Проект "Література рідного краю на допомогу шкільній програмі: 10 клас"

В десятому класі учні вивчають творчість вже знайомих письменників Буковини, а також знайомляться з творами Марії Матіос – однієї з найвідоміших в Україні авторок, яка пише гуцульським діалектом.
 
Вже традиційно, починаємо з творчості "Буковинського Соловія" - Юрія Федьковича. Пригадати його біографію Ви можете за посиланням:
 
 
 
 
Для вивчення у 10 класі програма пропонує повість «Люба-згуба».
 
Дуже символічно, чи радше заздалегідь продумано, що учні 10 класу, коли заходять в свою золоту пору – юність, вивчають повість «Люба-згуба». Вона має дві сюжетні лінії, але ми будемо акцентувати увагу на основній. Отже, в повісті змальовується трагічна історія кохання, спричинена любовним многокутником. Для зручності варто зробити схему: Ілаш-Калина-Василь-Марія.
Під час святкування весняного Святого Миколая, на храмі закохуються одне в одного Ілаш і Калина, про їхні щасливі стосунки читач може дізнатися, прочитавши повість. Але на жаль, молодший брат Ілаша – Василь теж закохується в красуню. Марія – сестра оповідача Юрка любить Василя. Для вирішення цього складного любовного многокутника хтось мусить померти. Василь - найкращий друг оповідача, дуже страждає, він довго думає, що зробити, аби не бачити весілля брата і коханої дівчини. Зрештою, під час весілля він вбиває брата і себе. Калина від розпачу мліє і гине. Марія через деякий час також помирає, бо не може пережити смерть Василя. Стара мати братів також помирає, вона гірко голосить над тілами своїх синів-соколят.
 
Під час опису журби, смутку, голосіння, смерті Юрій Федькович часто користується гіперболою. Він каже: «Тільки каміння не ридало», або «Мати вдарилась головою об стіни, що ті аж заплакали». У творчості Ю. Федьковича, і у цій повісті зокрема, помітний яскравий вплив фольклору. Основна тема – це звичайно всемогутня сила кохання, яка інколи підносить до небес, а інколи приводить до страшних злочинів і навіть смерти.Цю повість Ви можете прочитати у виданні
 
Юрій Федькович. Твори. Том другий: проза. – Чернівці: Видавництво «Буковина», 2010. – 302 с.
 
Наступна авторка – Євгенія Ярошинська. З її біографією можете ознайомитися за посиланням:
 
 
 
 
Для вивчення у 10 класі представлене оповідання «Вірна люба» Це оповідання занурює читачів у життя села другої половини ХІХ століття. Спочатку оповідь ведеться від молодої панночки, яка покликала селянку Єлену, аби записати від неї народні пісні. А потім історію свого життя розповідає власне стара селянка. Вона з раннього дитинства любилася з сусідським хлопцем, на два роки старшим Стефаном. Їхні батьки були готові їх одружити, але як зазвичай траплялося в цей час – Стефана забрали в жовніри (солдати) на 8 років. Про те, яка це була трагедія для закоханих, Ярошинська красномовно описує в оповіданні. Єлена захворіла від розлуки на Великдень, а одужала аж влітку, коли сапали кукурудзу. Батьки, попри те, що розуміли страждання дочки, мусили віддати її за нелюба Василя. Він давно покохав дівчину і постійно намагався зіпсувати стосунки з Стефаном. За Василя дівчина і вийшла. Хоча чоловік її дуже любив і шкодував, вона не могла забути своє єдине кохання. Через це, як думає головна героїня, Бог забрав трьох її діток. Наступного сина вона назвала Стефаном і хлопчик вижив, більше діти не помирали.
 
Аж через десять років повернувся Стефан зі служби і Єлена відразу, не думаючи про наслідки, кинулась до нього. Вона згадує: коли би мене хто тоді запитав: «Межи чим вибираєш? Чи чоловіка і діти, чи Стефана?» - то я би на діти і не подивилася, а побігла до свого милого Стефана». Довго чоловіки намагалися вжитись в одному селі, але через плітки Василь дуже страждав. Тоді Стефан вирішив йти з села, але доля вирішила інакше: Василь, повертаючись з міста, дуже промок, захворів і помер. Єлена більше року носила траур, не погоджувалася вийти за Стефана, люди в селі казали, що він навмисно отруїв Василя, аби бути з Єленою. Коли Стефан знову сказав, що хоче йти з села – Єлена злякалася його втратити і погодилась на шлюб. Тепер вони живуть разом вже 20 років.
 
Це оповідання не тільки про любов, красу і ніжність людської душі, авторка в першу чергу засуджує жовнірську службу в цісарській армії. Як ви пам’ятаєте, Юрій Федькович також часто звертався до цієї теми. Армія ламає життя людей, хлопці, які йдуть з дому на 8-10 років, повертаються іншими людьми, або гірше – взагалі не повертаються.
Якщо спочатку Василь видається негативним персонажем, то пізніше читачі починають співчувати йому, адже він хороша людина, треба просто краще зрозуміти мотивацію його вчинків.
 
Те, що оповідання закінчується хепі ендом – велика рідкість, адже зазвичай пари, розлучені в молодості, вже ніколи не були разом.
 
Це та інші оповідання авторки Ви можете прочитати у виданні
 
Євгенія Ярошинська. Вибрані твори. / упор. А. Коржупова. – К: Державне видавництво художньої літератури, 1958. – 430 с.
 
Наступна авторка, про яку піде мова – Ольга Кобилянська. Її життєвий шлях Ви можете пригадати натиснувши на посилання:
 
 
 
 
Для вивчення у 10 класі представлене оповідання «Битва».
 
Цей твір вартісний тому, що оповідає про війну між… людиною і природою. Спочатку перед очима читачів з’являються безлюдні простори Карпатських лісів, справжня ідилія, вальс дикої природи. Потім цю ідилічну картину порушують люди зі зброєю – сокирами. Починається запеклий бій між людиною і лісом. Якби не намагалися протистояти дерева, кущі, тварини і птахи, вони все ж програли. А потяг вивозив трупи дерев на фабрику біля поселення гуцулів. Авторка засуджує байдужість місцевого населення, яке попри велику спорідненість з лісами дозволило вирубати і продати ліс. На фабриках дерева розпилювали - для Ольги Кобилянської це як збиткування над тілом небіжчиків. Вона оповідає про це так, ніби на фабриках ріжуть людей. Закінчується оповідання невеселим висновком: ліси продані ще на кілька десятиліть вперед… Ситуація не зміниться, навпаки – може тільки погіршитися. А в колись густо насаджених, повних живності лісах, тепер пустка. Ні птахів, ні тварин, ні молоденьких дерев, ні кущів, ні навіть столітніх велетнів. Авторка намагається пояснити читачам, що винищення лісів – це страшний злочин. Кара за нього настане дуже швидко, адже темпи вирубування лісів не зменшуються. Людство вже страждає через це і питання вирубки лісів та нищення Карпат є надзвичайно актуальним зараз.
 
Це оповідання є у виданні
 
Кобилянсько О. Ю. Оповідання / упор., післямова І. О. Денисюка; Худож. І. Г. Пеник. – Львів: Каменяр, 1982. – 271 с.
 
Наступний автор, з творчістю якого крок за кроком щороку знайомляться учні – Михайло Івасюк. У десятому класі через творчість Михайла Григоровича  учні мають можливість познайомитися з постаттю сина письменника – Володимира Івасюка. У Чернівцях відомого композитора та естрадного виконавця ласкаво називають Володею. Також на вулиці Маяковського 40/1 є Чернівецький обласний меморіальний музей Володимира Івасюка.
 
 
 
Для вивчення в десятому класі пропонують збірку «Елегії для сина» (1991) і «Монолог перед
 обличчям сина» (1991). Це поетичне і прозове видання про гірку непоправну втрату. Про смерть талановитого сина України.
 
Навесні 1979 року у Львові працівники КДБ посадили Володимира в машину і відтоді його ніхто не бачив. Майже через місяць його тіло знайшли повішеним в Брюховицькому лісі (назва лісу ніби символічна, вона відсилає до гетьмана Брюховецького – зрадника і лицеміра). Влада постановила, що В. Івасюк вчинив самогубство, але експертизи підтверджують, що композитора вбили. Смерть Володимира – страшна втрата для українського народу, адже він повернув нам голос і власну гідність, він поєднав традиційне і модерне.
 
Страждання батька вилилися в творчість. Поетична збірка «Елегії для сина» містить в собі вірші з різних періодів життя письменника: 30-тих, 50-тих, 80-тих. Перший цикл «Повернення до ремества», другий – «Поезії 30-тих», «Елегії для сина», поема-казка «Мудрий Тарадуда», яку ви вчили у 6 класі. Ці цикли можна структурувати інакше: «Повернення до ремества» - батьки, «Поезії 30-тих» - кохана жінка, «Елегії для сина» - діти. Тобто збірка відбиває ритм життя людини, його циклічність. На жаль, дітям Володимира не судилося народитися. Ці вірші – спроба самолікування і терапії батька. Перші вірші збірки – голосіння, Михайло буквально, за народною традицією плаче над розіп’ятим тілом своєї дитини:
 
Я боявсь
Я боявсь лягати спати,
Бо в той час могли б пропасти
Зорi, вiтер, нiчнi птицi,
Мiсяць мiг би з неба впасти.
Бо в той час прийшло б кохання,
Шелести замовкли б в гаї,
Занiмiли б рiки в горах
Й гомони у рiднiм краї. Я боявсь. . .
Та випадково Злюка-втома подолала,
Я заснув. . . I ось на свiтi
Сина любого не стало.
 
Потім приходить злість, відчай, ненависть до всіх, хто відібрав життя в одного з найталановитіших українців ХХ століття і навіки маленького сина для Михайла. І зрештою приходить пустота:
 
Менi кажуть
Менi кажуть:
Тримай себе в руках.
А в мене рук немає —
Вони у мого сина.
Менi кажуть:
Бережи своє серце.
А я не маю серця —
Воно у грудях сина.
Менi кажуть:
Витри свої очi.
А я й очей не маю —
Вони у мого сина.
Нiчого не маю
Й себе не впiзнаю.
Я тiнь серед поля
Вiд кволої хмарки.
Я став на цiм свiтi
Листком пожовтiлим,
Що впасти спiзнився
З осiнньої гiлки.
Закінчується збірка прийняттям – колисковою 1950 року
Колискова
Ти спи, любий сину,
В блакитному снi.
Довкола нас тиша
I мiсяць в вiкнi.
Торкається шибок
Лиш сяево зiр,
Шумить десь далеко
Смарагдовий бiр.
Вiд озера лине
Поклiн комиша,
Тебе покриває
Мiй зiр i душа.
Хай нiч, любий сину,
Снує срiбний шовк,
Ти спи — на сторожi
Безмежна любов.
 
Ця колискова стає реквієм Володимиру. А завершує збірку поема-казка про «Мудрого Тарадуду», як нагадування, як 
притча.
 
Наступна книжка, про яку ми поговоримо – «Монолог перед обличчям сина».
 
Написана після смерті Володимира і видана у 1991 році з численними виправленнями і «редагуваннями». На жаль, режим не дозволяв вільно говорити про злочини КДБ і радянської влади. Це не тільки спогади про народження, 
дитинство, юність і згодом зрілість Володимира, а найбільш повний і точний портрет митця. Це найцікавіша біографія, бо хто знає про дитину більше, ніж батько. Поміж цікавими біографічними фактами ми бачимо формування і
 становлення таланту. Щоб стати відомим композитором здібний хлопець постійно самовдосконалювався, а допомагав і підтримував його тато. Повість має 25 розділів, читається швидко і легко. Але далеко не легко в психологічному плані – останній розділ оповідає про смерть Володимира з погляду батьків. Свої думки, відчуття, слова Михайло Григорович закарбував у повісті. Вона – хороший документ в дослідженні життєвого шляху Володимира. Батько згадує, що Володя сумував, бо не написав ще жодної опери… «Тобі ж лише 30» - думали всі і не підозрювали, що бачать його востаннє.
 
Для того, щоб вшанувати пам’ять гордості Буковини, митця світового масштабу, прочитайте, бодай, повість «Монолог перед обличчям сина».
 
Твори є в фондах Муніципальної бібліотеки ім. А. Добрянського
 
Івасюк М. Г. Елегії для сина: Поезії. – Ужгород: Карпати, 1991. – 124 с.
 
Івасюк М. Г. Монолог перед обличчям сина. – Чернівці: Золоті литаври, 2000. - 205 с.
 
 
 
Серед сучасних, вже знайомих вам авторів, згадаємо Галину Тарасюк. З її біографією можете ознайомитися за посиланням:
 
 
 
 
У 10 класі учні читають на вибір один з цих творів: «Щаслива Дарочка», «Двомужниця», «Я живу з монстром», «Ерцгерцог їде!», «Один на трасі».
 
Перша новела має інтригуючу назву «Я живу з монстром». Жінка розповідає про людину, з якою живе і яку доглядає – колишнього голову колгоспу. Він змарнував молодість чи не всіх жінок в селі, ставився до людей як «до скотини» і найбільше в житті любив «репресії радянської влади». Після Перебудови все змінилося: люди зняли його з посади голови, жінка виїхала в місто, а його розбив параліч. Вірною лишилася йому лише оповідачка. Жінка згадує своє нужденне життя і протиставляє ситому полюбовникові. Тепер вони однакові – двоє монстрів, калік, непотрібних нікому в світі.
 
Наступна новела, про яку ми поговоримо – «Щаслива Дарочка».
 
Це розповідь про життя звичайної сільської жінки. Її засватав чужий наречений, коли вперше побачив. Дівчина зразу ж погодилася на шлюб. Все життя вона народжувала дочок, підкорювалась чоловікові, але посміхалася, була щаслива. Навіть коли чоловік забагав вночі пирогів (вареників), чи зраджував їй з іншими – вона мовчала, бо «йшла за чоловіком, як нитка за голкою». Після смерті Степана, вона за три дні аж почорніла і померла. «Не могла без чоловіка» - казали люди в селі. Через свою темноту, постійне приниження жінки боялися говорити про власні права. Вони не знали, що можуть жити своїм життям, патріархальний устрій поламав психіку цих жінок. Вона була хворою, її «щастя» на обличчі – це відбиток психологічної травми. Важко повірити, але навіть у ХХІ столітті трапляються такі «Дарочки».
 
Ці та інші новели можете прочитати в виданні 
 
Тарасюк Г. Т. Новели: Проза. – Бровари: вид-во ПП «МН ТРК Відродження», 2006. – 416 с.
 
Наступний автор – Віталій Колодій. Пригадати його життєпис можете за посиланням:
 
 
 
 
Для вивчення в 10 класі представленні твори «Вечірній сніг» і «Гординя».
 
Новела «Вечірній сніг» поєднує в собі оповідь про нещасне кохання на фоні голодуючого колгоспу. Головний герой Степан - простий сільський чоловік. Він з дитинства кохає Ганну, але не може бути поруч, бо одружений на іншій. В Ганни також був чоловік, але він виявився пройдисвітом і гультяєм. Тому жінка мусить давати всьому раду сама. Старий батько Степана при смерті і він боїться почути новину про смерть найріднішої людини. Також саме цієї зими лютує мороз, тварин на фермі рятують як можуть. Найпримніше для Степана в цій справі те, що Ганна поруч.
 
Новела «Гординя» оповідає про закохану пару - Андрія та Софію, які зустрілися після двадцятирічної розлуки. Колись, в університеті, Андрій глибоко образив дівчину, але гординя не дозволила перепросити в неї. Тепер, сидячи на станції, вони розмовляли і чоловік нарешті спитав про особисте життя Софії. Вона збрехала, що заміжня. Він збрехав, що одружений. Отак гординя погубила життя двох взаємно закоханих людей.
 
Колодій В. Д. Вечірній сніг : Оповідання. Новели у віршах. Історична балада. Етюди / Худож. -іл. М. М. Таранов. – Ужгород: Карпати, 1989.- 228 с.
 
Колодій В. Д. Найлюбіша в світі панна: Оповідання, повісті, вірші, поеми, переклади. – Чернівці: Прут, 1998. – 352 с.
 
 
Авторка, творчість якої учні не вивчали за шкільною програмою – Марія Матіос.
 
 
 
Марія Василівна Матіос народилася в селі Розтоки Путильського району. Вона корінна гуцулка з Буковини. Перші вірші надрукувала в досить ранньому віці –  15 років. Після сільської школи вступила на філологічний факультет Чернівецького університету. Вона була однією з тих, хто вимагав присвоєння навчальному закладу імені "буковинського соловія" — поета Юрія Федьковича.  Крім філології чудово знає етнографію, фольклор. Деякий час працювала в Спілці письменників Чернівецької області, займалась видавничою справою, була одним із засновників науково-літературного "Буковинського журналу". В 1992 році дебютувала у журналі "Київ", опублікувавши новелу "Юр´яна і Довгопол". Зараз живе в Києві. Цікавиться психологією, етнографією, городництвом та квітникарством. Критика її називає як не "чортиком, що вискочив із табакерки", то "грант-дамою української літератури". Автор багатьох збірок віршів та прозових творів. Має унікальне дослідження своєї родини - роман «Букова земля» (2020), що корінням сягає 1790 року . Переможниця конкурсу "Книжка року 2008" в номінації "Красне письменство – Сучасна українська проза", Гран-прі та перше місце конкурсу "Коронація слова 2007" за роман "Майже ніколи не навпаки". Переможець конкурсу "Книжка року" ("Солодка Даруся") (2004). Лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка за роман "Солодка Даруся" (2005).
 
В рік святкування 600 літнього ювілею першої письмової згадки про Чернівці в 2008 році вона отримала відзнаку «Почесний громадянин міста Чернівців.
 
А учні 10 класу за програмою вивчають роман «Солодка Даруся».
 
Роман має 3 частини – «драми», які розташовані непослідовно. Перший розділ сюжету стає в авторки третім, перший – другим,а третій – другим. Це дозволяє тримати інтригу впродовж всього роману.
 
Події розгортаються у глухому гірському селі Черемошне, що на Буковині. У селі Ілащук Дарину (солодку Дарусю ) вважають німою та несповна розуму через її часті головні болі, і кличуть Солодкою Дарусею. Дівчина живе сама в батьківській хаті, їй допомагають сусіди. Коли стаються напади головного болю, дівчина рятується як може: інколи заривається в землю, інколи стоїть у воді, а інколи лікує себе травами.
 
Її співмешканцем стає на певний час Іван Цвичок, якого вважають таким же божевільним, як і Дарину. Його називають «зайдою», бо він прийшов в село нещодавно. Їхнє спільне існування триває недовго, через втручання односельців Іван йде геть. В третій частині стає зрозуміло, чому Даруся сирота, чому не говорить і навіть – чому вона «Солодка». Виявляється, під час боротьби УПА з радянською владою батько Дарини потайки підтримував повстанців. Під час допиту КДБіст випитав у дівчинки правду, а за це обіцяв цукерку. Не така вже й солодка вона була… «Стражі порядку» розправились з батьком, через наївність десятирічної дитини і довели матір до смерті. Тепер найбільше свято для Дарусі – йти до тата в гості, на цвинтар. «Лише там вона живе» пише Марія Матіос. Величезна психологічна травма і хронічне почуття провини переслідують Дарину щодня.
 
Прочитати роман Ви можете в Муніципальній бібліотеці ім. А. Добрянського
 
Матіос М. Солодка Даруся. – Львів: ЛА «Піраміда», 2005. – 176 с.
 
А нашим читачам щиро бажаємо успіхів, здоров’я і радості!
 
 
Підготувала Олена Лисенко