Буковинський інтелектуальний календар. СЕРПЕНЬ - 2020

Аромат його прози…

 
11 серпня – 115 років від дня народження вченого-біохіміка, хіміка, письменника, біографа
 Ервіна Чаргаффа 
(англ. Erwin Chargaff, 1905 – 2002) 
 
 
Світової слави науковець, американський біохімік, член Національної АН США народився в Чернівцях, на вулиці 28 червня в будинку № 20, на той час вона називалася Франценґассе (Franzensgasse), в заможній єврейській родині.
Про це свідчить сьогодні дуже елегантна меморіальна дошка.
Батько, Герман Чаргафф, отримав у спадок від свого батька Ісаака фінансову установу – банківську контору. Мама – Роза Зільберштейн, була надзвичайно доброю, милосердною і мудрою жінкою. Ервін ріс розумним і допитливим хлопчиком серед люблячої родини, він гарно вчився у гімназії, але його з дитинства насамперед цікавив цей навколишній світ з його загадками. Коли йому виповнилось дев’ять років, банк батька збанкрутував і сім’я Чаргаффів у пошуку кращого місця була змушена переїхати до Відня, як вони тоді думали, на короткий час. І мали намір повернутися в Чернівці, адже їм було добре і затишно в цьому місті, про яке він пізніше з висоти своїх років згадував: "Ніколи в житті я не зустрічав такої яскравої зелені, як в місті свого дитинства – Чернівцях".
 
Проте життя внесло свої досить-таки жорсткі корективи в благополучне життя родини. Одразу після переїзду помирає батько, а за короткий час стає зрозуміло, що в Чернівці їм немає куди повертатися, так як почалася Перша світова війна. «…Ми дізналися, що дому в нас більше немає: в Чернівці прийшла війна. Страшна безжалісна війна, яка забрала мільйони життів. Від цього страхіття неможливо сховатися. Наука почала здаватися мені схованкою від усіх жахів, але вони і тут наздогнали мене…» – писав пізніше у своїх спогадах Ервін Чаргафф.
 
Проте для нього це був єдиний вихід вижити в цьому жорстокому і незрозумілому світі, в цьому переконувала його й мама. Тому вчився він наполегливо, це дало йому можливість успішно закінчити столичну гімназію Максиміліана, а в 1928 році – Віденський університет. В якому блискуче захистив докторську дисертацію в 23 роки, присвячену органічним комплексам срібла й впливу йоду на азотисті сполуки і  став членом науково-дослідницької організації.

Головним напрямком наукової діяльності він обрав фундаментальні дослідження хімічного складу, структури й біологічних функцій нуклеїнових кислот, вивченню яких він присвятив 60 років свого життя. І для подальшого заняття наукою він перебрався в Єльський університет (США), де впродовж 1928-1930 років працював у лабораторії обмінної хімії. Потім повернувся в Берлінський університет, де працював асистентом на факультеті вірусології до 1933 року. З приходом до влади фашизму продовжив займатися активною науковою роботою в науково-дослідницькій лабораторії, де на той час активно вивчали мікробіологію, інфекційні захворювання та вакцини при знаменитому Пастерівському інституті в Парижі. Проте політична ситуація в Європі ставала все більш напруженою і в 1935 році Ервін  Чаргафф прийняв рішення остаточно повернутися до США. Там він успішно продовжив свої наукові дослідження в Колумбійському університеті в Нью-Йорку.  В 1952 році став професором колумбійського університету і дальше його наукова кар’єра була доволі вагома і пов’язна саме з цим університетом.
 
І саме в цей період, в 1950-1953 роках, в результаті наполегливих наукових досліджень, він здійснив фундаментальне відкриття, що змінило світ, розкривши будову та генетичну роль ДНК, що явилось одним із найбільших досягнень науки ХХ століттяЧаргафф довів, що загальна кількість аденінових залишків у кожній молекулі ДНК дорівнює кількості тімінових залишків, а кількість гуанінових залишків – кількості цітозінових. Це так зване правило Чаргаффа. Звичайно, без спеціальних знань така складна термінологія незрозуміла. Але для науковців це стало відправною точкою для відкриття структури знаменитої подвійної спіралі ДНК.  
За створення її моделі вчені Джеймс Вотсон і Френсис Крик, його вдячні і талановиті учні, отримавши такий «дарунок», отримали премію Нобеля. Чаргафф не міг змиритися з історичною несправедливістю. Уже значно пізніше, аж 2001 року, в інтерв’ю журналові «Штерн» 96-річний Ервін Чаргафф з болем згадуватиме: «Коли я їх (Крика й Вотсона) зустрів, вони були ще молоді й амбіційні і водночас до того неосвічені, що нічогісінько не знали про мої дослідження. Мені самому довелося їм розповідати. Тоді вони вкрали у мене ідею про парність основ». Зрозуміло, йому було боляче від несправедливості, адже до цього відкриття він йшов довго і наполегливо все своє свідоме життя. Але він продовжував свої дослідження в цій царині і залишив поважний результат. Чаргафф довів, що ДНК володіє видовою специфічністю і відкинув гіпотези про існування багатьох різновидів ДНК. Він також першим почав досліджувати денатурацію ДНК – розходження ланцюгів дволанцюгової молекули ДНК внаслідок екстремальних впливів (висока температура, рН, руйнівні речовини тощо) і втрату біологічної активності молекули. А ще він вивчав зсідання крові – утворення білка фібрину в крові, тромбів: кров згущується та втрачає  текучість у разі пошкодження шкіри, слизових, кровоносних судин, що є дуже суттєвим результатом і на сьогодні. Значний внесок науковця і у вивчення ліпідів, ліпопротеїнів та метаболізму амінокислот. Його відкриття зробили можливими вивчення та лікування багатьох хвороб у сучасній медицині.
 
А Ервін Чаргафф успішно продовжував свою наукову працю.  В 1970 році він очолив кафедру біохімії, з 1974 року – на посаді професора біохімії в лабораторії біохімії клітини. Зрозуміло, що всі свої досягнення він здобував наполегливою і копіткою працею, або як він говорив «майже все своє життя був сам собі вчителем». Чаргафф пробивав собі дорогу сам, адже той світ, у якому він опинився, був досить жорстоким і недоступним.  Впродовж 1979-1985 років Ервін Чаргафф був керівником біохімічного інституту Колумбійського університету.
 
Переломним для його свідомості був 1945 рік, коли на Хіросіму і Нагасакі скинуті атомні бомби. Наступного після нападу на Нагасакі дня,11 серпня, Чаргаффові виповнилося 40 років: він працював асистентом професора в Колумбійському університеті. Страшні події змусили його замислитися…
 
Чаргафф дуже болісно відреагував на використання ядерної зброї проти Японії. Вчений розумів, що винахідник несе відповідальність за те, як будуть використані результати його праці. Це дало йому підстви досить жорстко сказати: «Так, бачить Бог, природничі науки сущі!І без їхньої волі жодна бомба не випаде з гнізда». Про катастрофу в Японії він згодом напише: " Був глибоко впевнений, що жодна людина не має права робити подібні злочини, і що наука, яка виточила і вклала меч у руки вбивці, взяла на свою душу гріх, який вона не зможе змити впродовж віків". Цей рік і ті страшні події сильно вплинули на уявлення Чаргаффа про роль науки. Він багато розмірковує над моральними питаннями науки, відповідальністю науковців за зроблені відкриття, розвитком біології – майбутнім людства тощо. Можливо, це тоді у вченого прокинувся талант публіциста. Втім, він мав і філологічну освіту. Та за наступних 30 років публіцистичної діяльності став автором 40 книг, за якими можна простежити перетворення успішного дослідника на різкого критика науки та наукової цивілізації.
 
Його науково-публіцистичні здобутки ще за життя належно оцінили провідні інститути і видатні вчені світу. Ервіна Чаргаффа було обрано почесним ректором Базельського, Боннського та Колумбійського університетів, членом Американської академії мистецтв і наук, Німецької академії «Леопольдіна», Паризької АН, Нідерландської королівської АН. Він отримав високі наукові відзнаки – Золоту медаль ім. Пастера Французького біохімічного товариства (1949), медаль ім. Найберга Американського товариства хіміків і фармацевтів (1958), Національну медаль США «За наукову діяльність» (1975). Як значні здобутки поціновуємо й премію Йоганна Генріха Мерка «За літературну практику» (1984),  і почесну відзнаку Австрії «За науку і мистецтво» (1999), премію м. Відня «За публіцистику» (1994).
 
Ервін Чаргафф, як справжній чернівчанин свого часу, знав 15 мов. Його американські колеги зазначали, що він розмовляв англійською краще за них.
 
Відійшов у вічність Ервін Чаргафф 20 червня 2002 року у Нью-Йорку в поважному віці 96 років.
 
Він залишив у науці неоціненний слід. Хоча Чаргафф писав, що намагання зрозуміти природу – справа безнадійна, що наші пошуки приведуть лише до пояснення, а не до розуміння. Та все ж він завжди намагався збагнути світ, в якому ми живемо.
 
Такий відомий науковець світової слави ніколи не забував міста свого щасливого дитинства, адже «…це давньоавстрійське місто, в якому наука витає в повітрі», залишилось для нього самою світлою згадкою. І коли це стало можливо, з 1992 року, Ервін Чаргафф підтримує тісні зв’язки з професором Степаном Костишиним, ректором Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича, членами громадської організації «Чаргафф-фонд», яку було засновано на біологічному факультеті.
 
Крім того, що Чаргафф був видатним дослідником, він ще й мав непогані літературні здібності. У його творах відчувається сум за рідним містом: «Дивує, з якою легкістю ставляться деякі з цих колишніх чернівчан до всього, що ми так цінуємо, адже бачили вони, як змінюються усі ці ідеології, релігії і батьківщини. І зворушує, з якою принциповістю вони захищають можливість бути собою, бути людиною, вміти складати і мати власну думку, любити і не любити. Це навіть не зворушує, це надихає!»
 
Звісно, що його завжди пам’ятатимуть як науковця світового рівня, адже дослідження геніального біохіміка назавжди вписане золотими літерами в історію світової науки. Але така непересічна і яскрава особистість, якою назавжди залишився Ервін Чаргафф, залишив по собі добру пам'ять ще і як унікальний філософ і публіцист. Цей напрямок значно менше відомий для загалу.  
 
І ми сьогодні пропонуємо цитати з його праць, які для нього підготувала і уклала професор нейронної пластики в університетській клініці Гамбург-Еппендорф з Інституту розвитку людини Макса Планка в Берліні Симоне Кюн (Simone Kühn)як подарунок Ервіну Чаргаффу на його 90-літній ювілей. Це був дуже несподіваний і приємний сюрприз для нього: «Не можу передати мого зачудування від найпершого навіть гортання сторінок. Ті коротенькі тексти, хоча й були мені знайомі, дивилися тепер на мене зовсім іншими очима. Вибрані Сімоною з моїх праць, вони виповнилися новою силою, розмовляли новим, гучнішим голосом і казали несказане. Здавалося, вперше на це виокремлене зі свого контексту упало магічне світло». Це невеличке видання в перекладі з німецької Зоряни Починайко завдяки фінансовій підтримці Українсько-австрійського бюро кооперації в науці, освіті та культурі вийшло дуже малим накладом у Львові в 2005 році. І вже давно стало бібліографічною рідкістю.
 
Подаємо декілька філософем біохіміка-філософа Ервіна Чаргаффа, які звучать актуально, якби щойно написані.
 
*Що я знаю про мурашку? Чи вона мислить, як вона мислить, як відбувається в мурашок обмін інформацією, чи свідома вона смерти? Біолог, психолог, соціолог, що вивчають мурашку, теж розглядають її qua люди. Те, що він отримує, для самої природи не має жоднісінької вартости. Природа – не сума, вона є цілим; і вже перший крок до її дослідження руйнує цю цілісність. Ми налаштовані на балачку, з природою ж не побалакаєш.
 
*Знання без серця й духу небезпечніше за брак зацікавлення, тому що псує характер.
 
*Отже, чим закінчиться боротьба людини з природою?позаяк ледве чи можна сказати, що супротивники непримиренно розділені, ця безглузда війна означатиме, зникнення людства. Нарешті природа зітхне з полегшенням.
 
*Навіть наша зубожіла земля усе ще достатньо багата, щоби щодня могли траплятися небачені дива. Якби ми могли їх бачити, вони б не були дивами.
 
*Гадаю, не зайве нагадати, що де б не зібралося бодай троє лікарів – тут-таки під столом сидить і вже наслухає фармаіндустрія.
 
*Мене переслідує неприємне відчуття, що якби скасувати Нобелівську премію з фізики, то перестали б відкривати й нові елементарні часточки.
 
*А варто наголосити окремо: дива сьогодні такі ж великі, як і в перший день після сотворіння світу.
 
*Часи, які не знали реклами, були захищені від найгіршого.
 
*Ми повинні нарешті навчитися, що світ – не власність людей, які живуть у ньому тепер; вони лише гості майбутнього. Та саме тому, що гості поводяться украй зле, я змушений засумніватися, що це майбутнє буде добре.
 
*Кожна епоха велично сидить на власному вершечку, пишаючись панорамою.
 
 
Ервіну Чаргаффу належать слова, які актуальні на день сьогоднішній:
 
"Рівень розвитку держави визначається трьома складовими:
ставленням  до дерев,
ставленням до дітей,
ставленням до рідної мови"
 
 
 
11 серпня – 170 років від дня народження юриста, доктора права, відомого буковинського політика, Почесного громадянина міста Чернівці, багаторічного голови Чернівецької єврейської релігійної громади, депутата ради міської громади, депутата Крайового сейму та Палати послів Австрійського парламенту Бенно Штраухера (1850 – 1940)
Він народився в Рогізні в родині середнього достатку – батько був ремісником. Як і більшість забезпечених дітей того часу, успішно закінчив саму престижну Вищу державну гімназію № 1 (K. k. I Staatsgymnasium in Czernowitz) в Чернівцях. Потім студіював юриспруденцію у Віденському та Чернівецькому університетах, де в 1878 р. захистив дисертацію. По закінченні науки  працював конципістом та практикуючим адвокатом у Чернівцях. Як і прийнято було на той час, всі молоді юристи, будучи державниками і в доброму розумінні амбітними людьми, брали саму активну участь в політичному житті того часу, на користь і розвиток своїх громад. Свою поличну діяльність він побудував, виступаючи на боці простої «маленької» людини і тому зрозуміло, що швидко здобув популярність, в 1884 році був обраний у раду міської громади.
 
Бенно Штраухера в 1888 році обраний членом правління Чернівецької єврейської релігійної громади і активно включився в політичну та господарську діяльність міста Чернівці насамперед. І треба сказати, що отримав дуже добрий і конкретний результат.
Він безпосередньо, як громадський радник, взяв участь у вирішенні питань вуличного руху в місті, становленні міської шкільної освіти, реорганізації магістрату. За його ініціативи і при його активній підтримці у 1907–1908 в Чернівцях був побудований шедевр містобудування – Єврейський Народний Дім, який зараз є пам'яткою архітектури.
  
Спорудження Палацу юстиції, міського театру, нового залізничного вокзалу (один з ініціаторів та організаторів проекту, входив до структури, яка контролювала хід будівництва), здійснювались за активного сприяння д-р Штраухера.
 
Переведення за межі міста військових об'єктів, розвиток і перетворення Чернівців у велике місто були напрямками, в яких він активно працював. Нині на колишніх місцях військових об'єктів красуються будівлі, що зробили ці місця найпривабливішими кварталами Чернівців. Він усі сили віддав служінню місту та єврейству. За такі значні заслуги перед Чернівцями громадська рада удостоїла його звання Почесного громадянина міста Чернівці.
 
 
В 1903 році його обирають віце-президентом єврейської релігійної громади, а 8 червня 1904 року – її президентом. Бенно Штраухер обирався в 1907 і 1911 роках також депутатом буковинського ландтагу та парламенту Австрії. Він був першим єврейським представником в австрійському парламенті.
 
В політичному житті міста початку ХХ століття є дуже незвична і неоднозначна сторінка, яка могла бути тільки тут. Ставши в 1900 році членом Буковинського крайового сейму, він активно добивався здійснення в краї демократичних реформ. З цією метою Б. Штраухер підтримав ідею створення в Крайовому сеймі міжнаціональної фракції прогресивних сил, яка в 1903 році отримала назву «Вільнодумний союз».  Щоб зламати диктат румунських послів у крайовому (Буковини) сеймі, яким активно допомагала румунська православна ієрархія, українські посли на чолі з Миколою Васильком заснували у 1903 році міжнаціональне об'єднання депутатів Буковинського крайового сейму «Вільнодумний союз», до якого ввійшли д-р Бенно Штраухер, Стефан Штефанович, а також Аурел Ончул, який не підтримав коаліції великих румунських землевласників. Цей гурток довго не протримався, але мав дуже прогресивні погляди «…необхідність задоволення національних потреб представників усіх народів, що населяють Буковину, в тому числі у культурно-просвітніх і релігійних справах, щоб кожен народ, кожне віросповідання мали справді рівні права, як це записано в австрійській конституції. Знаковим було те, що головою союзу обрали Аурела Ончула».
 
У 1907 році він заснував «Єврейське національне товариство», яке згодом перетворив на політичну партію, та газету «Volkswehr» (Народний захист). Будучи прихильником так званого єврейського «діаспорного націоналізму», Бенно Штраухер активно домагався визнання євреїв краю окремою нацією з правом мати власну виборчу курію, а також визнання єврейської мови (їдиш) офіційною і рівноправною мовою.
 
Після приєднання Буковини до Румунської держави Б. Штраухер залишався активним політиком не тільки крайового, але й також загальнодержавного рівня.
 
В 1932 році він отримав дуже поважні вітання співгромадян з приводу його 80-літнього ювілею, що стало для нього психологічною підтримкою і визнанням діяльності на користь громади. Ще за життя його називали «головним євреєм Буковини».
 
Проте вже з наступного року на нього посипалися важкі удари долі – помирає його дружина, а незабаром помирає ще й один з його синів, адвокат Едмунд Штраухер (другий син, Отто, мешкав у Відні). В тій складній політичній та особистій ситуації, яка склалася на той момент, в 1935 році чернівецькі часописи з жалем повідомили про плани Штраухера переселитися до Палестини. Проте друзям вдалося переконати його не залишати Чернівці. З ініціативи голови єврейської громади Альберта Луттінгера Штраухеру була подарована квартира в особняку у затишному районі міста по вулиці архімандрита Євсебія Поповича, 20 (нині вулиця Йозефа Главки), що навпроти парку резиденції буковинських митрополитів. Помешкання його було на першому поверсі. До цього він мешкав на вулиці Янку Флондера, 3 (нині вулиця Ольги Кобилянської).
 
Відійшов у вічність 5 листопада 1940 року і спочиває на старому єврейському цвинтарі (на вулиці «Зелена»). Поховали його без урочистостей. Так як на той час в Чернівцях була радянська влада.
 
29 серпня – 130 років від дня народження археолога місцевих старожитностей, доктора природничих наук, професора Чеслава Енріка (В'ячеслава) Амброжевича (1890 – 1954)
 
Він народився в місті Новоселиця, на той час Хотинського повіту Бессарабської губернії. З 1911 по 1918 роки навчався у Хотинському чоловічому ліцеї. Вже з дитинства  захопився археологією і в тринадцятирічному віці зробив перші наукові відкриття, зокрема, віднайшов і описав енеолітичні поселення (трипільська культура) в околицях села Дарабани та міста Хотина. Матеріали про виявлені пам’ятки ліцеїст відіслав до столиці Російської імперії. Як не дивно, в Петербурзі до них віднеслися зі всією серйозністю, надрукували  в науковому віснику і на їх основі в 1916 році (на той час йому було всього 16 років) його обрали активним членом Імперського російського товариства палеонтології у Санкт-Петербурзі.
  
Подальшу освіту він продовжив у Київському університеті імені Св. Володимира, де навчався з 1918 по 1920 роки, але потім історичні події внесли свої корективи в його блискучу подальшу наукову кар’єру і повернувся на Буковину, яка вже перебувала у складі королівської Румунії. Подальшу освіту він продовжив у Чернівецькому університеті на філософському факультеті і в 1924 році став ліценціатом природничих наук.
 
 
Впродовж 1923–1927 років Чеслав Амброжевич працював в Кишинівському музеї краєзнавства, де він організував відділ археологічних досліджень. У його завдання входило вивчення пам’яток епох палеоліту-неоліту на території Подністров’я. Керівництво музею доручило йому такий відповідальний момент, зважаючи на серйозні наукові здобутки молодого вченого. У 1923 році він відкрив перше палеолітичне місцезнаходження на землях Бессарабії, а саме стоянку біля села Кишла-Неджимова (сучасне село Оселівка). Працями молодого науковця фактично було започатковано формування колекції доби кам’яного віку із Подністров’я в Кишинівському музеї краєзнавства. Згодом Амброжевич повернувся до Чернівців, де отримав ступінь доктора природничих наук, а з жовтня 1927 року він обіймав посади доцента, вільного викладача палеонтології та палеоліту наукового факультету університету. Від 1930 року був також бібліотекарем-асистентом. З працею у Чернівецькому університеті пов'язані подальші роки життя і наукових здобутків вченого. В Чернівцях науковець проживав разом з сім’єю.
 
Робота в університеті поєднувалася у науковця із дослідженнями буковинських пам’яток. У цей час ним було виявлено і обстежено ряд археологічних об’єктів, переважно кам’яного віку, матеріали про них науковець опублікував у ряді фахових видань. Значні досягнення в галузі вивчення найдавніших періодів історії Подністров’я та Попруття привели до визнання його робіт провідними європейськими фахівцями. Свідченням цього стало обрання Чеслава Амброжевича почесним членом ряду наукових товариств Києва, Кишинева, Берліна, Відня, Бухаресту. Основні археологічні дослідження Ч. Амброжевича на Буковині були пов’язані із вивченням найдавніших пам’яток регіону. Саме він відкрив досить багато груп палеолітичних стоянок у Середньому Подністров’ї. І «одна з таких груп палеолітичних місцезнаходжень – корманська група – розташована на правому березі Дністра в околицях с. Кормань Сокирянського р-ну Чернівецької обл. Честь її відкриття належить румунським дослідникам І. Ботезу, Ч. Амброжевичу і М. Морошану, які встановили тут наявність ряду стоянок й провели початкове їх обстеження і першими спробували інтерпретувати їх геологічне становище і хронологічне місце». Наукова спадщина вченого порівняно невелика і складається з 19 написаних ним робіт, опублікованих у різних наукових виданнях. Публікації в німецьких, румунських, французьких та бельгійських  археологічних журналах.
 
Серед них на незаперечну увагу заслуговує стаття в журналі «Дакія» про енеолітичні поселення Північно-Східної Бессарабії, яка була надрукована в 1933 році. У ній автор узагальнив отримані під час розвідок і невеликих розкопок матеріали з трипільських поселень Середнього Подністров’я. На особливу увагу заслуговує інформація про поселення трипільців поблизу села Дарабани, де вони виявлені в трьох урочищах. Ч. Амброжевич подає детальну стратиграфію культурних шарів поселень, характеризує знайдені матеріали (кераміку, антропоморфну та зооморфну пластику, предмети побуту, вироби з каменю та кременю). Досить важливими є його спостереження за змінами в орнаментації трипільського посуду в залежності від глибини залягання об’єктів і виділення на одному з Дарабанських поселень двох шарів (раннього і пізнього). У цій же статті він наводить інформацію про відкриті ним трипільські поселення в селах Каплівка (ур. Рябий Яр, Лисий горб), Оселівці (ур. Кишла), Перківцях (ур. Мотуз), Вороновиці (ур. На вигоні), Ленківцях (ур. Гамарія), Бабино (ур. Яма), Атаки (ур. Шипитів яр), Шебутинці (ур. Сокира), Волошково (ур. Гайдамацький яр). Вперше на північно-східній околиці трипільського поселення села Магала поблизу Чернівців, під час розкопок були проведені археологічні дослідження Чеславом Амброжевичем у 1938, 1939 та 1943 роках, де були отримані цінні матеріали. Роботи на ньому проводилися у 1938–1939 роках. Вчений дослідив рештки трипільських жител з опаленою підлогою, де знайшов велику кількість кремінних наконечників стріл, долота, сокири, кам’яні зернотерки, грузила від рибальських сіток, посуд з різноманітним орнаментом, антропоморфні та зооморфні статуетки тощо.
 
Долучився Чеслав Амброжевич і до вивчення різночасових фортифікаційних споруд на території регіону. Зокрема, він обстежив і провів розвідкові роботи на городищах в Білій, Стрілецькому Куті, Оршівцях, Горішніх Ширівцях та інших пунктах. Також за досить короткий час відкрив і частково дослідив ряд стоянок палеолітичного часу в Середньому Подністров’ї. Серед них такі відомі пам’ятки як Прилипче, Оселівка, Вороновиця, Бабино, Кормань, Ожево, Волошкове та інші.
 
За своє коротке життя Ч. Амброжевич зробив чимало для вивчення найдавніших сторінок в минулому Буковини, відкрив і дослідив десятки різночасових пам’яток, пробудив у наукового світу інтерес до регіону Середнього Подністров’я. Відкриття та дослідження палеолітичних стоянок Подністров’ї та Попруття у міжвоєнний період, дали науковому світу нові цінні данні про життя та розвиток первісної людини.
 
І тільки передчасна смерть 1 вересня 1940 року перервала його таку плідну наукову працю. Він спочиває в місті Сібіу (Румунія).
 
А потім війна та роки «соціалістичних перетворень» привели до втрати більшості матеріалів, зібраних буковинським дослідником-археологом.
 
 
Підготовлено за публікацією
професора Сергія Пивоварова
«Дослідження археологічних
старожитностей Буковини в міжвоєнний період»