовий уряд на чолі з Президентом, яким було обрано Омеляна Поповича. Він став першим буковинцем, що обійняв таку посаду у нашому краї. Проте, цей уряд проіснував лише кілька днів, 11 листопада 1918 року Буковина була окупована королівською Румунією. Президент Попович разом зі всім Тимчасовим Урядом виїхав спочатку до Кіцманя, а звідти до Станіслава.

У грудні 1922 р. Поповичі переїхали до Львова, де Омелян Олександрович активно долучився до громадсько-політичного життя Галичини, викладав українську та німецьку мови на приватних курсах учительської семінарії (1922–1923). Посівши за конкурсом посаду шкільного референта при українському педагогічному товаристві «Рідна школа», весь віддавався улюбленій справі. Працював на цій посаді з інтересом і задоволенням, внісши значний вкладу розвиток українського шкільництва в цьому краї.

У 1929 році стан здоров’я Омеляна Поповича різко погіршився. Останній рік життя жив у Заліщиках у своєї дочки Наталки.

Не стало Омеляна Поповича 22 березня 1930 року. 24 березня на похорон почесного батька козацтва та відданого сина землі буковинської Омеляна Поповича прибула делегація товариства «Запороже» з керівником А. Живком. Церемонія прощання перетворилась у масовий мітинг проти румунської окупації Буковини. Поховано видатного буковинця на міському кладовищі у Заліщиках (сьогодні Тернопільська область) поряд з близьким товаришем Осипом Маковеєм.

Сьогодні на честь Омеляна Олександровича Поповича в Чернівцях названо одну з вулиць в центрі міста. Якраз поряд з будинком, де він працював як керівник Українського крайового Комітету та Президент Буковини. На цьому ж будинку встановлено пам’ятну табличку.
 
 
 
31 серпня – 150 років від дня народження історика, фольклориста та етнографа Раймунда-Фрідріха КАЙНДЛЯ (1866–1930)
 
Походив із родини, в якій цінували працю і знання. Його дід Йосиф, пекар, у пошуках кращої долі перебрався з Долішньої Австрії до Снятина, де в 1810 році народився Антон Кайндль, батько історика. Згодом сім’я оселилась у Чернівцях. Дід працював від зорі до зорі, щоб син міг вчитися. Антон закінчив реальну школу та вчительські курси і став учителем малювання. Маючи хист підприємця, Антон Кайндль будував прості житла, збудував власний дім на вул. Новий Світ (нині вул. Шевченка, 94-96), млин, кахельну майстерню.

У 1891 р. став доктором філософії. У 1901 р. став професором австрійської історії у Чернівецькому університеті. 2 грудня 1912 р. обирається ректором Чернівецького університету.

Перші його публікації про історію міста Чернівці та історію Буковини з’явилися у чернівецьких часописах (1888 рік).

Кайндль дотримувався погляду про позитивний вплив німецьких колоністів на культуру і побут корінного населення, утверджував думку про автономність українців на Буковині.

Головні праці вченого: тритомна «Історія Буковини», монографія «Гуцули», «Історія німців Прикарпаття», «Історія Чернівців», «Календар свят у русинів і гуцулів», «Фольклорні матеріали», «Русинські казки й міфи на Буковині» та ін.

Помер 14 березня 1930 р. м. Грац (Австрія), похований на міському цвинтарі Св. Леонарда.

У Чернівцях по вул. Т. Шевченка, 84, встановлено меморіальну мармурову дошку.