Буковинський інтелектуальний календар ГРУДЕНЬ 2018

Свої останні години відлічує зимовий місяць грудень і 2018 рік . Багато гідних людей, знаних і не дуже, які в різний час творили культуру, літературу і науку в нашому місті, мали в цьому місяці ювілейні дати.



5 грудня – 115 років від дня народження літературознавця, педагога Олександра Пулинця (1903-1980)



Олександр Степанович народився в м. Ніжин на Чернігівщині. По закінченні Ніжинського педінституту залишився там працювати.Роботу перервала Велика Вітчизняна війна. По її закінченні за направленням приїхав у Чернівецький університет, в якому працював понад тридцять років доцентом, завідувачем кафедри і деканом філологічного факультету. В його науковому доробку – ґрунтовні праці з теорії літератури. Проте найбільшу пошану в науковому світі мав «Короткий словник літературознавчих термінів» (у співавторстві з В. Лесиним), який витримав три видання і не втратив своєї актуальності донині. Він активно відгукувався на літературно-мистецьке життя Чернівців – в місцевій пресі друкував статті про творчість письменників, відгуки і рецензії на вистави в Чернівецькому театрі, на концерти.
На вулиці Університетській на будинку під № 12 меморіальна дошка свідчить, що «У цьому будинку у 1952–1980 рр. жив відомий український філолог, публіцист, Заслужений працівник культури України Олександр Степанович Пулинець (1903–1980)».


12 грудня – 90 років від дня народження режисера Євгенії Золотової (1928)




Вона народилась в м. Синельнікове Дніпропетровської області. Народна артистка України (1981).В 1950 році закінчила Київський інститут театрального мистецтва ім.Карпенка – Карого. Після закінчення інституту пішла працювати в Чернівецький музично - драматичний театр ім. О.Кобилянської. Кращі вистави Євгенії Золотової : «Титанік – вальс» Т.Мушатеску (1960), « Каса Маре» Йона Друце (1962), «Дами і гусари» О. Фредро ( 1964), «Матінка Кураж та її діти» Б.Брехта (1965), « Голосіівський ліс» В. Собка ( 1969), «Вовчиха» (1963) і « Земля» (1980) (за творами О.Кобилянської), «Пам'ять серця» О. Корнійчука (1970), «Трибунал» А.Макайонка (1971), «Метва хватка» Дж. Голсуорсі (1979), «Дівчата нашої країни» І. Микитенка (1981), «Філумена Мартурано» Е. Філіппо ( 1983) та ін. з 1991 Є.Золотова проживає в Ізраїлі.



14 грудня – 85 років від дня народження поета Петра Палія (1933 – 2013)

Він народився в селі Козлів Могилів – Подільського району Вінницької області. Член НСПУ (1959). Закінчив 1958 факультет журналістики Київського університету. Працював у видавництвах, а з 1964 в газеті «Радянська Буковина». Його було репресовано за сміливі виступи в пресі. Довелось два роки побувати в засланні в Красноярському краї. Вірші Петра Палія за словами В. Сосюри «народні, пісенні й музичні». Далі поет писати вільно не зміг через переслідування, однак залишився незламним. Преса відмовлялася друкувати «антирадянщика», партійні ідеологи влаштовували поету партійні судилища.Петро Палій є автором поетичних збірок: «Пісня з Карпат», «Березіль», «Повнодення», « Живу тобою радосте». В житті поета сталася трагічна подія: загинув 23 – річний син. Збірка «Син» це смуток та біль поета, реквієм за загиблим молодим життям. Але біла не зламала поета, він продовжує трудитись. З’являються нові збірки «Заграю на обірваній струні», «А за Брусницею», « Прощання з птицями», « Пливуть поволі білі лебеді, мій сум гойдають на крилі». Його твори високої проби є лірикою короткого пісенного жанру, в них панує клімат милосердя, людської щирості й довірливості. Їм притаманні високопатріотичні , громадянські мотиви, тема України, рідної природи. Багато поезій поета перекладено на музику. Поет є лауреатом премії ім. Д. Загула (1993)


15 грудня – 160 років від дня народження доктора філософії, професора зоології,
ректора Карла Зелінки (Karl Zelinka, 1858 - 1935)



Він народився в місті Маренберг, де отримав початкову освіту. Потім навчався в університетах Інсбрука та Граца. В 1882 році саме в університеті Граца отримав наукове звання доктора філософії, де він на той час працював асистентом зоологічного інституту. Пізніше в цьому ж закладі обійняв посаду приват-доцента зоології, порівняльної анатомії та порівняльної історії розвитку, а згодом отримав звання професора зоології.
В 1897 році його було запрошено працювати в Чернівецький університет і 18 липня цього року його було призначено ординарним професором зоології.
На 1908–1909 навчальний рік Карл Зелінка був обраний ректором Чернівецького університету. Як ректор (за посадою) обирався депутатом Крайового сейму Буковини Х-того скликання.
Після закінчення Першої світової війни він повернувся до Відня, де в 1935 році відійшов у вічність.
Він проводив наукові дослідження в області гістології нервової системи риб; анатомії, біології й ембріології нижчих червоподібних та інших галузях зоології.
Його внесок в науку ще за життя був належно поцінований і самий повний енциклопедичний словник Ф.А. Брокгауза та І.А. Ефрона містить його наукові праці. Серед найважливіших варто назвати: «Die Nerven der Cornea der Knochenfische und ihre Endigung im Epithel» (1882); «Studien über die Räderthiere» (1886–1891); «Die Gastrotrichen» (1889); «Ueber die Organisation von Echinoderes» (1894).



25 грудня – 135 років від дня народження вчителя, письменника-новеліста
Данила Юрійовича Харов’юка (1883-1916)

Він народився на присілку Харова села Підзахаричі Вижницького повіту.
Навчався у Чернівецькій вчительській семінарії, де українську мову і літературу йому читав Осип Маковей, який і помітив його талант. Данило був його улюбленим учнем. Пізніше обдарованість молодого письменника відзначив навіть Іван Франко.
По закінченні навчання він впродовж 1905-1914 років працював вчителем
в гуцульських селах. І одночасно займався літературною творчістю. Його твори публікували на сторінках "ЛНВ", "Ілюстрованої України", "Часу", "Народного багатства", "Каменярів" та ін.
Проте почалася Перша світова війна і в 1915 році його мобілізували до австрійської армії. Восени 1916 року він тяжко захворів і 14 жовтня цього року, у віці 33 роки, відійшов у вічність в місті Тешин, яке на той час входило в склад Австро-Угорщини і належало австрійській Сілезії.
Данило Харов’юк залишив невеликий за обсягом доробок, серед якого новели «Палагна», «Ліцитація», «Баби», «Посліднє верем’є», «Хлиставиця», «Вроки», «Кислий хліб», «Жаль», «Спомин», «Тезки», «Смерть Сороканюкового Юри» свідчить, що його творчість своїми тенденціями належала до української прозової школи періоду раннього модернізму. А так як він народився на Гуцульщині, то в своїй творчості він звертався до життя саме гуцулів, яких добре знав. Не лише зображував актуальні проблеми, а й розкривав внутрішній світ так званої маленької людини – з його драмами, радостями, переживаннями, клопотами у щоденній боротьбі за виживання.


30 грудня – 125 років від дня народження
письменника, фольклориста Корнила Ластівки (1893-1975)

Він народився в селі Горошівці нині Заставнівського району. Навчався у державних гімназіях Чернівців і Кіцманя. У Кіцманській гімназії вирішальний вплив на нього мав учитель україністики, автор підручників з української мови Микола Равлюк. Завдяки йому гімназист познайомився майже зі всіма творами української літератури. Коли він закінчував науку, почалася Перша світова війна. І хоч короткозорість врятувала юнака від фронту, але від злигоднів воєнної пори вберегти не змогла. Поневірявся на заході Австрії та Угорщини. Восени 1915 року повернувся на Буковину, записався на теологічний факультет Чернівецького університету. Зі вступом до краю російських військ навесні 1916 року тікає в гори, до села Сергії Путильського району, переховується в тамтешнього священика. Запідозреного в шпигунстві на користь Австрії його заарештували й запроторили до в'язниці, звідки його звільнила революція 1917 року в Росії.
Проте в листопаді 1918 року знову був заарештований. Відпущений на волю через брак незаперечних доказів вини, продовжував патріотичну діяльність, брав участь у таємному літературно-науковому гуртку, який збирався в домі молодого поета Миколи Марфієвича. Брав активну участь у підготовці та виданні журналу "Промінь", який виходив у Чернівцях упродовж 1921 – 1923 років.Паралельно з цією діяльністю продовжував студії в Чернівецькому університеті, але не на теологічному факультеті, на який записався раніше, а на філологічному відділі факультету філософського, де слухав славістичні курси професора Євгена Козака. Наприкінці 1930 року завершив університетські студії, але відповідної посади не отримав. 1932 року змушений був перебратися в Південну Буковину, до Кімполунга, де працював священиком. Заодно співпрацював у чернівецьких виданнях "Час", "Самостійна думка", "Самостійність" та ін.
Писав оповіданнями на історичну тематику, видав окремою збіркою твори про добу гетьмана Сагайдачного ("Перевертень", 1935). Та найчастіше в полі його зору перебували проблеми сучасної йому дійсності. Це стосується передовсім циклів "Війна" (1923) і "Село" (1934).У 30-ті роки підготував до друку два романи – "По втраті батьківщини" та "Біла мрія", доля яких, на жаль, невідома.У важкі міжвоєнні роки переїхав до Австрії, де продовжував працювати над оповіданнями й повістями, одна з яких, "Два шляхи", увійшла до книжки "Відірвані листки", виданої до його 75-річчя у Буенос-Айресі (вид-во "Новий клич", 1968), а друга, "Стогне земля", побачила світ в аргентинському журналі "Дзвін".
Як справжній чернівчанин, він не оминув увагою перекладацьку працю – переважно з німецької та румунської мов. Наприкінці 20-х – на початку 30-х років він опублікував у газеті "Час" уривки з романів: німецького письменника Е.М. Ремарка "На західному фронті без змін" та швейцарського автора Ернста Цапа "Що зламало життя", твори інших майстрів. Також він підготував переклад роману румунського прозаїка Лівіу Ребряну "Йон".
В 1941 році переїхав до Відня, де відійшов у вічність 17 грудня 1975 року.


145 років музичного діяча, диригента, юриста
Модеста Олександровича Левицького (1873-1927)

Він народився в місті Скала-над-Збручем. По закінченні юридичного факультету Чернівецького університету залишився тут працювати. Але поскільки мав ще й талант до музики, то брав саму активну участь в музичному та культурному житті Чернівців.
Коли в 1902 році видавалась збірка Лесі Українки «Відгуки», то до її виходу прилучився і Модест Левицький, який вклав свої дуже конкретні кошти на її видання.
Він заснував і впродовж 1899-1916 років був керівником хорового товариства буковинський «Боян». В 1904 році відкрив першу на Буковині українську музичну школу ім. М.Лисенка, яка проіснувала до 1916 року. І тільки події Першої світової війни перервали цю сторінку його діяльності. Він виїхав в Австрію де й відійшов у вічність в 1927 році.



Згадаємо і ці імена людей, які в різний час творили культуру, літературу і науку
в нашому місті, а також важливі дати з життя Чернівців.


3 вересня – 100 років від дня народження професора медицини, дійсного члена НТШ
Михайла Романовича Цегельського
(1918 – 2010)

Він народився в Чернівцях в родині шанованої і знатної галицької родини Цегельських. Батько – Роман Цегельський, був професором фізики в університеті. Мати Меланія — з відомого роду Левинських. Батько закінчив природничий факультет, кафедру експериментальної фізики та теорії відносності, Чернівецького університету з відзнакою і залишився тут працювати. В 1911 році він отримав звання доктора філософії. Під час Першої світової Роман Цегельський емігрував з родиною до Відня, у 1917–1919 роках – повернувся в Чернівці, де у 1918 році став головою фінансової комісії Українського Крайового Комітету Буковини. Саме цього року і народився в них син Михайло. Студії з медицини він закінчив у Львівському медичному університеті. Ступінь доктора медичних наук отримав у Гетінгенському університеті в Німеччині в 1948 році. По закінченні війни емігрував до Сполучених Штатів Америки, де працював у лікарнях Нью-Йорка. В 1995 році став професором Нью-Йоркського медичного коледжу.
Член Світової федерації українських лікарських товариств (СФУЛТ). Ініціатор і спонсор українського видання двотомного «Медичного ілюстрованого словника Дорланда».
Коли Україна отримала Незалежність, він не оминав нагоди приїхати на батьківщину. Починаючи з 1992 року він виступав з доповідями на Конгресах Світової Федерації українських лікарських товариств (СФУЛТ) у Харкові (1992), Дніпропетровську (1994), Одесі (1996) і Ужгороді (1998), читав лекції з гінекологічної патології, організації планової медичної допомоги та резидентури у США. Михайло Цегельський спільно з ректором Одеського державного медичного університету Валерієм Запорожаном опрацював і спонсорував серію навчальних посібників і підручників «Акушерство та гінекологія» (Київ, Здоров'я, 1996), «Акушерство та гінекологія» для лікарів-інтернів у 2-х томах (Одеса, ОДМУ, 2005), атласи «Гінекологічна патологія» (Одеса, ОДМУ, 2002) та «Оперативна гінекологія» (Одеса, ОДМУ, 2007).
Д-р Цегельський залишив по собі багату спадщину, яка сприяє піднесенню української медичної термінології до міжнародних стандартів.
Він прожив довге і гарне життя, наповнене щирою любов’ю до України та улюбленої праці – медицини. 5 березня 2010 року Михайло Романович Цегельський відійшов у вічність в Ню-Йорку.


135 років від дня народженя художника
Одо Добровольського (Odo Dobrowolski, 1883 – 1917)


Він народився в Чернівцях в родині Юзефа Добровольського, який на той час працював в нашому місті як чиновник Галицького Намісництва. Мама – Євгенія Віттіх. Гімназію закінчив у Львові і подався студіювати до Кракова в Академію витончених мистецтв. В 1908 – 1909 роках вдосконалював заняття високим мистецтвом в Парижі і Мюнхені, хоч потім ще повертався в мистецькі європейські столиці. Зимою 1914-1915 років видав альбом кольорових літографій про Львів.
В мистецтві він користувався в основному такими вишуканими техніками як акварель, пастель і гуаш. Малював пейзажі своїх улюблених міст – Львова та Парижу. Більшість його картин зберігається у Львівській Картинній Галереї.
Він намагався знайти своє місце у важкі воєнні роки, проте кволе здоров’я не витримало і він відійшов у вічність в Києві в 1917 році у зовсім молодому віці. Йому на той час було всього 34 роки.

180 років від дня народження поета та члена румунської академії
Димітріє Петріно (Petrino, 1838-1878)

Він народився в селі Ружниця, нині Окницького району в Молдові, в дуже багатій на той час родині. Батько був сільським поміщиком, а мати – Єфросинія Петріно ( Єуфрозина Гурмузакі, 1820 – 1891), народилась в селі Чорнівка, в одній з найбагатших родин баронів Гурмузакі, в якій було 5 синів і 2 донечки. Вона була добре освіченою жінкою свого часу, дівчаткам дали домашню європейську освіту. Особлива увага приділялася музиці. Для цього було запрошено професійного вчителя співів та гри на піаніно, віденського професора Грейнера. В їхньому маєтку дівчаткам давала уроки музики сестра відомого французького письменника Віктора Гюго мадам де Гює (Гвійо) з Парижа.
Єуфрозина Гурмузакі збирала і поклала на ноти багато відомих буковинських пісень, дойн, співанок і мелодій.
Тому зрозуміло, що коли в неї народився син Димітріє, вона дала йому щонайкращу освіту і добре виховання. Спочатку його домашнім вчителем був Ніколає Сберіа, а потім значний вплив мали його дядьки по-матері – брати Гормузакі. Будучи молодою і дуже забезпеченою молодою людиною, він подорожував до Італії, Австрії та Німеччини, де вивчав літературу та культуру Європи. Впродовж 1864 - 1867 років він був військовим офіцером і служив в Ботошанах. По закінченні служби ще подорожував Європою, проте в 1875 році повернувся в Ясси, де став директором Центральної бібліотеки. Одночасно його запросили професором кафедри румунської літератури в Яському університеті, а в 1877 році він був обраний членом-кореспондентом Румунської академії.
Звичайно, що отримавши класичну гуманітарну освіту та познайомившись із надбаннями світового мистецтва, він і сам займався літературою – і поезією насамперед. В Чернівцях виходять його ліричні збірники «Квіти на могилі» («Flori de mormânt» ) в 1867 році та «Світло і тіні» («Lumine şi umbre») в 1870 році, « Рауль» в 1875; «La gura sobei» в 1876 та «Легенда Мурулуй» в 1877. В своїй поезії він більше передавав свої душевні страждання і нездійсненні мрії. Перші його поетичні спроби підтримав відомий румунський письменник Васіле Александрі. Проте Димітріє Петріно мав необережність не дуже схвально відгукнутись про поезію відомого поета Михая Емінеску, чим і попав мабуть в опалу до пізніших літературознавців та видавців.Він відійшов у вічність 29 квітня 1878 року в досить молодому віці, йому було всього 40 років і похований в Бухаресті.



155 років від дня народження співака (кантора), викладача музики
Михайла Урсуляка (1863-1928)




Він народився в селі Гугалина, нині Зелений Гай, Новоселицького району. Від природи мав талант до музики та абсолютний слух, тому зрозуміло що на той час цей дар можна було проявити тільки в церковному хорі. Але поскільки родина була небідна, то його відправили вчитися на теологічний факультет, де освіту можна було отримати за кошти Буковинського православного фонду. На той час музику тут викладав Сидір Воробкевич. Вдосконалював навчання і методику викладання музики у Віденській консерваторії. По її закінченні повернувся в Чернівці, де викладав музику в духовній семінарії та в школі церковних канторів. Мав духовний сан архідиякона. Володів чудовим голосом (ліричним тенором) і співав в церковному хорі.В 1902 році в Чернівцях видав збірник «Румунська церковна хорова музика», який зібрав і впорядкував. Гордістю Михайла Урсуляка були його діти, яким він передав талант до високої музики.
Його син, Ян Урсуляк (1889 – 1915), закінчив юридичний факультет, а потім Віденську консерваторію, де він навчався у знаменитого буковинця і гордості Відня Євсевія Мандичевського.
Він є автором хорів, пісень, церковних мелодій, як от: «Гімн Св. Літургії», «Ліітургії Св. Іоанна Златоуста» «Отче наш» та інші духовні твори. Поклав на музику низку буковинських народних пісень.На жаль, він відійшов у вічність у зовсім молодому віці. Значно щасливішою була доля його доньки Віоріки Урсуляк (1894-1985), яка стала знаменитою оперною співачкою (мецо-сопрано). По закінченні Віденської консерваторії вона виконувала головні партії в операх Моцарта, Бетховена, Вагнера, Верді, Пуччіні та інших знаменитих композиторів на всіх європейських сценах. Саме для її голосу писав свої знамениті опери Ріхард Штраус, в яких вона виконувала головні ролі. При кожній нагоді вона приїжджала в Чернівці і давала тут свої знамениті концерти.


175 років від дня народження історика, бібліографа, доктора філософії, краєзнавця,
надвірного радника Йоганна Полека (Johann Polek, 1843 – 1915)

Він був надзвичайно високоерудованою людиною і поліглотом – досконало володів вісьмома мовами: німецькою, англійською, французькою, італійською, чеською, польською, російською, румунською. Тому з 1896 року він був хранителем (кустошом) фондів університетської бібліотеки. Впродовж 1903 – 1913 років займав посаду директора наукової бібліотеки Чернівецького університету. Він дуже багато зусиль і праці приклав, аби вивести її на високий рівень, який на той час був в університетських бібліотеках Європи. Разом із професором Йоганном Сбієру удосконалили розроблену Адольфом Фікером для Крайової публічної бібліотеки класифікаційну таблицю книг. Нею й сьогодні користуються як бібліотекарі, так і читачі. Це потребувало перебудувати одночасно і внутрішню роботу бібліотеки: книги розподіляли на 97 відділів, кожному виданню присвоювали буквений шифр, необхідний для розміщення літератури на полицях. Всі видання розставлялись у зростаючому порядку в 90 шафах, кожна з яких відповідала окремій галузі науки. Дисертації та програми навчальних закладів розставляли окремо в інших шафах, дисертації – за таким самим принципом, як і книги, програми – за алфавітом географічних назв міст, відповідно до того, з яких вузів вони надійшли і у хронологічному порядку. Кожне видання мало свій інвентарний номер, зафіксований в книзі обліку бібліотеки. Картки на книги систематизувались за відділами, підбирались у спеціальні коробки за алфавітом. Коробки розміщували у зростаючому порядку номерів відділів в окремій кімнаті.
Будучи краєзнавцем, він часто подорожував по Буковині, вивчав архівні матеріали, опубліковував чимало досліджень. За цей час він написав багато наукових праць з економічної, політичної і культурної історії, етнографії, історичної географії, бібліографії, статистики Буковини кінця ХVIII – початку ХІХ століть, які супроводжував додатками з документами. Тому вони не втратили своєї цінності і до сьогодні ними послуговуються науковці. Серед найважливіших монографій: «Здобуття Буковини Австрією» (1889), «Опис Буковини генерала Сплені» (1893), «Огляд досліджень із краєзнавства та народознавства Буковини від 1773 року» (1892), «Буковина на початку 1783 року» (1894). Під час наукових пошуків у віденських архівах він натрапив на «Опис Буковинського дистрикту», який опублікував окремим виданням у 1893 році. Найбільше матеріалів друкував у «Щорічниках Буковинського краєзнавчого музею», серед них: «Топографічний опис Буковини Ф. Міга» (1897), «Покажчик населених пунктів Буковини у 1775 р.» (1893), «Вірнопідданська присяга Буковини 12 жовтня 1777 р.» (1902), «Старообрядці на Буковині» (1896—99), «Мандрівки Йосифа II до Галичини і Буковини та їхнє значення для останньої провінції» (1895), «Об'єднання Буковини з Галичиною в 1786» (1900), «Буковина на початку 1801 р.: Алфавітний покажчик» (1907), «Початки народного шкільництва на Буковині» та низка історико-етнографічних нарисів про національні меншини Буковини (німців, вірменів, циганів, євреїв). Більше 20 видань науковця зберігаються у фондах бібліотеки й сьогодні.
Відійшов у вічність в 1915 році і спочиває на Руському цвинтарі в Чернівцях.

140 років від дня народження поета, композитора Адріана Форгача (1878-1905)

135 років від дня народження перекладача, публіциста, видавця, громадського діяча, члена Української національної Ради ЗУНР Іллі (Ілька ) Поповича (1883-1955)

570 років першої згадки про село Ленківці в грамоті господаря Романа, за якою старості Подільському і Кам’янецькому панові Дідріху Бучацькому даровано ціле гроно буковинських сіл. Серед яких Ленковичово село (1448).

230 років тому у Чернівцях в будинку «Три корони» на розі площі Ринок та вулиці Панської (нині будинок О.Кобилянської, 1) відкрито першу кав’ярню (1788).

235 років тому у Чернівцях відкрито «Поштову контору» (поштамт)

220 років тому в Чернівцях почала діяти перша друкарня Екгардта, яка знаходилась на площі Австріяпляц (нині Соборна площа) (1798).

16 грудня - 210 років тому в Чернівцях заснували Першу державну гімназію ім. Франца Йосифа (1808), нині це чернівецька загальноосвітня школа № 1 за адресою Емінеску, 1.

200 років тому почала виходити «Буковинська газета» німецькою мовою

170 років тому відкрито магазин з продажу музичних інструментів у Чернівцях (1848)

155 років почала діяти філія Англо-Австрійського банку (1863).

120 років від заснування Чернівецької дитячої художньої школи (1898).

115 років тому створено музей митрополії Буковини завдяки старанням професора Євгена Козака (1903)