Петер Демант: дивись, читай, пізнавай...

 

 

 

 

 

www.facebook.com/DemantPeter/ 

  Життя і таємниці Петера Деманта

Муніципальна бібліотека ім. А. Добрянського вже багато років серед книжкових приватних колекцій відомих чернівчан зберігає справжню родзинку для книгоманів - домашню бібліотеку Петера Деманта – чернівчанина, який народився в 2 серпня 1918 року м. Інсбрук ( Австрія),однак після переїзду батьків на Буковину, провів своє дитинство і юність в Чернівцях. В зрілі роки любовно описані сторінки з життя рідного міста він залишив у своїх спогадах, котрі лягли в основу його книг, і зокрема в Невидуману повість «Первая жизнь».


До сторіччя від дня народження чернівчанина, письменника, поліглота, інтелектуала і багаторічного в’язня ГУЛАГу - Петера Деманта (1918 -2006) в книгозбірні було проведено вечір пам’яті і зроблено подарунок ювіляру - презентовано читачам віртуальну версію його книжкового фонду, яку всі бажаючі зможуть знайти на сторінці сайту Муніципальної бібліотеки у розділі «Книгозбірня Петера Деманта» та за адресою
 https://skfb.ly/6AA99.
 

 
Нашому сучаснику відомі лише фрагменти життя цієї неординарної особистості, яка подарувала після смерті свої авторські роботи та свою книгозбірню чернівецькій муніципальній бібліотеці. Та дослідники його життєдіяльності - історик Ірина Яворська та журналіст Юрій Чорней вже привідкрили двері у світ цієї феноменальної людини, яка стала чи не єдиним письменником- каторжанином зі світлими помислами і позитивними думками. Демант є першим краєзнавцем Калими, засновником гірського туризму та альпінізму в Магаданській області. Не дивлячись на те, що його підозрювали у подвійному шпигунстві, він зумів вижити в умовах ГУЛАГу. Важливо, як підкреслила Юлія Сафтенко, начальник управління культури Чернівецької міськради, що він зумів в складних умовах не зламатись, не озлобитись на світ та систему, що актуально і на день сьогоднішній. А, як не парадоксально, навпаки - відчути себе в ній потрібним гвинтиком: «Он занимался самокопанием, самовыражением, анализом собственных переживаний, хотя как много ужасов было скрыто в его душе…И как много было желания служить людям… Он часто говорил: « Я как не доенная корова, мне хочется говорить … Так много знаний – их хочеться передавать», - розповідає його дружина - колишня московська журналістка Ірина Вєчная.
 

Петер Демант потрапив на Колиму в 1941 році, коли з Чернівців було депортовано біля 10 тисяч буковинців.Через рік втік з ГУЛАГу і блукав засніженими лісами, поки його не впіймали і не повернули в табір, добавивши термін за саботаж. Присутній на вечорі пам'яті Борис Байглей, начальник відділу використання інформації Держархіву Чернівецької області був вкрай здивований таким відчайдушним вчинком Деманта, бо сам мав можливість побувати в тих місцях, де суворі природні умови за лічені години можуть стати найбільшим ворогом людини. Як це не дивно, але і чернівчанці Нелі Селецькій пощастило зустрітись з Демантом в Ягідному. Щоправда, жінка до останніх днів перебування там не здогадувалась про те, що Петро ( Петер) був чернівчанином. Покинув цей суворий край Демант лише через неповних 40 років - у 1978 - му, коли продав свій будиночок у с. Ягідному і переїхав до дружини журналістки в Москву. Після того, як кохана жінка подарувала вчорашньому в’язню письмовий стіл, у нього розпочалось нове життя. Він почав мандрувати світом і писати, писати, писати…
За словами Ірини Яворської, Деманту вдалося ще раз заглибитись в минуле, перебороти біль жорстоких табірних років і викласти їх на папері та залишити безцінний багаж спогадів виданих під псевдонімом Вернон Кресс. 


 
Зацікавившись таємницями Петера Деманта,  журналіст Юрій Чорней отримав неочікувану відповідь від його дружини: «Мені, як і переважно всім іншим, Петер не довіряв своїх таємниць, – стверджувала дружина письменника. – Через табірну звичку до потаємності. Пригадую, як 1963 року у Гурзуфі на пляжі він на моїх очах, не поморщившись, випалив запаленою цигаркою татуювання на лівому плечі. Що там було – не знаю. Багато чого я Петера про репресії не запитувала – марно було. Він це цінував – вистачало висловленого на папері. Всю пошту – до останніх місяців життя – одержував особисто на центральному телеграфі: «Петер Демант. До запитання. К-9. 103009, Moskau». Прочитавши листи, одразу їх знищував, новинами не ділився. А я не наполягала, остерігаючись довідатися щось неприємне…»



Світлини з колекції Ю.Чорнея

Батьками Петера Деманта були Зігмунд Демант – військовий лікар та Паула Швайцер - віденська красуня, яку сьогодні б назвали світською левицею. Вона була своєю людиною в творчих колах Відня, її пов’язувала сердечна дружба з австрійським письменником Петером Альтенбергом (1859 - 1919),тісні стосунки з іншими майстрами слова: Людвигом фон Фікером (1880 - 1967), публіцистом Карлом Краусом (1874 - 1936) та іншими. Світогляд та ліберальні погляди Петера формувались саме в такому середовищі, під впливом матері та її друзів. 
«Безумовно книга стала супутницею його життя, - акцентувала увагу на цьому факті директор Муніципальної бібліотеки Леся Щербанюк,- а у засланні допомогла вижити». Тяга ж до мов дала можливість  Петеру краще пізнати світ і знайти своє місце в ньому. Юрій Чорней розповідає , що на Колимі для підтримки рівня, Демант -вантажник скуповував доступну науково-популярну, технічну літературу, оригінальні наукові монографії з мінералогії, геології, геодезії, географії, проблем клімату. Збирав книги з історії, дипломатії, краєзнавства. У книгозбірні вантажника з’явилося безліч словників і спеціальних видань різними мовами.

Світлина з колекції Ю.Чорнея 

Не лише друга, а й перша світова війна внесла корективи в розмірене життя європейців. Після розпаду Австрійської імперії батько Петера вирішив шукати свою долю на Буковині, яка вже належала Румунії. Ази шкільної науки Петеру довелось вивчати в Чернівецькій цісарсько-королівській гімназії (нині Чернівецька гімназія № 5), де навчання велось німецькою та румунською мовами, і де Петера любили та поважали за те, що він завжди був готовий допомогти одноліткам з навчанням і вирізнявся з поміж інших дітей вихованням і ерудицією. Особливих зусиль для цього Петер не докладав, просто у його родині панував культ іноземних мов і книги, художнього мистецтва і  музики, спорту і спартанського способу життя. В міжвоєнний період, тобто до початку другої світової війни, Петер встиг успішно закінчити Чернівецьку гімназію, технічний інститут в Брно і Аахені і повернутись в Чернівці офіцером королівскої румунської армії. Вільно володіючи німецькою, італійською, французькою, англійською та румунською мовами він в Бухаресті певний час працював перекладачем, є інформація, що займався  радіорозвідкою. Однак до нинішніх днів залишається загадкою те, чому Петер повернувся в Чернівці - місто, яке покинули його батьки, перебравшись перед другою світовою війною до Відня? Чому, маючи можливість уникнути депортацій, залишився в Чернівцях працювати в Чернівецькому краєзнавчому музеї, котрий знаходився на той час в Резиденції Митрополитів ( нині Чернівецький національний університет ім. Ю. Федьковича)

Вирізка з газети « Буковина» за 20 квітня 1941р.

Попри плутанину певних фактів і безліч запитань, які виникають під час знайомства з цією особистістю, є беззаперечним єдиний факт той, що Петер Демант був і залишається однією з найхаризматичніших особистостей Чернівців. За сторінками його життя можна вивчати не лише історію окремої людини, а й історію міста, краю, країни і навіть частини старої Європи. Він жив в складну епоху для людства, розділяючи з представниками інших націй усі її виклики та випробування. Повернувшись до Чернівців, він побачив, що місто змінилось. Що в ньому залишилося більше примарних спогадів, ніж реальних людей, які складали для нього поняття батьківщини. І це мабуть була найбільша трагедія його життя… А може лише ностальгія за минулим? Тому він, гуляючи вуличками рідного міста, розселяв своїх знайомих в старі австрійські будинки і , як «законсервований» в Сибіру європеєць-інтелігент, цілував жінкам руку зі словами «Фрау, я до Ваших послуг»… не зважаючи на те, що часи уже давно змінились і він виглядав досить кумедно. 
Петер Демант покинув цей світ у 2006 році. Його могила залишилася в Москві, а бібліотека повернулась в Чернівці - місто де пройшли кращі роки чернівецького австрійця з досі нерозгаданими таємницями. 
                                                                                                                   
                                                                                                                                                                                     Галина Мурмилюк 
 
                                                            Петер Демант і Юрій Чорней або книги мають свою волю 
 
 Частину фондів Муніципальної бібліотеки ім. А. Добрянського становить книгозбірня Петера Деманта, відомого також під літературним псевдонімом Вернона Кресса. Цей письменник завжди є цікавим приводом для розмови – і як особистість, і як представник того часу і простору, в яких він існував. Петер Демант володів харизмою, яка і після його відходу із життя продовжує притягувати людей і вплітатися у їхні долі, керуючись надзвичайно сильною волею до життя цього загадкового чернівецького австрійця. Так свого часу знайомство з Петером Демантом, через його книги, повернуло життєвий шлях журналіста, історика Юрія Чорнея. Протягом вже семи років він перебуває у процесі дослідження феномену особистості свого земляка. 17 квітня у бібліотеці під час зустрічі «Петер Демант у долі Юрія Чорнея» дослідник поділився результатами цієї майже детективної справи, в якій багато загадок і випадковостей.
 
На сьогодні Юрій Чорней відомий не просто як дослідник життя та творчості Петера Деманта, а й як найкращий експерт у цій сфері. Завдяки своїм досягненням став навіть лауреатом премії імені Івана Франка у галузі інформаційної діяльності. А починалося все несподівано і з малого. Навесні 2008 року, як відомо, Демант повернувся у місто свого дитинства та юності особистою бібліотекою, яку, здійснюючи волю чоловіка, передала із Москви його вдова Ірина Петрівна Вєчная. Саме це викликало інтерес до особи таємничого чернівчанина. Юрія Чорнея, тоді журналіста газети «Доба», попросили підготувати про нього статтю. Аби зібрати матеріал, відомості, він звернувся у бібліотеку. І вже у «Добі» від 12 червня 2008 року читачі могли познайомитися з історією «Гулагівського романтика Петера Деманта», яку підготував Юрій Чорней, ґрунтуючись на автобіографічних оповідях Вернона Кресса та на інформації, наданій директором бібліотеки Лесею Щербанюк. За деякий час з’явилася наступна стаття – «Демантові Чернівці». А потім – стаття у вересневому номері «Дзеркала тижня», яка стала поворотним моментом історії «стосунків» Деманта і Юрія Чорнея.
 
Цей номер волею випадку потрапив до рук геолога Михайла Макаревича – друга Ірини Вєчної. Результат не забарився – лист панові Юрію від Ірини Петрівни, в якому були і вдячність, і зауваження, і побажання, аби хтось взявся досліджувати життєво-творчий шлях Петера Деманта ґрунтовно. Згодом – поїздка до Москви. Від того часу і до сьогодні Ірина Петрівна – один із найбільших друзів Юрія Чорнея. Вони багато спілкуються – звісно, найбільше про її чоловіка. Це була яскрава і пристрасна пара. А чи могло бути інакше? Донька військовослужбовця і політичний зека з незрозумілим минулим, якого на Колимі звично називали (і вважали!) «австрійським шпигуном». Що могло їх об’єднати? Звичайно, лише справжні почуття та незгасний інтерес одне до одного як до особистостей непересічних. Пізнаючи одне одного, вони ніби відкривали відмінні виміри.
 
Крім оповідей про Петера Деманта, якими Ірина Вєчная поділилася з Юрієм Чорнеєм, вона ще й передала йому окремі документи: листування Петера Деманта з нею, її особисті блокноти за роками, блокноти Деманта. Ці матеріали Юрій Чорней продемонстрував присутнім. Усе ним скрупульозно проаналізоване та детально вивчене.
 
За сім років дослідницької праці Юрій Чорней дуже глибоко занурився в тему. Він навіть каже, що інколи відчуває себе детективом Коломбо – стільки фактів, свідчень йому доводиться збирати, перевіряти, аби дійти до чітких висновків і подати якомога повнішу та об’єктивнішу картину життя Петера Деманта, що буде представлена у книзі, над якою пан Юрій працює від жовтня 2012 року. За 2,5 роки пророблено чималу роботу. На цей час вже завершено два розділи – розглянуто події до 1978 року, коли Демант переїхав до Москви. Одним із головних дослідницьких критеріїв Юрія Чорнея як історика і журналіста є правда, об’єктивність. «Не можна нічого домислювати», – застерігає він. Існує багато версій окремих, найбільш потаємних, етапів життя Деманта, в які він не посвячував навіть найближчих осіб. Це і незбагненність його мотивації повернення у вже підрадянські Чернівці, і обставини його існування у період з 1941 по 1945 роки. Звісно, що людям властиво домислювати, домальовувати непоясненне пригодницькими, містичними штрихами, заповнюючи у такий спосіб прогалини. Особливо коли йдеться про таке життя-квест. Але художній вимисел та домисел – привілеї белетристики. Можливо, просто варто усвідомлювати, що є право на приватність, є такі обставини, історії, події, вчинки, про які людині не те, що не хочеться згадувати, забути хочеться, викреслити. І цю позицію треба прийняти. Треба прийняти мовчання Петера Деманта у відповідь на ті чи інші питання – як замовкав він інколи під час інтерв’ю.
 
 
 
Значно важливіше зараз збагнути, що такі життєві історії можуть дати людям, розв’язанню яких проблем посприяють. На думку Юрія Чорнея, Петер Демант – один із співтворців чернівецького міфу. «Так, як він написав про Чернівці, мало хто написав – з такою любов’ю, теплом». Він заповнив багато прогалин в уяві сучасних чернівчан про світське, повсякденне життя міста у міжвоєнний період, доповнив картину тогочасних Чернівців. Зрештою, він зробив неперевершену промоцію нашого міста. І якщо цим дарунком тепер правильно скористатися, то це неабияк може стати в пригоді у справі покращення економічної ситуації краю, розвитку туристичної галузі. Зрештою, є привід, аби, за словами Юрія Чорнея, тримати громадську думку в тонусі: 2016 – 10 років, як Деманта немає, 2018 – 100 років від Дня народження. І варто вже починати готуватися до відзначення цих дат.
 
Таким у загальних рисах є вектор Демант–Чернівці, його перспективи. Але є ще інші напрямки опрацювання досвіду цієї особистості. Це табірне життя інтелектуала, який, через своє іноземне походження, певною мірою, посідав дещо відсторонену позицію спостерігача. Зумів вихопити із цього життя найбільш характерні та яскраві образи. Будучи, життєлюбом та оптимістом, екстравертом, він найменше зосереджувався на власних відчуттях, стражданнях, а більше на зображенні інших людей, навколишнього світу. Зрештою, з цим так гармонує його потяг до фотографування.
 
Ще один важливий вектор – пов’язаний з післятабірним життям. Демант – чудовий приклад уміння в усьому знаходити цікаве, важливе, уміння існувати та співіснувати, уміння жити за будь-яких обставин, не впадаючи у відчай і не шукаючи винних, уміння бути сильним. За принципом: є гора – є мета, досягнуто вершини – треба спуститися у пошуках нової.
 
«Повернення» Петера Деманта у Чернівці ще триває. Знаючи, що воно, здебільшого, у руках Юрія Чорнея, можна бути спокійними і певними, що цей процес перейде у щось вартісне, дасть плідний результат. І таки хочеться додати трішки містичних штрихів. Здається, що Петер Демант сам обрав Юрія Чорнея як своєрідного медіума, з допомогою якого він може продовжувати жити, промовляти, розповідати. На цю думку наштовхує навіть такий збіг: у будинку, де тепер мешкає Юрій Чорней, приблизно на початку ХХ століття жив Моріц Демант – саме так звали діда Петера Деманта...
 
 
 
На завершення штрих ліричний. Коли слухаєш захоплену оповідь Юрія Чорнея, то мимохіть вимальовуєш образ рибалки, який звично у маленькому човні вийшов порибалити у море неподалік від берега, та несподіваний шторм чи сильна течія винесли його у відкрите море, а потім – в океан. І він почав вивчати світ навколо, помічаючи знаки, розставляючи орієнтири, відкриваючи острови та острівці, шукаючи свою Велику Рибу, як персонаж Деніела Воллеса, котрий шукав велику правду про дорогу йому людину.
                                                                                  
                                                                            Нелітописна модель книги Петера Деманта 

 

 Твори чернівчанина Петера Деманта писались німецькою, румунською, російською та виходили під різними псевдонімами, найчастіше – Вернон Кресс. Вишуканий і найцікавіший з погляду стилю та чернівецької аури роман "Моя первая жизнь" доступний читачеві в Муніципальній бібліотеці ім.А.Добрянського, як і більша частина особистої книгозбірні Петера Деманта, проте, лише в оригіналі – російською. Інша справа – унікальний роман про табірне життя на Колимі – "Зекамерон ХХ"...

 28 травня у приміщенні Муніципальної бібліотеки були презентовані численнішій, ніж може вміститись у будинку австрійської сецесії, читацькій аудиторії перші 50 примірників роману "Зекамерон ХХ века" Вернона Кресса в українському перекладі. Твір мав би вийти раніше, десь у роки здобуття Україною незалежності, тоді, впевнений ініціатор проекту Юрій Чорней, роман був би сприйнятий особливо, через попит на табірну прозу. Власне, російською він вийшов ще 1992 року в Москві й з того часу перевидавався двічі. Видання 2009 року можна знайти у книгозбірні П.Деманта, що була подарована місту вдовою Петера Зіґмундовича й перебуває в бібліотеці ім.А.Добрянського.

Документальний роман, як визначає жанр редактор перекладного тексту Олександр Бойченко, є документальним тією мірою, що не зацькує читача надмірним натуралізмом таборового мучеництва. "Зекамерон ХХ" виглядає моделлю поведінки небуденної, життєлюбної, цікавої й відкритої світу людини, яка потрапляє волею долі в нелюдські умови існування. Саме таким був Петер Демант. Спершу він здійснив кілька спроб втечі, а коли його таки повернули до примусової праці, узявся працювати на совість, цікавився способами комунікації між окремими табірними осередками, інженерними рішеннями гірничо-добувної промисловості, яку в'язні реалізовували. А щойно звільнившись, він узявся писати про свої життєві пригоди, розділені арештом на різні життя.

Презентований роман у рукописному вигляді був переданий у Москву на прохання його ж автора. Відтак почала розгортатися друкована доля твору. Цього року Юрій Чорнейпереконав директора видавництва "Книги ХХІ" Василя Дроняка, що роман мусить з'явитись українською. Тоді Ю.Чорней переконав О.Бойченка узятись за справу. Як наслідок – маємо частину накладу "Зекамерону ХХ" у перекладі Оксани Пендерецької. З іншого боку, швидко казка кажеться, а не так уже й просто здійснити переклад специфічної прози з близькоспорідненої російської мови: "Найбільше проблем виникало з перекладом табірної лексики, яка не має відповідників в українській мові. Крім того, німецькомовне мислення П.Деманта вплинуло на синтаксис конструювання тексту, отже виникало питання як перекласти деякі речення, щоб не змінювати надто стилістику" – коментувала роботу над перекладом О.Пендерецька.

Пропустити презентацію книги не міг Микола Трохимович Федорук, адже саме завдяки його легкій руці книги П.Деманта були передані місту і на малу батьківщину повернулось ім'я та творчий доробок видатного чернівчанина. Не завдаючи нікому клопотів, Микола Федорук зацікавлено спостерігав іронічні пасажі Олександра Бойченка, який звично перебрав на себе обов'язки ведучого. Миколу Трохимовича покликали до слова і він філігранно, з літературознавчим підходом, охарактеризував роман і розповів історію з'яви "Зекамерону ..." в Чернівцях. Син одного з друзів Петера Зіґмунтовича, що став персонажем роману, Тарас Перун, брав участь у підготовці видання, зокрема редакторських коментарів, зносок, адже знайшов у творі деякі невідповідності справжнім подіям, щоправда, зізнався також, що в процесі співпраці сам дізнався окремі цікаві факти із життя батька. Його розповідь була наче сповіддю сина перед батьком – Онуфрієм Перуном, з яким за радянського часу ніколи відверто не говорив про пережите у таборах ГУЛАГу.

 Незапланованою несподіванкою стала участь у презентації чернівчанки, яка єдина з присутніх бачила на Колимі П.Деманта – Нелі Селецької. Пані Неля під час презентації передала бібліотеці фотографії з Колими того часу.
Взяти участь в дискусії ведучий дозволив усім бажаючим, проте виступив Василь Бабух. Що після нього скажеш?
 
  

  
Антоніна Аністратенко
 
 

                                                                    Літературний вечір присвячений Петеру Деманту 

 

 21 листопада 2018 року о 16:00 у Муніципальній бібліотеці ім. А. Добрянського відбувся літературний вечір, що присвячений творчості Петера Деманта (літ. псевдонім – Вернон Кресс), в рамках реалізації проекту «Петер Демант: дивись, читай, пізнавай. Відтворення у свідомості громадян інтелектуальної спадщини видатного письменника міста Чернівці шляхом розширення інноваційно-інформаційних інструментів муніципального бібліотечного фонду», який впроваджується Управлінням культури Чернівецької міської ради за підтримки Українського культурного фонду. 
 

Цей захід залучив представників безпосередньої цільової аудиторії проекту, зацікавлених у творчості письменника, де було представлено цілі та результати проекту, мандрівка 3-D маршрутом місцями дитинства та юності Петера Деманта. В ході літературного вечора кожен з присутніх відкрив для себе щось нове у сторінках життя та творчості письменника. Важливим є і те, що збереженням культурної спадщини інноваційно-інформаційними інструментами – збільшується і туристична привабливість міста Чернівці, зокрема вулиць та адрес, які описує Вернон Кресс у книзі «Моє перше життя». Особливий відклик у присутніх знайшов парк ім. Ю. Федьковича розташований за адресою: вул. Й. Главки 20, який несе відвідувачам цих місць не тільки естетичну насолоду краєвидами, але й багатолітню історію, адже парк був посаджений за часів правління імператора Франца Йосифа. 
 
Присутні мали змогу також переглянути фрагменти фільмів, які просубтитровано англійською та українською мовами в рамках проекту, щоб максимально заглибитися у цілу епоху, яку можна прослідкувати через життя і творчість Петера Деманта. Все життя цей життєлюб вважав місто Чернівці батьківщиною своєї душі, тому важливо, що саме мешканці нашого міста різного віку та професій цікавляться його постаттю. Сподіваємося й надалі відвідувачі Муніципальної бібліотеки ім. А. Добрянського та її сайту і сторінок у соціальних мережах будуть знаходити цікаві фрагменти культурної спадщини нашого народу.
Нагадуємо, що наразі функціонує оновлена версія веб-сайту Муніципальної бібліотеки ім. А. Добрянського за тимчасовим посиланням http://go4bet.net/ua/peter-demant-divis-chitaj-piznavaj/ та стара версія веб-сайту http://www.dobrabiblioteka.cv.ua
Український культурний фонд — державна установа, створена у 2017 році, на підставі відповідного Закону України, з метою сприяння розвитку національної культури та мистецтва в державі, забезпечення сприятливих умов для розвитку інтелектуального та духовного потенціалу особистості і суспільства, широкого доступу громадян до національного культурного надбання, підтримки культурного розмаїття та інтеграції української культури у світовий культурний простір. Діяльність фонду, згідно чинного законодавства, спрямовується та координується Міністерством культури України.