03-04-2018

В Муніципальній - Надія Селезньова та Ніна Каплієнко

В Муніципальній бібліотеці ім. А. Добрянського, в рамках проекту «Творці культурних Чернівців» із тележурналісткою Жанною Одинською, відбулася зустріч із солісткою Чернівецької обласної філармонії - Ніною Каплієнко та керівником Камерного хору філармонії - Надією Селезньовою.

Ідея запросити цих гостей до Муніципальної була не випадковою, адже в кінці минулого року Чернівецька обласна філармонія відзначала своє сто сорокаріччя. Крім того філармонії було присвоєно ім’я нашого земляка, народного артиста України, відомого оперного співака – Дмитра Гнатюка. А в цьому році Академічному камерному хору "Чернівці" виповниться 25років, а колектив «Музичної просвіти» філармонії святкуватиме свій 65 - річний ювілей.

«Все проходить, а музика вічна!»

Цей добре знайомий більшості вислів, якнайкраще підходив до вечора, на якому йшлося про красиву, серйозну, високу музику. Попри щільний графік роботи і лауреатка Чернівецької обласної премії ім. Сіді Таль, заслужена артистка України - Ніна Германівна Каплієнко, і лауреатка Чернівецької обласної премії ім. Сидора Воробкевича - Надія Селезньова, знайшли час, щоб зустрітись з читачами книгозбірні та поділитись своїми творчими досягненнями, розповісти про новинки у світі музики, повідати цікаві історії, що траплялись на їхньому творчому шляху.

Серед десяти творчих колективів Чернівецької обласної філармонії є такий, який називається «Музична просвіта». Цьогоріч група солістів «Музичної просвіти» відзначатиме 65-річчя колективу. Сорок п’ять років із шістдесяти п’яти пропрацювала в цьому колективі, а нині й очолює його, Ніна Германівна Каплієнко. Всі ці роки Ніна Германівна, займаючись улюбленою справою, пропагувала музичне мистецтво. Зізнається, «…в нас були і зараз є програми навіть для садочків. Ми репертуар складаємо такий, що співаємо від дитячої пісеньки «В траве сидел кузнечик» до арій і романсів».

Пані Каплієнко приїхала до Чернівецької філармонії в 1973 році. Розповідає, що її зустріли художній керівник Анатолій

Пантелеєвич Сорокаумов та чоловік – красень, про якого мріяло багато жінок - Семен Васильович Шкурган - унікальний голос, незабутній тембр Чернівецької обласної філармонії тих часів. «Його голос не можна було сплутати ні з ким… Співає Анатолій Солов’яненко, чи Марія Бієшу, чи Євгенія Мірошніченко – ви одразу скажете, хто це співає. Отак і Семен Шкурган співав. Він єдиний у філармонії мав «червону строку» - дозвіл столичної комісії на гастролі. Коля Болотний співав дуетом зі Шкурганом. Який це був чудовий дует… », - згадує Ніна Германівна.
Ніні Каплієнко пощастило працювати з Василем Дятловим - артистичним співаком, котрий володів бархатним басом, з чудовим акомпаніатором - віртуозом Валерієм Ломанцем, Ярославом Шовковим, який приїхав до Чернівців з Одеського театру, Миколою Ніколіним- тенором філармонії, баяністом Яковом Келєрманом і лектором- мистецтвознавцем – Анатолієм Добрянським.

«Ми його називали Толєнька…

Коли він виходив на сцену, там творилась магія… Невеличкий ростом, тихенький голосок, а коли починав говорити - зал затихав і слухав його із захопленням. Він говорив простою, дуже чистою українською мовою і ніколи не вживав «заумних» фраз…
Коли я приїхала у Чернівецьку філармонію, то в мене не було свого репертуару.Я щоразу підходила до Анатолія Миколайовича і казала, що не знаю яку пісню співати, а він мені у відповідь: «Давай, Ніночко, давай!» Я пропоную пісню і думаю, ну як же він може це вплести в програму, бо пісня ну зовсім не відповідає темі концерту. Стою за кулісами і слухаю… А він говорить – говорить, як квітка розквітає поступово... підводить - підводить… І в кінці складається таке враження, що моя пісня заздалегідь була запланована. Який це був талант, Вам не передати! Ось таким він був, наш Анатолій Миколайович. Я з ним провела дуже багато сольних концертів».
Сюрпризом для Ніни Каплієнко стали кадри, зняті на любительку камеру спільного з Добрянським вечора, присвяченого творчості Сергія Єсеніна. На музичному лекторії Ніна Германівна виконувала романси на вірші Єсеніна, а Добрянський читав українською мовою один із кращих перекладів поета.

Співак має кожен день брати планку, якщо не взяв планку, то тебе вибраковують.

«Одного разу на концерті я підслухала розмову : «Ты под плюс, или под минус петь будешь»? Мені стало так незручно, бо я не знала, що це таке… Питаю у Остапа Васильовича Савчука, а він мені пояснює, що це фонограма, коли все заздалегідь записано, коли артист може співаючи під «плюс» на сцені танцювати… А потім ще я якось почула що є «горлодрали» і «фуфломьоти».Так от я -«горлодрал», бо співала завжди наживо. Тому сьогодні я ревно протестую проти «фуфломьотів», які співають під «фанеру».

Доказом того, що так завжди було і залишається, Ніна Каплієнко в дуеті з Надією Селезньовою наживо виконали чудову українську народну пісню « Місяць на небі», а присутні отримали задоволення від живого акапельного співу.

Зі Сходу на Захід

Народилась Ніна Каплієнко в Алчевську Луганської області. Перед дзеркалом, як і більшість маленьких дівчаток, що мріють про сцену, копіювала своїх кумирів - учасників «Голубого огонька» Лідію Русланову та Людмилу Зикіну. Однак батько був категорично проти співочої кар’єри своєї донечки і пророчив їй щасливе життя тільки після медінституту. Лише класний керівник стала на захист талановитої учениці. В останній момент Ніна Каплієнко занесла документи до мистецького закладу в Донецьку. Не знаючи нотної грамоти, юнка на іспиті виконала пісню «Віють вітри» і здала спеціальні предмети на «відмінно». Вважає, що консерваторію закінчила за три роки, бо два роки через перенесену хворобу і операцію не співала. Отриманий диплом давав шанс стати концертно – камерною співачкою, оперною співачкою, чи реалізувати себе в ролі викладача. Та не дивлячись на те, що в Донецьку була своя філармонія, випускниця консерваторії приїхала в Чернівці. Третього дня після приїзду з новим колективом відправилась на гастролі. А відпрацювавши в Чернівецькій філармонії три роки, зрозуміла, що залишиться тут назавжди.

За багато років роботи солістка філармонії полюбила народну пісню і романси, які торкаються душі. Вона з концертними програмами побувала в Рязані, в Тюмені, в Румунії, хоча в той час артистів не дуже випускали за кордон. Об’їздила всю Україну… «Немає ні одного місця в Україні, - каже Ніна Германівна, - де б я не була. А співала, де доводилось: і на великих сценах, і навіть о 12 годині ночі перед доярками у корівнику, коли корова, заглядаючи у вікно, схиляла голову на моє плече». Сьогодні з милою посмішкою вона згадує і перший свій ефір на телебаченні.

«Я пані Жанну Одинську, що поруч сидить, бачила тоді лише в себе вдома по телевізору. Вона говорила з екрану: «Доброго дня усім», і я їй відповідала: «Добрий день». Перший раз, коли завели мене в телестудію, я вся тремтіла від хвилювання...

А там сидить Жанна Олексіївна. Така красива, серйозна, строга, стримана і каже: «Будете дивитись в камеру, не хвилюйтесь, я буду перша говорити…Це зараз програми готують до ефіру в записі, а тоді - одразу в прямий ефір розмова йшла… Пам’ятаю, мені довелось заспівати кілька пісень в тій маленькій студії… Знаєте, а зараз мене дивує те, що я цю красиву жінку можу називати просто Жанночкою».

Жанна Одинська теж з трепетом згадувала ту першу зустріч з артисткою: «Коли вона прийшла і заспівала, я подумала про себе - «нічого собі»! Такий голос, такий прозорий, такий гарний і такий сильний… Співала вона і арію з опер, і народні пісні, і романси… Всі тридцять хвилин прямого ефіру. Це було щось…»

Заради камерного хору "Чернівці" покинула столицю

У 2009 році Камерний хор Чернівецької філармонії запропонував очолити і оновити його склад випускниці Київської консерваторії - Селезньові Надії …Уже через пів року на оновлений колектив чекало перше серйозне випробування. Колектив запросили на Міжнародну пасхальну хорову асамблею, де було представлено 32 хори світу. Це була перша перемога колективу і його молодого керівника-Надії Селезньової. «Ми непогано там себе показали і на міністерському рівні вирішили, що ми заслужили на звання «Академічного»,- розповідає пані Надія.
У 2010 - му році камерний хор «Чернівці» вже гордовито носив ім’я академічного колективу. Рухатися вперед, реалізовувати свої задуми молодому диригенту хору Надії Селезньовій, допомагала тісна дружба і співпраця з командою симфонічного оркестру під керівництвом Йосипа Созанського та Остапа Васильовича Савчука - художнього керівника Чернівецької обласної філармонії.

Особливим для філармонії став і 2014 – й рік . В цьому році з приватних архівів США було передано на Україну ноти кантати Василя Барвінського "Заповіт", які вважались втраченими. Адже існує версія, що партитури Барвінського було спалено у дворі Львівської консерваторії в роки репресій композитора. Отримані з Америки чернетки Барвінського, виписані олівцем, Йосип Созанський особисто заносив в комп’ютер, роздруковував і робив оркестровку. Таким чином артисти камерного хору та симфонічного оркестру Чернівецької філармонії мали честь повернути твір Барвінського додому, в Україну - розповідає Надія Селезньова. Вокально-симфонічна кантата композитора Барвінського "Заповіт" на слова Т.Г. Шевченка була виконана вперше в Чернівцях, а згодом на фестивалі професійного музичного мистецтва «Прикарпатська весна» в Івано-Франківську. Прем'єра присвячувалась 200-річчю Великого Кобзаря.

У 2014 році теж вперше було виконано у концертному форматі премʼєру однієї з літургій Сидора Воробкевича, видану у Відні ще в 1865 році.

У кожного в житті своя стежина

Шлях до музики у Надії Селезньової розпочався в ранньому дитинстві. Вона змалечку бігала до великого фортепіано

постукати пальчиками по клавішах, щоб отримати дивні звуки, які все сильніше і сильніше вабили її. У віці 12 років сама виявила бажання грати на гітарі, тому батьки змушені були дівчинку записати до музичної школи. Але відвідувати школу довелось у Дніпропетровську (у Чернівцях в цей час «розгулювала» алопеція). Після дніпропетровського музичного педагога з сильною Пітерською школою – Галини Тусніної, Надія одразу була записана в четвертий клас музичної школи в Чернівцях. В Чернівецькому музичному училищі вирішила пов’язати свою долю з гітарою, але через відсутність набору зупинилась на хормейстерському відділенні. І не зважаючи на те, що всі викладачі пророчили їй сольну кар’єру, Надія Селезньова закінчила Київську консерваторію, як диригент. Будучи студенткою консерваторії співала одразу в кількох хорових колективах.

«Не заради грошей це робила, а для того, щоб пізнати краще професію і світ... »,

- зізнається Надія.

Їй пощастило потрапити до викладача Елеонори Виноградової, яка була добре відома на весь Союз своїм «Хором хлопчиків». Спілкування з професіоналом було великою школою для студентки. Цікавими сторінками творчого життя Надії стала й участь в роботі хору «Хрещатик», який очолювала Лариса Бохонська.

З хористами «Хрещатика» у 1996 році, набираючись професійного досвіду, Надія потрапила в Дебрецен, місто на сході Угорщини, де вони стали лауреатами Міжнародного конкурсу. Гран - прі дісталось колективу «Орея» під керівництвом Олександра Олександровича Вацика. Це теж були неоціненні уроки для професіонала, адже «Орею» найвідоміші хормейстери вважають законодавицею моди в світі хорового мистецтва. «Це не просто люди, які співають, - із захопленням розповідає Надія, - це артисти, які рухаються по сцені, танцюють, грають на інструментах, читають поезію… Це справжній хоровий театр. Вони тоді мене дуже вразили, я пишаюсь тим, що не без моєї ініціативи Олександр Вацик кілька разів приїздив у Чернівці. Ми спільно з хором і симфонічним оркестром мали проекти. Хорова капела «Орея» теж мої великі вчителі».

В оперній студії консерваторії Надії довелось зустрітись із нашим земляком, оперним співаком Дмитром Михайловичем Гнатюком. Зі слів «Я Ваша землячка, з Чернівців», - розпочалося знайомство Надії з метром сцени. Дмитро Михайлович розповідав студентці багато цікавих історій про своє творче життя, не підозрюючи, що готує її до нелегкої праці на сцені.
До цікавих сторінок свого життя Надія Селезньова відносить і знайомство з Богданом Ступкою та Адою Роговцевою, яке відбулось завдячуючи поетесі Тамарі Артемівні Севернюк.

Серед своїх друзів і вчителів вона називає і Олену Олександрівну Чмут – відомого за межами України теоретика і композитора – оранжувальника, твори якого виконують багато творчих колективів. «Вона вчила мене сольфеджіо, вона взяла мене за руку і повезла на прослуховування до Києва. Пишаюсь тим, що маю такого мистецького друга і друга сім’ї», - зізнається Надія Селезньова.- Не було б їх , моїх вчителів - не було б і мене».

Хочу, щоб репертуар нашого хору задовольнив будь- якого глядача

«Формування репертуару хору «Чернівці» забирає багато часу. Важко віднайти матеріал, який би задовольнив одночасно всі вікові категорії. Тому для малечі ми готуємо цікаві лекторійні програми, для учнів – навчальні, для студентської аудиторії шукаємо сучасні англомовні твори. Щось таке, що було б в дусі часу… Ми намагаємось бути цікавими, - розповідає Надія Селезньова. -Не оминаємо ювілеїв і свят. До прикладу, 20 лютого, на річницю Майдану, ми виконали «Гей, пливе кача» - жалобний гімн Майдану в пам'ять про Небесну Сотню. Видовищну поставку підготували в стилі Олександра Вацика. Поки лунала пісня «Пікардійської терції» у хоровому варіанті, на сцені світився великий хрест з ліхтариків…».

На гостей Муніципальної цей твір справив настільки велике враження, що люди слухали пісню стоячи, вшановуючи пам'ять загиблих на Майдані.

Керівник камерного хору «Чернівці» до особливих подій відносить і проекти відродження забутих імен та творів композиторів, які вважались втраченими. Минулого року у зв’язку з ювілеєм Євсевія Мандичевського хористами було проведено ряд виступів у філармонії та за її межами. Таке масштабне вшанування композитора - вихідця з родини священника, який володів багатьма мовами світу і будучи професором Віденської консерваторії, вважався другом Йоханеса Брамса, стало можливим завдяки викладачам музичної кафедри чернівецького університету та австрійському науковцю - досліднику, що мешкає в США - Дітмару Фрізенеггеру . Сприяли дослідницькій роботі і працівники архівів університетської книгозбірні.

«Ми мали таку велику честь вперше торкнутись творів Мандичевського. Хор церкви Святої Параскеви і наш колектив виконували в ті дні духовну православну музику різними мовами. Один із цих творів я випадково знайшла в архівах Сидора Воробкевича в бібліотеці Вернадського. Хоча мабуть нічого випадкового не буває… Треба сказати, якби не Євсевій Мандичевський, то світ не побачив би повного зібрання творів Себастяна Баха, Йоханеса Брамса, Франца Щуберта.Зараз ми працюємо над його кантатою «Буковина», яка триває більше години. Складний твір, але ми маємо наміри незабаром його винести на глядацький суд. Шанувальники музики будуть задоволені, бо під час прослуховування твору я сиділа ніби у Віденській опері. У нас навіть з’явилась ідея в кінці серпня чи початку вересня щорічно влаштовувати фестиваль Мандичевського».

Надія Селезньова із щирим захопленням розповідала присутнім про перебування в Чернівцях Ігоря Івановича Блашко, який керував камерними оркестрами в Києві і Ленінграді та був особисто знайомий зі Стравінським. Про співпрацю з поетом Миколою Бучком та поетесою Тамарою Севернюк , про інших легендарних людей, з якими зводила творча доля. Розповіла і про те, що під впливом Остапа Васильовича обидві гості стали ще й режисерами дитячих постановок. Промовчала лише про те, що наприкінці минулого року симфонічний оркестр під орудою Йосипа Созанського і академічний камерний хор «Чернівці» отримали мистецьку відзнаку – «Відкриття року», а дві талановитих жінки відзначені медаллю Муніципалітету «На славу Чернівців».

Підготувала Галина Мурмилюк.