Норст Антон Товариство сприяння музичному мистецтву на Буковині 1862- 1902 / пер. з нім. Марини Литвинюк, Олександри Ванкевич, Анни Даскалюк. – Чернівці : Книги – ХХІ, 2021. – 224 с.
Це дуже вартісне видання відомого свого часу в Чернівцях та європейських мистецьких колах німецькомовного літератора, журналіста, інтелектуала Антона Норста звісно було відоме, але тільки у вузьких колах дослідників музики на Буковині. А таких було зовсім не багато, та ще книга німецькою мовою і тільки у відділі рідкісної книги ЧНУ ім. Ю.Федьковича. В 2004 році невтомний дослідник музичного краєзнавства Олександр Залуцький приклав зусиль, аби здійснити переклад публікацій А.Мікуліча, А.Норста та спогади А.Гржімалі. Але те невеличке видання – хрестоматія як посібник до курсу «Музичне краєзнавство Буковини» вийшло тиражем 100 примірників і вже давно стало бібліографічною рідкістю.
І от ми тримаємо в руках солідне і ґрунтовне видання, перекладене з німецької мови і яке автор д-р Антон Норст
«З вдячністю та глибокою повагою присвячено:
Куратору
Товариства сприяння музичному мистецтву на Буковині
його світлості
принцу Конраду Цу Гогенлое-Шілллінгсфюрту
ц.к. камергеру, ц.к.крайовому президенту Буковини»
Треба відмітити, що крайовий президент Буковини принц Гогенлое (нім. Prinz Konrad zu Hohenlohe-Schillingsfürst) стільки встиг зробити за доволі короткий період, впродовж 1903-1904 років, своєї діяльності на Буковині, що заслужив, аби йому була присвячена ця поважна дослідницька мистецька праця. За час перебування в Чернівцях він не пропускав жодної вартісної події, встиг налагодити дуже добрі стосунки з місцевою аристократією і підтримав важливі мистецькі проекти. Та що казати, коли він навіть посприяв, аби у владних столичних коридорах дали дозвіл на використання військових земель під спорудження театру, який до сьогодні є гордістю міста. Також він дуже активно підтримував талановитих митців, яким всіляко сприяв пізніше в столиці Австрії.
І хоч автором вказано власне Антона Норста, автори цього, без перебільшення, розкішного мистецького проекту, приклали немало зусиль, аби позбирати і повернути по зернині всю інформацію про музичну спадщину Чернівців ще до видання власне цього поважного твору.
Тому відкриває книгу розвідка професора чернівецької гімназії, який народився в родині шановного камерального архітектора, професора вищої державної промислової школи Андреаса рицаря Микулича фон Радецького, який збудував чернівецьку Ратушу – Адальберта Мікуліча «Музика на Буковині перед заснуванням товариства сприяння музичному мистецтву 1775 -1862».
Професор ретельно описав ту народну музику, яка на той час була присутня як на Буковині, так і в помешканнях чернівчан. Тут професійно представлені особливості української та румунської музики, інших етносів, які осіли в цьому краї. Які мелодії звучали в помешканнях чернівчан та які модні інструменти були в першій половині ХІХ століття. Про значну роль військових оркестрів та їх професійних диригентів, які залишили доволі важливе місце у вихованні музичних смаків мешканців міста.
Та чого вартує детальний опис святкового дійства – вшанування Буковини 12 жовтня 1777 року, яке ретельно продумав, організував і потім докладно описав генерал Сплені. Хоч деякі штрихи, аби відчути життя міста, його мешканців та колорит свята: «Місто Чернівці, арена свята, тоді було ще бідним селом, де мешкало не більше 900 осіб. Тож для багатьох гостей потрібно було привезти з Галичини необхідні меблі, килими, світильники, продукти, предмети сервірування, столові прибори. Городенківський монастир прислав свої литаври та музику. За день до цього призначений герольдом барон Йоганн Калмуцький у супроводі литавриста, дев’ятьох трубачів та дванадцятьох гусарів проїхався верхи всіма вулицями міста, щоб сповістити населення про прийдешнє свято…На балконі (навпроти Генеральського будинку) стояли трубачі полку Нугента, а при вході на склад – трубачі полку Естергазі, оточені литаврами та трубачами полку графа Андрея Гадіка. Біля депутації була ще одна музична група, яка складалася з двадцяти місцевих циганів. Коли о дев’ятій годині двері крайового сейму відчинилися і з’явився генерал Сплені, тоді заграли всі групи, і їхня музика супроводжувала велику святкову ходу на шляху до святкового залу, а потім до церкви Святої Трійці й назад до залу.
Після того як урочиста частина свята закінчилась і люди гарно розважились, у двох великих залах відбувся бенкет для 764-х людей. Безперестанку грала музика».
Це справді була музика величі та тріумфу. Аж не віриться, що на той час в невеличкому поселенні, якими на той час були Чернівці, можна було організувати таке велике дійство на такому рівні. От вміли люди створити собі свято…
А багаті чернівчани почали запрошувати навіть дуже професійних вчителів, аби дати дітям добру музичну освіту, та й перед гостями виступити. «Наслідуючи приклад дворян, заможні міщани та чиновники також почали інвестувати свої гроші в освіту. Вже з початку30-х років у будинку Євдоксія Гормузакі, окрім Мадам де Гює, сестри письменника Віктора Гюго, уроки музики та гри на фортепіано викладав відомий віденський професор Грайнер. У 1836 році під час перебування у Карлових Варах барон Апостоло Петріно з Вашківців заохотив до роботи в себе вчителя з дуже хорошою репутацією – Карла Кеніґа, який пробув при будинку Петріно упродовж всього періоду виховання дітей барона та супроводжував їх у здобутті музичної освіти. Поживши якийсь час у Чернівцях, Кеніґ влаштувався також у домі барона Устаци із Садгори, щоб викладати його синам гру на фортепіано. Згодом за ним до міста прибув його брат Йозеф, який був так само обдарованим…»
І ще один визначний музикант приклав чимало зусиль до розвитку високої музики в Чернівцях: «Саме тоді до Чернівців прибув капельмейстер військового полку Парми, Франц Пауер. Він був родом з Богемії, вищу освіту здобув у Віденській консерваторії, а згодом працював кларнетистом у складі Придворного оперного театру (зараз Віденська опера). Пауер вправно грав на басетгорні, фортепіано, віолі і скрипці і досконало знав музичну теорію. Умови у Чернівцях настільки сподобалися Пауеру, що, розпрощавшись із військовою частиною, він надовго оселився тут і кілька десятиліть з великим успіхом давав уроки музики». А так як він все життя був прихильником Людвіга ван Бетховена, то зрозуміло, що й чернівчани прилучилися до цієї високої класичної музики. А сам Пауер назавжди вписав своє достойне ім’я серед музичного товариства та вдячних чернівчан.
Ці класичні педагоги виховали плеяду талановитих до музики чернівчан. «До них належав, наприклад, Йоганн Кауфман, який за тридцять років кропіткої праці здобув у суспільстві авторитет старанного і палкого музиканта. …він мав також витончену й аристократичну натуру, тож двері усіх освічених родин були відкритими для нього».
Та що казати, якщо «… у Чернівцях виникло оперне товариство» яке успішно ставило італійські опери. Правда, його спіткало нещастя – згоріло приміщення театру Бека, яке знаходилось на вулиці Головній.
Так само варто згадати непроминущу роль судового чиновника лицаря Карла Умлауффа фон Франквеля, без якого музичне життя Чернівців було би значно скромнішим.
Звісно, не оминув автор і такої знакової події в музичному житті міста, як концерти угорського віртуоза Ференца Ліста. «Найвидатнішою музичною подією Чернівців впродовж тривалого часу залишався, без сумнівів, приїзд короля гри на фортепіано – Ференца Ліста».
На цей період припадає діяльність ще одного чернівчанина, обдарованого музиканта, одного із найталановитіших учнів самого Фридерика Шопена – Кароля лицаря фон Мікулі.
Революційні події в столиці впродовж 1848-1849 років внесли свої зміни в життя Європи, і музичне зокрема. Якщо салонна музика майже припинила свій розвиток, то з'явився дещо інший вид мистецтва – хоровий спів в теологічній семінарії та в гімназії міста, який почали активно підтримувати. На цей період припадає музична діяльність двох таких знакових імен, як Сидір Воробкевич та Чипріян Порумбеску.
Хоча було зрозуміло, що потрібно налагодити більш серйозно організацію хорового співу та музичного життя Чернівців назагал. А вже коли Чернівці стали називатися столицею коронного краю Буковина, то зрозуміло, що рівень музичного життя потрібно було підняти на високий щабель аби відповідати тому статусу.
Для цього було створено Чернівецьке співоче товариство, яке би перейнялося цією важливою справою. Саме на його основі наприкінці 1862 року було створено і затверджено статут «Товариства сприяння музичному мистецтву на Буковині». Воно об’єднало всі музичні сили Чернівців та з’явилася музична школа, вчителі якої в майбутньому піднесли музичне життя міста на найвищий професійний рівень. А хор під керівництвом диригента хору Франца Пауера почав свої музичні репетиції в залі чернівецької Ратуші, яку представили товариству працівники мерії в знак підтримки і важливості музики для столичного міста. А вже про діяльність цього товариства, його перші кроки, невдачі та успіхи, будівництво приміщення можна почитати в ґрунтовному дослідженні д-ра Антона Норста «Товариство сприяння музичному мистецтву на Буковині 1862-1902»
Вже з перших кроків діяльності цього товариства було зрозуміло, що в нього направду дуже серйозний і професійний підхід. Ось як д-р Антон Норст подає самий перший концерт цього товариства з нагоди «висоповажних іменин її Величності імператриці Єлезавети, 18 листопада 1862 року» в концертній залі готелю «Молдавія». Хоча би штрихами зацитуємо, що ж слухали чернівчани, аби зрозуміти високий рівень класичної музики в Чернівцях, адже «патріотично налаштована чернівецька публіка добре зналася на мистецтві». Як це повідомляє поет і редактор Ернст-Рудольф Нойбауер в газеті «Буковина»: «…прозвучала увертюра до опери «Дон Жуан» В.А.Моцарта, концерт для віолончелі Ш.О. де Беріо, а також твір для чоловічого хору Ф.Абта. У другому відділі зіграли анданте із симфонії соль мажор Й.Гайдна, увертюру для двох фортепіано до опери «Фіделіо» Л. ван Бетховена, два хорові твори «Дівоча ранкова пісня» Р.Крейцера та «Соловей» Ф.Мендельсона, а на завершення пролунала увертюра до опери «Титове милосердя» В.А.Моцарта. Всі номери програми виконували члени товариства, окрім хорових творів, до яких люб’язно долучилися і жінки».
От такими вдалими та успішними були перші кроки Товариства сприяння музичного мистецтву на Буковині. Як пише автор «Вони стали беззаперечним свідченням того, наскільки вдалою була ідея заснувати товариство, наскільки своєчасним це було для самих мешканців Буковини і скільки захвату воно викликало…». І зрозуміло, що в наступні роки та десятилітня всі активні члени товариства все зробити, аби не тільки зберегти, але й піднести на найвищий професійний рівень музику в столиці коронного краю Буковини.
Одразу виникла така важлива проблема, як створення музичної школи. Адже, щоби виконувати складні твори музичних класиків, потрібно було мати фахову освіту і добре володіти складними інструментами. Для цього потрібні викладачі з класичною музичною освітою. І тут весь свій підприємницький талант застосували директор Франц Пауер та вчитель музики Йозеф Звонічек. Вони доручили таку серйозну справу скрипалю Леону Кофлеру і відправили його в Прагу, аби він переконав відомого по європейських столицях чеського композитора, музичного діяча, скрипаля і педагога Адальберта (Войтеха) Гржімалі (Hrimaii) очолити такий важливий навчальний заклад. Як це їм вдалося, історія замовчує. Мабуть чисто чернівецький талант переконувати. І от, відомий європейський музикант отримує запрошення від і 4 вересня 1874 року прибуває в Чернівці очолити керівництво «Товариства плекання музичного мистецтва на Буковині», тобто першу професійну музичну школу, якою він головував до 1896 року. Його приїзд став новою віхою для пробудження музичного життя в Чернівцях.
.jpg)
Одночасно виникла потреба у власному приміщенні – для цього був створений комітет з питань зведення будівлі для Музичного товариства. До цього долучилися такі поважні чернівчани як д-р Якоб лицар фон Петрович, Антон Кохановський, банкіри, підприємці та інший небідний люд Чернівців. Що цікаво і на день сьогоднішній, до такої благородної справи долучилися і їхні дружини, які зібрали необхідну суму як на будівництво Храму музики, так і на впорядкування внутрішніх інтер’єрів. То була зібрана дуже солідна на будівництво будівлі для Музичного товариства і за короткий час приміщення було збудоване. Адальберт Гржімалі виявився не тільки блискучим музикантом, а й дуже добрим організатором. За його участю було прискорено будівництво споруди, яку ми знаємо сьогодні як Чернівецьку обласну філармонію. У квітні 1876 року розпочалися земляні роботи, а вже в травні в урочистій обстановці закладено першу цеглину фундаменту будинку. На честь цієї події поет Ернст Рудольф Нойбауер написав вірша, а Гржімалі поклав його на музику. Цей твір під назвою «Хвала музиці» виконувався при закладанні фундаменту. У грудні 1877 року знову відбулося музичне свято – цього разу з нагоди закінчення будинку і передачі його в користування «Музичному товариству». Е. Нойбауер присвятив цій події свій віршований пролог, до якого А. Гржімалі написав музику. Крім того, він виконав на скрипці п’єси Ф. Шуберта, К. Вебера та інших класиків.
Як писав Норст про цю подію: «Музичне виконання, а також хоровий та сольний спів були настільки неперевершеними, що їх можна назвати гідними не тільки молодої столиці маленької Буковини, Чернівців, а й справжнього великого міста. Тому шалені оплески усім виконавцям, а особливо керівнику Музичного товариства А.Гржималі були абсолютно обґрунтованими».
На сорокаліття діяльності товариства було організовано музичний вечір, програма якого готувалася довго і ретельно. На якому звучала Дев’ята симфонія Людвіга ван Бетховена, один з найвеличніших та найскладніших для виконання музичних творів і, як підкреслив д-р Норст «Гарніше чи гідніше відсвяткувати такий ювілей було б неможливо, кращого доказу процвітання товариства не знайти. Це був справжній ризик – вирішити виступити у Чернівцях з таким твором, і тим, що це вдалося, що це був грандіозний успіх, – цим Музичне товариство, а насамперед пан музичний керівник Гржімалі можуть цілковито пишатися».
Як писала тогочасна преса : «Яка ж за тим стоїть грандіозна кількість зусиль, скільки клопотів та старань, талановитості, шляхетної зразковості, відваги й сміливості, вірності та самовідданості. Потрібно було прожити майже три десятиліття на цьому світі, щоб це зрозуміти…». Або «Виконання Дев’ятої симфонії Бетховена зробило цей пам’ятний день справжнім святом мистецтва». Проте найкращу оцінку з нагоди виконання цього величного твору висловив Його Світлість пан цісарсько-королівський крайовий президент принц Гогенлое-Шилллінґсфюрст в листі до музичного керівника та викладача університету Адальберта Гржималі : «Успішне втілення в життя такої сміливої ідеї – це найпрекрасніша винагорода для кожного ; Буковина може бути вдячна Вам за це»
«Свято закінчилося. Замовкли божественні звуки музики Бетховена, стихли бурхливі оплески…
Тепер Товариство може з новими силами та натхненням приступати далі до роботи, знаючи, що , плекаючи музику, воно служить на користь краю та батьківщині і може з впевненістю розраховувати на підтримку всіх дворян».
Як писав д-р Антон Норст в передмові до свого видання про роль Товариства сприяння музичному мистецтву на Буковині : «Утворення такого мистецького інституту, гордості всієї Буковини та її столиці відбувалось завдяки клопотанню осіб, під керівництвом яких знаходилось товариство, завдяки зусиллям членів товариства та постійній підтримці зі сторони держави, регіону, столиці краю та окремих установ, зокрема ощадної каси Буковини, а також завдяки тому, що велика частина населення усвідомлювала благотворний вплив товариства».
То були закладені дуже добрі зерна, покладені в родючий і благодатний ґрунт.
В це видання включено розділ «Додатки», куди упорядники включили «Програми виступів товариства сприяння музичному мистецтву на Буковині 1862 – 1902, укладена Адальбертом Гржімалі, керівником музичного товариства». Вже з першого року існування Товариства хор виконував твори класиків музики, як от Моцарта, Гайдна, Бетховена, Шопена, Шуберта, Мендельсона, Баха, Росссіні та інших знакових авторів. Це чудовий матеріал для професіоналів-музикантів, а для чернівчан вкотре є предметом гордості, що музика в столиці коронного краю Буковина таки була на найвищому рівні і не відставали від європейських столиць.
Окремо представлено статтю про діяльність «Музичної школи «Товариства сприяння музичному мистецтву на Буковині» 1862-1902 р.р. Цікаво буде ознайомитись як з організацією та діяльністю музичної школи, так і відкрито багато нових імен, які своєю працею та педагогічним талантом за короткий час піднесли музичне життя міста на дуже високий професійний рівень.
Мабуть вперше в додатках представлено всіх Почесних членів товариства за цей період, керівників товариства, які опікувалися його успішною роботою.
Книга проілюстрована цікавими документами та портретами тих чернівчан (з особистого архіву поштівок п.Миколи Салагора), які доклали щонайбільших зусиль для добре налагодженого музичного життя та музичної освіти.
На окреме похвальне слово заслуговує праця перекладачів Марини Литвинюк, Олександри Ванкевич та Анни Даскалюк, адже то потрібна була мужність та відповідальність, аби взятися за такий дуже непростий текст, в якому багато професійної музичної термінології та велика кількість прізвищ, які не часто зустрічаються і їх треба правильно «прочитати». Треба віддати належне літературному редактору та коректору Людмилі Лободзець, які доклали чимало зусиль, аби текст читався легко і зрозуміло. Книгу віддруковано на доброму папері, зручним шрифтом і прошито, так що вона буде довго служити дослідникам музичного життя Чернівців.
Книга вийшла за підтримки Чернівецької обласної державної адміністрації та Представництва Австрійської служби академічного обміну, м. Львів.
А окремо слова вдячності директору видавництва «Книги –ХХІ» Василю Дроняку, який взяв на себе труду, аби зібрати чудову команду професіоналів і видати це унікальне і дуже вартісне видання, яке на всі часи буде гордістю видавництва.
На матеріалах цієї книги буде написана не одна наукова праця та добра стаття з історії, культури та музики Чернівців. А для краєзнавців то вже дуже багате джерело на відкриття нових прецікавих імен та пошуків на довший час.
.jpg)
Антон Норст (Anton Norst; 30.04.1859, Залуччя –11.04.1939, Відень) – Почесний громадянин Чернівців (1912), державний службовець, місцевий політик, журналіст, член міської ради з тридцятирічним стажем, секретар університету, видавець газет "Czernowitzer Zeitung", "Im Buchenwald und Czernowitzer Gemeindezeitung". Навчався в Першій державній гімназії в Чернівцях. Служив в 41-му піхотному полку. Потім вивчав право у Віденському та Чернівецькому університетах і закінчив його із званням доктора права. Norst є автором численних пам'ятних віршів та гумористичних оповідань. Його текст "Пісня буковинських жандармів" була покладена музику Францом Легаром. У 1914 році, під час військових подій у Чернівцях, виконував обов’язки коменданта міста. Антон Norst був братом знаного віденського педагога-реформатора Євгена Шварцвальда і дідусем австрійської лінгвістки, педагога, меценатки Марлен Norst. Після Першої світової війни він переїхав до Відня. 1920–1922 він працював у Центральній статистичній комісії. Також був меценатом: надав власні кошти, аби виклали плиткою тротуар та частину вулиці Панської довкола Польського дому у Чернівцях.
dobrabiblioteka@gmail.com
м. Чернівці 
+38 (0372) 559148
пн-чт: 10:00-19:00 пт: 10:00-18:00 обід: 13:00-14:00 сб, нд – вихідні
