Під криптонімом і без нього

Творчість Василя Кожелянка в контексті сучасної європейської літератури

Творчість майстра детективної інтриги – Василя Дмитровича Кожелянка (напівжартома, звичайно) можна розмежувати на дві «віхи»: час письменницької праці (власне, вона тоді й не була суто «письменницькою», а швидше, літературною й експериментальною, без затвердженості «суспільною чи критичною думкою») у широкому морі вибору роду, жанру, стилю, манери літератури, яку Кожелянко мав на меті писати, читати, тощо; та час письменницької праці (вже цілком легітимної), коли романи від «Дефіляди» до «Ефіопської січі» підписував автор криптонімом «В.К.» чи «V.K.», автор працював у широкому морі ідей, літературних засобів, сюжетів та у свідомо сформульованому творчому методі. Цікаві обидіві «віхи».

ЗМІСТ

Вступ……………………………………………………………………..…....4

Розділ 1. Поетичні твори Василя Кожелянка

в контексті сучасної української віршової естетики…….......…….…..11

1.1 «Терновий іній», 1994 рік………………………………………….  ...11

1.2.  «Білий і рудий», 1994 рік………………………………………….….21

1.3. «Семибарвний кінь» або Таємничість переходу, 1995 рік……...32

1.4. «Як учив Кожелянко-цзи», 2007 рік………………………….…  ....39

Висновки до розділу 1………………………………………….…………..43

Розділ 2. Прозові твори Василя Кожелянка

в контексті сучасного європейського письменства……………… …...44

2.1. «Альтернативна історія» як жанр.

Проблеми й перспективи розвитку………………………………….….…46

2.2  Розкішна інтелектуальна забава для тих, хто має інтелект……....53

2.3.Чернівці в житті та творчості Василя Кожелянка.

Німецькі контексти сучасної урбаністичної прози……………….….…..60

2. 4. Пригодницький роман у жанрово-стилістичній палітрі

прози Василя Кожелянка. Вплив європейської

філософії в романі «Третє поле» …………………………………………68

2.5. Ретро-детектив у творчості Василя Кожелянка.

Польські контексти……………………………………………………    …...73

2.6. Публіцистичний аспект романів Василя Кожелянка………………..77

2.7. Російські контексти романістики Василя Кожелянка………………85

2.8.  Останній із виданих - роман «Ефіопська січ»……………       ………...89

Висновки до розділу 2……………………………………………………........95

Загальні висновки…………………………………………………………........97

Використана література та джерела………………………….………….........101

Додатки………………………………………………………….………..........110

ВСТУП

Проза Василя Кожелянка - одне з найцікавіших і найзагадковіших явищ сучасної української прози. Парадоксально, його творчість дуже мало досліджена. Якість авторської праці, оригінальність ідей, підходів та їх виконання – це безперечний чинник у мотивації дослідження творчої спадщини відомого прозаїка, поета, журналіста, драматурга, але є й друга причина мого звернення до аналізу, соціального та естетичного, значення творів Василя Кожелянка – сьогодні ми, на жаль, можемо підсумовуючи розглядати доробок письменника як доконаний факт. Адже 22 серпня 2008 року В. Кожелянко пішов з життя. З іншого боку, повний аналіз творчості робити не доцільно, оскільки роман В. Кожелянка «Діти застою» досі не виданий. Отже, пропоноване дослідження базується на «дефілядних» романах, подальших творах стилю «альтернативна історія» та на  «Третьому полі».

Актуальність дослідження полягає в заповненні інформаційно-критичного літературного простору навколо текстів Василя Кожелянка, який досі бідний на якісні дослідження, відгуки, рецензії. Зокрема, це стосується поетичного доробку В. Кожелянка, його публіцистики та драматургії, хоч ґрунтовного аналізу потребує й прозова спадщина письменника. Новизна пропонованої роботи не тільки у вперше застосованому до творчості «майстра детективної інтриги» контекстуальному методі дослідження, але й у вперше зібраних та поданих у додатках листах, інтерв’ю, присвятах Василеві Кожелянку та низці унікальних фотографій.

Метою маґістерської роботи є вивчення, упорядкування та популяризація творчої спадщини Василя Кожелянка для поглиблення уявлення про його постать у сучасній українській літературі. Контекстуальне дослідження – це новий підхід до вивчення творчості автора, яке, на противагу літературному портретові, дозволяє вповні, «при світлі дня», побачити письменника в колі його сучасників, прослідкувати тенденції та фактори впливу на творчість, пізнати секрет її успіху чи причини невдачі.

Об’єкт дослідження – це контекстуальні зв’язки поезії та прози Василя Кожелянка з сучасними творами європейських письменників аналогічного жанрового та стилістичного маркування. Предметом дослідження є надруковані тексти Василя Кожелянка.

Джерельна база складає корпус дослідницьких текстів, які включають публіцистичні праці (есеї, відгуки, рецензії) й науково-критичні розвідки сучасних журналістів й літературознавців, оригінальні та перекладені іншими мовами тексти Василя Кожелянка. Методи, які залучаємо в пропонованій роботі, описані в Табл. 1., в якій подано актуальний поділ власне філологічного аналізу художнього твору за типами, підтипами, видами. Причому, у таблицю внесені тільки використані в дослідженні методи, незалежно від ролі та об’єму застосування конкретного літературознавчого підходу. Отож, залежно від групи творів, вибираємо спосіб аналізу адекватний тексту та контексту, що дозволяє спростити зміст дослідження, скоротити обсяг без втрат якості проникнення в канву твору.

Дослідження передбачає аспекний аналіз прози Василя Кожелянка, спрямований на встановлення естетично-світоглядної концепції письменника, місця його творчості в банку сучасної європейської прози.

Компоненти аналізу розгортаються за принципом розгалуженого алгоритму, а твори розглядаємо за хронологічно-стилістичним принципом. Тому, з одного боку, до апарату аналізу залучається цілісний аналіз, як фундамент, а з другого, - аспектний, як літакцент на моментах зв’язку літературного твору з реальним світом та культурним контекстом.

До важливих особливостей роботи належить розгалужена мережа контекстуальних, ідейних, образних зв’язків романістики з іншими жанровими та родовими одиницями творчого банку письменника, які викликає потужна провідність ідейно-тематичної сторони творів В. Кожелянка, виявлена у перманентній повторюваності ідей та образів, явищ та тенденцій, характерів і доль героїв прозових, драматичних, поетичних текстів.

Василь Кожелянко належить до типу людей, які не могли б ніколи народитись в іншому місці, в інший час і не належить до горлохватів, глашатаїв, проповідників, політиків, борців за утопічні ідеї, громадян, які роками ведуть судові справи з ЖРЕПом та здобувають усіма правдами й неправдами власне місце під сонцем. Такій людині складно обирати місце у світі, комплект виборів неповний, а час – непевний. Так Василь Кожелянко став письменником. Але не прозаїком. Спочатку він став поетом і залишався рафінованим поетом до тридцяти семи років, коли вийшов перший роман «Дефіляда в Москві». Хоча, треба зауважити, таке твердження не зовсім правдиве, оскільки до видання першого роману Василь Кожелянко періодично друкувався в пресі. Серед публіцистичних, поетичних матеріалів нерідко з’являлись оповідання, новели. Автор не ставився надто серйозно до прозових виступів, пробував свої сили у драматургії, займався різного роду діяльністю, дописував в українські видання.

Автор поетичних збірок «Терновий іній», «Білий і рудий», «Семибарвний кінь» стає досить знаним в поетичних колах і поза ними поетом. Але як читач – обирає практично завжди прозу. Цей вибір Василь Кожелянко, між іншим, проносить через усе життя (часто, коли журналісти запитували письменника, який його улюблений поет, чи читає він сучасну поезію, В. Кожелянко чесно відповідав, що сучасних авторів складно сприймати, через те, що вони пишуть зовсім не для того, щоб їх читали, а в нього на це немає сили волі й достатньо ще непрочитаних творів Пєлєвіна, Мукарамі, українських та зарубіжних класиків). Вірші сходу – це інша річ, хоку, медитативну лірику В. Кожелянко під настрій любив почитати (і пописати - також).

Попри екзотичні смаки в літературі, виховувався тоді ще початкуючий письменник на якісних текстах. В роки навчання в Чернівецькому державному університеті на філологічному факультеті Василь Кожелянко захопився творчістю Романа Іваничука. За романістикою цього автора й захищав дипломну роботу в проф. Богдана Мельничука на кафедрі української літератури. Валерій Шевчук, Ярослав Лижник, Василь Герасим’юк, Сергій Жадан, Євгенія Кононенко, Олександр Ірванець, Володимир Даниленко – це ті сучасні українські письменники, які за картиною світу, основоположними принципами творення літературного тексту в якійсь мірі були близькі Василеві Кожелянку, відтак, їхню творчість доцільно розглядати, як контекст творчості буковинця. Для цього є ще одна причина – достеменно відомо (з розмов з В. Кожелянком, журналістських публікацій, спільних виступів у пресі, згадок та посилань у публіцистичних текстах), що автор був особисто знайомий не лише з творами, але  й самими письменниками, про яких щойно мовилося. Так, ми маємо можливість окреслити середовище т. зв. «літературного самітника», який все життя прожив у столітній хаті, закладеній ще прадідом в с. Кам’яна під Чернівцями. Дещо епатажна фраза, все ж, відповідає стилю життя В. Кожелянка, але не варто сприймати її буквально, оскільки портрет письменника, відокремленого від спільноти колег, читачів, суспільства на щодень видається мені карикатурним й невідповідним дійсності.

Не варто також обмежувати літературні контексти лише культурницькими зацікавленнями і спілкуванням автора, оскільки кожен літературний твір передбачає дещо значно більше, ніж, навіть, замислює письменник (в іншому випадку – маємо справу з текстом, який не може претендувати на «звання» літературного твору). Якщо говорити про контексти в сучасній і класичній українській літературі, згадуємо «Русалку Дністрову», Т. Шевченка, П. Мирного, «Роксолану», фольклорні тексти, В. Підмогильного «Місто»,  В. Герасим’юка «Осінні пси Карпат» та ін.

Щодо зарубіжних, тобто європейських контекстів прози Василя Кожелянка, то їх  розкриватимемо протягом розгортання аспектів аналізу. Вони, на мій погляд, об’єктивними бути не можуть. за рідкими винятками, коли знаходимо в текстах романів прямі посилання й згадки героїв чи картин з творів зарубіжних письменників і побудовані на мандрівних сюжетах або подібності творчого почерку, спільних образах, а також жанрово-стильвого оформлення романів польських, німецьких, білоруських,  російських авторів. Крім того, пропонуємо творчі контексти на сучасному зрізі й лише зазначених європейських літератур. Чому саме вказаних літератур - у зв’язку з можливостями дослідниці, тобто знанням мов, а отже змогою прочитати оригінальні твори цими мовами, імовірністю розшукати оригінальні твори та їх авторів (літературознавців, які б допомогли зорієнтуватися у сучасному літературному просторі кожної національної літератури).

Дослідження складається з окремих розділів, присвячених аспектам прозової творчості В. Кожелянка, на відміну від попереднього, що членувався на частини відповідно до хронологічного порядку написаних творів, і кожна частина була присвячена окремому роману.

Ще однією особливістю нашого дослідження є його синкретичність і вихід за межі суто літературознавчого аналізу, адже для виконання суто філологічного дослідження замало матеріалів, які б заклали підвалини цього аналізу. Сьогодні в українському, природно, і в зарубіжному критичному банку немає жодного повноцінного видання (підручника, посібника, монографії, наукового дослідження, наукової статті), яке було би присвячене творчості Василя Кожелянка. На жаль нема навіть критичної розвідки, яка б дозволила окреслити простір жанрових, стилістичних, власне художніх відкриттів письменника, його належність до літературних шкіл, течій, нішу в літ процесі та  ін. Рідкісні рецензії, згадки у загальнотеоретичних статтях К. Родика, Н. Сняданко, О. Бойченка, І. Буркута, Т. Севернюк, О. Харлана, Р. Харчук, В. Даниленка та ін. не дають (узяті всі разом) конкретного уявлення про творчість В. Кожелянка, оскільки думки, цитати, фрази, назви піджанрів, стильові вказівки рецензенти, критики, а особливо часто – науковці, які дотично використовували згадки про твори В. Кожелянка, запозичали одне в одного, у рекламних резюме, надрукованих на книгах. Так, готові тези, написані кимось у випадковій статті, після багаторазового використання ставали «загальноприйнятим тлумаченням» творів буковинського прозаїка. Зважаючи на спокійний, рівний характер письменника, який був не зовсім позбавлений акторської майстерності, а швидше не мав потреби у ній, та на постійний письменницький пошук («найкращий роман я ще не написав»), на нього й при житті  не звертали уваги (автор не втручався у те, що про нього пишуть. не вносив корективів, інколи міг зіронізувати, але звичайно казав: «Робіть, хлопці, як знаєте»[104]. А після відходу в кращі світи – взагалі перестали друкувати. Так і залишився досі невиданим роман Василя Кожелянка «Діти застою». Щоб не бути голослівними, цитуємо єдину згадку про В. Кожелянка в підручнику Р. Харчук: «Українська масова література представлена романами Л. Денисенко, А. Дністрового, В. Кожелянка, А.Кокотюхи, Люби Клименко, Ю. Покальчука, І. Роздобудько, В. Шкляра та ін. Однак поки що про повноцінну масову літературу в українському варіанті не доводиться, що спричинено відсутністю українського книжкового ринку й української книжкової індустрії» [8, 233]. Залишаю поки без коментарів друге речення пані Харчук, а ось про перше варто сказати. Висловлення цікаве, хоч і не зовсім зрозуміле. Хотілось би дізнатись спочатку як дослідниця розуміє термін «масова література» і які тексти до цього різновиду книжкового продукту відносить. Такого пояснення у підручнику не знаходимо. Натомість маємо, прошу вибачення за публіцистичність, «страшний вибуховий агрегат з письменницьких прізвищ». Якщо поєднати в одному реченні названих письменників теоретично можна, то в дійсності єдність неймовірна, тим більше не створює жодної ніші в літературі. Згадані автори працюють у різних (почасти протилежних жанрах, стилях, рівнях літератури), їх твори адресовані різним соціальним і віковим групам читачів, самі письменники належать до різних (часто ворогуючих) літературних шкіл, угрупувань, напрямів, різних поколінь, естетичних уподобань. І що найбільше дивує лише Анатолій Дністровий, Андрій Кокотюха, Ірен Роздобудьмо творять так звану масову літературу, прозу, яку можуть вільно розуміти і читають люди не залежно від їх релігійних, соціальних, політичних поглядів, освітньо-інтелектуального рівня й віку. Хоч ці троє письменників проживають в різних областях України, пишуть в різних жанрах і мають свою чітко відмежовану аудиторію читачів. Інші ж письменники пишуть або літературу для гурманів, або андерграундову літературу, або «високу» літературу, яка має шанс колись стати новою класикою.

Антоніна Аністратенко