Краєзнавчі видання завжди були дуже цінними у нашій книгозбірні, так як ми намагаємось придбати все вартісне з життя Чернівців та їх мешканців. Якщо про архітектурну спадщину історичного середмістя та його видатних мешканців в останні роки з’явилось таки чимало вартісних видань. То околиці міста, окрім Садгори та ґрунтовне дослідження про Рогізну, не часто заслуговують на увагу. Тому-то особливо приємно було отримати новеньке видання про Рошу, адже ми не мали до цього досліджень про цей приміський район. Хоча чернівчани в своїх спогадах та журналісти не забувають згадувати швабок із їхніми багатими овочами та фруктами кошиками на голові.
Отже, підтвердженням того, що чернівчани ніколи не бувають колишніми, є ще одне видання з історії Чернівців, яке щойно вийшло з друку.
Райнгольд Вайзер. Роша – мій дім : історико-краєзнавче видання. – Чернівці : «Місто», 2021. – 88 с. : іл.
І що особливо цінно, то книга-спогад про околицю міста Роша повернулася в Чернівці з далекого міста Ліма в Перу, що знаходиться в Південній Америці. Його надіслала Жаклін Рунцер-Еспіналь (Jaqui Runzer-Espinaj), внучка чернівчанина – німця Крістіана Рунцера, який проживав тут до 1940 року на вулиці Мукачівській. А родина його поселилась тут ще далекого 1774 року, тобто в першу хвилю переселення. В родині завжди з любов’ю берегли все, що пов’язане з життям родини на Роші.
Автор книги Райнгольд Вайзер на основі архівних документів дослідив, що початок еміграції із Швабії відбувся ще на початку ХVII століття. А вже великий потік стався після патенту 21 вересня 1781 року, виданого імператором Йосифом ІІ для Галичини та Буковини. Габзбурзька адмінстрація була зацікавлена в інтенсивному освоєнню краю, активно запрошувала переселенців-колоністів з різних земель південно-західної Німеччини – Семигороду, Ціпса і Верхньої Швабії. Отже, передмістя виникло ще в 1782 році, яке воєнна адміністрація з Відня створила для того, аби вирощувати дешеву і якісну сільськогосподарську продукцію та свіжі овочі і навчити високої культури їх вирощування місцеве населення.
І таким чином перше поселення переросло у справжнє поселення «швабів», як називали австрійські чиновники в цій частині монархії переселенців із Пфальцу, Баден-Вюртемберга та Гесена. Потім вони самі стали називати себе «Швобе», а їхній діалект – «швабський». Хоча в чернівецьких німців цей швабський діалект був дуже наближений до загальної німецько-австрійської розмовної мови. Тут впродовж 200 років народилось сім поколінь швабів.
Після того, як Буковина в 1774 році стала австрійською провінцією, для пустельної і малолюдної місцевості потрібні були працьовиті люди. Вирішили, що для цього якраз підійдуть вихідці з Бадені, Пфальці та Швабії, куди й відправили імператорських вербувальників з Відня. Правда, дорога в далеку Буковину була довга, інколи витрачали на неї навіть два з половиною роки, адже вони пливли спочатку по Дунаю до Відня і далі до Буковини, часто пішки.
З цієї книги ми дізнаємось власне, хто такі шваби, чим вони займались, що змусило їх шукати кращої долі по світах.
Про те, що такі спогади дуже цінні, свідчить і той факт, що вихід у світ цього видання благословив останній з династії Габсбургів – Отто фон Габсбург, як ще одне підтвердження, що проект «Буковина» був успішно втілений на віддаленій східній околиці Австро-Угорської імперії, де була представлена австрійська культура.
А так як специфіка людської пам'яті має таку особливість, що з роками найкраще зберігає всі деталі дитинства та юності, а ще тим більше, коли опиняється в далеких світах від тієї землі, на якій народився. А Райнгольд Вайзер подумки вкотре здійснює прогулянки тими вулицями і закутками, якими він тут ходив і з відстані років та часу все це виринає так чітко, що ми поринаємо цілковито з ним в той час, в ту атмосферу. «Якщо стояти на Австріяпляці [нині Соборна площа] в столиці Буковини, Черновіц, і дивитись на захід у бік Карпат, то видно перед собою внизу передмістя Роша з колишньою казармою жандармерії та безліч охайних будинків і городів швабів з Роші, які у великій кількості тут оселилися в цьому регіоні. Завдяки своїй наполегливій праці шваби перетворили це прекрасне зелене передмістя Роша у великий квітучий сад. В основному вирощували овочі, фрукти та коренеплоди. Таким чином вони постачали міське населення, яке любило купувати цю городину, яка завжди булf свіжою»
І тут же дальше «Якщо спускатись вниз по Рошер-Ґассе [нині вулиці Гастелло і 29 березня], то потрапляєте на міст через струмок Клокучка та фактичну межу між передмістям Роші та столицею краю Черновіц. Наш шлях продовжується біля синагоги та дворів Ваґнера, Крена, Уріха, Тойбера, Дітца, Шемеля, Маєра, Тарнавського, Адельмана-Веттінґ, Вайзера, Тойтула, професора Штефанеску, Гірта, Сафранюка, Вебера, Когута, мимо початкої школи на Роші до самобутньої, своєрідної будівлі, яка є унікальною в архітектурі Роші: маєтку Йозефа Баумґартнера-старшого»
Також тут ви дізнаєтесь про водія міської поливальної машини Антона Тіле, який був знаменитістю Роші.
І так в одному спогаді описано все життя, характерні риси та мешканці цієї околиці, на якій жили і творили працьовиті чернівчани, яких до цих пір називають «швабами».
Тут досить детально представлено прізвища перших поселенців Роші і те життя, яке вони собі тут зорганізували, як от яким ремеслом займалися, окрім звичайно вирощування овочів та фруктів, як будували, святкували, відпочивали.
Передмістя Роші було не тільки передмістям Чернівців, воно мало своє, дуже важливе місце. Мешканці Роші завжди зберігали почуття власної гідності, носили національний одяг.
З часом на Роші, окрім переселенців - швабів, поселились й представники інших націй, які мешкали в Чернівцях. Представлені тут були і євреї. Ось як згадує про той час та мешканців передмістя автор: «На самому початку передмістя Роші, коли по Шилербергу спускатися з міста і перейти міст через Клокучкабах, праворуч, після Бараніцкіґассе, був продуктовий магазин пана та пані Шварцкопф. …вони забезпечували багатьох жителів продуктами харчування, нафтою та іншими предметами домашнього вжитку на широкій території. Покупцями цього магазину були мешканці далеко аж до Deutche Feld, Кандіаґассе та Рошер Гаупштрассе.
У цьому ж будинку була м`ясна лавка поляка Незельського. Якість м`яса та ковбас його виробу була добре відомою і дуже хорошою. Але особливо «Wiener W ürstchen».
Автор по пам’яті згадує й інших мешканців Роші: «Прямо перед піхотною казармою жили сімейства Маєр, Цукерманн, Крен, Тойбер, Менашес, Енґлер та Ербсенталь. Не слід забувати і про пекарню «Кельмер», бо кмінний хліб Кельмера мав добру репутацію. Маєр та Крен працювали в податковій інспекції»
Звісно, що не оминув своєю увагою автор і єдиного лікаря з Роші «Доктор мед. Ліндельфенд був добрим і корисним духом к всіх сім’ях Роші, коли потрібна була медична допомога, завжди був поруч, оскільки він був єдиним цивільним лікарем на Роші. Зі своєю маленькою каретою і таким самим маленьким конем він швидко їхав до пацієнтів і допомагав в часи потреби. Він мав дуже добрі відносини з жителями Роші, і всі його високо цінували та поважали. Він завжди готовий допомогти і виконував незначні втручання на місці, робив уколи, давав таблетки, які завжди носив із собою у своїй лікарняній валізі, оскільки в Роші не було аптеки».
.jpg)
Не оминув своєю увагою Р.Вайзер і родину Йозефа Баумґатнера, одного з перших поселенців передмістя Роша, та його знамениту олійницю. І ще деякі відомі на той час імена підприємців з Роші, які мали посутній вплив як на життя цього кварталу, так і Чернівців назагал. Серед них такі, як Барон, Іванір, Керн, Келмер, Корн, Мейзельман, Менашес, Леон, Німгайзер, Райш, Саломон, Шимко, Шенк, Зінґер, Шпац, Штернберґ, Стір, Іванір мав бляхарню, Мейзельман – цегельний завод, Штір – корчму, Шенк – борошняну торгівлю. Моше Корн займався торгівлею худоби. В інших були переважно невеликі продуктові магазини. Цікаво, ще деякі представники цих прізвищ і до сьогодні мешкають на Роші. Як згадує Райнгольд Вайзер «Ця фантастична суміш різних етнічних груп та релігій містила плутанину мов, на якій спілкуватися могли лише ті, хто виріс в цьому багатомовному регіоні»
Білосніжна хустка селянки з Роші, що продає овочі
А ось як описує автор в своєму спогаді «Такий довгий день» звичайний робочий день швабки з Роші, з якою власне в нас завжди асоціювався цей район. Це такий бренд, або рошівська візитівка, якби сьогодні сказали.
«Однак ніхто не помічав, що шлях до ринку для жінок, котрі йшли з Роші, був складним, поки вони нарешті не добиралися до Австріяпляцу. День за днем швабки Роші у своїх національних костюмах несли овочеві продукти у кошиках на голові до міста. Це було вражаюче видовище, дивлячись на них, коли вони йшли по дорозі. Продавщиці овочів з Роші були прекрасним видовищем із своїми білими хустками, це було торговою маркою для бездоганних продуктів і водночас доказувало акуратність продавщиці овочів з Роші».
«Великий дідівський годинник вдарив 4-й раз, але для швабки з Роші четверта година це самий час вставати з ліжка, щоб розпочати довгий шлях до Австріяпляцу з підготовленими та чисто вимитими овочами, які напередодні були покладені в плетені кошики.
Але спочатку потрібно було погодувати курей, гусей, качок, свиней і кіз. Не слід також забувати і сніданок для чоловіка і дітей. Після довгого ковтка молока та шматочка хліба з маслом, мати, сильно обтяжена двома-трьома кошиками на голові, рушила до міста. Нарешті прибувши на Австріяпляц, принесені з собою овочі, були акуратно розкладені на продаж на розстелених полотнах і запропоновані відвідувачам ринку на продаж. Почався новий день, нові торги та торги за справедливу ціну!»
«Після загального обіду настав час дружин-садівниць з Роші знову повернутися до городу і взятися там до городньої роботи. Прополка, окопування, видалення бур’янів, розкладка нових грядок та випрямлення їх, щоб посадити нові овочі. Городництвом займалися інтенсивно і намагалися урожай два-три рази з клаптику землі. Там, де був салат, відразу після збору врожаю вирощували інший вид овочів, або, як із молодою картоплею, між борознами висаджували огірки»
Після всіх робіт на городі пізнього післяобіддя почалося готування відповідних овочів знову для продажу. Овочі мили, сортували та складали у приготовлені кошики, щоб наступного ранку дня знову вчасно розпочати шлях до ринкової площі.
Тож важка робота на городі затягнулася до темряви. Після спільної вечері, яка часто складалася з очищеної відвареної картоплі та маринованих солених огірків, а деколи з ковбасою від власного забою, робота господарки починалася спочатку. …мати була зайнята підготовкою тіста для випікання хліба…Матері не дозволялося хворіти, якщо у неї є великий город, сім’я та домашня птиця, за якими слід доглядати. До того ж там була білизна, яку на той час ще прали вручну на пральній дошці.
Після нетривалої годинної розмови та нічної молитви кожен йшов у свою спальню.
Роботою, турботою і мукою, але теж із радістю та задоволенням починався і закінчувався довгий день жінки-садівниці і продавщиці на ринку з Роші. Натхненна незламною волею материнського серця сприяти утриманню сім’ї завдяки виручці від продажу овочів, згідно з девізом «Діти повинні мати краще життя, ніж їхні батьки!»
Але навіть попри таку важку і безперервну працю шваби вміли і відпочивати. Зрозуміло, що для них цілком органічним було «Свято урожаю швабів з Роші», який вони привезли з собою «як подяка за багатий урожай, для Божого Благословіння із давніх часів як звичай і традиція, глибоко вкорінені в народ».
«Ініціатором фестивалю врожаю в Роші став Фрідріх Шедель та з ним по порядку Йоганн Реннер, Міхаель Геррес та Ганс Уріх, котрі були першими верховими на параді свята урожаю». І вже тоді обирали королеву, але не краси, а жнив. «Найгарнішою королевою жнив, яку я пам’ятаю, була Ріта Шваб, дочка фармацевта Шваба».
Було тут і багато культурних товариств, жіночих та чоловічих об’єднань, церковні чоловічі та жіночі хори, молодіжні товариства, шкільні спілки та об’єднання ощадної каси. А вже в Чернівцях вони органічно відкривали для себе і прилучилися і класичної музики, літератури і театру.
У виданні детально представлено що родина їла на щодень, а що було на вихідні свята. Але все це можна прочитати в самій книзі. Також тут можна дізнатися як виглядав типовий рошинський будинок, в якому «Гордістю кожної домогосподарки Роші була кухонна плита з латунною фурнітурою, обрамленою латунною утримуючою трубкою. Піч, вимурувана з блискучих зелених або синіх кахелів, в котрих були візерунки щось на зразок стилю Делфт, була справжньою перлиною».
Ми подали тільки окремі штрихи з цього видання, а небайдужі читачі, особливо мешканці Роші, з великим інтересом перегорнуть сторінки видання. Аби знайти тут для себе як своїх відомих предків, так і разом з автором зануритися в атмосферу, коли там кипіло доволі важке, але ціпке життя мешканців цього передмістя.
Переклад книги з німецької на українську мову здійснив член Товариства австрійсько-німецької культури в місті Чернівці Півторак Павло Пилипович.
Мабуть єдиною заувагою буде те, що для такого складного видання, як спогади і ще й переклад, потрібно залучити літературного редактора та коректора, аби можна було легко читати. Адже такі книги виходять не так часто і надовго стають дуже цінними бібліографічними виданнями для краєзнавців.
Вона вийшла за сприяння та матеріальної підтримки голови ОДА Сергія Осачука, товариства австрійсько-німецької культури в м.Чернівці, Інституту Буковинознавства міста Ауґсбурґ Василя Дугана, Жаклін Рунцер-Еспіналь, Бориса Реви.
Підготувала Леся Щербанюк
Жителі Роші і сьогодні люблять і поважають свою землю та присвячують малій батьківщині поетичні рядки.
Чорне золото тут то повітря вночі
епістолярій ще якось тримається на голубах
раз за разом з далекої роші розноситься дзвін
нуарно по сірих хатах й недобудованих замках
ідилія тут як пам'ять дорумунських часів
варена сіль рада википу меж рідного берега
це цинічно так навертатись до блакитних стін
і далі чіплятись дворів як ланц до вірного пса
рілля біля дому швабський куркульський едем
останнє добро що зберіг буржуй з передмістя
шляхта влипла у світ комуни й заводських ідей
агій шукаючи винних кожного б перерізав
30.10.20
Ян Гуцул
Цей та інші вірші автора Ви можете прочитати в антології молодії чернівецької поезії "Присутність", яка є у фондах нашої книгозбірні, на сайті Видавництва Книги-ХХІ та в книгарнях міста.
dobrabiblioteka@gmail.com
м. Чернівці 
+38 (0372) 559148
пн-чт: 10:00-19:00 пт: 10:00-18:00 обід: 13:00-14:00 сб, нд – вихідні
