Буковинський інтелектуальний календар СІЧЕНЬ 2020

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 Уже традиційно Муніципальна бібліотека ім. А. Добрянського надає інформацію про знаменні та пам’ятні дати видатних діячів Чернівців, для яких цей 2019 рік є ювілейним і які посутньо вплинули і впливають на духовно-інтелектуальну атмосферу міста.
 
 
17 січня – 125 років від дня народження славіста, мовознавця, публіциста і педагога, професора Григорія Нандриша (1895 – 1968)


Григорій Нандриш народився третім сином у селянській родині Думітру та Марії Нандриш в селі Магала, поблизу Чернівців. Початкові знання отримав у рідному селі. Потім за порадою старшого брата – Іоана – втік до Чернівців, щоб навчатися у німецькому ліцеї. Дідусь коштами допоміг Григорію закінчити ліцей (нині школа №1), а потім літературно-філософський факультет Бухарестського університету.
Впродовж 1921–1922 років він вивчав славістику у Ягеллонському Університеті Кракова. Там же захистив докторську дисертацію на тему «Вербальні аспекти Путнянського Євангеліє» і його призначають лектором Краківського Університету. Пізніше студіював в університетах Варшави та Парижу.
В наступні 1923–1925 роки Григорій Нандриш живе у Франції. Маючи дивовижну працездатність і захоплення наукою, він продовжує вдосконалювати знання у слов'янській філології та лінгвістиці. Загалом він знав 14 мов, і це у 31 рік. Підтримував наукові зв'язки з видатними лінгвістами, літераторами, фольклористами, істориками, юристами, які працювали на Заході: Розетті, Жюреску, Бусуічану, Мішля, Мунтяну, Бретіану, Панаітеску, Марінеску, Ламбріно та іншими. В 1926 році він повертається до Чернівців, спочатку викладав іноземні мови в Чернівецькому ліцеї № 4 (нині гімназія № 5). А згодом як титулярний професор перейшов викладати в університет на кафедру славістики. Викладав тут історію слов’янських народів, і українську зокрема, старослов’янську, польську літературу. Водночас окремо вів спецкурс зі славістики, де вивчалась найдавніша пам’ятка Київської Русі «Слово о полку Ігоревім», діалекти української та інших слов’янських мов. Професор Григорій Нандриш вивчив цілу серію слов'яно-румунських історичних документів і як результат – опублікував цілу колекцію з 44 слов'яно-румунських документів про зв'язки володарів Мунтенії з монастирями з Гори Атос. Ці документи датуються 1372–1658 роками.
Він також прослідкував витоки прізвища видатного румунського поета Емінеску. Впродовж 12 років, з 1930 по 1942, був головою «Товариства з румунської культури та літератури на Буковині». Проводив активну культурну діяльність, філії цієї організації були створені майже у всіх селах Буковини, у тому числі і в його рідному селі – у Магалі. В 1937 – 1940 роках зусиллями товариства збудовано Культурний палац у центрі Чернівців (сьогодні це «Будинок офіцерів» на Театральній площі). Товариство мало типографію, яка називалась «Митрополит Сільвестр» і кінотеатр. У районі Роша – Стинка біля Чернівців з ініціативи Григорія Нандриша багато років функціонував «Селянський університет».
На честь 100-річчя з дня заснування «Товариства румунської мови та літератури на Буковині» Григорій Нандриш опублікував у багатьох видавництвах у Парижі, Лондоні, Мадриді низку статей про діяльність цього товариства.
В травні 1940 року, коли в Чернівці прийшла радянська влада, професор Григорій Нандриш, його дружина та син Джон Грегорі поїхали до Англії. Впродовж 1940-1946 років він перебував на дипломатичні роботі в Лондоні. Професор Нандриш завжди був дуже діяльний і в 1946 році, вже перебуваючи за межами Буковини, надіслав Мирній конференції у Парижі «Меморандум Басарабії та Буковини», у якому документально та аргументовано описав долю цих країв і закликав до поважання принципів прав людини та Атлантичної Хартії.
Місія, запланована на 2 місяці, продовжилась на цілих 28 років. Метою її було «проінформувати англо-американський світ» про ситуацію в краї. І як виявилось пізніше, він більше не мав можливості повернутися на рідну землю.
З 1948 і аж до виходу на пенсію в 1962 році він працював на кафедрі порівняльної філософії слов'янських мов Лондонського Університету. На пенсію вийшов із званням професор-емерітус і ще продовжував читати лекції. Але й після цього він продовжував займатися улюбленою філологічною наукою, і в наступні роки брав активну участь в міжнародних конференціях з лінгвістики в Америці (Нью-Йорку), Канаді (Клівленді), у Франції (Парижі), Італії (Мілані) та інших містах. Публікувався у фахових мовознавчих виданнях в різних країнах.
Блискучий знавець історії та культури слов’янських народів, професор Нандриш був одним з найбільш авторитетних славістів у світі.
Основні праці вченого: «Відносини між Молдовою і Україною у відображенні українського фольклору», «Мовна спільність слов’янських народів», «Чотири документи часів Штефана Великого», «Румунські документи слов’янською мовою в Афонському монастирі», « Про видання слов’яно-румунських документів», «Зауваження до польських говірок на Буковині», «Слов’яно-румунська лінгвістична бібліографія». Всі ці праці були написані під час роботи в Чернівцях. До важливих монографій належать також «Легенда про Дракулу в східно- і західноєвропейських літературах», «Бесарабія і Буковина», «Гуманізм поствізантійського настінного живопису в Східній Європі». І звичайно, що в нього ще є багато наукових розвідок з різних проблем філологічної науки.
Відійшов у вічність 29 березня 1968 року в Лондоні.

В 2014 році на фасаді Магалянської загальноосвітньої школи, яка носить ім’я науковця Григорія Нандриша і де він отримав початкову освіту, йому відкрита меморіальна дошка.


23 січня – 175 років від дня народження філолога, відомого славіста, палеографа, дослідника і видавця староукраїнських пам’яток Омеляна Ієронімовича Калужняцького (1845–1914).

Народився цей трудолюбивий чоловік у селищі Тур'є (Королівство Галичини і Володимирії, що входило до складу Австрійської імперії, нині це Старосамбірський район Львівської області). Після закінчення 1863р. Самбірської гімназії вступив до Львівського університету, а з жовтня 1865 навчався у Віденському університеті, де вивчав філологію, історію і філософію під керівництвом професорів Ф.Міклошича, Фоллера, Й.Ашбаха, Єгера і Ціммермана. Протягом 1868–1874рр. викладав у гімназіях Кракова, Жешува і Львова.

Завершивши навчання, наприкінці травня 1868 року Омелян Калужняцький одержує офіційне повідомлення про призначення його галицькою шкільною владою на посаду в Кракові. Таким чином, він починає свою педагогічну діяльність як помічник учителя Краківської гімназії святої Анни. З 1 вересня 1868 року молодий викладач приступає до своїх професійних обов’язків. З перших же днів він починає займатися наукою, що для нього було особливо важливим. У червні 1870 року вчений їде до батьків в село поправити своє «дуже упале здоров’я». Але навіть під час відпочинку він продовжує працювати над перекладом на латину літопису «Повість врем’яних літ».
У 1874 році він намагається очолити кафедру слов’янської філології в Кракові. Проте на це місце претендували Бодуен де Куртене та Луціан Маліновський – учитель гімназії з Варшави. Факультет вирішив розглянути і пропонувати тільки кандидатуру Бодуена де Куртене, який з певними умовами пропозицію прийняв.
Тому, коли в жовтні 1875 року відкрили Чернівецький імператорський і королівський імені Франца Йосифа університет, Омелян Калужняцький, на той час молодий і доволі амбітний молодий науковець, за рекомендацією Ф.Міклошича, перебрався сюди. Тут він очолив кафедру порівняльної слов’янської філології й керував нею впродовж 38 років. З того часу все його життя було присвячене цьому університету і Чернівцям. У 1889–1890 навчальному році був на посаді ректора університету.
За наполегливу наукову працю у березні 1886 року колегія професорів філософського факультету надала йому звання почесного професора. За значний внесок у світову науку в 1890р. став дійсним членом Бухарестської Академії наук, а наступного року – член-кореспондентом Петербурзької Академії наук.
Читав курси лекцій: «Старослов’янські тексти», «Синтаксис слов’янської мови», «Нова російська і польська література», «До критики виникнення глаголиці», «Огляд літератури західних слов’ян від найдавніших часів до кінця ХІV ст.». Омелян Калужняцький досліджував проблеми польського, російського, сербського, болгарського, старослов’янського мовознавства, палеографії, народознавства, історії права тощо. Він, безперечно, заклав ґрунт для подальшої розробки питань, що його цікавили у таких галузях, як палеографія, орфографія, фонетика і морфологія. У 1877 році (з березня до жовтня) Омелян Калужняцький здійснив велику наукову мандрівку, яка привела його через Львів, Київ, Москву, Петербург та Вільно у Кеніґсберг, а звідти – у Берлін, Бреслав. І всюди він ґрунтовно вивчав архіви. Друга наукова поїздка була здійснена влітку 1894 року у Балканські країни та Польщу. Третя – у монастирі Північної Молдавії, які мали багаті бібліотеки давніх рукописних пам’яток. Молдавські воєводи у своїх грамотах до ХVІІ ст. користувалися виключно старою українською мовою.
Праці: «Обзор слов’яно-руських пам’яток мови та писемності...» (1877 р.), «Молдавські та мунтянські документи з архівів міста Львова» (1878 р.), «Пам’ятки старослов’янської мови, т. І. Путнянське Євангеліє» (1888 р.), «Історичні, топографічні та мовознавчі доповнення до історії румунського населення у Галичині», «З панегіричної літератури південних слов’ян» (1901). О.Калужняцький був видавцем староукраїнських пам’яток, «Путнянського Євангелія» та «Христинопільського Апостола», а також окремих староболгарських пам’яток. Його внесок у дослідження української мови та її місце серед інших мов, більше того – її суспільного значення для інших народів, неможливо переоцінити. Зокрема він є автором праць «З панегіричної літератури південних слов’ян» (1901), «Кирилівське письмо у румунів» (опубл. 1915). А ось досліджуючи мову «Путнянського Євангелія», науковець відзначив у ній риси, характерні для української мови. А як автор нарису «Русинська мова і література» (1899) дослідник зробив першу спробу вивчення українського мовного і літературного процесу на Буковині від давньоруських часів до кінця ХІХ ст. Крім цього, О.Калужняцький зібрав близько 200 грамот румунських володарів, «писаних руською мовою», а також близько 800 грамот і розпоряджень київських, львівських і перемишльських єпископів, опрацював матеріали з пам’ятками канонічного права. Вивчав впливи церковнослов'янської мови на румунську, румунські впливи в українських та говорах інших мов Карпатського регіону. Йому належить розвідка «Про порядок числення і назву місяців у гуцулів» (1905). Цікавився також фольклором та етнографією: у фольклорно-етнографічній розвідці «Собіткові пісні західногалицьких малорусів» (1905). Він є автором понад 100 наукових праць. Як талановитий вчений-філолог, який своєю копіткою працею відстоював самобутність української філологічної науки в кінці ХІХ – на початку ХХ ст., він викликав захоплення і вдячність за свою діяльність, присвячену науці та культурному піднесенню буковинського краю. Упродовж 1881–1884 років був Головою товариства «Руська бесіда» на Буковині. Належав до табору «консервативних русинів». Був одним з організаторів створення політичної організації «Народная Рада», яка після відходу з неї Миколи Василька та Володимира Филиповича практично розвалилась. У 1889–1890 роках, обіймаючи посаду ректора університету, був послом Буковинського крайового сейму. Адресні книги за 1898, 1909 і 1914 роки повідомляють, що університетський професор, член-кореспондент Академій наук Бухаресту і Петербурга Омелян Калужняцький (dr.-univ.prof Кaluzniacki Emil) винаймає помешкання в будинку під №12 на вулиці Резиденції [Residezgasse, 12, нині це вулиця Університетська, 60]. В цьому помешканні знаходилась найбільша приватна колекція стародруків, яку професор збирав впродовж всього свого наукового життя.
Відійшов у вічність професор Омелян Ієронімович Калужняцький 3 липня 1914 року у Чернівцях, де й спочиває на Руському кладовищі.
За 40 років відданої праці в стінах Чернівецького університету йому вдалося стільки зробити для розвитку слов’янської філології, що він, безперечно, заслуговує на добру пам’ять і глибоку пошану від нащадків.


30 січня – 120 років від дня народження громадського-політичного діяча, журналіста, науковця в галузі міжнародного права Василя Орелецького
(1895 – 1976)

Народився в с. Лужани (тепер Кіцманського району) в родині сільського старости. Закінчивши тут початкову шестирічну школу, продовжив освіту в Чернівецькій гімназії. Після закінчення гімназійного навчання він стає студентом Чернівецького університету, де вивчає правничі науки. Перша світова війна не дозволила йому закінчити навчання. Згодом вступив до Української Галицької Армії, брав участь у боях за Київ.
Василь Леонтійович у 1920 році їде до Праги, де після Першої світової війни сформулювалося ядро української політичної еміграції. Тут довелося йому закінчити своє навчання. У Празі Василь Орелецький навчається одночасно в Карловому університеті та в Українському Вільному університеті, де одержав ґрунтовну освіту за філософсько-правничим та суспільно-політичним напрямками.
Він бере активну участь у студентському русі: очолює гурток буковинських студентів «Черемош», видає інформаційний листок «Буковина», активно діє в організації «Відродження Українського Студентства», редагуючи її англомовний друкований орган «Ді Н.У.Ньюз».
В 1925–1933 роках очолює Центральний союз українського студентства (ЦЕСУС). Надзвичайно плідною була співпраця Василя Орлецького з урядом Карпатської України.
Він був удостоєний ступеня доктора права Українського Вільного університету у Празі (1932), стає доцентом Українського Вільного університету (1939) на кафедрі міжнародного права.
З 1945 року він перебував в еміграції у Німеччині. В 1963–1966 роках був обраний ректором Вільного університету. Василь Орелецький брав активну участь у Світовому Конгресі Вільних Українців у Нью-Йорку та у багатьох наукових і громадсько-політичних акціях.
Він працює у різних сферах: як журналіст, мовник-педагог, політик, як знавець міжнародного права, а також як суспільно-громадський діяч.
У його науковій спадщині відомі такі праці: «Теорія С.Пуфендорфа з міжнародного права» (1939); «Організація дипломатичної служби за гетьмана Богдана Хмельницького», «Підручник з міжнародного публічного права та міжнародних договорів України в давніх та недавно минулих часах», «Підручник з міжнародного приватного права», сотні наукових та публіцистичних статей.
Відійшов у вічність доктор права Василь Орелецький у 1976 році в Мюнхені (Німеччина).