Буковинський інтелектуальний календар СІЧЕНЬ 2019


                  9 січня виповнилось  160-років  від дня народження світової слави вченого-філолога, педагога,

засновника і керівника багатьох громадсько-культурних і національно-політичних організацій Буковини,

професора Чернівецького університету, академіка АН України Степана Смаль-Стоцького (1859–1938).

 
Цей діяльний чоловік, котрий був вихідцем із Галичини, кращі роки свого життя і активної праці (1878-1918р.) віддав Буковині. Йому вдалося стільки зробити, що й сьогодні це викликає подив і захоплення. В наукових колах його ім’я добре знане, оскільки видано чимало ґрунтовних праць на основі його мовознавчої, літературознавчої та політичної діяльності. Тому ця людина заслуговує на те, аби в ці дні згадати добрим словом її достойне ім’я. Та мабуть найважніше – повчитися, як не нарікаючи на обставини та час, встигнути зробити вартісні речі для української державності.

Він народився в ніч з 8 на 9 січня, напередодні дня святого апостола первомученика і архідиякона Стефана в селі Немилів (Немолів), тепер Радехівського району Львівської області. За християнською традицією його нарекли Степаном. Коли хлопчику було три рочки, в нього померла мама і все подальше виховання він отримав від бабусі з дідусем, які відкрили для нього світ українського села. Такі одвічні цінності, як родина, рідна мова, природа, традиції та віра в Бога так міцно формували душу української дитини, що вже ніщо не могло зламати цих чеснот впродовж всього його життя.
Початкову освіту Смаль-Стоцький отримав в рідному селі та «тривіальній», тобто звичайній початковій школі в Радехові.

Після третього класу хлопчика відправили до Львова, де він був прийнятий до бурси при Ставропігійському інституті.

Роки навчався в польській та німецькій гімназіях міста Львова.

Ще будучи гімназистом, під керівництвом свого духовного провідника професора Ігнатія (Гната) Онишкевича, хлопець активно прилучився до громадської роботи і опинився серед засновників культурологічного товариства, роботу якої ретельно та енергійно сповняв все своє свідоме життя.
Коли професор приїхав в Чернівці (в щойно відкритий університет), то й  Ст. Смаль-Стоцький в 1878 році приїжджає слідом за своїм улюбленим учителем Гнатом Онишкевичем на науку до Чернівецького університету на філософський факультет, який закінчує у 1882 році. (На той момент університет у Львові перейшов вже на польську мову викладання). Перший корпус Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича за адресою Університетська, 28, на цілих 40 років став для нього другою рідною домівкою.

Маючи схильність до науки, він подався студіювати філологію у Віденський університет.Потрапив на навчання до одного з найвідоміших славістів того часу Франца Міклошича. Він був… «один з перших західних мовознавців, що обстоював самобутність української мови, підтримував намагання галицьких українців оперти свою літературну мову на народну основу, був прихильником введення для українців латиниці».

З навчання Степан виніс і до кінця життя зберігав «віденську школу точності й відповідальності у філологічній праці», які передав своїм талановитим студентам, що стали його гордістю. Успішно закінчивши навчання і захистивши дисертацію, у 1885 році 26-річний Ст. Смаль-Стоцький надзвичайним професором повертається з Відня до Чернівецького університету і очолює кафедру української мови і літератури. За роки праці і викладання української мови ним було підготовлено і виховано покоління національно свідомих молодих людей, серед яких відомі мовознавці, письменники, політичні та культурні діячі. Крім цього Ст. Смаль-Стоцький викладає багато лінгвістичних і літературознавчих курсів. В нього є своя методика вивчення та інтерпретації літературних творів, порівняльного викладання української мови. Його методики були доступними та добре структурованими, про що через роки з вдячністю згадували його студенти. «Треба підкреслити, що він не читав своїх викладів із заялозених кар¬ток, написаних давніше та читаних кількакратно, як це роблять деякі інші професори, а давав свіжі, нові погляди на основі нових наукових праць і не скривав свого вдоволення з того, що вчені інших слов’янських народів приходять у деяких спірних проблемах славістики до того самого погляду, який він обґрун¬тував у своїй граматиці наукового характеру, написаній по-ні-мецькому … це не була суха розумова інтерпретація твору, як звичайно буває в університет¬ських семінарах. Сам Професор був дуже добрим рецитатором та читав літературні твори немов театральний артист».

Серед слухачів буковинського професора був і сам Іван Франко, який цінував його «...європейський метод науковий». Кожен викладач та вчитель гордий своїми талановитими учнями. Мав таких і професор Стоцький. Серед них був і відомий мовознавець Василь Сімович, якому пощастило стати найвидатнішим учнем професора Степана Смаль-Стоцького. Саме йому, як улюбленому студентові, вимогливий викладач Смаль-Стоцький довірив відповідальну місію - бути домашнім учителем для своїх синів - Романа та Нестора. Крім цього Смаль-Стоцького залучив Сімовича до праці на культурно-освітній ниві..
Разом з доктором С. Смаль-Стоцьким вони займалися великою просвітницькою діяльністю: організовували літературні вечори, обговорювали реферати про творчість видатних українських письменників, вони брали участь у відзначенні ювілеїв видатних діячів краю та відомих письменників, а також всіляко сприяли відкриттю бібліотек і читалень по селах, читали лекції на різноманітних освітніх курсах, відкрили університет для селян.
С. Смаль-Стоцький два рази обирався деканом філософського факультету (в 1894 і 1904 роках). Як писав Василь Сімович: “Професор був – велика наукова сила, що полишив нам великі наукові цінності, що виховав багато наукових (і педагогічних) працівників”.

З мовознавчих праць найбільшу славу принесла С. Смаль-Стоцькому написана ним у товаристві з Теодором Ґартнером “Руська граматика” (1893), яка перевидавалася 7 разів. Як писав О. Попович, “Ся одна заслуга д-ра Стоцького достаточна, щоб ім’я його [було] записано золотими буквами в літописи наші народні на вічну пам’ять грядущим поколінням”.
Рівневі найвищих наукових здобутків свого часу відповідали й друковані праці Ст. Смаль-Стоцького – гуманітарія широкого профілю, що поєднував у собі хист лінгвіста й літературознавця, а частково й історика. Власне, останнє найбільш притаманне його книзі «Буковинська Русь» (1899), про яку І. Франко сказав, що «...книжка Стоцького впливає на нас, як подув свіжого вітру в спеку: вона освіжує, додає сили».
Помітний внесок ученого в осмислення історико-літературних аспектів українського письменства: Т. Шевченка (“Тарас Шевченко. Інтерпретації”, 1934), І. Франка (“Характеристика літературної діяльності Івана Франка” (1913), О. Кобилянської (“Дорогії земляки!” (1928). Блискучі шевченкознавці праці не втратили своєї вартості й нині. Професор С. Смаль-Стоцький досліджував творчість Івана Котляревського, Юрія Федьковича, Сидора Воробкевича, Василя Стефаника.
Він став відомим в наукових колах філологом мовознавцем, літературознавцем та істориком. Кожна його праця одразу набувала популярності в наукових колах і викликала гострі дискусії. Нині близько 100 наукових праць та публікацій у фахових виданнях того часу знаходиться в рідкісному фонді наукової бібліотеки ЧНУ ім. Ю.Федьковича. С. Смаль-Стоцький був серед засновників Української Академії Наук, почесний член Наукового Товариства ім. Т.Шевченка, дійсний член «Слов’янського інституту» в Празі та багатьох інших наукових установ і товариств, які вважали за честь мати в своїх лавах поважного вченого.

С. Смаль-Стоцький і Буковина

Ст. Смаль-Стоцького був чоловіком дуже конкретним і діяльним, тому з перших днів перебування в нашому місті починає активну працю на ниві українського розвою, перебуває в центрі всіх найважливіших подій. Був засновником та реформатором усіх українських товариств та установ на Буковині. Одразу стає членом товариства “Союз” – першої української студентської організації на Буковині. Серед здобутків С. Смаль-Стоцького – участь у створенні “Вільнодумного союзу”, “Літературно-історичного гуртка”. У 1891 році він очолив політичну організацію “Руська Рада”, перетворивши її на найпотужніше і найвпливовіше українське товариство на Буковині, у 1903 році – перше політичне об’єднання українського міщанства – “Міщанський клуб”. Очолював товариство “Руська школа” та “Руська бесіда” (кінець 80-х років), історичне товариство в Чернівцях, філологічну секцію Наукового товариства ім. Тараса Шевченка у Львові (1914).
Він був серед активних авторів української газети «Буковина», якою він опікувався впродовж всіх років перебування в місті, особисто запрошував найкращих редакторів. І в тому, що то була одна з найкращих українських газет свого часу, була дуже вагома заслуга саме професора Стоцького.
У 1892 році його обрано послом (депутатом) Буковинського крайового сейму. З цього часу він став активним офіційним політиком Австро-Угорщини. Це дозволило Смаль-Стоцькому мати вагу в державних структурах імперії та успішно вирішувати багато нагальних проблем.
Він регулярно зустрічався з виборцями, роз’яснював їм свою роботу в сеймі, переймаючись їхніми проблемами. Цим він заслужив довічний авторитет. Як депутат Буковинського крайового сейму від Садгірського виборчого округу він багато зусиль доклав для розвитку Рогізни. Цей діяльний чоловік організував ощадно-позичкові каси та селянські кредитні спілки, домігся перегляду системи оподаткування. Багато уваги приділяв політичній та національній просвіті місцевих мешканців. Його стараннями 1895 року в Рогізній було відкрито «Православну читальню», «гімнастичне та пожарне» товариство «Січ». Це було найкраще січове товариство Чернівецького повіту, яке мало першу січову музику на Буковині – духовий оркестр. Для роботи товариств було збудовано Народний дім з театральною сценою. У лютому 1889 року садгірські русини разом з русинами Рогізної та Нової Жучки заснували спільну читальню «Руської бесіди».
За таку активну працю на користь громади під час виборів до Буковинського сейму ( коли він ішов на другий термін) за Ст. Смаль-Стоцького виборці проголосували майже 100-процентно, що взагалі буває вкрай рідко. Так що мешканці Садгори повинні пам’ятати і назавжди бути вдячними за свій український державницький розвиток професору Стоцькому. Адже ця людина свої слова завжди підкріплювала конкретними справами. У 1904 році професора призначили заступником крайового маршалка Буковини і він очолив поточну крайову роботу крайового виділу. Як приклад, перебуваючи на цій посаді він допоміг розширити (добудувати) корпуси у Крайовому шпиталі (нині приміщення обласної лікарні).
З 1911 року і до розпаду Австро-Угорської імперії Ст. Смаль-Стоцький залишається депутатом віденського парламенту.

Трагічна дата в історії Європи – 1 серпня 1914 року внесла свої корективи в життя професора С. Смаль-Стоцького та його родини, тож вони вимушені були покинути край, який без перебільшення став для них рідним. Ось як він сам згадує наприкінці життя роки перебування в Чернівцях: «…роїлися в моїй голові думки про все пережите в моїм житті те все а все повертали до нашого рідного міста, де мені довелося найкращий вік прожити…може Бог дасть, що я ще чим небудь за це віддячуся,… віддячуся тій рідній землі, що я так дуже полюбив».
Тоді він разом із Василем Сімовичем, Богданом Лепким, Андрієм Чайківським працює в таборах для російських полонених у Райштаті, Вецлярі, Фрайштадті та Зальцведелі, де було зібрано понад 40 тисяч українців. У таборах вони організували курси для неписьменних, читальні, театральні трупи, друкарні, видавали газету.
Проте, як тільки появилася надія, що Австро-Угорщина виконає свої обіцянки щодо створення окремого коронного краю на українських етнічних землях Галичини та Буковини після підписання Українською Народною Республікою Берестейського миру, то Ст. Смаль-Стоцький одразу ж повернувся до активного політичного життя. 16 жовтня 1918 р. цісар Карл І оприлюднив маніфест, у якому проголошувалось, що «Австрія по волі своїх народів має стати зв’язковою державою, в якій кожде плем’я на области, яку заселює, творить свій власний державний організм… До народів, на яких самовизначенню буде основана нова держава, звертаю мій заклик, щоби вони співділали в сім великім ділі через Національні Ради, які утворені з послів кожної нації до Державної Ради, які мають заступати інтереси народів у відношенню до себе та до Мого правительства». У Львові була скликана Українська Національна Рада – тимчасовий парламент майбутньої Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР). До складу УНРади увійшли зокрема відомі буковинські політики, депутати парламенту та Буковинського сейму і Степан Смаль-Стоцький в тому числі. 18–19 жовтня УНРада проголосила Українську державу на всій українській етнічній території Галичини, Буковини і Закарпаття, до якої мала б увійти «Ціла етнографічна українська область в Австро-Угорщині, – зокрема Східна Галичина з граничною лінією Сяну з влученням Лемківщини, північно-західна Буковина з містами Чернівці, Сторожинець і Серет та українська полоса північно-східної Угорщини».
Правда, пізніше історія так розпорядилась, що був втрачений момент і він провадив дальше свою наукову та громадську роботу в діаспорі, так як в нього вже не було можливості повернутись на Буковину.
В 1918 році він був послом ЗУНР в Празі. З 1922 року стає професором Українського вільного університету, входив до ряду науково-освітніх товариств.
Відійшов у вічність 17 серпня 1938 року в Празі. А 30 вересня 1938 року знайшов довічний спочинок на кладовищі в Кракові (Польща), поруч з могилою дружини і куди за заповітом перевіз його син Роман Смаль-Стоцький.
Про сина і їхню родину можна детальніше прочитати за посиланням
«Достойний син свого батька» http://www.dobrabiblioteka.cv.ua/ua/news?id=970505

У нашому місті є багато адрес, пов’язаних із цим достойним іменем. Це й Український народний дім, у якому професор Ст. Смаль-Стоцький активно організовував і працював у різних партіях та товариствах, тут видавалась газета «Буковина». Та саме за його активної діяльності це приміщення й будувалося.
 

Перша адреса, куди він з родиною поселився, була вулиця Шептицького, 31(або на той час вул. Крайової Палати, Ч. 2). Про це нині свідчить меморіальна дошка на фасаді будівлі, що тут у професора Смаль-Стоцького неодноразово гостював митрополит Андрей Шептицький під час своїх відвідин Чернівців. Як свідчить тогочасна преса, 25 грудня 1900 року Андрей Шептицький, вже як митрополит, за дорученням Папи Льва ХІІІ прибув у Чернівці, щоб вручити орден Св. Григорія президентові Буковини баронові Бургіньйону. Тоді він «знову завітав до помешкання професора С. Смаль-Стоцького по вул. Крайової Палати, Ч. 2».
 
Отже, 36-літній митрополит не оминув нагоди завітати до помешкання професора С. Смаль-Стоцького, який був головою братства Св. Апостола Тадея при греко-католицькій церкві. Тож після візитації шкіл владика завітав у помешкання професора, який на той час мешкав на цій вулиці.
 
 
На початку ХХ століття професор з родиною переселився на вулицю Новий Світ, ч. 37 ( нині Шевченка, 55), яка тоді якраз почала активно забудовуватись невеликими, проте затишними віллами. Цей скромний ошатний будинок був добре знаний не тільки в Чернівцях. Про нього знали всі освічені люди поза межами Буковини. Тут завжди мали прихисток і сюди приходили за підтримкою як відомі політичні та наукові діячі, так і письменники й журналісти того часу. Переступали цей поріг, і не один раз, Іван Франко, Микола Лисенко, Ольга Кобилянська, Михайло Коцюбинський, Марко Черемшина, Василь Сімович, Остап Луцький та, власне, увесь освічений люд нашого міста.

Його ерудиція, імпозантна постать, шляхетних дух, який, наче ореолом, оточував його особу, притягували весь освічений люд як Буковини, так і тих, хто на короткий час відвідував наше місто. Сюди приніс свій рукопис «Синьої книжечки» Василь Стефаник, видання якого спонсорував фінансово і забезпечив переднім словом свого пера Ст. Смаль-Стоцький.
Степан Смаль-Стоцький і українське культурне, наукове, громадське і політичне середовище у Чернівцях наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття, яке він творив.

Університетський професор Степан Смаль-Стоцький зібрав навколо себе таких знакових і діяльних особистостей, як письменниця Ольга Кобилянська, письменники, журналісти і педагоги Осип Маковей, Ярослав Веселовський, Теодот Галіп, науковці Зенон Кузеля, Омелян Попович, Василь Сімович, гімназійні професори Мирон Кордуба, Володимир Кмицикевич, Юліан Кобилянський. До них часто приєднувались гості Іван Франко, Леся Українка, Богдан Лепкий, Остап Луцький, Дмитро Антонович, Володимир Гнатюк, Кирило Трильовський, Микола Лисенко.

На цілком окрему розвідку заслуговує постать проф. Ст.Смаль-Стоцького в житті Ольги Кобилянської. Він допомагав їй усюди, де тільки був і як тільки міг – і в Чернівцях, і за кордоном. Ст. Смаль-Стоцький не раз зустрічався з Ольгою Кобилянською, тому на честь 40-річного ювілею літературної діяльності письменниці написав блискучу статтю, в якій поцінував «світове значення» її творчості. Допомагав підтримувати зв’язок зі світом, вона ж його за це його глибоко шанувала. А ще – завше захоплювалась його титанічною працею. Це дало їй підставу вже пізніше написати йому від імені всіх галичан: “він тут нам всім – як рідна земля, “рідний”... дякую заздалегідь, що буде помічний в моїй грошовій справі”. Кобилянська завжди цінувала його титанічну працю і в листах писала Ст.Смаль-Стоцькому: “І Ваше ім’я, і Ваша праця остануться між пануючими брудами – білим монументом"

Багато зусиль Ст.Смаль-Стоцький приклав і на ниві культурно-громадської роботи.

«Нема руского товариства, в которім не працював би Стоцький, нема ні одної справи народної, до котрої б він не причинявся словом і ділом, не жалуючи ні гроша, ні труду, ба навіть найдорожчого скарбу – здоровля». В.Сімович 
 
 

Ст. Смаль-Стоцький розробив будівельний закон для міст і громад Буковини, доклав багато зусиль до виправлення кадастру її ґрунтів, до створення системи позичкових кас і дрібних кооперативних об’єднань.
Державницьке стратегічне бачення Ст.Смаль-Стоцького вражає навіть на день сьогоднішній. Будучи філологом, він глибоко вивчив проблеми селян і ведення сільського господарства і навіть вважався незаперечним авторитетом в цих питаннях на всіх вертикалях влади.
Розуміючи, що дрібними подачками насущні проблеми села не вирішити, а лихварі дають гроші під 100 позичкові проценти, вивчивши досвід зарубіжних країн того часу, він обґрунтував ідею створення дешевого кредиту для селян. Для цього були засновані селянські спілки самодопомоги – ощадно-кредитні каси системи Райфайзена, в народі їх називали райфайзенки. В 1905 році його стараннями було відкрито Крайовий банк, який надавав селянам дешеві кредити. Хоча ради справедливості треба сказати, що не маючи фахової фінансово-економічної освіти, він все-таки мав значні клопоти з діяльністю «Селянської каси». Він намагався всіма доступними можливостями навчити селян бути економічно і політично сильними та національно свідомими. І не шкодував для цього ні сил, ні часу.

Подвижницька праця професора Ст. Смаль-Стоцького завжди викликала захват у сучасників, а він все своє життя присвятив одній меті —відродженню української державності. Це не значить, що вся ота його жертовна праця впродовж всього життя була всипана пелюстками троянд і він чув тільки слова вдячності чи захоплення. І при тому він був дуже мудрим і прагматичним. Як сам Ст. Смаль-Стоцький пізніше писав:«Скілько старання, скілько щирої і доброї волі, скілько безкорисної праці, скілько теплої любви, скілько починів і заходів, скілько пожитку і добра виявляє ся нам тут! А скілько перепон і трудностей, скілько боротьби і завзяття, скілько ворогованя, скілько невдач! Та се і є живе житє».

Степан Смаль-Стоцький творив історію на невеличкому шматочку української землі - на Зеленій Буковині, яку він силою свого таланту, своєю невичерпною енергією, невсипущою працею довів до розквіту.

Про цю достойну людину, яка всю свою енергію і працю впродовж 40 років витратила на благо нашого міста та Буковини, можна більше дізнатися, відвідавши виставку. Тут представлені дослідження поважних науковців -Василя Сімовича, Олександра Добржанського, Василя Ботушанського, Володимира Даниленка, Надії Бабич, Богдана Мельничука, Володимира Старика, та інші вартісні дослідження про наукову, політичну, дипломатичну, культурологічну діяльність та життєвий шлях професора Степана Смаль-Стоцького.