Буковинський інтелектуальний календар СЕРПЕНЬ 2018

 
 
1 серпня – 90 років від дня народження художника Григорія Васильовича Васягіна (1928 – 2005)
 
 

 
Він народився в селі Малаївка, яке нині знаходиться в Татарстані. З дитинства мав хист до малювання, тому по закінченні початкової школи навчався в Казанському художньому училищі у важкі воєнні роки. Був здібним студентом, тому одразу по його закінченні, в 1948 році, поступив в Харківський державний художній інститут вдосконалювати свої знання в художньому мистецтві. Тут він навчався малярства в таких знаменитих художників-викладачів, як Сергій Бесєдін, Йосип Карась, Сергій Солодовнік, Єфрем Світличний, Григорій Томенко.
По закінченні вищої художньої школи, в 1954 році, Григорій Васягін приїхав в Чернівці ще досить молодим юнаком працювати в Чернівецьку організацію художників. Якраз на той момент на Буковину, в Товариство художників, було направлено ціле гроно молодих і талановитих художників. І звичайно, що всі вони були зачаровані горами, магією цього дивовижного краю та його людьми. Їздили на етюди, писали карпатські пейзажі і портрети…

Працював в галузі станкового малярства, портрету і пейзажу. Саме тут в 1961 році був прийнятий до Національної спілки художників України. Брав участь в республіканських виставках.

Творча манера Васягіна-пейзажиста базується на пленерних засадах і активному використанні жовтого та зеленого кольорів; портретний живопис вирізняється точністю передачі зовнішньої подібності зі збереженням тонких психологічних характеристик. Основні роботи художника: «Весна в горах» (1957), «Дорога в Карпатах» (1960), «Думи мої, думи» (1964), Перевал Німчич» (1967), «В променях сонця» (1997).

Його роботи зберігаються у Чернівецькому художньому музеї, а також в музеях Харкова та Києва. Все життя прожив і творив в Чернівцях і саме тут мав персональну ювілейну виставку в 2003 році.

Останні роки життя були затьмарені важкою хворобою, проте його не залишали наодинці друзі-художники та опікувалися чернівецькі лікарі.
Тут же відійшов у вічність в 2005 році. Вже по його відході, в 2008 році, друзі - художники організували Персональну виставку в Чернівецькому художньому музеї з нагоди 80-річчя, де було представлено 55 робіт.

5 серпня – 160 років від дня народження перекладача, педагога, культурного діяча
Сергія Ігнатійовича (Іларійовича) Шпойнаровського (1858-1909).

  Він народився в родині пароха із Драчинець Ігнатія Шпойнаровського. Батьки з дитинства навчали його грамоти, а він мав хист і працелюбство до науки. Тому, коли хлопчик рано залишився сиротою, то далі не тільки самотужки долав навчання, але й заробляв на шматок хліба уроками для дітей із заможних родин. А потім поступив до самої престижної на той час цісарсько-королівської державної гімназії (нині школа № 1 на вулиці Емінеску). А найвищу науку подався здобувати в Чернівецькому університеті, де вивчився на «професора української мови для середніх шкіл». На той час тут навчались знамениті студенти: Іван Франко, Лесь Мартович, Василь Сімович, Юліан Кобилянський, Мирон Кордуба. А викладали такі знакові для української науки та педагогіки імена як професор Ст.Смаль-Стоцький, О.Калужняцький та інші. Роки навчання залишили в нього назавжди глибокий пошанівок як до колег-студентів, так і до викладачів. Своє коротке життя він цілковито присвятив педагогіці і достойно продовжив подвижницьку справу своїх викладачів.

Сергій Іларійович був і залишається одним із перших достойних вчителів української мови на Буковині, який в досить складних і непростих умовах того часу надто багато праці та зусиль поклав все свідоме життя на виховання українців.

В гімназії, нині №5, за адресою вулиця Д.Загула, 8, в якій він працював всього два роки, впродовж 1891–1893 років, вперше почав «справжнє викладання справжньої української мови» в 1893 році. Тут він викладав рутенку, латину, каліграфію, всього 20 годин.

Як писав пізніше про вклад професора Шпойнаровського його колега Іларій Карбулицький в своїй ґрунтовній праці «Розвій народного шкільництва на Буковині»: «Іменованим професором для руської мови Сергій Шпойнаровський, гімназіальний суплент у Чернівцях» у 1893-94 н.р. в німецькомовній учительській семінарії працював в умовах, коли вперше були запроваджені пробні лекції в обох краєвих мовах – українській і румунській, а в усіх школах Буковини …з 1894-95 року так само по всіх школах – фонетичний правопис». Роботи свідомим педагогам було чимало. А ще й додаткові навантаження, так як мав таке солідне навантаження як Член екзаменаційної комісії до загальних народних і міських шкіл, класний керівник.

Дуже важливим на той момент стало те, що саме С.Шпойнаровський в 1891 році запровадив замість граматики Осадци граматику Огоновського, яка була доступна і зрозуміла учням. Чим значно посприяв піднесенню у процесі вивчення української мови. Ще й прилучився до створення шкільної бібліотеки « ...тепер за старанєм Шпойнаровського мають вони для свого вжитку багату руску бібліотеку гімназіальну, в котрій находять підмогу свого знання, підпору і пізнанню рідної мови».

Та й сам професор Шпойнаровський, як тоді було прийнято казати, писав підручники для свої вихованців, які би були доступні і зрозумілі для науки. В 1896 році, у Львові, вийшла «Читанка руска для 2 кляси шкіл середніх» на 325 сторінок. А вже трохи пізніше, в 1900 році, підготував і видав у Чернівцях такий підручник «Руска читанка для 1 кляси шкіл середніх». Її перевидали з доповненнями в 1910 році. Туди були включені твори самих видатних українських письменників того часу, як от Т.Шевченка, І.Франка, Ю.Федьковича, М.Шашкевича, Б.Грінченка, С.Яричевського, Марка Вовчка та інших класиків, що й на сьогодні здається недосяжним. Також там були статті про окремих українських письменників, матеріали з історії, переклади окремих творів з інших літератур. Про їхню високу вартість вже тоді писала газета «Буковина», що «…читанки Шпойнаровського були не лише доказом великого поступу в тім напрямі у нас: вони представляються значно краще, ніж аналогічні підручники українських галицьких гімназій, що признавали і признають фахівці по нинішній день». Та власне за його читанками вчилися гімназисти Західної України. А ще він з професором Юліаном Кобилянським готували для українських вчителів такі фахові підручники як «Педагогіка» і «Дидактика».

Впродовж усієї своєї педагогічної діяльності він був самим активним і діяльним членом освітніх товариств. Насамперед, входив до керівного складу, а також обирався головою товариства «Руська школа», а ще виконував функції секретаря і касира, і все однаково ретельно та без нарікань. Скільки то праці прийшлось тоді прикласти, аби можна було пізніше так оцінити: « Виділ товариства пильнував все з напруженням всіх свої сил, які лиш мав до розпорядимости, щоб здобувати чимраз ширше поле для української мови, цього найважнішого чинника в публічнім житті нашого народу, а передусім всіх старань, щоб нашій мові признано по можливості всі їй приналежні права горожанства в школі і в церкі…»

1 вересня 1904 року багаторічними стараннями посла Миколи Василька до Австрійського парламенту було відкрито українську гімназію в Кіцмані, яка стала першою україномовною гімназією Буковини. Першим її директором аж до відходу у вічність був невтомний професор Сергій Шпойнаровський. його ж стараннями, за підтримки місцевої влади, для неї було збудоване окреме і досить розкішне, як на той час, приміщення (нині там знаходиться головний корпус аграрного технікуму). В цій гімназії «…вчили по-українському релігії, української мови, латини й математики». Це на той час, коли інші гімназії були німецькомовними. На його честь з 1993 року в Кіцманському районі засновано премію імені Сергія Шпойнаровського.

І навіть при такому навантаженні він знаходив час, аби познайомити німецькомовного читача саме з українською літературою. Насамперед йдеться про твори Тараса Шевченка і він був одним з перших, хто презентував європейському читачеві саме українську літературу. Він переклав і видав в Чернівцях поезії та поеми Кобзаря, серед яких «Кавказ», «Наймичка», «Гамалія», балада «Тополя». Переклади вийшли у Чернівцях під назвою «Schewtschenkos ausgewählte Gedichte» в 1904 і 1906 роках, також у збірці «Taras Schewtschenko — der grösste Dichter der Ukraine», яка була видана у Відні в 1914 році до ювілею поета. Ці видання і до сьогодні не оминають увагою перекладачі та автори монографій по перекладу. Особливо якщо йдеться про переклади творів Шевченка.

Відійшов у вічність 29 вересня 1909 року і прожив дуже коротке життя – всього 51 рік. Спочиває на Руському кладовищі.
Як пише найретельніша дослідниця життя і педагогічної праці Сергія Шпойнаровського професор Надія Бабич: «Народ, який знає своїх віджилих Доброчинців, може розраховувати на світле майбутнє. Згадуймо, вивчаймо, примножуймо їхні справи, щоби не втратити себе».

Вдова пана директора – Ольга Шпойнаровська, мешкала на вулиці Українській, 48, тоді це була адреса Josefsgasse, 20. Це житловий будинок кінця ХІХ століття, внесений до реєстру пам’яток архітектури місцевого значення і сьогодні він називається «Дім з ластівками», так як в ньому збереглися фрески на стелях проїзду та сходової клітки, які зображують небо з ластівками та янголами.

12 серпня – 195 років від дня народження громадського та культурного діяча, директора цісарсько-королівської І державної гімназії у Чернівцях Штефана Вольфа (Stefan Wolf ,1823 – 1898).

 

Портрет Штефана Вольфа.

Художник Кнап Франц Ксаверій

Він народився в Шьонштейні (Моравія, нині на території Чехії), де отримав початкову освіту. Вищу науку студіював Ольмюцькому університеті, де вивчав філософію, педагогіку, класичну філологію та юридичні та політичні науки. Працював в гімназіях Австро-Угорської імперії та у відомій віденській гімназії для дітей аристократів – Терезіанум.

Проте на прохання самого цісаря Франца Йосифа І приїхав у Чернівці, аби підняти на високий рівень освіченість цього далекого закутка імперії. Він очолював цей самий престижний навчальний заклад міста того часу – цісарсько-королівську І державну гімназію у Чернівцях впродовж 1859-1887 років. Окрім того він викладав латину і навіть написав підручник з латинської мови, який декілька раз перевидавався. Як ретельний чоловік, написав монографію «Ретроспективна історія Чернівецької вищої гімназії за 1850-1872 роки». Під його редакцією друкувалися «Щорічники» гімназії і навчальні програми. Ці видання і дотепер не втратили своєї актуальності і за ними історики пишуть сторінки історії Чернівців. За час його праці гімназія стала зразковою на всій території Австро-Угорщини.

Як було прийнято на той час, всі освічені і небайдужі чернівчани завжди брали активну участь в житті міста. Штефан Вольф також, не зважаючи на серйозну працю вчителя та директора, знаходив час і на громадську працю. Він був активним членом міської ради та державної шкільної ради, популярного на той час «Загального Чернівецькького гімнастичного товариства», яке навіть очолював впродовж 1868 – 1870 років.

Був членом крайової шкільної ради, де брав активну участь в обговоренні питань педагогіки та навчального процесу. За невтомну працю на ниві просвіти був нагороджений рицарським хрестом ордена Франца Йосифа.

А ще він знаходив час для виховання своїх 5 дітей, яких дуже любив і до яких ставився з великою ніжністю. Штефан Вольф і деякі з його дітей проживали в затишному районі – так званому «Кварталі вілл». У віллі за адресою вулиця Федьковича, 38 мешкав з родиною Карл Вольф, директор цісарсько-королівської гімназії у Чернівцях, який замінив на цій посаді свого батька Стефана Вольфа.

Відійшов у вічність шановний директор Штефан Вольф 27 лютого 1898 року в Чернівцях і спочиває на православному цвинтарі.

28 серпня – 155 років від дня народження
лексикографа, перекладача, педагога Володимира Фердинандовича Кміцикевича ( 1863 – 1942)
 
Народився цей науковець у Польщі, тому немає докладніших даних про його дитячі та юнацькі роки. Викладав класичну філологію у гімназіях Галичини й Буковини. Один із засновників педагогічного товариства ім. Г. Сковороди в Чернівцях. В 1912 році у співавторстві уклав «Німецько-український словар», який присвятив Іванові Франкові та Ользі Кобилянській. Він є автором і упорядником «Грецько-українського словника», який вийшов в 1922-23 роках. Як було прийнято на той час у літературно-наукових колах, він займався і перекладами. З німецької мови переклав драму «Вільгельм Телль» Фрідріха Шиллера, яка була видана у Львові в 1887 році з передмовою Івана Франка. В 1903 році з латини переклав «Платонову оборону Сократа». Він також є автором ряду історико-літературних статей, особливо про Григорія Сковороду, яким він дуже захоплювався.

Відійшов у вічність 29 липня 1942 року в Чернівцях, де й спочиває на православному цвинтарі.

30 серпня – 90 років від дня народження відомої славістки, румунської літературознавиці-україністки, перекладачки, професора
Магдалини Андріївни Ласло-Куцюк (Laszlo-Kuţiuk Mag¬¬dalena;. 1928 – 02. 09. 2010, Бухарест).

Вона народилась у місті Тімішоара (Румунія) в угорській родині. Навчалася в Клузькому, Бухарестському, Харківському університетах. Саме в Харкові вона досконало вивчила українську мову і назавжди захопилася творчістю Сковороди, Котляревського, Шевченка, Франка, Лесі Українки. Впродовж 1955—1983 років викладала українську літературу в Бухарестському університеті. Стала україністом, славістом, знавцем і популяризатором української літератури ХІХ—ХХ століть у Румунії і в Західній Європі. Вона підготувала антології з українських поезій, оповідання, університетський курс лекції з української літератури. Вона відома дослідниця української і румунської літератур, їхніх зв’язків і взаємовпливів.

У творчій особі і в прізвищі Магдалини Ласло-Куцюк поєднався румунський та український дух. А в прізвищі до свого румунського — Ласло — додала чоловікове Куцюк, бо судженим її став український поет, перекладач, громадський діяч, член-засновник Союзу українців у Румунії Кирило Куцюк-Кочинський. Історія ХХ століття дивним чином вплинула на їхнє життя і заслуговує на увагу.

Кирило Куцюк спочатку навчався у Дерманській духовній семінарії, а потім закінчив Львівську політехніку. У роки Другої світової війни перебирається з дружиною на Вінниччину, де служив у церкві. В 1944 році на території Румунії йому вдалося втекти з ешелону українських бранців, котрих везли на примусову працю до Німеччини. Оселився в Румунії і працював будівельником у Сучавському повіті. Від важкої праці та всього пережитого він важко захворів. Там зустрів жінку, котра була набагато молодшою від нього. Проте це не завадило їй відчути його неординарну особистість. Вона його виходила та стала його другою дружиною та натхненницею. І цією жінкою була молода і освічена Магдалена Ласло.
В 1959 році був арештований за політичні переконання і відбув п'ять років. І тут знову його підтримкою стала Магдалина, яка допомагала і підтримувала в усьому. Під час ув'язнення почав писати вірші. На той час дружина вже була професоркою україністики Бухарестського університету, письменницею та літературним критиком.

Магдалина Андріївна володіла румунською, угорською, українською, російською, англійською, німецькою і французькою мовами; популяризувала українську літературу в Румунії та Західній Європі. За довгі роки наукової праці вона видала дуже значну кількість праць. Авторка розвідок з питань розвитку української класичної та сучасної літератури : «Шевченко в Румунії» (1961), «Дослідження українського фольклору в Румунії» (1965), «Румунсько-українські літературні взаємини ХІХ — початку ХХ ст.» (1972), «Питання української поетики» (1974), «Велика традиція. Українська класична література в порівняльному висвітленні» (1979), «Шукання форми: Нариси з української літератури XX століття» (1980), «Засади поетики» (1983). Праці « Вогонь і слово: Космогонічний міф на Україні» (1992) та « Боги світла і боги темряви» ( 1994), ) спрямовані на осмислення духовності української нації, її міфологічної свідомості та на своєрідність її переломлення у творах українських письменників різних часів.

«Ключ до белетристики» (2000), «Творчість Шевченка на тлі його доби» (2002) та інших. У монографії «Exotica limitrofă: Stu¬¬dii comparate româno-ucrainene» («Сусідня екзотика: Порівняльні румунсько-українські студії», Бухарест, 1997) у широкому культурологічному розрізі розглянула у зіставленому аспекті малодосліджені або дискусійні питання української історії, фольклору і літератури.
У працях «Ключ до белетристики», «Ghid de auto¬¬cunoaştere: Elemente de socio¬nică» («Шлях до самопізнання: Елементи соціоніки»; обидві – Бухарест, 2000) Л.-К. продемонструвала ефективність різних раніше мало використовуваних щодо української літератури методів аналізу – герменевтики, психоаналітики, інтертекстуальні, соціонічні.

Упорядкувала, написала передмови, примітки до виданих українською мовою «Антології української класичної поезії» (1970), видання «З книги життя: Антологія українського класичного оповідання» (1973). Вперше видала повне зібрання творів буковинських письменників Сильвестра Яричевського (1977–78), ) та «Сонети і ронделі Ореста Масикевича».

За значний вклад в розвиток української літератури має високу Міжнародну відзнаку – Премію ім. І.Франка.
Відійшла у вічність Магдалина Ласло-Куцюк 2 вересня 2010 року в Бухаресті де й спочиває.