11-07-2019

Герман Гельмер - «Один з творців вишуканої перлини Чернівців».

13 липня – 170 років від дня народження архітектора Германа Готліба Гельмера

(нім. Hermann Gottlieb Helmer, 1849-1919). 

Він народився в Гарбурзі, сьогодні це частина міста Гамбурга, в родині золотих справ майстра, тобто ювеліра. Батько – Генріх Адольф Ернст Гельмер (нім. Goldarbeiter Heinrich Adolph Ernst Helmer), мати – Луїза Аманда, уроджена Фрітц (нім. Louise Amanda geb. Fritz). Тут же отримав початкову освіту і мав би продовжити сімейну традицію. Проте батькова справа його не дуже зацікавила. Дитинство та юнацькі роки Германа припали на той час, коли почався розвиток будівництва в усій великій Австро-Угорській імперії і він з юних років захопився будівельною справою, а то була праця дуже прибуткова. Період між 1848 роком і Першою світовою війною був якраз часом побудови численних споруд театрів у Європі, так як бурхливо розвивалося культурне життя. Технічний прогрес впливав на розбудову міст. Тому здібний юнак подався вивчати мулярську справу в будівельно-промисловій школі у Нінбурзі, а потім архітектуру – в політехнічній школі в Ганновері. Продовжив навчання у Мюнхенській академії витончених мистецтв. По закінченні наук, в досить молодому віці, йому було на той час всього 19 років, він поступив на роботу в архітектурне ательє Фердинанда Фельнера-старшого на посаду виконавця архітектурних креслень. І майже одразу, в 1870 році, здобув перемогу в конкурсі на побудову театру в Хорватії, у місті Варашдін. Це було для нього перше серйозне замовлення, яке він втілив впродовж 1870-1873 років. Справжній майстер, який любить і цінує свою працю, завжди вкладе в першу свою творчу роботу весь талант і майстерність. І вона потім назавжди стане його професійною візитівкою. Так було майже в усіх відомих архітекторів – так сталось і в роботі Германа Гельмера.

Проте на той момент, коли Гельмер успішно втілював своє дітище, в 1871 році відійшов у вічність Фердинанд Фельнер-старший. Але там вже давно і дуже плідно працював його син Фердинанд Фельнер-молодший, якому на той момент виповнилось всього 24 роки. Він мав добрий досвід в архітектурі, так як на той час під керівництвом батька вже завершував роботи над будівництвом театру у Брно в Чехії, в Темешварі в Румунії і 1871-1872 роках збудував міський театр у Відні.

Отож, два молоді, Фельнеру-молодшому виповнилося 26 років, а Гельмеру – 24, проте вже дуже професійні та амбітні архітектори, в 1873 році разом створили архітектурне бюро (Büro Fellner & Helmer, 1873 — 1919 ), яке проіснувало понад 40 років як приватне співтовариство найуспішніших архітекторів ХІХ-початку ХХ століття. І пізніше заслужено отримали назву "театральних закрійників".
 
 
Тільки взаємне порозуміння і велика повага та мудрість дали змогу обом архітекторам успішно працювати, будувати, крім театрів та концертних залів – замки, палаци, банки, вілли, торгові та житлові будинки, готелі, виставкові зали, мавзолеї і навіть надмогильні пам’ятники. Їхнє бюро спроектувало понад 200 різних споруд, проте класичні театри були і до сьогодні залишаються їхньою непроминущою гордістю. В їхньому активі впродовж 1870-1914 років було збудовано понад 50 театрів і концертних споруд в багатьох містах Центральної й Східної Європи – Австрії, Німеччини, Болгарії, Хорватії, Чехії, Словаччини, Угорщини, Польщі, Румунії, Швейцарії й України в стилі ренесанс із елементами бароко. Найчастіше театри будували на околиці старих історичних міст. Так було у Відні, Цюріху, Гамбурзі, Загребі. Були розроблені навіть плани побудови великого театру в Нью-Йорку, про те через початок Першої світової війни архітекторам не вдалося втілити у життя цей задум. Театри Фельнера і Гельмера не займали багато місця, а це було важливо, бо земля вже була в ціні і навколо неї тривала конкурентна боротьба.

Споруди фірми Фельнера і Гельмера були завжди поза конкуренцією за красою, вишуканістю. Але важливо й те, що вони були порівняно дешевими. Їхні театри були компактними і недорогими, а то завжди в усі часи дуже актуально.

Так вже історично склалося, що початок діяльності їхнього бюро супроводжується значними змінами в будівництві власне театральних споруд. Звичайно, зразками слугували славнозвісні оперні театри Відня та Парижу. Як пише дослідник архітектурної спадщини цього бюро доктор технічних наук та дослідник історії мистецтва і охорони пам’яток із Грацу Фрідріх Був’є: «Спочатку було відкрито залізну конструкцію для технічного забезпечення сцени, за нею з’явилося електричне освітлення глядацького залу і сцени, а водночас мускульну людську силу було замінено гідравлічними машинами. Таким чином, з’явилась можливість змінити технічні основи сценічного образу разом з кулісами та софітами. Однак найбільших формальних змін при будівництві театрів вимагали нормативи з будівництва театрів, які були видані в результаті численних пожеж для захисту публіки та театральних працівників в передостаннє десятиріччя ХІХ століття».
Майже монопольне становище архітекторів у тодішній Австро-Угорській імперії пояснювалося тим, що їхній тандем міг гарантувати, з одного боку, високу якість, надійність і швидке виконання, а з іншого — низькі витрати. Використання найновіших на той час метод дозволило їм зробити справжній переворот у містобудуванні на зламі ХІХ-ХХ сторіч. Стилістика творінь Гельмера і Фельнера пройшла шлях від строгих ліній ренесансу через повторне відкриття бароко до модерну пізніших будівель. Бум театрального будівництва близько 1900 року вимагав такої спеціалізації. Велике значення мало бажання буржуазії мати власні сцени. Їхній стиль започаткував нову епоху в архітектурі ХХ сторіччя, зробивши переворот у містобудуванні. Це був шлях від строгого італійського ренесансу через повторне відкриття бароко до модерну пізніх споруд. У цьому стилі ними були зведені не тільки театри, а також торговельні заклади, банки, палаци та готелі. У будівництві вони використовували найновіші відомі на той час методи. Незважаючи на численні війни і пожежі майже усі театри діють до сьогодні й послуговують культурному життю багатьох міст Європи. З їхніх робіт можна побачити певну схожість, а часом і повну копію деяких елементів декору фасаду а також інтер’єрів.
В Україні є всього два міста, які досі з гордістю презентують гостям мистецькі споруди цього віденського архітектурного бюро – це Чернівці та Одеса.
Чернівці, аби не відстати від культурної Європи, наприкінці ХІХ століття почали клопотатися про спорудження справжнього театру, на яке заслуговує місто, аби стати в один ряд з європейськими містами, хоча на той час тут існував вже міський дерев’яний театр. 27 вересня 1898 року архітектор Йозеф Ґрегор звернувся до Чернівецького магістрату з пропозицією збудувати новий театр. В січні 1900 року стосовно цього важливого питання магістратом було прийняте остаточне рішення. Запланована споруда театру повинна була розмістити 750 глядачів і вартувати 560 тисяч крон. Одночасно був закритий старий театр. 31 травня 1904 року було затверджено нові плани міста. Що правда вже йшлося про 813 місць, а сума витрат не мала перевищити 600 тисяч крон. В кінці червня одразу приступили до роботи.
А ми повернемось в ділову атмосферу Чернівців того часу, коли зводили “цю мрію з оксамиту й золота”, як красиво сказав про чернівецький театр австрійський публіцист Георг Гайнцен.

Цей важливий робочий процес з детальним описом, який на день сьогоднішній вражає, залишив в рукописному вигляді «До історії побудови Чернівецького міського театру» працівник магістрату Йосип Блаукопф. Він був не тільки чиновником ратуші, але як кожна поважна родина в Чернівцях, дуже цінував музику і театр. Свідченням цього став його син Курт Блаукопф, який народився в Чернівцях і став австрійським соціологом музики.

А вже для ширшого загалу нещодавно представив його у своєму дослідженні професор зі Львова Віктор Проскуряков, який вже багато років спеціалізується саме на європейських та українських театрах – їх будові, збереженні та діяльності.
Отож, як свідчить чернівецький літописець, «…для втілення ідеї побудови була створена театральна комісія (1897 р.)». Від конкурсу вирішили відмовитися з тих міркувань, що в ньому зазвичай беруть участь малодосвідчені архітектори. Під час розгляду питання про будівництво театру в Чернівцях вибір також відбувся на користь ательє Фельнера і Гельмера. А так як справа була дуже важлива, то члени комісії підійшли до її вирішення ґрунтовно: «…Комісія, відмовившись від організації конкурсу на будівлю театру, тим не менше ознайомилась з побудовою нових театрів в Зальцбургу, Цайні, Белиці, а голова комісії Грегор висунув пропозицію відвідати Відень з метою переговорів щодо будівництва ательє Г.Гельмера і Ф.Фельнера».

Уже 7 квітня зібрався Чернівецький міський магістрат, щоби остаточно обговорити питання побудови нового приміщення. Було залагоджено фінансові моменти, тобто вартість проекту, який вартував 1400 крон. Поважні архітектори погодились виконати це будівництво за умови, що вони й самі будуть його зводити.

Часто повторяється теза про те, що будівництво пришвидшила пожежа в Чикаго 1904 року – згорів міський дерев’яний театр, про що розголос пішов по всьому світу. І в Чернівцях закрили старий театр через його пожежну небезпечність. Може десь трохи пришвидшило цей процес, але мешканці та міська влада вже давно клопоталися про відкриття справжнього європейського театру, на який заслуговувало місто Чернівці. Тут затримка вийшла швидше через місце, на якому він мав бути побудований. У Чернівцях виникли проблеми із земельною ділянкою. До Чернівців вирішили запросити самого Фердинанда Фельнера для участі у виборі земельної ділянки під майбутню новобудову. А 31 травня на засіданні Чернівецької міської ради депутати вже вітали Фердинанда Фельнера, який прибув до Чернівців і охоче погодився взяти на себе підготовку проекту та побудову театру.

Місцем розташування майбутньої споруди розглядалися площа Австрії (нині Соборна), площа Франца Йосифа (нині сквер навпроти Кафедрального собору), площа Єлизавети (нині Театральна) та площа Рудольфа (нині площа Філармонії). Обрали для будівництва західну частину площі Єлизавети. «…ділянку під будівництво в м.Чернівцях в 1900 році разом із комітетом вибрав арх. Ф.Фельнер (пл. Єлизавети) і, незважаючи на значні демонтажні роботи, це рішення було затверджено 4 січня 1902 року…». Відразу ж постало безліч перешкод, найскладнішою з яких була затримка з отриманням земельної ділянки під будівництво, адже власником землі було військове відомство, яке мало на площі Єлизавети склади та інші військові об’єкти. Ця проблема завдала більше клопоту магістрату, ніж вишукування коштів на будову.
Проте в столиці працювали над його проектом і «…Архітектори віденського ательє закінчили проект театру на 700 місць у травні 1902 року, який і був представлений для остаточного висновку інженеру Габерланду, технічному товариству і товариству по благоустрою міста, і всі експерти виступили з підтримкою проекту…». А вже «…у травні 1904 року до Чернівців прибув арх. Г.Гельмер для затвердження робочих креслень. Гонорар архітекторів склав 5 % від загальної суми будівництва в 600 000 крон…».

Все було настільки продумало і злагоджено відпрацьовано, що викликає цілковите захоплення організацією роботи.
«…Керівником будівництва був затверджений заступник бургомістра Грегор, виконавцем робіт фірма Г.Гельмера і Ф.Фельнера. Будівельні роботи виконував майстер Вендер, спеціальні слюсарні – Шустер, освітлення забезпечував Дорнбаум, водопостачання – інж. Штайн, опалення –фірма Кертинг з Відня. Мулярські роботи вів Москалюк, столярні – Гольдберг, малярні – Штайнмец, декораційні – Черні, декорування фасадів – скульптор Гогенбарт з Відня, обладнання сцени – Терпель, декорації – Буркгард з Відня, килими – Оренди з Відня, золотарські роботи – Гуді Мек, меблі – Сікофант, завіси – Губер з Відня, крісла – Кон з Відня…».

30 травня 1904 року особисто прибув зі столиці Герман Гельмер і представив на розгляд комісії остаточний проект театру, а вже 3 липня 1904 року розпочалося будівництво. Безпосередньо роботами керував віцебургомістр Йосиф Грегор. 1 серпня 1904 року почали копати фундамент під майбутню споруду. Чорнова побудова театру була закінчена восени 1904 року, а всі інші оздоблювальні і скульптурні роботи – взимку 1904-1905 років.

І вже «…Остаточно завершена театральна будівля була передана 3 жовтня 1905 року директору Адольфу Ренценгоферу…». Направду то вражає такий ритм і така якість споруди, яка вже більше століття тішить мешканців міста.
А 4 жовтня 1905 року об 11 годині ранку в споруді нового театру зібралися представники влади краю та міста, шановані гості, будівельники, представники міської громади на урочисте відкриття. А відкривав цей європейський Храм культури в Чернівцях його багатолітній міський голова Антон фон Кохановський, або якби ми сьогодні сказали, цією вишуканою спорудою для свого улюбленого міста він разом з архітекторами та будівничими поклав саму вишукану перлину в корону свого правління в місті.

А 3 жовтня 1905 року відбулося урочисте дійство з нагоди, що в столиці Буковини відкрито Чернівецький німецький міський театр (нім. "Stadttheater"). І як написали тодішні газети: «Своїм композиційним оформленням міський театр дуже посприяв створенню в місті «віденської атмосфери». Гельмер разом із своїм компаньойоном Фельмером був серед тих творців, який своїм творінням поклав Чернівці в ряд з поважними європейськими містами того часу. І як виявилось – на майбутнє!
 
 
 
 
Театр побудований у необароко з легким сецесійним проявом. Фасад споруди підкреслений арковим порталом з двома парами колон обабіч входу. У тло порталу по центру над входом вписане велике термальне вікно, улюблений сецесійний прийом. Збагачує оформлення екстер’єру скульптурна група з Аполлоном із лютнею в оточені персонажів античних драм, що виконані віденським майстром Ернстом Геденбаротом. Над вікнами фасаду розташовані бюсти Вільяма Шекспіра та Ріхарда Вагнера, а в нішах вздовж бокових фасадів встановлені бюсти – Гете, Шіллера, Бетховена, Шуберта, Моцарта, Гайдна, пізніше було додано – Шевченка і Пушкіна. Купол театру завершений статуєю Мельпомени. Інтер’єр театру виконано в стилі рокайль з ліпним декором, орнаментовкою у біло-золотих кольорах. Зал для глядачів має 735 місць, який складається з партеру, лож бельетажу та амфітеатру. Перед театром був пам’ятник генію німецької літератури Ф. Шіллеру, який 2 січня 1922 року, під час перейменування театру на Румунський національний театр, було демонтовано.
 

Споруда Чернівецького музично-драматичного театру ім. О. Кобилянської має статус пам’ятки національного значення України.

 
А закінчити хочеться словами, якими завершувалось побажання в грамоті, яка була закладена в споруду під час урочистого відкриття театру 3 жовтня 1905 року, останнє речення якої актуальне для нас всіх і зараз: «…Нехай цей театр служить справжнім храмом істинного мистецтва і культурним центром для усіх національностей і віросповідань, для усіх мешканців міста і села. І нехай допоможе нам Бог!».

Герман Гельнер відійшов у вічність 2 квітня 1919 року в столиці Австрії.
Він залишив по собі вічну пам'ять в розкішних спорудах по багатьох європейських містах і містечках. Чернівці та його мешканці завжди будуть гордитись, що в нас також є творіння знаменитого зодчого.
Не забувають про нього і на його батьківщині, він входить в шестірку найдостойніших людей, які народилися в Гамбурзі-Харбурзі і прославили його.
 
Підготувала Леся Щербанюк