Ярослав Кушнір "Вдячний учень і талановитий педагог Петро Денейко"
Денейко Петро Іванович ( 1925-2014 )
Серед виняткових вчителів гри на флейті ми раніше згадували й ім’я Петра Денейка. Доволі скромні довідкові відомості, які можна знайти, подають, що він народився у Кам’янці-Подільському в українській родині. Це уточнення дуже важливе, оскільки на той час, як і сьогодні, треба було мати неабияку мужність, щоб бути свідомим українцем.
Очевидно він походив із села Привороття, розташованого неподалік Кам'янця-Подільського, нині Хмельницька область. Це була дуже патріотично налаштована українська родина, за що, на жаль, були покарані два його рідних дядька. В чорний для української історії 1937 рік за підтримку української ідеї їх було засуджено до позбавлення волі та розстрілу. Вже в післявоєнні роки вони були реабілітовані посмертно.
Тож хлопчик виростав у достойній родині. І хоч він змалечку мав талант до музики і музичний слух, у батьків не було можливості навчати його професійної музичної грамоти, а тим паче грі на такому вишуканому інструменті, як флейта.
Коли почалася Друга світова війна, він ще був зовсім юнаком, та його, як і всіх чоловіків тоді, було призвано до війська, він брав участь у бойових діях. Отримав важкі поранення і тому після війни мусив пройти тривале лікування. І вже по її закінченню, коли постало питання вибору подальшого життєвого шляху, можливо, це був вже й свідомий дорослий вибір, щоб бути подалі від політики та зброї, він обирає музику. До того ж було зрозуміло, що з надломленим здоров’ям він не зможе займатися важкою фізичною працею. І тоді він вирішив, що після пережитого як ніколи потрібно реалізувати свої таланти та бажання і скористатися можливістю опанувати омріяний ще в дитинстві інструмент.
Найближчим містом від рідного Кам’янця-Подільського були Чернівці, саме там було музичне училище, яке вже тоді славилося своїми високопрофесійними викладачами. Так він потрапив на навчання до самого Яна Штефана Рапаського, про якого ми вже розповідали в попередньому тексті.
Після закінчення музичного училища він продовжив освіту в Харківському інституті мистецтв, щоб отримати можливість викладати музику в мистецьких школах. Здібного випускника запросили викладати до щойно створеної музичної школи в дещо віддаленому Садгірському районі міста Чернівці. Доволі швидко він проявив себе не тільки як професійний викладач, а й дуже добрий організатор.

Як вчитель музики по класу флейти він цілковито наслідував методику свого наставника Яна Штефана Рапаського: знав як зацікавити учня, завжди стояв поряд з інструментом і показував як саме потрібно грати, щоб розкрити його потенціал. Учні наслідували професійне звучання флейти, фразування, запам’ятовували його пояснення, образний світ, яскраві порівняння. Петро Іванович грав з своїми учнями в ансамблі, виступав з ними на шкільних, міських і районних концертах. І навіть такі власне людські характеристики, як делікатність, коректність, тактовне ставлення як до колег-вчителів, так і до своїх учнів він назавжди перейняв від Яна Рапаського.
В школі він заснував відділ духових інструментів і був керівником духового оркестру. Всі виконавці дитячого духового оркестру вчилися у Петра Івановича. На втіху своєму викладачу майже всі вони вступали до Чернівецького музичного училища і ставали гордістю не тільки своїх мистецьких шкіл, а й гордістю Чернівців, де про них й до сьогодні згадують з великою пошаною. І хоч життя їх розділило між різними містами та країнами, вони були і залишаються вдячними своєму вчителеві. Згадаймо хоча б декількох з цих достойних випускників Петра Івановича Денейка: флейтисти – Михайло Вайнтрауб, Юрій Андрейчук, Ярослав Кушнір; гобоїст – Е. Малахов, кларнетист – Роман Левицький; трубачі – Юрій Лазарюк, Іван Слипенюк, С. Гаврилець; тромбоніст – Анатолій Лізвінський; тубіст – Роман Король. Це лише невелика кількість випускників, імена яких вдалося розшукати.
За активну позицію і як би тепер сказали, креативність, йому довірили посаду директора мистецької школи. І навіть за короткий час на посаді директора Садгірської музичної школи він залишив по собі добру пам’ять як талановитий організатор. У школі за керівництва Петра Денейка були створені нові мистецькі колективи, як от хор, народний і духовий оркестри. Він піклувався про якість викладання, шукав і запрошував на роботу талановитих вчителів. Високий рівень викладання давав належні результати – велику кількість випускників, які в подальшому і стали викладачами не тільки в Садгірській, але й в багатьох дитячих музичних школах Чернівців та світу.
.png)
Коли Чернівецьке училище культури розширило кількість музичних дисциплін, то цілком органічним було рішення запросити Петра Денейка новим директором. На цій посаді він пропрацював з 1964 до 1967 року.
Він мав високий авторитет серед колег – викладачів музики всієї України. Тому, коли його земляки запропонували йому організувати і підняти на належний рівень мистецьку освіту, він погодився і повернувся до Кам’янця-Подільського, де пропрацював впродовж 1967-1985 років на посаді завідувача навчальною частиною Кам’янець-Подільського культосвітнього училища аж до виходу на пенсію. Але будучи людиною мистецтва та діла, він також працював керівником самодіяльних колективів Кам’янця-Подільського.
Вся інформація, що була зібрана для написання цієї статі, збиралась декілька років і тільки завдяки Проніній Світлані Іванівні, вчительці Садгірської дитячої музичної школи № 3, вдалося одержати, хоч і не повні, але основні відомості про життя і діяльність Петра Івановича Денейка – шанованої людини і мого Вчителя.
Підготував Ярослав Кушнір - музикант, композитор, письменник, педагог