Односельці Анатолій Добрянський та Ян Засідатель

Цими серпневими пам’ятними днями згадуємо Анатолія Миколайовича Добрянського – відомого українського оратора, літературознавця, мистецтвознавця і педагога. Його іменем названо відому книгозбірню – чернівецьку Муніципальну бібліотеку, фонди якої утворені з книг і періодичних видань його власної бібліотеки. Добра бібліотека, як її часто іменують чернівчани, протягом років популяризує творчу діяльність і постійно публікує  матеріали про життя, творчість і багатогранну діяльність Анатолія Добрянського. Виявляється, що й дотепер відкривається чимало відомостей, пов’язаних з його іменем.Ця розвідка також є однією з тих, що стала можливою за активної творчої участі директорки бібліотеки імені Анатолія Добрянського Лесі Ілярівни Щербанюк, яка невтомно поширює знання про визначних чернівчан.

Як відомо, Анатолій Миколайович народився 25 серпня 1935 року у селі Крикливець Вінницької області. Це село має свою цікаву історію, яка складається з вірогідних подій і фактів, а також легенд та спогадів...

У списку видатних особистостей родом із села Крикливець поряд з іменем Анатолія Добрянського згадано і українського художника-портретиста Яна Засідателя, який належить до  іншої епохи. Він народився на 102 роки раніше, 13 листопада 1833 року в родині Петра Соколенка. На той час село відносилось до Ольгопільського повіту Подільської губернії.

Життя і мистецька творчість Яна Засідателя свідчать про його непересічний художній талант, працелюбність, спрагу до знань та навчання.

Справжнє його ім’я – Іван, а прізвище Соколенко.  Родина Соколенків була кріпаками шляхтичів Бжозовських. Відповідно, як і Тарас Шевченко, він з самого народження був невільним. Хоч він і був українцем, зростаючи в польському маєтку, він прийняв польський варіант свого імені – Ян.

 Хист до малювання в хлопчика проявився в ранньому віці, як згадували потім сучасники, з чисто дитячою безпосередністю : «Він усюди по стінах малював різні картинки, що звернуло увагу його пана, який спостеріг був у тих малюнках великий талант, зацікавився хлопцем і наказав його навчати».

Пани на той час дуже цінували мистецтво, воно було предметом престижу. Тому, як тільки в когось із їхніх підданих проявлявся справжній інтерес до мистецтва, то вони приділяли йому належну увагу. Так сталось і з юним талантом Іванка Соколенка. Пани змушували його робити як копії відомих картин, так і малювати портрети, що на той час було дуже модним. Аби вдосконалити талант хлопця, пан відправив його на науку в Одесу до одного живописця. Як роблять припущення дослідники, цим художником був портретист Ромуальд Хайнацький, який назавжди привив своєму обдарованому учневі власне любов до портретного живопису. Той, відчувши в певний момент, що не може його більше нічому навчити, порадив студіювати мистецтво у європейських художників.

Треба віддати належне панові Яна Засідателя, який клопотався перед губернатором про дозвіл надати паспорт його талановитому селянину для поїздки на три роки до Італії для вдосконалення малярства. Правда, тоді йому було відмовлено в цьому, бо на той час він ще був кріпаком. Але пізніше він ту науку надолужив.

Отже, хлопець повернувся до свого пана Зенона Бжозовського, де був козачком в однієї з його дочок – Ксавери. Тому коли вона вийшла заміж за Генріха Ґрохольського, то й юний обдарований юнак як частина посагу дочки Бжозовського, переїхав разом із нею до двору Ґрохольських. Ця родина також цінувала мистецтво і зібрала чималу колекцію картин. Один із синів пана, трохи молодший за Іванка, а саме Тадеуш Грохольський (1839–1913), також мав схильність до мистецтва. Тому пани вирішили мудро розпорядитися обдарованими юнаками і в 1860 році відправили їх обох на науку до тогочасних центрів високих мистецьких шкіл, якими тоді були Париж  Рим, Мадрид, Мюнхен, Відень та Краків, де мали можливість спілкуватися з Яном Матейком і Юліушем Коссаком. Відтак, протягом кількох років вдосконалювали навички в живописі. Завдячуючи авторитету та коштам родини Тадеуша Грохольського, Іван Соколенко отримав можливість потрапити до майстерень відомих живописців. Ті подорожі так сформували мистецьке бачення обох талановитих художників, що, повернувшись до Парижа, обидва отримали похвалу самого Леона Бонна,  відомого французького академічного художника і портретиста, у якого вони навчалися.

Нижче представлені роботи: Портрет Станіслава Яшовського (1882 р) та "Собор святого Петра у Римі"

Прикметно, що Ян Засідатель 1870 року виставляв свій твір на виставці в Парижі. Про це дізнаємося з каталогу виставки "SALON DE 1870. EXPOSITION", де зазначено, що: "учень M. E. Cochetti Я. Засідатель  - автор твору "Portrait de M. C. B...".

Після такої насиченої подорожі Іван Соколенко, який почав підписуватися на свої роботах як Ян Засідатель, повернувся до Вінниці. Очевидно, на такий крок вплинуло те, що він виростав і навчався в польському маєтку, а потім його життєва і творча стежина в основному розвивалась в польському середовищі за їх повної матеріальної підтримки. 

На цей період він вже не був кріпаком, а став вільною людиною, оскільки відмінили кріпосне право. Він став художником, який зміг власним талантом заробляти собі на життя, в основному будучи автором портретів та блискуче виконуючи копії відомих майстрів на замовлення. Мав також і авторські пейзажні роботи.

То були дуже сприятливі для його творчості роки. Саме в цей період, в 1878-1880 роках відбулася виставка його робіт у Кракові.

І тут ще одна прецікава деталь, яка потребує ретельнішого вивчення. Як згадують сучасники, успішний художник «купив з часом у Вінниці будинок із садом, одружився з панною з доброї родини (Федькович) і мав сина Вітольда, якого називали Толею».

Проте на той час лютували невиліковні хвороби і художник Ян Засідатель у розквіті творчих сил помер від холери в серпні 1893 року. А через рік померла і його дружина Констанція. Їхнього сина взяв під свою опіку Станіслав Ґрохольський і  став його офіційним опікуном. Вивчив його на лікаря.

Понад 40 років дуже активної творчої праці, з 1850-го по 1892 рік, Ян Засідатель створював різноманітні полотна. Мистецька спадщина художника налічує сотні найменувань, які зазначені у каталозі його посмертної виставки, що відбулася в Одесі. Там було представлено понад 400 мистецьких робіт, з них близько 200 портретів. Серед них копія портрета Станіслава Яшовського, володаря багатьох маєтків на Поділлі, князя Романа Сангушка, меценатки Каміли Русановської та членів родини Ґрохольських, які відіграли неабияку роль у становленні художника. На згаданій виставці були представлені сюжетні композиції, пейзажі, етнографічні замальовки, а також численні копії полотен італійських митців. Саме після її завершення, на превеликий жаль, і загубилися сліди його мистецької спадщини. Тому доля її маловідома... Лише 12 робіт Івана Засідателя зберігається  у Вінницькому художньому музеї.  Частину родинної колекції творів мистецтва  в 1918—1919 роках  встиг вивезти Здіслав Ґрохольський з України до Польщі. Окремі роботи Яна Засідателя, очевидно, знаходяться в приватних колекціях, як це часто буває в мистецькому світі. 

Серед відомих творів Яна Засідателя можна назвати: «Рим. Руїни Колізею», «Українка», «Портрет капуцина Зефірена», «Портрет Якубовської», «Жіночий портрет», «Портрет Терези Яшевської», «Портрет Яшовського», «Портрет дівчини», «Портрет сільської дівчини»,  «Портрет італійської дівчинки», «Українка», 1870-і роки, «Собор святого Петра у Римі», «Портрет єпископа», «Портрет Каміли Русановської».

Ян Засідатель майстерно виконав копію твору іспанського живописця доби бароко Бартоломе Естебана Мурільйо   "Успіння Діви Марії".

І частину мистецької спадщини художника Яна Засідателя пропонуємо в представленій портретній галереї : 

Цікаво буде знати про одну з робіт Яна Засідателя – портрет Романа Сангушка.  Його зобразив на своєму полотні і покровитель українського художника Тадеуш Грохольський. Ці портрети зберігаються у Вінницькому обласному художньому музеї та в Келецькому народовому музеї. Зображений чоловік — поміщик і повстанець, що у 1830 році під час польського листопадового повстання, був заарештований за розпорядженням царя Миколи І  і відправлений до Сибіру пішки  в кайданах. Із Сибіру потрапив рядовим на Кавказ, де брав участь у війні. За відвагу й хоробрість отримав звання підпоручика, нагороджений хрестом Св. Станіслава, йому було повернуто громадянські права та дворянські привілеї.  1849 року Роман Сангушко оголосив селянам заміну панщини на чинш і вільний найм. Був людиною надзвичайно шляхетною. Мав велику бібліотеку, цікавився мистецтвом.

Однією з найкращих робіт Яна Засідателя справедливо вважається «Жіночий портрет», який вирізняє строга елегантність. Це досконале за живописом і побудовою полотно, як стверджують мистецтвознавці, стало своєрідним еталоном і високим взірцем творчості митця.

У творчій біографії художника згадується храм у селі на Вінниччині, у вівтарі якого довший час була копія твору Рафаеля, створена Яном Засідателем. Село називається Чернівці. Це співпадіння, звісно ж, випадкове, але знакове для жителів нашого міста.

Беззаперечним фактом є те, що народжені у невеличкому селі Крикливець, і Заслужений діяч мистецтв України Анатолій Миколайович Добрянський, і український живописець Ян Засідатель уславились своєю плідною діяльністю на благо Батьківщини.

Тетяна Дугаєва, мистецтвознавиця, член Спілки художників України

При підготовці були використані джерела :

Історія українського мистецтва. У 5-ти томах. — К., 2006. — Том 4;

Митці України. Енциклопедичний довідник. — К., 1992;

Рубан В.В. Забытые имена. Рассказы об украинских художниках ХІХ — начала ХХ века. — К., 1990;

Рубан В.В. Український портретний живопис першої половини ХІХ століття. — К., 1984 

Кріпацька інтелігенція: український вимір (ХVIII — початок ХХ ст.). Біобібліографічний словник : [є про художника Івана Засідателя]

 Олеся Шуткевич   Iз подільського кріпака – у художники європейського масштабу. Історія маловідомого за життя, але визнаного після смерті майстра психологічного портрету Яна Засідателя із Вінниччини 

"O nowoczesnym zarządzaniu majątkiem — rady dla potomnych Karola Belina Brzozowskiego". Krakow, 2005, стор 14.

З колекції Вінницького художнього музею. Про портрет жінки 1876 року.

"Музей Вінниці" :