«Хочеться того моря…»

Незміримо «хочется того моря, де іскрять червоні вітрила». Адже людям давно пора просинатись із  вікового сну, в якому панує споживацьке, гордовите відокремлення себе від світу, Землі. Невміння бажати мріяти й від того – зникання мрій та їх втілень. Розуміння, однак свого місця й призначення відбувається поступово. І немалу роль в духовному наснаженні грають Поети.

До Поетів, які Словом лікують душу, повертають надію та розкривають обшири Думки, безумовно належить Тамара Артемівна Севернюк. А її авторська програма «О, що то є – поезія землі» вже шість років поспіль збирає студійців – початкуючих письменників, або просто залюблених у слово людей, у світлій оселі книги – Муніципальній бібліотеці ім. А. Добрянського.

19 березня, напередодні Всесвітнього дня поезії, вкотре відбулась зустріч з відомою буковинською письменницею, журналісткою, цьогорічним лауреатом Міжнародної літературно-мистецької премії ім. Г. Сковороди, Тамарою Севернюк. Ще однією приємною звісткою став вихід нової, вже 27 (!) книги поетеси «В цупких обіймах німоти». Поетична збірка побачила світ у німецькому видавництві  "Europäischer Literaturverlag"м. Бремен і тепер поетичне слово буковинської авторки зможуть почитати українці, що живуть за межами «материкової» частини нашої держави.

Про творчу концепцію книги Тамара Артемівна залюбки розповідає присутнім на зустрічі: «І малюнки й оформлення обкладинки підбирала сама… ось, - демонструє поетеса власне дітище, - ось – моя Ікопоть».  Про свою малу батьківщину, Старокостянтинів Хмельницької області, Т. Севернюк згадує неодноразово у найновішій книзі: «Додому хочу – хоч умри, / Там зорі падають згори / У трави, в листя, у ріку…».

Але в той же час, Тамара Севернюк вже глибоко вросла у горбисті простори Чернівеччини. Власне, шість років, які вже діє авторська програма наснажені книгами «І що розп'яте – долюблю…», «Дим осеневих згорань», «Музика чорної вишні», «О Чернівці, оаза дивини…» й нещодавна «В цупких обіймах німоти».

І цей недовгий, з одного погляду період часу й незбагненно великий у своїй насиченості, з іншого, вилився в творче озеро поезії та життя. Напередодні Всесвітнього дня поезії «давні й нові» студійці прийшли на зустріч ( чи назустріч?) до Т. Севернюк. «Вони так змінились, мої діточки, такі наївні, світлі, стали тепер вже впевненими, кожен на своїй дорозі… » –констатує муза нашої бібліотеки. Студійці, колишні учні й студенти, вже стали вчителями, викладачами, аспірантами, проте так само люблять поетичне слово.

Тамара Севернюк прочитала трохи поезій, дещо розповіла про зміни в своєму житті. Зокрема, про свою пухнасту натхненницю – кішку Найду, яка з маленького кошеняти перетворилась у «королівну». На цьому сюрпризи не завершились. Із куточка за книжковими стелажами була видобута гітара – давня «подруга» творчих пошуків і виражень Тамари Артемівни. На втіху присутнім гостям – студійцям, журналістам, поціновувачам літератури (серед яких Отець Полянко, настоятель церкви Княгині Ольги, журналіст Жанна Одинська, народна артистка України Ольга Ільїна з онуком) Т. Севернюк зіграла й заспівала кілька пісень.

«Давайте будемо шукати не розбіжності у поглядах, а точки дотику, те, що нас усіх об'єднує – це любов» - підсумувала творчий вечір Тамара Севернюк. «Вічність – це миті, які проживає душа / Тут, на землі, де таяться найвищі висоти».

Наче на тому пора завершувати коротеньку розповідь про… Але не можу відпустити Вашу увагу без мого улюбленого вірша з нової книги Тамари Артемівни.

Задзвони в мої двері,

Хай повірю, що диво існує.

Сядь в це крісло старе,

Хай у пічці вогонь спалахне.

О, примарні бажання…

Слово, мовлене пошепки всує…

Будь на світі. І – все.

Мерехтіння моє осяйне…

Антоніна Аністратенко