Ярослав Кушнір "Вдячний учень і талановитий педагог Петро Денейко"

 
 
Денейко Петро Іванович ( 1925-2014 )

Серед виняткових вчителів гри на флейті ми раніше згадували й ім’я Петра Денейка. Доволі скромні довідкові відомості, які можна знайти, подають, що він народився у Кам’янці-Подільському в українській родині. Це уточнення дуже важливе, оскільки на той час, як і сьогодні, треба було мати неабияку мужність, щоб бути свідомим українцем.

Очевидно він походив із села Привороття, розташованого неподалік Кам'янця-Подільського, нині Хмельницька область. Це була дуже патріотично налаштована українська родина, за що, на жаль, були покарані два його рідних дядька. В чорний для української історії 1937 рік за підтримку української ідеї їх було засуджено до позбавлення волі та розстрілу. Вже в післявоєнні роки вони були реабілітовані посмертно.

Тож хлопчик виростав у достойній родині. І хоч він змалечку мав талант до музики і музичний слух, у батьків не було можливості навчати його професійної музичної грамоти, а тим паче грі на такому вишуканому інструменті, як флейта.

 

Коли почалася Друга світова війна, він ще був зовсім юнаком, та його, як і всіх чоловіків тоді, було призвано до війська, він брав участь у бойових діях. Отримав важкі поранення і тому після війни мусив пройти тривале лікування. І вже по її закінченню, коли постало питання вибору подальшого життєвого шляху, можливо, це був вже й свідомий дорослий вибір, щоб бути подалі від політики та зброї, він обирає музику. До того ж було зрозуміло, що з надломленим здоров’ям він не зможе займатися важкою фізичною працею. І тоді він вирішив, що після пережитого як ніколи потрібно реалізувати свої таланти та бажання і скористатися можливістю опанувати омріяний ще в дитинстві інструмент.

 

Найближчим містом від рідного Кам’янця-Подільського були Чернівці, саме там було музичне училище, яке вже тоді славилося своїми високопрофесійними викладачами. Так він потрапив на навчання до самого Яна Штефана Рапаського, про якого ми вже розповідали в попередньому тексті.

 

Після закінчення музичного училища він продовжив освіту в Харківському інституті мистецтв, щоб отримати можливість викладати музику в мистецьких школах. Здібного випускника запросили викладати до щойно створеної музичної школи в дещо віддаленому Садгірському районі міста Чернівці. Доволі швидко він проявив себе не тільки як професійний викладач, а й дуже добрий організатор.


Як вчитель музики по класу флейти він цілковито наслідував методику свого наставника Яна Штефана Рапаського: знав як зацікавити учня, завжди стояв поряд з інструментом і показував як саме потрібно грати, щоб розкрити його потенціал. Учні наслідували професійне звучання флейти, фразування, запам’ятовували його пояснення, образний світ, яскраві порівняння. Петро Іванович грав з своїми учнями в ансамблі, виступав з ними на шкільних, міських і районних концертах. І навіть такі власне людські характеристики, як делікатність, коректність, тактовне ставлення як до колег-вчителів, так і до своїх учнів він назавжди перейняв від Яна Рапаського.

 

В школі він заснував відділ духових інструментів і був керівником духового оркестру. Всі виконавці дитячого духового оркестру вчилися у Петра Івановича. На втіху своєму викладачу майже всі вони вступали до Чернівецького музичного училища і ставали гордістю не тільки своїх мистецьких шкіл, а й гордістю Чернівців, де про них й до сьогодні згадують з великою пошаною. І хоч життя їх розділило між різними містами та країнами, вони були і залишаються вдячними своєму вчителеві. Згадаймо хоча б декількох з цих достойних випускників Петра Івановича Денейка: флейтисти – Михайло Вайнтрауб, Юрій Андрейчук, Ярослав Кушнір; гобоїст – Е. Малахов, кларнетист – Роман Левицький; трубачі – Юрій Лазарюк, Іван Слипенюк, С. Гаврилець; тромбоніст – Анатолій Лізвінський; тубіст – Роман Король. Це лише невелика кількість випускників, імена яких вдалося розшукати.

 

За активну позицію і як би тепер сказали, креативність, йому довірили посаду директора мистецької школи. І навіть за короткий час на посаді директора Садгірської музичної школи він залишив по собі добру пам’ять як талановитий організатор. У школі за керівництва Петра Денейка були створені нові мистецькі колективи, як от хор, народний і духовий оркестри. Він піклувався про якість викладання, шукав і запрошував на роботу талановитих вчителів. Високий рівень викладання давав належні результати – велику кількість випускників, які в подальшому і стали викладачами не тільки в Садгірській, але й в багатьох дитячих музичних школах Чернівців та світу.

 

Коли Чернівецьке училище культури розширило кількість  музичних дисциплін, то цілком органічним було рішення запросити Петра Денейка новим директором. На цій посаді він пропрацював з 1964 до 1967 року.

 

Він мав високий авторитет серед колег – викладачів музики всієї України. Тому, коли його земляки запропонували йому організувати і підняти на належний рівень мистецьку освіту, він погодився і повернувся до Кам’янця-Подільського, де пропрацював впродовж 1967-1985 років на посаді завідувача навчальною частиною Кам’янець-Подільського культосвітнього училища аж до виходу на пенсію. Але будучи людиною мистецтва та діла, він також працював керівником самодіяльних колективів Кам’янця-Подільського.

 

Вся інформація, що була зібрана для написання цієї статі, збиралась декілька років і тільки завдяки Проніній Світлані Іванівні, вчительці Садгірської дитячої музичної школи № 3, вдалося одержати, хоч і не повні, але основні відомості про життя і діяльність Петра Івановича Денейка – шанованої людини і мого Вчителя.

 

Підготував Ярослав Кушнір - музикант, композитор, письменник, педагог