Кінематографічне розрізання трупів під Depeche Mode чи медичний трилер?

 

«Танці з кістками» Андрій Сем’янків MED Goblin

Кінематографічне розрізання трупів під Depeche Mode чи медичний трилер

Сем’янків Андрій (Med Goblin)/ Танці з кістками: медичний трилер / Андрій Сем’янків. – К.: Віхола, 2023. – 368 с.

Мефістофель

Я тої сили часть, Що творить лиш добро, бажаючи лиш злого

Смерть супроводжує людину всюди, та лише патологоанатом бачить її в усіх деталях. На що може піти людина із доступом до всього в крайній стадії відчаю пише Мед Гоблін в книзі «Танці з кістками»

Трендова коротка рецензія на цю книгу певно виглядала б так #органи#трансплантологія#чорний_ринок. Цілком передає зміст та й точно підніме резонанс в соцмережах. Проте ми необмежені кількістю символів, тож спробуємо розібратися дещо глибше. По-перше, чому всі взагалі пишуть, що це «проста, на перший погляд, історія про патологоанатома-невдаху». Погоджусь, ефектний мовний зворот, та тут питання в іншому: вона проста не тому, що це класична історія про невдаху-злидаря, а тому що вона фаустівська на всі 100 відсотків. Обом персонажам можна приписати такий клішований опис, та ми не маємо права цього робити. На цьому вкрай важливо наголошувати, оскільки трактуючи їх з такого погляду, ми отримуємо доволі примітивне сприйняття героїв та творів літератури, що є маркерами свого часу.

Отже, спробуємо їх віднайти. Трагедія Фауста це історія людини періоду романтизму, що втрачає орієнтири через неспроможність віднайти сенс буття в звичних речах та відносному успіху:

Фауст:

У філософію я вник,

До краю всіх наук дійшов –

Уже я й лікар, і правник,

І, на щастя, богослов…

Ну і до чого ж я довчивсь?

Я дурнем був, так і лишивсь.

Хоч маю докторське звання

І десять років навмання

Туди й сюди, навкрив-навскіс

Воджу я учнів своїх за ніс, –

А серце крається в самого:

Не можем знати ми нічого!

Це трагедія людини епохи, яка ще вірить у щось вище, те абсолютне знання, якого не можна осягнути звичними засобами. Він здатен укласти договір з дияволом лише для того, щоб отримати знання та розуміння цих явищ навіть якщо це призведе до неминучої загибелі його душі.

Яким в цей час є Сева. Сучасним. Він є частиною системи, де виграє той, хто має більшу владу або ж бажання її отримати. Стереотипне уявлення про успіх та багатство, щасливу родину зі своїм будинком та бажано новим авто і цього всього потрібно досягнути до 30-ти. Визначальним фактом тут є і специфіка навчання медиків, де практично 10 років життя йдуть на те, щоб отримати диплом. В потоці стандартів, яким має відповідати, Сева не в змозі адекватно оцінити ситуацію, він просто погруз у рутині: «Спершу Сева мусив закінчити універ, потім мав обирати спеціальність. Не отримав того, чого бажав, але інтернатуру з патанатомії мусив завершити. Згодом мусив шукати пристойну роботу, а оскільки пристойну не знайшов, - мусив думати про додатковий заробіток. Роки минали і все частіше йому говорили, що треба взятись за розум та думати про сім’ю. […] Сева все частіше мусив показувати емоції, яких насправді не мав. І знову поставало питання: що він мусить робити далі?».

Його прагнення «вижити» не є раціональним, а лишень підкріплене високими вимогами до себе та прагненням пізнати межі людських можливостей. Насправді він не нерішучий, він просто оцінює, як справжній психопат, чи є наступний крок достатньо небезпечним для нього: «[..] найбільше прокляття – це вибір. Щойно Сева зробив свій, світ навколо став стабільним і логічним».. Це гра від триггерних ситуацій, чекпоїнтів, яких Доник підсвідомо шукає. У нього завжди доволі швидко, як алгоритм в комп’ютерній грі, з’являється чіткий план дій навіть якщо на перший погляд може здатися, що ситуація безвихідна (він виживе: «Сева викрутиться .Він знову виживе. Замість того, щоб жити. […] Він уже знав, що становище могло спонукати його до рішучих вчинків, і був до цього готовий. Потрібна була свіжа ідея». Він доросла дитина, яка гралася із сірниками, щоб перевірити, чи обпечеться. Тепер їх замінили кістки і життя інших.

Він може піти на ризик, виправдовуючи засоби, якщо від цього йому стане легше. Ми можемо помітити, що Сева ніколи не задумується про легальні шляхи виплати боргу, оскільки з самого початку є учасником корупційної системи, для якої поняття злочину є змінним. Тож і всі експерименти над тілами живих і мертвих він сприймає лише як можливість для ще однієї перевірки себе. Саме час для розкриття і виходу на сцену іншого канонічного персонажа – Мефістофеля, або ж Станіслава: «Кілька місяців тому, зовсім як сьогодні, Станіслав уперше ввійшов через старі двері патанаомії. […] Під час свого першого візиту Станіслав тихим голосом представився і простягнув просту білу візитку з тисненням «Materia Obscura» Так само тихо розповів про збирання біозразків, грошову винагороду та міжнародну співпрацю». Чим вам не поява чорного пуделя у «Фаусті».

Мефістофель

Та він не ваш, я ладен закладатись!

Дозвольте лиш мені за нього взятись,

І піде він за мною вслід.

Господь

Я згоден, спробуй його злудить,

Поки живе він на землі;

Хто йде вперед, той завше блудить.

Але тут присутня і інша тварина – чорна кішка. Символ негараздів, яку Сева не задумуючись навмисно  переїхав своєю машиною. Вже на цьому етапі його би можна було вважати холоднокровним вбивцею, для якого, через специфіку його професії смерть інших ніщо інше як даність, та ми цього не зчитуємо з причини роздвоєння особистості героя. З кожним розділом книги він все глибше впадає в маніакальні стани та перевтілюється в новий образ: «Він витісняв думки про те, що робив останнім часом. Він звик сприймати своє друге «я» як персонажа серіалу. Але відчував: якщо не зупиниться, вже не розрізнятиме, хто з двох і є справжній Сева».  

Всі ключові події цієї книги, які роблять її трилером відбуваються після того, як хтось перешкоджає тихо робити свої справи і його викидає із темного, але теплого і зручного середовища. Він перевтілюється тоді у зловісну неконтрольовану карикатуру Боба із «Twin Peaks» у пошуках Білого віґваму. Переїхати кішку, коли на нього натиснув завідувач хірургії, покалічити-вбити колегу Доброго, що забрав його зміни в «Пантелеймоні», шантаж керівництва і нарешті самому запропонувати продавати кістки, щоб швидше віддати борг. Ці епізоди ще можна виправдати питанням моралі, що варто вважати абсолютним злом і чи взагалі воно існує для цього персонажа:

-     Господи, чого ви мнетеся? Схема працює надійно, ви заробляєте. В чому проблема?

-         Не знаю, я постійно думаю…

-         Точно, ви забагато думаєте, - обірвав Станіслав.

Запанувало мовчання. Потім медпредставник неголосно промовив:

-         І, якщо щиро, вибір у вас є завжди. Запитайте себе чи він того вартий.

Проте те, що відбивається після цього, говорить нам остаточно: Сева, якого ми знали на початку, мертвий і остаточно забув про збереження другого я: «Господи, - Сева підвів погляд догори. Цілковита ідилія: він, амфетаміновий наркоман, безіменний труп, якому треба відтяти голову. Бракувало тільки тихої київської ночі надворі. […] Усе це було немов уві сні: повільно, неправдоподібно і страшно. […] Усе це робив не він. Сева лише спостерігав. […] Сева майже проґавив ту блискавичну мить, коли незнайомець, що оселився в його тілі, закинув зазубрений зашморг на шию прозектора, схрестив руки і несамовито потягнув убік». Свідомо не подаю тут опис розчленування під «спідами», раптом хтось не готовий та й тут треба доволі потужну уяву та крихту настільки ж режисерського мислення, як у автора. А далі був день, було вбивство, був продаж нирок і ще одне вбивство "І був день, і була робота, життя продовжувалось"

Та нас цікавить кінцівка, щоб завершити арку Фауста. Острови і сонце. Чи райський відпочинок чи могила. Закінчення, з приводу якого досі точаться дискусії. Сева втікає, залишаючи нас в роздумах, як завершиться його життя і чи вежа, яку він будував так довго спрямована вгору чи вниз.

Фауст

Коли вже тих старих посяду

І сам осяду між лип’я?

Воно чуже – і світовладу

Від того ніби трачу я.

Коли вже там поставлю вежу

І все побачу, все простежу

Окину оком широчінь

Трудом набутих володінь,

І подивлюся, як навкруг

Прекрасно творить людських дух,

І ради мудрої додам

На поміч сміливим трудам.

Отак і муки перенось,

Коли в багатстві брак чогось.

Андрій Сем’янків (Med Goblin) – український лікар-анастезіолог, кандидат медичних наук, автор блогу Med Goblin, науково-популярного бестселера «Медицина доказова і не дуже» (2021), та медичного трилера «Танці з кістками» (премія «Книга року BBC 2022). Післа початку повномасштабного вторгнення росії в Україну став добровольцем Збройних сил України.

Використані джерела:

Й.-В. Гете. Твори. / пер. з нім. та прим. М. Лукаша. Київ: Вид-во ЦК ЛКСМУ «Молодь», 1969.

 Підготувала Теленько Катерина