03-08-2018

Життя і таємниці Петера Деманта . Сторіччю Петера Деманта присвячується

 
 Муніципальна бібліотека ім. А. Добрянського вже багато років серед книжкових приватних колекцій відомих чернівчан зберігає справжню родзинку для книгоманів - домашню бібліотеку Петера Деманта – чернівчанина, який народився в 2 серпня 1918 року м. Інсбрук (Австрія),однак після переїзду батьків на Буковину, провів своє дитинство і юність в Чернівцях. В зрілі роки любовно описані сторінки з життя рідного міста він залишив у своїх спогадах, котрі лягли в основу його книг, і зокрема в Невидуману повість «Первая жизнь».

До сторіччя від дня народження чернівчанина, письменника, поліглота, інтелектуала і багаторічного в’язня ГУЛАГу - Петера Деманта (1918 -2006) в книгозбірні було проведено вечір пам’яті і зроблено подарунок ювіляру - презентовано читачам віртуальну версію його книжкового фонду, яку всі бажаючі зможуть знайти на сторінці сайту Муніципальної бібліотеки у розділі «Книгозбірня Петера Деманта» та за адресою https://skfb.ly/6AA99.
 

 
Нашому сучаснику відомі лише фрагменти життя цієї неординарної особистості, яка подарувала після смерті свої авторські роботи та свою книгозбірню чернівецькій муніципальній бібліотеці. Та дослідники його життєдіяльності - історик Ірина Яворська та журналіст Юрій Чорней вже привідкрили двері у світ цієї феноменальної людини, яка стала чи не єдиним письменником-каторжанином зі світлими помислами і позитивними думками. Демант є першим краєзнавцем Калими, засновником гірського туризму та альпінізму в Магаданській області. Не дивлячись на те, що його підозрювали у подвійному шпигунстві, він зумів вижити в умовах ГУЛАГу. Важливо, як підкреслила Юлія Сафтенко, начальник управління культури Чернівецької міськради, що він зумів в складних умовах не зламатись, не озлобитись на світ та систему, що актуально і на день сьогоднішній. А, як не парадоксально, навпаки - відчути себе в ній потрібним гвинтиком: «Он занимался самокопанием, самовыражением, анализом собственных переживаний, хотя как много ужасов было скрыто в его душе…И как много было желания служить людям… Он часто говорил: «Я как не доенная корова, мне хочется говорить … Так много знаний – их хочеться передавать», - розповідає його дружина - колишня московська журналістка Ірина Вєчная.
 

Петер Демант потрапив на Колиму в 1941 році, коли з Чернівців було депортовано біля 10 тисяч буковинців.Через рік втік з ГУЛАГу і блукав засніженими лісами, поки його не впіймали і не повернули в табір, добавивши термін за саботаж. Присутній на вечорі пам'яті Борис Байглей, начальник відділу використання інформації Держархіву Чернівецької області був вкрай здивований таким відчайдушним вчинком Деманта, бо сам мав можливість побувати в тих місцях, де суворі природні умови за лічені години можуть стати найбільшим ворогом людини. Як це не дивно, але і чернівчанці Нелі Селецькій пощастило зустрітись з Демантом в Ягідному. Щоправда, жінка до останніх днів перебування там не здогадувалась про те, що Петро ( Петер) був чернівчанином. Покинув цей суворий край Демант лише через неповних 40 років - у 1978 - му, коли продав свій будиночок у с. Ягідному і переїхав до дружини журналістки в Москву. Після того, як кохана жінка подарувала вчорашньому в’язню письмовий стіл, у нього розпочалось нове життя. Він почав мандрувати світом і писати, писати, писати…За словами Ірини Яворської, Деманту вдалося ще раз заглибитись в минуле, перебороти біль жорстоких табірних років і викласти їх на папері та залишити безцінний багаж спогадів виданих під псевдонімом Вернон Кресс.


 
Зацікавившись таємницями Петера Деманта,  журналіст Юрій Чорней отримав неочікувану відповідь від його дружини: «Мені, як і переважно всім іншим, Петер не довіряв своїх таємниць, – стверджувала дружина письменника. – Через табірну звичку до потаємності. Пригадую, як 1963 року у Гурзуфі на пляжі він на моїх очах, не поморщившись, випалив запаленою цигаркою татуювання на лівому плечі. Що там було – не знаю. Багато чого я Петера про репресії не запитувала – марно було. Він це цінував – вистачало висловленого на папері. Всю пошту – до останніх місяців життя – одержував особисто на центральному телеграфі: «Петер Демант. До запитання. К-9. 103009, Moskau». Прочитавши листи, одразу їх знищував, новинами не ділився. А я не наполягала, остерігаючись довідатися щось неприємне…»



Світлини з колекції Ю.Чорнея

Батьками Петера Деманта були Зігмунд Демант – військовий лікар та Паула Швайцер - віденська красуня, яку сьогодні б назвали світською левицею. Вона була своєю людиною в творчих колах Відня, її пов’язувала сердечна дружба з австрійським письменником Петером Альтенбергом (1859 - 1919),тісні стосунки з іншими майстрами слова: Людвигом фон Фікером (1880 - 1967), публіцистом Карлом Краусом (1874 - 1936) та іншими. Світогляд та ліберальні погляди Петера формувались саме в такому середовищі, під впливом матері та її друзів.
«Безумовно книга стала супутницею його життя, - акцентувала увагу на цьому факті директор Муніципальної бібліотеки Леся Щербанюк,- а у засланні допомогла вижити». Тяга ж до мов дала можливість  Петеру краще пізнати світ і знайти своє місце в ньому. Юрій Чорней розповідає, що на Колимі для підтримки рівня, Демант -вантажник скуповував доступну науково-популярну, технічну літературу, оригінальні наукові монографії з мінералогії, геології, геодезії, географії, проблем клімату. Збирав книги з історії, дипломатії, краєзнавства. У книгозбірні вантажника з’явилося безліч словників і спеціальних видань різними мовами.

Світлина з колекції Ю.Чорнея

Не лише друга, а й перша світова війна внесла корективи в розмірене життя європейців. Після розпаду Австрійської імперії батько Петера вирішив шукати свою долю на Буковині, яка вже належала Румунії. Ази шкільної науки Петеру довелось вивчати в Чернівецькій цісарсько-королівській гімназії (нині Чернівецька гімназія № 5), де навчання велось німецькою та румунською мовами, і де Петера любили та поважали за те, що він завжди був готовий допомогти одноліткам з навчанням і вирізнявся з поміж інших дітей вихованням і ерудицією. Особливих зусиль для цього Петер не докладав, просто у його родині панував культ іноземних мов і книги, художнього мистецтва і  музики, спорту і спартанського способу життя. В міжвоєнний період, тобто до початку другої світової війни, Петер встиг успішно закінчити Чернівецьку гімназію, технічний інститут в Брно і Аахені і повернутись в Чернівці офіцером королівскої румунської армії. Вільно володіючи німецькою, італійською, французькою, англійською та румунською мовами він в Бухаресті певний час працював перекладачем, є інформація, що займався  радіорозвідкою. Однак до нинішніх днів залишається загадкою те, чому Петер повернувся в Чернівці - місто, яке покинули його батьки, перебравшись перед другою світовою війною до Відня? Чому, маючи можливість уникнути депортацій, залишився в Чернівцях працювати в Чернівецькому краєзнавчому музеї, котрий знаходився на той час в Резиденції Митрополитів ( нині Чернівецький національний університет ім. Ю. Федьковича)

Вирізка з газети « Буковина» за 20 квітня 1941р.

Попри плутанину певних фактів і безліч запитань, які виникають під час знайомства з цією особистістю, є беззаперечним єдиний факт той, що Петер Демант був і залишається однією з найхаризматичніших особистостей Чернівців. За сторінками його життя можна вивчати не лише історію окремої людини, а й історію міста, краю, країни і навіть частини старої Європи. Він жив в складну епоху для людства, розділяючи з представниками інших націй усі її виклики та випробування. Повернувшись до Чернівців, він побачив, що місто змінилось. Що в ньому залишилося більше примарних спогадів, ніж реальних людей, які складали для нього поняття батьківщини. І це мабуть була найбільша трагедія його життя… А може лише ностальгія за минулим? Тому він, гуляючи вуличками рідного міста, розселяв своїх знайомих в старі австрійські будинки і , як «законсервований» в Сибіру європеєць-інтелігент, цілував жінкам руку зі словами «Фрау, я до Ваших послуг»… не зважаючи на те, що часи уже давно змінились і він виглядав досить кумедно.
Петер Демант покинув цей світ у 2006 році. Його могила залишилася в Москві, а бібліотека повернулась в Чернівці - місто де пройшли кращі роки чернівецького австрійця з досі нерозгаданими таємницями.
                                                                                                                   
                                                                                                                                                              Галина Мурмилюк