Проект "Література рідного краю на допомогу шкільній програмі: 9 клас"

Для вивчення у 9 класі представленні вже знайомі класики Юрій Федькович, Євгенія Ярошинська, Ольга Кобилянська. А також сучасні автори: Михайло Івасюк, Галина Тарасюк, Віталій Колодій.
 
Починається вивчення літератури Буковини в дев’ятому класі з творчості Осипа-Домініка Юрія Гординського де Федьковича.
 
Пригадати його біографію Ви можете за посиланням:
 
 
 
 
Вивчення Федьковича представлене повістю «Три як рідні брати».
 
Головного героя повісті – простого гуцульського хлопця - Івана Шовканюка забирають в жовніри (служба в цісарській армії). З горя захворіла мати вдома, ридають сестри, горюють брати. Старший брат при смерті, за молодшими немає кому доглянути. "А дома сум та плач"- коли хлопець йде на службу. Сільський хлопець має ніжну, вразливу душу, він неабияк страждає в армії. Жорстока муштра, палочна дисципліна, приниження людської гідності, знущання, залякування, — саме такою була атмосфера в цісарській армії. У казармах "дехто лає, дехто б'є, декого знов другі б'ють". Тим часом мати Івана хворіє в голоді та холоді, брат помирає. Сестри наймитують "… такі пани і до церкви не пускають", не те щоб провідати хвору матір.
 
Коли Іван отримав листа з дому і прочитав, як страждають рідні, то відпросився додому. Його б не відпустили, якби не капрал Бая, який погодився служити ще рік за те, щоб Івана Шовканюка пустили у відпустку.
 
Він ще й дав хлопцеві трохи грошей на дорогу, але Іван витратив їх на подарунки для родичів. Дорогою він так втомився, що заснув на снігу. А прокинувся на білих покривалах: німецький жандарм знайшов Івана на дорозі замерзаючого, викликав лікаря і доглядав поки той не одужав. Як виявилося, німець добре знав брата Івана Онуфрія і розказав, що його вже поховали. Іван вдома кинувся працювати: "Для рідної неньки борзо дрівця рубаються". Молодший братик одного разу прибіг до Івана в ліс і сказав, що матері не стало…Тоді Іван дуже захворів. За похорон матері сільський піп здер з бідного хлопця непомірні гроші, а війт прийшов забирати до хворого хлопця майно. На допомогу прийшов давній друг Івана – Яків, він доглядав за його господарством. Коли Іван трохи одужав, то дізнався, що Яків закоханий в його сестру і благословив їхній шлюб. Сам закохався в сестру Якова Катерину, тому одружився з нею. А з іншою сестрою Оленою одружився Тайвер – німецький жандарм, який мав «буковинську душу». Закінчується повість щасливо – всі хлопці живуть дружно, вони хороші газди і добрі чоловіки.
 
Основна думка цієї повісті: неважливо хто ти за національністю, чи ти словак, чи німець, чи русин. «Як рідні брати» каже Федькович, коли мова йде про справжню дружбу. Без допомоги інших хлопців Іван та його сім’я загинула б, а вони врятували їх своєю сердечною щирістю і самовідданістю.
 
Прочитати цю повість Ви можете у виданні Юрій Федькович. Твори. Том другий: проза. – Чернівці: Видавництво «Буковина», 2010. – 302 с.
 
Наступна авторка, чию творчість продовжують вивчати в 9 класі – Євгенія Ярошинська. В п’ятому і шостому класі вивчають дитячі твори, цього року учні знайомляться з більш складним письмом Є. Ярошиської. З біографією письменниці можете ознайомитися за посиланням:
 
 
 
 
Учні читають на вибір один з цих творів: «Вірна люба», «Проклятий млин», «Єї повість»,  «Адресатка померла», «Останнє пристановище», «В лісі», «Вечірні думки», «На цвинтарі».
 
Ми проаналізуємо оповідання : «Вірна люба» і «Адресатка померла»
 
Перший твір називається «Вірна люба». Це оповідання, яке занурює читачів у життя села другої половини ХІХ століття. Спочатку оповідь ведеться від молодої паночки, яка покликала селянку Єлену, аби записати від неї народні пісні. А потім історію свого життя розповідає власне стара селянка. Вона з раннього дитинства любилася з сусідським хлопцем, на два роки старшим Стефаном. Їхні батьки були готові їх одружити, але як зазвичай траплялося в цей час – Стефана забрали в жовніри (солдати) на 8 років. Про те, яка це була трагедія для закоханих Ярошинська красномовно описує в оповіданні. Єлена захворіла від розлуки на Великдень, а одужала аж влітку, коли сапали кукурудзу. Батьки, попри те, що розуміли страждання дочки, мусили віддати її за нелюба Василя. Він давно покохав дівчину і постійно намагався зіпсувати стосунки з Стефаном. За Василя дівчина і вийшла. Хоча чоловік її дуже любив і шкодував, вона не могла забути своє єдине кохання. Через, як думає головна героїня, Бог забрав трьох її діток. Наступного сина вона назвала Стефаном і хлопчик вижив, більше діти не помирали.
 
Через аж десять років повернувся Стефан і Єлена відразу, не думаючи про наслідки кинулась до нього. Вона згадує: коли би мене хто тоді запитав: «Межи чим вибираєш? Чи чоловіка і діти, чи Стефана?» - то я би на діти і не подивилася, а побігла до свого милого Стефана». Довго чоловіки намагалися вжитись в одному селі, але через плітки Василь дуже страждав. Тоді Стефан вирішив йти з села, але доля вирішила інакше: Василь, повертаючись з міста, дуже промок, захворів і помер. Єлена більше року носила траур, не погоджувалася вийти за Стефана, люди в селі казали, що чоловік навмисно отруїв Василя, аби бути з Єленою. Коли Стефан знову сказав, що хоче йти з села – Єлена злякалася його втратити і погодилась на шлюб. Тепер вони живуть разом вже 20 років.
 
Це оповідання не тільки про любов, красу і ніжність людської душі, авторка в першу чергу засуджує жовнірську службу в цісарській армії. Як ви пам’ятаєте, Юрій Федькович також часто звертався до цієї теми. Армія ламає життя людей, хлопці, які йдуть з дому на 8-10 років повертаються іншими людьми, або гірше – взагалі не повертаються.
 
Якщо спочатку Василь видається негативним персонажем, то пізніше читачі починають співчувати йому, адже він хороша людина, треба просто краще зрозуміти мотивацію його вчинків.
 
Те, що оповідання закінчується хепі ендом – велика рідкість, адже зазвичай пари, розлучені в молодості, вже ніколи не були разом.
 
Наступне оповідання «Адресатка померла»
 
На пошті довго не могли знайти листа, адресованого бабусі, а коли знайшли відповідну картку, то мусили оголосити неписьменній бабці, що її єдина дочка померла. «Два слова такі короткі, урядові, а як вони їй розірвали серце» пише авторка про слова, винесені в назву твору. Ці слова буквально вбили стареньку бабусю, яка жила з того, що присилала їй єдина дочка. Те, що фізична смерть прийшла цієї ж ночі в рові, біля дороги лише формальність, стара жінка померла в той момент, коли їй вдруге прорекли: «адресатка померла».
 
У цьому оповіданні авторка зображує ще одну трагедію, яка на жаль, не була одиничним випадком. Багато наших заробітчан поверталися додому ще біднішими, або помирали на службі від нужди. Вони мали родичів на Батьківщині і намагалися забезпечити їх, жертвуючи своїм здоров’ям. Так само героїня оповідання пожертвувала здоров’ям заради матері, померла сама і поклала матір в могилу. Можливо, хоч на тому світі вони будуть щасливі.
 
Ці та інші оповідання авторки Ви можете прочитати у виданні Євгенія Ярошинська. Вибрані твори. / упор. А. Коржупова. – К: Державне видавництво художньої літератури, 1958. – 430 с.
 
Наступна авторка добре відома дев’ятикласникам, це – Ольга Кобиляська. Пригадати історію її непростого життєвого шляху Ви можете за посиланням:
 
 
 
 
У дев’ятому класі учні ознайомлюються з оповіданням «За готар».
 
Для початку треба зрозуміти, що готар – це межа, границя. «За готар» означає за межу. Починається оповідання з того, що старий панотець і двоє чоловіків йдуть за село, бо там лежить чужий, очевидно - хворий чоловік. Панотець відразу зрозумів, що це селянин, який повертається з заробітків. Коли виявилося, що подорожній живий, панотець наказав відтягнути його за готар, за хату чорної Магдалини, на територію іншого села. Старий прийняв таке рішення, бо не хотів за власний рахунок лікувати, або ховати чужинця. Чоловіки вирішили, що нікому з них подорожній не потрібен і покинули на тому ж місці.
 
Хата чорної Магдалини стояла саме на межі – готарі, віддалено від села. Її називали «чорною», бо в неї померло 13 дітей і остання – тринадцятирічна Настуня от-от мала відійти в інший світ. До того ж, чоловікові скрутило кінцівки і сім’я дуже бідувала, працювати могла лише Магдалина. Жінка вийшла на вулицю, бо мала взяти в селі солі і світла, аж біля своєї хати побачила помираючого чужинця. Не задумуючись хто він, жінка почала затягувати його до своєї хати. На допомогу прийшла напівроздягнена Настуня. Через 3 дні чужинець помер, а за ним і дівчинка. Селяни поділилися на два табори: одні щиро співчували жінці, хотіли допомогти, а інші цинічно насміювалися, мовляв, якщо змогла поховати чужого, то поховає і дочку.
 
Це оповідання про банальну людяність, про те, як хтось «розплачується за гріхи всіх», тому що не може пройти повз людське горе. На долю головної героїня дійсно випало багато випробувань, але якби вона жила не за серцем, а переступала через інших, як її односельчани, то змогла б вибратися з цього кола смертей.
 
Вона навіть живе віддалік – на готарі і ніби Психопомп проводить душі в загробне життя. Селяни бачать це, але ніхто з них не хоче взяти ситуацію в свої руки, допомогти жінці. Рятуються відмовкою «така її доля».
 
Це та інші оповідання Ви можете прочитати у виданні Кобилянська Ольга Юліанівна. Зібрання творів [Текст]: у 10 т. / Ольга Кобилянська ; [редкол.: В. Антофійчук (голова) та ін.] ; Чернівец. нац. ун-т ім. Юрія Федьковича, Чернівец. літ.-мемор. музей Ольги Кобилянської. - Чернівці: Букрек, 2013.
 
Т. 1 : Новели. Оповідання. Поезії в прозі / [ред. тому В. Антофійчук; передм. С. Кирилюк; упорядкув. та прим. В. Антофійчука та С. Кирилюк]. - 2013. - 471, [4] с.
 
Наступний автор, про якого ми поговоримо – Михайло Івасюк. З біографією письменника можете ознайомитися за посиланням:
 
 
 
 
У попередніх класах Ви вже вивчали його поетичну творчість і роман «Вирок». Цього року для прочитання представленні три історичних романи: «Балада про вершника на білому коні», «Лицарі великої любові», «Турнір королівських блазнів». Історичні романи називають візитівкою Івасюка. Починається цикл з роману «Балада про вершника на білому коні», а закінчується - «Турнір королівських блазнів», написаний вже в роки незалежності України.
 
Усі ці романи є в фондах Муніципальної бібліотеки ім. А. Добрянського, а сьогодні ми поговоримо про роман «Турнір королівських блазнів». Своїм основним завданням Івасюк вважав повернення Буковини на історичну карту України. Його романи оповідають про Шипинську землю і її воєводу Стефана Шипинича. Події роману розгортаються у середині ХІV століття. Починається твір з одруження сина воєводи Стефа Шипинича з Христею, племінницею Дмитра Дедька. В сім’ї панує мир і злагода, піддані вірні своєму воєводі, вони готові заради ватажка на все. Але король Галицько-Волинського князівства Юрій ІІ, який в минулому називався Болеслав Тройденович. Він прийняв православну віру, але продовжує активно запроваджувати католицизм і польські порядки. Бояри, до ряду яких входять Дмитро Дедько і Стефан Шипинич. На весілля Стефа і Христі король Польщі дарує молодому подружжю блазня, який відразу починає сваритися з блазнем молодшого сина воєводи Петра. В запеклих боях, наклепах і підступах минають роки. За зброю беруться навіть жінки – Христя стає втіленням жінки-воїна. Михайло Івасюк руйнує прадавній образ жінки-берегині, берегині домашнього вогнища. Жінки Івасюка – самодостатні, сильні, вільні, вони б’ються пліч-о-пліч з чоловіками. Про те, чи вдасться героям перемогти «католицьку чуму» і повернути собі прадавні землі Ви дізнаєтесь прочитавши роман. І обіцяю, після прочитання одного твору з трилогії, Ви обов’язково візьметесь читати інші. Бо пригоди героїв захоплюють, читач стає живим свідком творення історії рідної землі.
 
Михайло Івасюк Турнір королівських блазнів: Роман / Упорядник Оксана Івасюк. – Чернівці: Видавничий дім «Букрек», 2007. – 256 с.
 
Наступна авторка – Галина Тимофіївна Тарасюк  – українська поетеса, прозаїк, критик, перекладач. З її біографією можете ознайомитися за посиланням:
 
 
 
 
У дев’ятому класі учні вивчають такі поетичні твори авторки: «Три долі», цикл «Моя трудна любове», «Ользі Кобилянській», «Балада про слово».
 
У збірці «Смерековий міст» (1976) поруч з віршем «Чернівці» є красномовний текст «Ользі Кобилянській» .
 
У цій римованій поезії, з перехресним римуванням авторка оспівує талант Гірської орлиці. Жінка пише, що стоїть на порозі будинку і музею Кобилянської, згадує зовнішність цієї, на перший погляд, слабкої і хворобливої жінки. Авторка звертається до прототипу Сави з повісті «Земля», співставляє з українською дійсністю. Завершує поезію такими рядками:
 
Сьогодні Ви дописували «Землю» -
Не панську і не наймитську – свою
 
Наступний цикл поезій називається «Моя трудна любове».
 
Це справжня романтична драма, у віршах вилиті найінтимніші почуття авторки. Композиційно вірші можна поділити на 3 частини: любов, зрада, прощення. Про почуття до коханого чоловіка лірична героїня говорить в перших двох віршах циклу. Лірична героїня відчуває абсолютне щастя. В 3 віші приходить біда – зрада коханого. Душевний біль мучить ліричну героїню, вона проганяє його і просить повернутися назад. Врешті жінка вирішує, що мусить відпустити його, пережити цей біль і рухатись далі. Тому наступні твори про прощення, про прийняття долі. Лірична героїня впевнена в своїй силі, вона пережила зраду і готова йти в жорстоке життя далі.
 
У творі «Балада про слово» авторка оспівує мову, слова, літери. У цій баладі люди вирішують припинити говорити, бо «слова - полова». Спочатку їх все абсолютно влаштовує: мовчки сіють, мовчки жнуть. Але потім в людей з’являється багато проблем, бо як знищити, чи навпаки створити те, що ніяк не називається. Тому люди починають повертати мову і стають щасливими. Бо без слів, мови немає життя.
 
Останній вірш – «Три долі». До ліричної героїні приходять три долі: щаслива, вродлива, вередлива. Після роздумів лірична героїня обирає останню, вередливу долю, бо знає, що може впоратися з нею. Це – доля письменниці.
 
Ці віршові твори, а також новели авторки Ви можете прочитати у виданні "Любов і гріх Марії Магдалини", яке є в фондах Муніципальної бібліотеки ім. А. Добрянського.
 
Наступний автор – Віталій Колодій. З його біографією можете ознайомитися за посиланням:
 
 
 
 
Для прочитання у 9 класі представлена новела «На весіллі». Та зовсім не про весілля у ній йдеться, а про звиродніння людської душі. Мати молодого приїхала до сина на весілля здалеку, вона залишила вдома хворого чоловіка і сусідську дівчину Галю – однокласницю сина, яка його дуже кохала. На бенкеті жінка раз за разом переконується в тому, що син і невістка втрачають свою людяність, вона піклуються лише про зв’язки, гроші, особливих гостей. Від розпачу жінка плаче, бо відчуває самотність в цьому колі лицемірів.
 
Цю новелу Ви можете прочитати у виданні Колодій В. Д. Найлюбіша в світі панна: Оповідання, повісті, вірші, поеми, переклади. – Чернівці: Прут, 1998. – 352 с.
 
 
 
 
Наступна авторка, з творчістю якої учні ще не знайомі – Ганна Дущак. Історія життя цієї жінки надзвичайно складна, вона неодмінно викличе в учнів співчуття і прихильність.
 
 
 
Народилася дівчинка в селі Тисовець Сторожинецького району, Чернівецької області в сім’ї селян. Навчалася в Тисовецькій середній школі. Коли їй виповнилось 16, вона важко захворіла. Через те, що лікарі поставили неправильний діагноз, призначили неправильне лікування, у неї з’явилися проблеми із суглобами. Мрії та сподівання юного дарування були розбиті, дівчина була прикута до ліжка більше 30 років. Про те, як важко було Ганні, можна лише уявити. Але хвороба не завадила їй писати. Своє складне життя письменниця відобразила у поезії. Була нагороджена різними відзнаками, стала членом Національної спілки письменників України. У 1990 році в Чернівцях відбувся перший творчий вечір Анни Дущак. За кошти, зібрані на благодійному концерті, було видано її першу книжку поезій — «Дивоквіт любові» (1992). Після виходу в світ першої збірки, ім’я Анни Дущак почало з’являтися у різноманітних публікаціях: поетичних рубриках, публічних діалогах про духовність, рецензіях, відгуках. Багато творів авторки були покладенні на музику, стали відомими піснями. Вірші перекладені англійською та італійською мовою.
 
Про Ганну Дущак написав поезії не один поет, наприклад  киянин Віктор Соколов:
 
Буковинська Мадонна
Ні скарг, ні ремствувань на долю,
Ні в голосі журного тону…
В селі, при неозорім полі,
Живе не дівчина – Мадонна.
Живе, не встаючи із ліжка,
Живе, світ бачачи з вікна…
Та – Боже мій! – Яка усмішка
У неї світла й чарівна!
 
Поезії присвячені рідному краю, видатним людям, знайомим, близьким і друзям. У них ідеться про сенс людського буття, виступає проти жорстокого ставлення до оточуючого нас середовища і природи.
 
Відкривається збірка «Дивоквіт любові» віршем, в якому і питання, і відповідь, і біль, і радість, і дійсність, і мрія:
 
А там, за шибкою вікна,
В блакитних росах буйні трави,
Дуби крислаті й кучеряві,
І неба голубінь ясна.
А там, за шибкою вікна,
Вітри в’ють гнізда в верховітті,
І наймиліша в цілім світі
Цвіріньків пісня голосна.
А там, за шибкою вікна,
Вузенькі стрічечки-стежини
В тонкому плетеві ожини
І біла липа запашна.
А там, за шибкою вікна,
Ячмінь налитий достигає,
І чую – соловей співає,
Так, ніби все іще весна…
 
Збірки «Дивоквіт любові», «Спитай себе», «Понад вечірнім Дереглуєм», «Любов я росами розтрушу», «Любові стиглий колос» - це твори, які запам’ятовуються, не відпускають читачів ще дуже довго. Кожен впізнає в поетичних рядках себе, переживання юного серця плавно перетікають в складні зрілі проблеми. Авторка еволюціонує в своїх творах. Завдяки тому, що не могла жити активно, була дуже спостережливою. Свої висновки навіки закарбувала у поетичній і прозовій творчості. Тож, читаючи поезії Ганни Дущак, Ви можете знайти відповіді на багато своїх питань.
 
Ганна Дущак. Дивоквіт любові. – Чернівці: редакційно-видавничий відділ облполіграфвидаву. – 1992. – 56 с.
 

Бажаємо нашим читачам успіхів у навчанні та приємного читання!
 
 
 Підготувала Олена Лисенко