Буковинський інтелектуальний календар ЛИСТОПАД -2019

 

                                                                      ЛИСТОПАД 2019 

                                        Архітектор, який збудував символ Чернівців - Ратушу

В листопаді виповнилося 215 років від дня народження камерального архітектора, професора вищої державної промислової школи у Чернівцях Андреаса рицара Мікуліча фон Радецького
(нім. Andreas Mikulicz von Radecki; 1804 – 1881)

Він народився 5 листопада 1804 року в селі Кривча, що знаходиться на межі Галичини та Буковини, в сім’ї збіднілого литовсько- польського дворянина, цісарсько-королівського коронного фінансового комісара, шляхтича Франца Мікуліча-Радецького. Був одружений з Юзефою Едлє фон Юст. Через декілька років родина перебралася в Чернівці, де були сприятливіші умови для життя та ведення бізнесу. Коли Андреасу виповнилося 12 років, в 1816 році, батько виїхав у службове відрядження… і не повернувся. Він залишив сім’ю і наприкінці життя спалив весь родинний архів разом з родоводами та шляхетськими привілеями. Саме Андреас знайшов його хворого і немічного в лікарні і доглядав в останні дні життя. Матері довелось самій виховувати і ставити на ноги чотирьох дітей – трьох синочків Андреаса, Луку, Карла і донечку Фанні. Вона виявилась дуже сильною жінкою. Не дивлячись на своє шляхетське походження, вона зайнялася кошикарством. Рубала лозу понад річками і ставками, возила візком додому і майстерно плела різноманітні кошики, продавала їх на чернівецьких ринках і навіть возила до Відня. Пізніше закінчила у Львові цісарсько-королівську школу акушерства і практикувала в Чернівцях. Мабуть вона була добрим фахівцем, так як змогла всім дітям дати гімназійну освіту. Андреас ще й закінчив у Львові політехніку, де вивчав будівельну справу та архітектуру, так як хлопчик мав талант до науки. Одночасно влаштувався працювати помічником лісничого. Отримавши диплом архітектора та інженера-будівельника, він повернувся в Чернівці і з 1836 року все його свідоме життя пов’язане із столицею герцогства Буковини. Тут він працює за фахом і має можливість допомагати отримати освіту своїм молодшим братам і сестричці.
Ще будучи зовсім молодим, він береться впорядковувати місто і надавати йому шляхетного європейського вигляду. Однією з перших споруд, яку звели за проектом Мікуліча поруч з площею Ринок – це перша гімназія в Чернівцях. Зараз тут школа №1 на вулиці Емінеску. Звідси вийшла вся освічена Буковина – тут навчалися всі відомі письменники, поети, композитори, бургомістри, ректори, науковці.
 

Зусиллями Андреаса Мікуліча разом з окружним інженером Адольфом Маріним ще в 1830 році, за зразком віденських парків, було розроблено проект першого парку в Чернівцях – Народного саду "Фолькгартен" (Volsgarte), який тепер носить ім’я Т. Шевченка. Він на той час знаходився на околиці міста і став одним з найулюбленіших місць відпочинку й розваг чернівчан. Мікуліч також допомагав впорядковувати парк деревами, так як він вже мав досвід такої роботи. Впритул до парку знаходиться ботанічний сад і архітектор також допомагав при його проектуванні та впорядкуванні.
 
 
 

Андреас Мікуліч ще з дитинства зрозумів специфіку цього багатомовного краю, вмів зі всіма домовлятися, сам добре володів німецькою, українською, румунською, та ідиш. Маючи добру освіту та будучи ретельним працівником, в 1840 році Андреас рицар фон Мікуліч призначається камеральним (міським) архітектором Чернівців. Цю посаду він обіймав до кінця життя, тобто понад 40 років і відповідав за спорудження державних будівель. Він доклав чимало зусиль до впорядкування історичної частини міста і тодішньої Головної площі, або площі Ринок насамперед. 
Ідея створення площі виникла в Його Величності цісаря Йосифа ІІ під час перших відвідин Чернівців у червні 1783 року в добру і світлу хвилину, бо мала дуже успішне продовження для столиці коронного краю Буковини. Вже в 1787 році власник готелю Ніколаус Фьолькер офірував для рідного міста парцелю землі, яка знаходиться посередині площі. Правда, цей шляхетний жест не поспішали робити інші поважні мешканці, тому на створення та впорядкування площі пішло багато часу, коштів та зусиль.

У 1788 році будівництво з каменю було звільнено від податків і перші кам’яниці були зведені у 90-х роках XVIII століття на площі, яку пізніше назвали Рінгплац (Ringplatz). Коли цісар Франц І відвідав Чернівці у 1817 році, площа вже була центром міста. У другій половині ХІХ століття будинки змінили сьогоднішні триповерхові будівлі.

Архітектурний ансамбль Ринку почав формуватися на рубежі ХVІІІ–ХІХ ст. і став уособлювати нове обличчя міста, яке впевнено набирало європейського лоску. Це поцінували навіть монарші особи. Так цісар Франц І, який перебував у краї з 4 по 13 жовтня 1823 р., під враженням від прогулянки Чернівцями занотував, що прогулявся «через Головний майдан, який є красивим і великим; і він оточений почасти готовими, почасти у стані спорудження дуже гарними будівлями».
На площі впродовж віків, аж до середини ХХ століття, зазвичай по понеділках та п’ятницях, проводився ринок, що видно на давніх поштівках.

Упорядкування площі Ринок розпочалося у 1825 році, коли крайовим інженером призначили Адольфа Маріна (німця, родом з Галичини, який був рідним дядьком Ґеорґа Дроздовського). Розмови про будівництво ратуші велися з 1825 року, проте серйозні кроки в цьому напрямку були здійснені саме в 1840 році, коли Мікуліч став камеральним архітектором міста. Вже в цьому році площу вирівняли і виклали бруківкою, покрили камінними плитами, попід будинки проклали тротуари.

Діяльний архітектор Андреас Мікуліч при підтримці окружного інженера Адольфа Маріна та столичної влади з Відня нарешті домоглися, аби в Чернівцях збудувати ратушу. Декретом за номером 7872 від 24 квітня 1841 року магістратом за 8000 флоринів була куплена земельна ділянка № 298 для будівництва ратуші. 12 березня 1842 року австрійський цісар видав указ про спорудження чернівецької ратуші. Урочисте закладення наріжного каменя за присутності влади, духовенства, громадськості та поважних гостей зі столиці відбулося аж 19 квітня 1843 року. До спеціальної ніші вклали тогочасні австрійські золоті дукати і пам’ятну пергаментну грамоту із зверненням до нащадків. Ратуша будувалась за типовим проектом Андреаса Мікуліча, а місце для будинку було вибрано ідеально. Споруда була зведена будівельною фірмою Менделя Амстера, споруджувальні роботи велися під керівництвом окружного інженера Адольфа Маріна й наглядом камерального архітектора Андреаса Мікуліча. Зводили ратушу в 1843—1847 роках. За 4 роки в центрі Чернівців виросла ошатна споруда в стилі пізнього класицизму. У композиційному плані споруда виконана традиційно для міських ратуш. Будинок близький до квадрата і має внутрішній двір. Над усією спорудою височить двоярусна вежа із балконом, мідним шпилем із флагштоком на даху. 50-метрова башта ратуші розташувалася на досить глибокому фундаменті: 6 метрів. Адже ратуші, “візитки” європейських міст, будували на віки. Ця споруда виконувала не лише представницьку, а й цілком нагальну функцію — використовувалася як пожежна дзвіниця.

У центрі Чернівців постала ошатна споруда в стилі пізнього класицизму з високою баштою та внутрішнім двориком. Так тоді будувались більшість ратуш по галицьких містах. За старою європейською традицією ратуша поєднує два об’єми: велику горизонтальну брилу самої будівлі з акцентованим на тлі фасаду ризалітом, який увінчується рельєфним щитом з гербом міста; та вертикальний чотирикутник у вигляді 50-метрової двоярусної вежі з балконом і годинником. За цим годинником магістрат довгі роки звіряв час з Віднем, аж поки Чернівці не отримали самоврядування.
 

Урочистості фасаду з акцентованим центральним ризалітом надавав доричний портик, утворений шістьма пілястрами; їх завершували фриз і прямокутний фронтон. На фронтоні встановлено рельєфний щит для міського герба – геральдичного символу свого міста.

Споруда Ратуші спирається на вимуруваний із каменю фундамент, який під вежею сягає понад 6 м глибини, оскільки поверхня була нерівна і підступали ґрунтові води. Сходи з чотирма парапетами, оздоблені каменем. Балкони підпирають чотири кам’яні та одна металева опори. Головні карнизи ризаліту підтримуються шістьма канельованими пілястрами, які завершує фриз із кам’яними тригліфами і метопами, оздоблений 15 гіпсовими розетками. Над головним карнизом уздовж ризаліту – аттик, на якому встановлено зображений водостійкими фарбами герб Чернівців. Усі сходи виготовлені із кам’яних плит, центральні вінчають склепіння, а всі поруччя – із дуба. Будівля утворює правильний чотирикутник, що замкнув невеличкий двір, у якому знаходилась криниця.

Дуже якісних матеріалів вимагало будівництво вежі, яка була зведена на металевому каркасі і підноситься майже на 50 м. Її увінчував шпиль з мідною позолоченою кулею, над якою підносився двоголовий австрійський орел. Головний капітель над карнизом вежі облицьований каменем.

У ті давні часи вона виконувала почесну місію спостережного майданчика, аби пильнувати за пожежами, які не раз руйнували дерев’яну забудову міста. А пожежний чи сурмач ще і грав на трубі щогодини. Пізніше на вежі було встановлено годинник із курантами, який нагадував чернівчанам про плин життя. На жаль, з часом вони перестали виконувати цю місію, а майстри, які вміли полагодити, виїхали в інші краї.
Ще одна цікава особливість чернівецької ратуші: на ній розміщено відразу два годинники. Один показує час на ратушній вежі від часу її побудови, а інший, подарунок міського голови Антона Кохановського (1817–1906), встановлено на фронтоні будівлі. Цей годинник, циферблат якого світився вночі, мер замовив у Празі і презентував улюбленому місту під час свого повторного обрання на пост бургомістра.

І саме в 1848 році, коли тут була збудована Ратуша як символ набуття
Чернівцями повноцінного місцевого самоврядування, площа направду отримала завершений вигляд. Ратуша розташована на підвищеному південному боці площі, що підкреслює схил у напрямку північної долини ріки Прут. Вона назавжди закріпила за площею статус центру міста і головного осередку міського життя. Споруда є одним із символів Чернівців і справляє враження найвищої. Вона належить до найстаріших будівель, зведених із твердих матеріалів – каменю та цегли.

Офіційне прийняття з нагоди завершення будови Ратуші, яке було призначене на 20 березня 1848 року, відбулося без урочистостей і бенкетів, оскільки напередодні в столиці імперії, Відні, почалася революція. Як писала тогочасна преса “Остаточне прийняття новобудови відбулося 20 березня 1848 року — без урочистостей та банкетів. Для цього був підготовлений детальний опис усіх трьох поверхів ратуші, який підготував архітектор Франц Радор, а підписали його крайовий комісар Краль, архітектор Мікуліч, муляр Урбанські, члени будівельного комітету Карл Мартель та Йозеф Отт. Цей унікальний документ зберігається у фонді Чернівецького міського магістрату”. Так що в магістраті відразу приступили до виконання своїх прямих обов’язків для забезпечення повноцінної діяльності міських служб. На першому поверсі знаходилась міська реєстратура й каса, відділ поземельного кадастру, поліційний ревізор, гауптвахта, арештантське приміщення. На другому поверсі були зал засідань, кілька бюро для магістратських чиновників, кімната для допитів й арештантська для дворян. Третій поверх ратуші займали квартири бургомістра, адвоката, асесора і нічної варти. Найрозкішнішою була квартира бургомістра, яка складалася з шести кімнат та кухні і вікнами виходила на майдан Ринок.
Правда, чернівчани завжди були підприємливі, так що навіть у такій офіційній установі кімнати в партері здавалися в оренду, аби мати прибуток у касу Ратуші на утримання апарату.

Споруда Ратуші є пам’яткою загальнодержавного значення. У 1998 році з нагоди 150-річного ювілею ратуші відкрили портретну галерею бургомістрів, примарів, голів міської ради. Ще одну добру рису успадкували від попередників – галерею Почесних громадян міста, які найбільше прислужилися громаді міста і яка теж розташована в сесійній залі.
Упродовж ХХ століття змінювалися герби на фасаді ратуші, на вежі майоріли прапори різних держав. Канули в Лету австрійський Орел, румунський Бик, радянські серп і молот. Незмінною залишалася лише сама Ратуша як символ здобутих чернівчанами самоврядних прав і свобод.

Завдяки параметрам, високій вежі та вдалому розташуванню споруда Ратуші до цих пір є домінантою архітектурного ансамблю Центральної площі і всього історичного середмістя.

Споруда чернівецької Ратуші завжди використовувалась за своїм прямим призначенням. Тут приймають укази, зустрічають шанованих гостей, а раніше тут виносили вироки злочинцям. Нині над вежею майорить український синьо-жовтий прапор, а фасад прикрашає герб міста. 12 листопада 2004 року народилася нова традиція: рівно о 12-й годині пополудні на балкончик під годинником на ратушній вежі виходить трубач у народному строї — і лине містом мелодія С. Сабадаша “Там, на тому боці, там живе Марічка…”, і послухати її збирається чималий натовп чернівчан і гостей міста.
Сьогодні неможливо уявити Чернівці без цієї споруди архітектора Андреаса Мікуліча фон Радецькі, яку ось уже понад 160 років вважають серцем міста. Потрібно сказати, що саме стараннями камеральний архітектора Андреаса Мікуліча разом із крайовим інженером Адольфом Маріним Чернівці отримали статус європейського впорядкованого міста.
Згідно своєї посади Андреас фон Мікуліч брав участь у розбудові назагал історичного середмістя Чернівці та будівництві шляхів на Буковини. Він долучився також до впорядкування ботанічного саду.
З відкриттям в Чернівцях в 1873 році Промислової школи (нині приміщення школи №4 по вулиці Головній) працював професором архітектури.

Маючи авторитет серед мешканців краю, з 1863 року Андреас фон Мікуліч обирався послом до буковинського ландтагу (парламенту). Був призначений цісарським радником. Також був активним членом братства при місцевій греко-католицькій церкві.

Все свідоме життя в нього пов’язане з Чернівцями. Тут він не тільки працював, тут він два рази одружувався. Не залишилось відомостей про першу дружину Мікуліча. А другою дружиною в архітектора була чистокровна німкеня зі Снятина Емілія фон Дамніц, родина якої були потомственними пруськими вояками. Тут в нього народилося 9 дітей, і всім він їм дав вищу освіту, сини навчалися в престижному віденському Терезіанумі, школі для аристократів, вони добре знали мови. А дівчатка, безперечно, ще вчилися й музики. Одна з них Емілія стала піаністкою і була вихователькою в дітей графа Альфреда Потоцького. Дочка Кароліна стала вчителькою музики і співачкою. Проте найбільшу славу батькові і родині приніс його син – Ян Мікуліч-Радецький. Він народився в 1850 році в нашому місті, успішно закінчив І державну цісарсько-королівську гімназію і хотів вчитися на священика. Проте саме батько порадив йому вчитися медицини і по закінченні медичного факультету Віденського університету Йоган (Іван) Андрійович Мікуліч-Радецький став видатним лікарем-хірургом світової слави, винахідником, засновником Краківської хірургічної школи. Інтерес до науки й медицини отримав саме в Чернівцях .

Відійшов у вічність Андреас рицар Мікуліч фон Радецький 13 квітня 1881 року у Чернівцях і похований на старому християнському цвинтарі міста. Пам’ятник йому та його дружині Емілії фон Дамніц, встановлений у вигляді кам’яного стовпа, який нагадує готичну ратушу з хрестом замість шпилю, височіє на могилі.

На честь видатного міського архітектора, який невтомно, до останнього дня свого життя працював, аби це віддалене від великих столиць місто набуло європейського шляхетного вигляду, була названа вулиця в центрі міста Mikuliczgasse. Тепер це вулиця Котляревського.

Нині в місті про зодчого нагадують лише монументальні творіння, впорядковані вулиці, площі і парки та його найголовніша візитівка – Ратуша.

Фото могили родини Андреаса Мікуліча – Максима Козменка з сайту Джерело: https://acc.cv.ua/news/chernivtsi/istorichna-rozvidka-istoriya-pyata-pro-arhitektora-yakiy-peretvoriv-chernivci-na-stolicyu-5550. Сайт http://acc.cv.ua/
Інші фото – з інтернет джерел