Об Анатолие Добрянском

Анатолий Николаевич Добрянский родился 26 августа 1935 года в деревне Крикливец Крижопольокого района Винницкой области в семье учителей. Отец, Добрянский Николай Єфремович, учитель истории, украинского языка и литературы, репрессирован в 1937 году, реабилитирован посмертно в 1956-м.
Мать, Добрянская Феодосия Васильевна, сорок лет учительствовала в селах Винницкой и Черновицкой областей, умерла в 1988 году.

В 1952 году Анатолий окончил Сокирянскую СШ № 1 и поступил на филологический факультет Черновицкого университета.

В студенческие годы вместе с И. Курлат, М. Ткачом, С. Будним, Б. Мельничуком, Н. Кащук и др.. участвовал в работе областного литературного объединения, в подготовке радиоальманахов и литературных страничек, выступал с чтением своих стихов перед трудящимися города и области, писал песни.
Песня Григория Шевчука на слова Добрянского «Эй, пойду я на Черемош», создана в 1954 году и до сих пор живет в репертуаре Заслуженного Буковинского ансамбля песни и танца.
На слова А. Добрянского писали музыку Степан Сабадаш, Леонид Затуловский, Михаил Мафтуляк, Андрей Кушниренко. Кроме песен, А. Кушниренко создал на либретто Добрянского народную оперу «Буковинская весна».

Окончив университет (1957), А. Добрянский стал литработником, а впоследствии - литредактором газеты «Советская Буковина», был председателем областного литературного объединения, директором клуба писателей в Черновцах, руководил литературной студией при гарнизонном Доме офицеров.
По поручению Бюро пропаганды художественной литературы СПУ выезжал с писательскими бригадами в другие области Украины, выступал в воинских частях и на пограничных заставах вместе с Ю. Збанацкой, Ю. Мушкетиком, А. Косматенком, В. Кочевским, Д. Павлычком и др..
Участвовал в проведении на Буковине Дней литературы Таджикистана, Латвии, Молдовы, Российской Федерации.

После обучения в аспирантуре, с 1962 года, А. Добрянский работал в Черновицком национальном университете имени Ю. Федьковича сначала старшим преподавателем, а затем - доцентом кафедры украинской литературы. Читал курсы «Новейшая украинская литература», «История украинской и зарубежной культуры», «Литература народов СССР", спецкурсы «Литература и музыка», «История украинского искусства».
Защитил кандидатскую диссертацию «Пути мировой сонетистикы и развитие сонета в украинской литературе» (1975).
В 1984-1986 годах был исполняющим обязанности заведующего кафедрой украинской литературы.

В 1965 году А. Добрянский прошел аттестацию Министерства культуры СССР и получил Аттестационное удостоверение артиста № 01914. Высшей аттестационной комиссией Министерства культуры СССР ему в 1966 году присвоено исполнительную специальность «Лектор-искусствовед», что давало право выступать на концертной эстраде. Как артист А. Добрянский сотрудничал с Черновицкой филармонией, кинотеатром «Черновцы».
Тесные узы связывали А. Добрянского с коллективом музыкально-драматического театра им. О. Кобылянской, где он в течение ряда лет руководил теоретическим семинаром, был членом художественного совета.

Значительный вклад в общественно-политическую и культурную жизнь Буковины сделал А. Добрянский как автор нескольких сотен (!) остропроблемных статей, рецензий, искусствоведческих очерков, опубликованных в периодической печати.
Добрянский участвовал в деятельности Общества им. Т. Шевченко «Просвита», в общественно-культурных акциях Народного Руха, в пропагандистско-просветительной работе общественной организации защиты окружающей среды «Зелёный мир Буковины» и культурно-художественных мероприятиях Украинского народного дома.
Гражданская преданность идеалам добра и справедливости, глубокие знания и безграничная эрудиция, блестящий талант оратора (его называли  Буковинский  Златоуст) принесли Анатолию Николаевичу Добрянскому заслуженную популярность и уважение в Украине и далеко за ее пределами.

 

Он собрал уникальную фонотеку (более 1500 грампластинок и кассет) и библиотеку (32296 книг и периодических изданий), на основе которой в 2005 году в Черновцах открыли Муниципальную библиотеку его имени.
Умер Анатолий Добрянский в 2003 году. Похоронен на центральном кладбище Черновцов.
В Черновцах его именем названа улица.

 

 

 

1. Составитель, автор предисловия и примечаний к антологии «Украинский сонет» (К., 1976).

2. Автор искусствоведческих книг:
- «Лідія Липковська» (Черновцы, 2000);
- «Дивосвіт Василя Шевчука» (Черновцы, 2001;
- «Юморист Николай Савчук» (литературный портрет) (Коломыя, 1999, в соавтор).

3. Наиболее известные поэзии вошли в:
- Коллективного сборника «Расцветай, мой край» (Станислав, 1959);
- Хрестоматии-антологии «Писатели Буковины» (т.2, Черновцы, 2003).

4. Поэтические переводы с:
- Румынской (И. Георгице, Е. Буков, Ж. Менюк, М. Роман)
- Русской (С. Есенин).

5. Популярные песни:
- «Эй, пойду на Черемош» (композитор Г. Шевчук)
- «Девичьи мечты» (композитор С. Сабадаш)
- «Мечты» (композитор Л. Затуловский).

6. Одноактная опера «Буковинская весна» (композитор А. Кушниренко).

7. Мистецтвознавчі розвідки та статті:
- Пісня розправляє крила (про розвиток музичного життя на Буковині) // Тези доповідей міжвузівської ювілейної наукової конференції. – Чернівці.- 1965
- Образ нашого сучасника (в репертуарі Харківського українського драматичного театру ім. Т. Г. Шевченка) // Рад. Буковина.– 1968. – 24 липня.
- Бібігуль (нарис про казахську співачку Бібігуль Тулегенову) // Рад. Буковина. – 1969. – 2 квітня
- Пісня з Сучави (про румунський ансамбль пісні і танцю ім. Ч. Порумбеску) // Рад.Буковина. –1969. – 18 травня
- Життя, в акорди перелите (про творчість Станіслава Людкевича)// Рад. Буковина. – 1969. – 26 грудня
- Вітер з Німану (про ансамбль пісні і танцю «Лєтува») // Музика. – 1970,– N 3
- Об эмоциональном воздействии на слушателей // Методическая работа и задачи повышения идейно–политического и научного уровня лекционной пропаганды.– Москва – Рига, 1980.
- Дійти до розуму і серця // Трибуна лектора. – 1982. – № 3.
- Режисерські принципи В. С. Василька в інсценізації творів Ольги Кобилянської // Народний артист СРСР В. С. Василько і український театр. – Одеса, 1983.
- Будні, що передують святу. Деякі складові культури лекторської праці // Трибуна лектора, – 1983. – N 3.
- Кіно для батьків і дітей. Роздуми про виховання // Рад. Буковина. – 1983.– 11 жовтня.
- Зачарованість піснею (про творчий шлях Андрія Кушніренка) // Рад. Буковина. – 1983.– 16 жовтня.
- Джерело правди і краси. Радянська драматургія на канадській сцені // Рад. Буковина.– 1986. – 23 квітня (у співавторстві з канд. мистецтвознавства М. Костишиною).
- Театр Анатолія Паламаренка // Рад. Буковина.– 1986. –28 травня.
- Незабутні зустрічі (про творчий шлях Марії Бієшу) // Рад. Буковина. – 1986.– 5 жовтня
- Випробування класикою (Репертуар Молдавського театру опери і балету) // Рад. Буковина. – 1986. – 31 жовтня.
- Виховання красою. Думки після звітного концерту // Рад. Буковина. – 1987. – 3 червня.
- Зерно з рідної ниви (Мелодрама Сидора Воробкевича "Гнат Приблуда") // Рад. Буковина. - 1987. – 20 січня.
- «Чи любите ви театр?..» // Рад. Буковина. – 1988. – 26 березня.
- Лицар української пісні (про Володимира Івасюка) // Рад. Буковина. – 1989. – 4 березня.
- Пісні любові і печалі (про творчість єврейського композитора Лейба Левіна) // Рад. Буковина. – 1990. – 17 лютого.
- Солов’яненко на Буковині // Рад. Буковина. – 1990,– 2 червня.
- Перша державна музична (про розвиток музичної освіти на Буковині) // Рад. Буковина.– 1990.–17 червня.
- Елегії люблячого серця (про книгу Михайла Івасюка – «Елегії для сина») // Голос України. –1992. – 1 серпня.
- «Життя моє – не таємниця...» (про творчість Михайла Осадчого) // Буковинське віче. – 1993. –14 квітня.
- Браво, маестро! Роздуми після гастролей А. Солов’яненка // Буковина. – 1993. – 26 травня.
- Незабутня (про мистецтво Сіді Таль) // Сиди Таль в воспоминаниях современников. – М., 1993.
- Пам’яті Михайла Осадчого // Буковинське віче. – 1994, – 13 липня.
- Його незгасна зоря. Пам’яті Олеся Гончара // Буковина. – 1995. –22 липня.
- Недремна думка і перо невтомне (про поета і вченого Богдана Мельничука) // Буковина, – 1997.– 19 лютого.
- Чесно пройдені дороги (про художнього керівника філармонії Остапа Савчука) // Буковина. – 1997. – 19 березня.

 

 Мистецтвознавчо-лекційна діяльність
У 1965 році А. Добрянський пройшов атестацію Міністерства культури СРСР і отримав Атестаційне посвідчення артиста за № 01914. Вищою атестаційною комісією Міністерства культури СРСР йому в 1966 році присвоєно виконавчу спеціальність «Лектор-мистецтвознавець», що надавало право виступати на концертній естраді.
З 1962 р. за сумісництвом та на разових умовах А. Добрянський працює лектором–мистецтвознавцем Чернівецької обласної філармонії. За тридцять п’ять років плідного співробітництва з музичним лекторієм він підготував більше сотні концертних програм, які відзначалися змістовною глибиною, оригінальністю та розмаїттям форм, яскравим, емоційним викладом матеріалу. Це і традиційні для лекторіїв концерти–бесіди («Музика в нашому житті», «Музичні жанри», «Камерна музика», «Оперна музика» тощо), і тематичні концерти–огляди та літературно–музичні композиції («Пісні і музика кіно», «Пісні оновленого краю», «Пісні, обпалені війною», «Повернення до романсу»), і концерти–монографії («Творчість композиторів Прикарпаття», «Пісні композиторів Буковини», «Тарас Шевченко і музика», «Юрій Федькович і музика», «Іван Франко і музика», «Леся Українка і музика», «Сергій Єсенін і музика».
У жанрі концерту–нарису та концерту–новели подавалися розповіді про творчість М. Лисенка, його попередників, сучасників і послідовників:

С. Воробкевича, М. Леонтовича, В. Косенка, Л. Ревуцького, К. Данькевича, А. Штогаренка, Ю. Мейтуса, Г. Майбороди, П. Майбороди, С. Людкевича, А. Кос–Анатольського, А. Кушніренка, І. Міського, Л. Затуловського, В. Михайлюка, Ю. Гіни, російських композиторів М. Глінки, О. Даргомижського, М. Мусоргського, П. Чайковського, С. Рахманінова, Р. Глієра, Д. Шостаковича, С. Прокоф’єва, І. Дунаєвського, Д. Кабалевського, В. Соловйова–Сєдого, композиторів інших країн і народів.
Як мистецтвознавчі нариси будував Добрянський сольні концерти П. Кармалюка, Д. Гнатюка, А. Солов’яненка, а також концерти–звіти, покликані якомога повніше ознайомити слухачів з репертуаром і творчою самобутністю співаків та інструменталістів філармонії – С. Шкургана, Я. Келермана, В. Ломанця, Є. Ясногородської, Н. Каплієнко, І. Дерди, Я. Солтиса, А. Шкургана, П. Дворського, камерного оркестру філармонії.
Разом з акторами музичного лекторію філармонії А. Добрянський провів тисячі концертів у містах і селах Буковини, в Івано–Франківській і Тернопільській областях, у Криму і Молдові.
Багато разів виступав він у ролі ведучого на літературно–мистецьких святах та ювілейних вечорах, присвячених Т. Шевченку, О. Кобилянській, Ю. Федьковичу, С. Воробкевичу, О. Руснаку, Заслуженому Буковинському ансамблю пісні і танцю та його художньому керівникові – народному артисту України, лауреату Державної премії ім. Т. Шевченка, професору А. Кушніренку, Святу слов’янської писемності тощо.


Театрально-музична діяльність
Тісні узи єднали А. Добрянського з колективом музично–драматичного театру ім. О. Кобилянської, де він упродовж ряду років керував теоретичним семінаром, був членом художньої ради, брав участь в обговоренні вистав і творчих планів театру.
Виступав у пресі з рецензіями на окремі постановки театру («Дівчата нашої країни» І. Микитенка», «Наближення» Ю. Щербака, «Гнат Приблуда» С. Воробкевича), з аналітичними оглядами гастролей Харківського ім. Т. Шевченка, Львівського ім. М. Заньковецької, Черкаського ім. Т. Шевченка, Тернопільського ім. Т. Шевченка, Молдавського театру опери і балету.
Активно співробітничав Добрянський з міським Палацом культури та Будинком естетики і дозвілля. Тут він проводив творчі вечори вокального тріо «Золоті ключі», акторів Львівського театру ім. М. Заньковецької Федора Стригуна, Таісії Литвиненко, Лариси Кадирової, солістів Молдавської опери Марії Бієшу та Михайла Мунтяна, композитора Євгена Доги, актора Національного театру ім. І. Франка Богдана Ступки, солістів Національної опери Анатолія Солов’яненка, братів Павла і Петра Приймаків, поетів Ліни Костенко, Світлани Йовенко, Софії Майданської, Тамари Севернюк, Івана Драча, Миколи Вінграновського, Ігоря Калинця, Михайла Осадчого, авторів бардівської пісні, драматурга і прозаїка Валерії Врублевської.


Кінознавча та культурно-просвітницька діяльність
Багато сил і уваги віддав Добрянський пропаганді кращих надбань українського і зарубіжного кіномистецтва, вихованню високих естетичних смаків кіноглядачів, особливо юних.
Він представляв прем’єрний показ у Чернівцях видатного кінофільму «Вавілон ХХ» за участю знімальної групи на чолі з Іваном Миколайчуком.
Проводив вечори пам’яті нашого славного краянина, учасниками яких були Ніна Матвієнко, Марія Миколайчук, Валентина Ковальська, Іван Гаврилюк, Раїса Недашківська, Лесь Сердюк.
Разом з актором Костянтином Степанковим виступав на ретроспективному показі (1989) «Тіней забутих предків» пам’яті І. Миколайчука.
Брав активну участь у підготовці та відзначенні 90– і 100-річчя від дня народження О. Довженка, 100-річчя кіно, у представленні чернівчанам фільмів Ф. Фелліні, М. Формана, М. Михалкова, М. Вінграновського та ін.
В останні роки А. Добрянський свою кінопросвітительську роботу зосередив у керованому ним кіноклубі «Співрозмовник» при кінотеатрі «Чернівці». Цей кінотеатр є чи не єдиним у місті пропагандистом досягнень українського кіно. Саме тут кіноклуб «Співрозмовник» представляв чернівчанам прем’єри таких документальних, публіцистичних і художніх кінострічок, як «Глибокий колодязь», «Довженко, Щоденник, 1941–1945», «Голгофа Володимира Винниченка», «Енеїда», «Камінна душа», «Нам дзвони не грали», «Вишневі ночі», «Кайдашева сім’я», «Ніч питань», «Пригоди кирпатого Мефістофеля» та ін.
Велику культурно–просвітницьку роботу проводив Добрянський у робітничих колективах бавовняного об’єднання «Восход» як організатор і керівник клубу «У світі прекрасного». Широкий резонанс мали проведені тут читацькі конференції та літературні диспути, вечори, присвячені знайомству з провідними акторами театру ім. О. Кобилянської і солістами обласної філармонії, з творчістю Володимира Івасюка і мистецтвом Софії Ротару, програми «Золоті голоси України», «Чарівний світ Чюрльоніса», виставки авторських робіт художників «Восходу» тощо.


Просвітницька діяльність
Понад тридцять років свого життя віддав А. Добрянський участі в роботі товариства «Знання», де він очолював обласну науково–методичну раду методики лекційної пропаганди, був ректором університету лекторської майстерності і ораторського мистецтва, виступав на пленумах і конференціях у Києві, Мінську, Ризі, Тбілісі, був делегатом республіканського та всесоюзного з’їздів, друкував статті з методики, читав щороку сотні лекцій з питань літератури і мистецтва. Запрошувався для читання лекцій у Тернопільську, Івано–Франківську, Чернігівську, Дніпропетровську, Сумську області, а також у Молдову та Білорусь.
Відзначений багатьма почесними грамотами і нагрудним знаком Всесоюзного товариства «Знання» «За активную работу» № 4327 (1976).
З самого початку існування добровільного товариства любителів книги А. Добрянський став його діяльним членом. Пристрасний бібліофіл, що зібрав унікальну бібліотеку наукового і літературно–мистецького профілю (про неї писали Л. Тарнашинська в газеті «Друг читача» та Л. Ісаченко в журналі «Вітчизна»), він виступив одним з ініціаторів надання приватних бібліотек у громадське користування.
Обирався делегатом республіканського і всесоюзного з’їздів, членом республіканського і головою обласного правління товариства. Відзначений грамотами і знаком Всесоюзного добровільного Товариства любителів книги «Активист Общества книголюбов» № 9 (1976).
Чимало зробив Добрянський як член правління Українського фонду культури та член обласного правління товариства «Україна». Він читав лекції з історії української літератури й мистецтва студентам і вчителям з Канади, Румунії, Польщі, знайомив нашу громадськість через пресу, телебачення, публічні виступи з культурними діячами зарубіжжя.
Упродовж кількох років А. Добрянський вів на обласному телебаченні культурно–пізнавальну програму, створив ряд телепортретів письменників і артистів – Михайла Стельмаха, Михайла Івасюка, Галини Янушевич, Павла Кармалюка, грузинського художника Ніко Піросманашвілі, українських митців Михайла Дерегуса, Георгія Якутовича, Ганни Верес та Анни Василашук. Громадянська пристрасність, відданість ідеалам добра й справедливості, глибокі знання і безмежна ерудиція, блискучий хист оратора принесли Анатолію Добрянському заслужену популярність і шану в Україні і далеко за її межами.

Нагороди
Заслужений діяч мистецтв України (1997);
Грамота Президії Верховної Ради України;
Міжнародна премія імені Сіді Таль (1997);
Літературно-мистецька премія імені Сидора Воробкевича (1995);
Почесний громадянин м. Чернівці (1995);
Нагрудний знак Міністерства освіти УРСР «Відмінник народної освіти» (1975);
Нагрудний знак Всесоюзного Товариства «Знання» «За активну роботу» (1976);
Нагрудний знак Всесоюзного (СРСР) добровільного Товариства любителів книги «Активист Общества книголюбов»;
Медаль «Ветеран праці» (1987);
 Медаль на честь 50-річчя від дня заснування Тбіліського університету (1968).