Проект "Література рідного краю на допомогу шкільній програмі: 8 клас"

Восьмий клас відкриває перед учнями світ дорослих проблем. У курсі «Література Буковини» школярі вивчають не тільки морально-етичні, а й складні, психологічні твори, розраховані на дорослого, свідомого читача.
 
Починається курс літератури рідного краю дослідженням творчості Юрія Федьковича. З його біографією можете ознайомитися за посиланням:
 
 
 
 
 «Сафат Зінич» - оповідання,написане у 1853 році.
 
Події, зображені в оповіданні "Сафат Зінич" відбуваються в Сербії. На перший план виходить зумовлена соціальними факторами трагедія бідної вдовиної сім'ї, в яку закинула доля солдатів-буковинців – оповідача і його товариша Сафата Зінича. У сербському селі живуть багаті, як Василь Карадіч, і бідні, знедоленими, як удова та її дочка Марта. Дочка вдови Марта стала для жовнірів (солдатів цісарської армії) молодшою сестрою. Перед читачем постає образ до краю вразливої, беззахисної дівчини. Вона закохана в хлопця Янка. Та Янко виявився негідником. Він висватав дочку багатія Василя Карадіча, а Марті відіслав перстень. Такої бездушності дівчина не могла пережити — через три дні її поховали разом із матір'ю. Трагедія убогої сім'ї боляче вразила Сафата Зінича. Під час весілля він застрілив Янка. Засуджений на десять років тяжкої неволі, Сафат мужньо приймає кару, а на запитання, чому так марно пропадає, відповів: "За правду, товаришу! "
 
В образі Сафата Зінича втілилися волелюбні традиції народних месників- опришків, що не мирилися зі злом, а готові були і життя віддати заради торжества правди бідних і скривджених. Тема народних повстань, боротьби проти поневолювачів був однією з ключових в творчості Юрія Федьковича.
 
Юрій Федькович. Твори. Том другий: проза. – Чернівці: видавництво «Буковина», 2010. – 302 с.
 
З біографією Ірини Вільде Ви можете ознайомитися за посиланням
 
 
 
 
Знайомство з Даркою Попович відбулося в школярів ще минулого року. У восьмому класі учні продовжують разом з героїнею трилогії досліджувати самостійне життя в місті провінційної дівчинки. Повість «Б’є восьма» - продовження попередньої («Метелики на шпильках»), прочитаної учнями у сьомому класі. Головна героїня опиняється у місті – наших рідних Чернівцях. Вона стає ученицею четвертої кляси гімназії, живе на квартирі, шукає нових друзів і намагається будувати романтичні стосунки з Данком. Окрім наївних соціально-побутових проблем і переживань, знайомих кожній дівчинці цього віку, авторка зображує складні тогочасні політичні проблеми, які знайшли відбиток і в учнівському середовищі. Адже роки її навчання в початкових класах чернівецької гімназії припали на той час, коли Буковина ввійшла в склад королівської Румунії і почала заборонятися українська мова, в школі насамперед. Лише приватні розмови можна було далі провадити рідною українською, або німецькою. Найбільшою проблемою українських учениць стає красивий, молодий вчитель румунської мови, який дуже наполегливо впроваджував румунські порядки.
 
Цікавим фрагментом є вступ Дарки до гуртка проукраїнськи, чи то пак націоналістично налаштованих учнів. Муки вибору роздирають душу дівчинки, вона боїться за Данка, боїться його зв’язку з багатою румункою. В гімназії вона вперше втрачає друзів і знаходить нових, починає розуміти доросле життя, починає помічати деталі, які колись пропускала повз увагу. Дарка дорослішає, а разом з нею читачі. Після захопливої повісті «Б’є восьма», учні можуть прочитати також «Повнолітні діти» - це остання повість трилогії. Історія дівчинки Дарки не залишить байдужим нікого, повісті читаються на одному диханні, читач буквально починає жити разом з героїнею, вірить, що все описане в книжці – щира правда.
 
До речі, історії дійсно правдиві, адже в основу трилогії покладено елементи біографії письменниці. Дарка Попович – це авторка, Дарина Макогон. В Данка теж був прототип – хлопець на ім’я Олександр Омельський, якого авторка ніжно називала Сандик. У трилогії відбилися переживання душі письменниці, коли вона була в дитячому і підлітковому віці і які знайомі кожній дитині. В її новелах відчувається тонкий психологізм, адже вона починала свої перші роки навчання в Чернівцях, а тут завжди відчувався вплив європейської літератури. Та й авторитет письменниці Ольги Кобилянської мав для неї дуже посутній вплив. Новели Ірини Вільде завжди легко читаються, «їхня меланхолійна замрія, тонке відчуття музики» стали значним явищем у розвитку модерного стилю в українській літературі. Це був свіжий струмінь психологізму, легкої грайливости слова, химерности образу, а заразом — маніфест нової жіночности. Цикл є своєрідним „епосом Юности", художнім міфом про Чернівці, віконцем у ментальний світ західноукраїнської молоді міжвоєнної доби.
 
Цю та інші повісті Ви можете знайти в Муніципальній бібліотеці ім. А. Добрянського
 
Вільде Ірина Метелики на шпильках. Б’є восьма. Повнолітні діти: Повісті. – 2-ге вид. – Дрогобич: Видавнича фірма «Відродження», 2009. – 488 с. – (Серія «Український модерн»)
 
З біографією Ольги Кобилянської Ви можете ознайомитися за цим посиланням
 
 
 
 
Для прочитання у восьмому класі представлений один з найкращих творів письменниці – оповідання «Valseme`lancolique».
 
Сюжет досить простий: дві товаришки - оповідачка Марта і Ганнуся живуть разом. Через проблеми з фінансами їм доводиться взяти ще одну компаньйонку – піаністку Софію. Спочатку гонорова малярка Ганна відмовляється приймати музикантку в свій дім, бо в Софії неакуратний одяг, вона смутна і - як видається Ганні – не талановита. Коли піаністку врешті приймають в новому домі, вона зачаровує всіх. Дівчата люблять і захоплюються нею. Оповідачка Марта закохується в чоловіка і безмежно страждає, бо думає, що він залицяється до іншої.
 
Ганна відкрито зневажає кохання коліжанки, називає її міщанкою, робочим класом, людиною, яка нездатна відчути всі тонкощі «штуки» (мистецтває). Софія каже те саме, але м’якше, більш завуальовано. Софія повторює, що Марта буде хорошою дружиною і матір’ю, бо вона – первісний тип жінки. Після смерті матері Софія під час сердечної розмови з Мартою зізнається про причину свого смутку. Дівчині довелося пережити моральну зраду коханого – він поїхав з міста, навіть не попрощавшись. Тепер він повернувся знову, вже з дружиною, але кохання до Софії так і не минуло. Дівчина ранить його зневажливим поглядом, хоч досі любить. Сенсом її життя після втечі коханого стала музика, вона написала власну мелодію «Valse me`lancolique», тобто «Меланхолійний вальс». Одного разу Софія прийшла додому і шокувала дівчат новиною: її дядько одружився і не оплатить навчання племінниці у Відні. Під час гри лопає струна, емоційна Ганна скрикує, що то резонатор поламався – найважливіша річ в житті Софії. Від розпачу і страху в Софії стається серцевий напад, вона і вона помирає. Потім читачі переносяться в часі: Марта щаслива дружина і хороша мати, її син – не талановитий за свідченням Ганни – грає на фортепіано Софії. Ганна повернулася з Італії з маленьким сином. На питання де її чоловік, вона спокійно стверджує, що залишила його, через сімейні негаразди. А оповідачка Марта досі не може повірити, що Софію вбила музика.
 
В цьому оповіданні Ольга Кобилянська зобразила великий спектр актуальних проблем. Місце мистецтва в житті людини і жінки зокрема – основна тема. Поруч з нею піднімаються питання жіночої емансипації, місця жінки в суспільстві. Проблема кохання проти обставин і долі також є важливою в авторки. Навіть такі дрібні сцени, як одруження дядька і його відмова утримувати Софію розкривають складнощі положення жінки на межі ХІХ і ХХ століть.
 
Прочитати це оповідання можна у виданні:
 
Кобилянська О. Ю. Зібрання творів : у 10 т. / О. Кобилянська ; редкол.: В.І. Антофійчук (голова) та ін. - Чернівці : Букрек, 2019.
 
Т. 6 : Ніоба; В неділю рано зілля копала... : повісті упоряд. В.І. Антофійчук, С.Д. Кирилюк, Ю.М. Микосянчик; прим. : С.Д. Кирилюк. - Чернівці : Букрек, 2019. - 432 с. : іл.

Наступний автор – Михайло Івасюк, його поему «Мудрий Тарагуда» учні читали у 7 класі. Для того, щоб пригадати біографію автора, перейдіть за посиланням:
 
 
 
 
У 8 класі школярі знайомляться з фрагментами роману «Вирок». Роман Івасюка «Вирок», який за задумом письменника, мав називатися «Так мовив Заратустра», вийшов у 1957 році. В романі розповідається про події другої світової війни. Молодий партизан Дмитро Мартинюк не повернувся із завдання. Його затримали вороги і ведуть на страту. Поруч з ним, ніби вовк, йде його кровний ворог – есесівець Роллендер. Увесь роман розказаний від першої особи, читачі переживають пригоди разом з персонажами. В образі головного героя Дмитра Мартинюка багато автобіографічних елементів. Від автора й переконаність в тому, що людиноненависницька ідеологія гітлеризму ніколи не переможе добро. «Нарешті голова Роллендера повисла з купи свіжої глини. Його зіштовхнули в рів.
 
Стрілянина поступово вщухає. З узлісся вибігають партизани. Це наші хлопці.» - такими словами закінчується роман. Як наші партизани досягли цього успіху читачі дізнаються тільки тоді, коли прочитають роман повністю.
 
Роман є в фонді Муніципальної бібліотеки ім. А. Добрянського Івасюк М. Г. Вирок: Роман – Ужгород: видавництво «Карпати», 1977. – 210 с.
 
Наступний автор, з яким знайомляться восьмикласники – Борис Іванович Бунчук – наш сучасник, декан філологічного факультету ЧНУ ім. Ю.Федьковича.
 
 
 
Народився поет 10 вересня 1955 в селі Нові Бросківці на Сторожинеччині. Батьки Бориса Бунчука любили пісні, особливо мама. Про материнську пісню Борис Іванович написав багато віршів. Після закінчення середньої школи вступив на філологічний факультет Чернівецького державного університету ім. Ю. Федьковича, який успішно закінчив і почав працювати вчителем в школі. Проте він мав талант до наукової роботи, і тому одночасно закінчив аспірантуру при кафедрі української літератури. Захистив дисертацію, здобув ступінь кандидата філологічних наук, а в 2001 році – доктора філологічних наук. Перші спроби на поетичній ниві припадають на роки навчання в Сторожинецькій школі. Не переставав віршувати і в студентські роки та роки наукової, викладацької праці, бо поезія – його покликання, непроминуща  любов всього життя.
 
Борис Іванович є одним із провідних віршознавців України. Автор численних праць про віршування Івана Франка, Лесі Українки, Пантелеймона Куліша, Михайла Старицького, Григорія Сковороди, Івана Котляревського та інших. У своїх наукових дослідженнях з поетичної майстерності послуговується методологічним апаратом одного з найавторитетнішого російського вченого про світову поезію,  історика античної літератури, перекладача Михайла Гаспарова.
 
Нині Борис Іванович Бунчук – професор кафедри української літератури, декан філологічного факультету Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича.
 
Він є автором першого дослідження про вільний вірш (верлібр) в українській літературі та про віршування Івана Франка в контексті нової української літератури, автор кількох навчальних посібників.
 
Багато учнів вступлять після школи до Чернівецького національного університету, закохані в рідне слово – на філологічний факультет. Зустріне їх в стінах університету незмінний декан – Борис Бунчук. Він надзвичайно щира і відкрита людина, завжди спілкується зі студентами, прислухається до їхніх думок. А ще Борис Іванович славиться своїм поетичним словом. Він один з найвизначніших сучасних чернівецьких ліриків. 
 
Учні 8 класу розглядають поетичну творчість Бориса Івановича представлену кількома збірками поезій.
 
Перша збірка Бориса Бунчука - «Вхідчини», в нійвизначилося громадське і творче кредо поета. Улюбленими темами майстра верлібру є теми жіночої долі, любові, шани і поваги до батьків. Саме вони є провідними у другій збірці під назвою «Міра істинного». Поетична книга є в'язанкою наболілих почуттів, найінтимніших куточків серця і душі поета. Чимало віршів Борис Іванович присвятив найріднішим — батькові, матері, які передчасно пішли з життя. Від кожного рядка циклу віє ніжністю, великою любов'ю сина до матері. У 1997 році світ побачила третя збірка Б.Бунчука «Замість центурій». Поет показує свої передбачення, ставить діагноз сучасному буттю, вірить у безсмертя духу, шукає істини, переосмислюючи складні проблеми –  моменти нашого буття, хоче осягнути душевну рівновагу людини у світі хаосу, потрясінь.
 
 
 
Ознайомитися з поетичними збірками Бориса Бунчука ви можете в Муніципальні бібліотеці
 
Бунчук Б. І. Замість цензурій: Поезії. – К: ВЦ «Академія», 1997 – 48 с.
 
Бунчук Б. Чернівецькі елегії : поезія / Борис Бунчук. – К: ВЦ «Академія», 2019. – 104 с.
 
Наступний автор, з яким учні знайомляться на уроках «Літератури рідного краю» – Володимир Оксентійович Вознюк
 
 
 
Народився в селі Киселиці Путильського району у сім'ї священика. Успішно закінчив восьмирічну школу в рідному селі й середню в місті  Путилі. По закінчені школи навчався у Чернівецькому державному університеті на філологічному факультеті. Після закінчення університету, майже пів віку, з 1972 року і до сьогодні працює директором Чернівецького літературно-меморіального музею Ольги Кобилянської.
 
Вірші почав писати ще навчаючись в школі – їх друкували в газетах і журналах, колективних збірках. Він автор поетичних книжок "Твої кроки", "Із голосу скрипки", "Дощі дорогу переходять", "По білому білим", "Протяте каміння", "Стрітення", "Профіль маски. або 55 одкровень", А також підготував і видав ряд дуже вартісних дослідницьких літературознавчих книг та путівників про Ольгу Кобилянську: "Про Ольгу Кобилянську. Нові матеріали. Роздуми. Знахідки"; «Буковинські адреси Ольги Кобилянської»; культурологічних: "До джерел культури Буковини", "Чернівецький літературно-меморіальний музей Ольги Кобилянської".
 
Є автором кількох відомих пісень: «Відлуння твоїх кроків», «Казка гір», «Із голосу скрипки», які поповнили «Золотий фонд» української естради, а сам автор отримав відзнаку «Заслужений працівник культури України».
Він бере активну участь в культурному житті міста. Його, як і Бориса Бунчука, можна зустріти на культурно-мистецьких заходах Чернівців.
 
Для вивчення у 8 класі представлена поезія «Під небесами Чернівців»
 
У поезії автор оспівує рідне місто Чернівці, він розуміє, що завжди бути вдома не може, з рідного краю інколи доводиться виїздити. Але Чернівці завжди в ньому, атмосфера рідних місцин завжди з поетом. Як відомо, дочка Володимира живе у Нідерландах і люблячий тато інколи їздить закордон. Найважче дається йому розлука з рідним містом. Він відчуває синівську любов і повагу до Чернівців.
 
«Куди б дорога не повела,
 
 
Ти завжди з Богом під небесами Чернівців»-
 
Пише Вознюк, бо він знає, що повернеться додому.
 
Вчитися любові до рідного міста, рідної землі треба у таких людей, як Володимир Вознюк.
 
Вознюк В. А. Між мовчанням і словом: поезія. Спогади. Дорожні есеї. Проза. – Чернівці: Книги -ХХІ , 2010. – 416 с.
 
А нашим читачам бажаємо успіхів у навчанні!