08-08-2018

Мистецька зустріч з музикою та співачкою і поетесою Ларисою Беловою

В затишній залі Муніципальної бібліотеці ім. А.Добрянського відбулася чергова зустріч тележурналістки Жанни Одинської «Творці культурних Чернівців». Після попередньої, де мова велася про дуже серйозні проблеми сьогодення та виклики історії з професором М. Юрієм, це була зустріч з музикою…і з Чернівцями.

До бібліотеки завітала співачка, бард, поетеса і композитор Лариса Володимирівна Борисова-Белова. Жанна Олексіївна представила свою героїню як прекрасну співачку і надзвичайно сонячну людину.

Зазвичай людина вибирає свою життєву долю в дитинстві. В родині пані Лариси всі любили музику і співали. Мама з бабусею дуже добре знали старовинні пісні різними мовами, а батько все життя захоплювався класичною музикою і зібрав велику бібліотеку про світову музику. Вдома було багато платівок з операми, романсами і в хаті завжди звучали народні та естрадні пісні.

Пані Лариса з хвилюванням і натхненням згадувала свої перші виступи на сцені в дитячому садочку, оскільки пам’ятає, що почала співати вже з трьох років. І жоден виступ не обходився без її участі – звичайно, як і годиться для садочку, це були ролі сніжинок, снігурочок, квіточок і казкових героїв.

Батьки, які помітили захоплення дівчинки музикою, вирішили дати їй грунтовнішу освіту і в п’ять років купили для неї невеличкий акордеон. Перші ази музичної грамоти навчав старий єврей, який вчив грати дівчинку на слух. Пізніше її віддали до музичної школи, куди мама водила через всю вулицю Ольги Кобилянської і несла за нею важкий інструмент, який крихітна дитина ще не могла сама нести. Родина для п.Лариси завжди була і залишається дуже дорогим і важливим затишним острівцем в цьому суєтному світі.

Мама – Євгенія Константинівна, працювала головним бухгалтером комітету зі спорту обласної ради. На цій посаді вона була 37 років.Тато – відомий всім чернівчанам фотограф міської ради Володимир Борисов. Все своє свідоме життя, майже 50 років, працював викладачем фізкультури і спорту фінансового технікуму. Він організував і провів першу спартакіаду на Буковині в далекому 1947 році. Наприкінці 50-х років очолив комітет по спорту при міській раді. Під його керівництвом був збудований в нашому місті бассейн олімпійського рівня. А працюючи останні 18 років в міській раді, створив інформаційний архів, в якому зберігаються всі світлини подій, що відбувалися в місті.Сестра з родиною давно проживає в Запоріжжі.Чоловік Сергій Бєлов також був музикантом, людиною мистецтва. Вони дуже добре розуміли одне одного. В них народився синочок Андрій, якого дуже всі любили. Проте рання смерть чоловіка надто боляче обірвала їхнє сімейне щастя. П.Ларисі було всього 42 роки, коли чоловік, гастролюючи в Прибалтиці, відійшов у вічність. Жінка зібрала всю свою волю, мужність і мудрість, а також любов до життя, аби продовжувати жити і творити.
Вона прочитала надзвичайно зворушливі поетичні рядки «Розлука», які присвятила своєму чоловікові і на очах багатьох присутніх забриніла сльоза.

Неразжатая ладошка, а в ладошке –лучик, крошка,
Это всё что мне осталось от твоей любви.
Я ладонь не разжимала, лучик я не отпускала
Да, исполнение желаний, видно, счастье не для всех.
Я крылья опалила холодом разлуки
И что бы ввысь подняться, твои нужны мне руки.
Я в призрачное счастье поверила напрасно,
Оно ушло за солнцем и, как закат, погасло.
Мне так больно и обидно, и пускай всё лечит время,
Только сердце тихо плачет, вспоминая о потере,
Не споём мы наших песен, ты прости и я простила.
Есть вопросы – нет ответа. Всё. Я лучик отпустила…

Також вона виконала пісню, присвячену чоловікові, до якої сама написала слова і музику...

Син Андрій – мамина гордість і втіха нині проживає з родиною в Іспанії, в Каталонії.Пані Лариса завжди з нетерпінням поспішає до своїх рідних, де її з радістю чекають в гості найдорожчі люди, а насамперед онук Денис.
Батьки хоч і дуже любили донечку, проте з дитинства в родині було строге виховання. Для Лариси Володимирівни дуже важливе місце в житті мав батько – незаперчний авторитет у всіх життєвих ситуаціях. Він багато часу приділяв дочці, брав її із собою в поїздки, і все життя вона себе відчувала татовою донечкою. Бой ому можна було довірити найважливіші дівчачі таємниці. Вдома він зібрав велику бібліотеку, аби його обидві донечки виросли освіченими людьми. При тому все життя він сам дуже багато читав, літературу з мистецтва та музики зокрема. Батько зовсім недавно відійшов у вічність і п.Лариса на своєму концерті у філармонії виконала пісню, яку написала в його пам’ять. Дуже зворушливо прозвучала «Батькова криниця».І звичайно, що на зустрічі всі розповіді Лариси Володимирівни супроводжувались піснями, які в роки її молдодості були популярними шлягерами.

Потім була музична школа. Спочатку вона планувалась при музичному училищі, яке тоді очолював талановитий викладач та організатор, директор Леонід Рум’янцев. Але щось не склалося і школа була відкрита як вечірня, з чотирьохрічною формою навчання. Та за чотири роки учні опановували программу семилітньої школи. Вона давала дуже добру музичну підготовку..,. З неї вийшло багато відомих музикантів та співаків. Тепер це школа № 2.
Після закінченння музичної школи навчалася на хоровому диригентському відділенні музичного училища. Разом з нею в той час вчилися такі легендарні митці як Софія Ротару, Олена Кузнецова, Євген Савчук і багато інших людей з не менш знаковими іменами.

Тоді був створений знаменитий ансамбль «Марічка» під керівництвом легендарного Степана Сабадаша, якого заслужено вважають засновником естрадної пісні на Буковині. Саме він запросив виступати в складі ансамблю юну другокурсницю. Всі учасники цього колективу мали красиві голоси і добру професійну підготовку. Вимоги до учасниць були високі. Як вчитель Степан Олексійович був дуже вимогливим. Його фаховий підхід до вибору репертуару, розспівок, інтонаційного звучання за голосами приносили свої результати. Ансамбль «Марічка» мав неймовірний успіх і давав концерти на престижних столичних сценах Києва та Москви. Саме цю школу і життєві університети пройшла юна, талановита і дуже активна студентка Лариса Белова. І тому не дивно, що саме пісня «Марічка» С.Сабадаша прозвучала на цій зустрічі. Її співали всі присутні, адже вона є своєрідним гімном Буковини. На той час, на початку 60-х років, паралельно, при Будинку вчителя, було створено естрадний ансамбль «Юність», який очолив шановний Маестро музики Леонід Затуловський. Лариса прийшла в ансамбль солісткою і була першою виконавицею багатьох пісень Л. Затуловського. Свою розповідь про ті часи вона завершила ще одним пісенним подарунком - піснею «Казка» («Ходить бродить дощ осінній»), яку для неї написав Леонід Борисович.

Після закінчення музичного училища, її направили працювати в філармонію, в Буковинський народний ансамбль пісні і танцю під керівництвом Андрія Кушніренка. Проте сталося так, що в філармонії вона потрапила в естрадний оркестр «Буковина», який був щойно організований. Пані Лариса з теплотою згадувала свої виступи з надзвичано талановитими музикантами Буковини. А потім доля привела її в інший коллектив - запросили працювати в ВІА « Поют гитары». Гастролі, переїзди, автобуси, літаки, - все змінювалось з неймовірною швидкістю, як в калейдоскопі – Рига, Владивосток, Ташкент, Норільск, Якутія …. І всюди концерти, концерти, концерти…

Під час цих концертів вона мала щастя виступати і спілкуватися з такими знаменитостями, як Муслім Магомаєв, Микола Сліченко, Валерій Ободзінський, Махмуд Есамбаєв, Ніна Бродська,Дмитро Гнатюк, Микола Кондратюк і багатьма іншими. Це була неймовірно висока планка працювати поруч з такими виконавцями. З теплотою згадує Лариса вишукану та непідробну інтелігентність Мусліма Магомаєва: як він розмовляв, як поважав всіх, хто був поруч з ним, як всі захоплювались цими його рисами. Все- таки в мистецьких колах не часто доводилось зустрічати таких шляхетних митців. Його школу вона запам'ятала на все життя.

А життя йшло своїми шляхами. Аби отримати вищу освіту, вона рік провчилась в Івано-Франківському педінституті, потім подалась в Донецьку консерваторію на диригентський факультет, аби досконало опанувати майстерність виконання складних класичних та сучасних творів. Та доля ропозпорядилась так, що вони з чоловіком приїхали знов в Чернівці. Народився синочок Андрійко і про гастролі треба було забути. Але спів п.Лариса не полишала. Почала працювати солісткою в естрадному оркестрі при міському відділу культури, а згодом була запрошена в музичну школу № 2 викладачем музичної літератури і сольфеджіо, та керівником хору старших класів. Через декілька років прийшло запрошення на роботу із Запорізької філармонії. Там створювався ансамбль, який поєднував фольклорну та естрадну пісню. П.Лариса з чоловіком прийняли запрошення. Знову були концерти, гастролі ...

В кожному закуточку, куди тільки доля не закидала її , чи то мистецька, чи життєва, навіть не надовго, вона одразу намагалася створити неповторну атмосферу домашнього тепла і затишку. Лариса навіть на гастролі возила з собою унікальний чернівецький чай, про що знали всі артисти і завжди напрошувались в гості. Домашнє виховання і дивовижна атмосфера Чернівців – це вже залишилось з нею назавжди.

А потім життя знову внесло свої корективи …і вона повернулася в Чернівці. Тут разом із своїм вчителем і композитором Леонідом Затуловським створили музичну студію. Саме тоді вперше прозвучала пісня на слова Анатолія Добрянського «Мрії», музику до якої написав Леонід Борисович. Присутні мали рідкісну нагоду послухати цю пісню у виконанні пані Лариси.

Виступала вона і в камерному хорі під керівництвом Василя Галичанського, який був створений при обласній філармонії. Там був дуже високий виконавський рівень, там звучала духовна та світська класична музика, народна пісня та пропаганда творчості буковинських авторів. На зустрічі звучали пісні тих років, і серед них знаменита «Забудь печаль» Л.Затуловського та Т.Севернюк, а також інші популярні твори.

А потім доля знову зробила свій віраж і п.Лариса в 2002 році повернулася в Запоріжжя, де провела 7 років. Їй довелось доглядати свою стареньку маму. Правда, вона і в таких умовах не полишала займатися улюбленою справою – співати.
Але куди б доля не закидала, Лариса знову і знову повертається в Чернівці. І звичайно, до улюбленої праці. На цей раз пішла працювати вчителем музики в знамениту ЗОШ № 1. Але то ж треба знати неспокійну натуру п.Лариси. Вона не тільки займалася з дітьми, але й написала гімн для цієї легендарної школи.

І при тому були гастролі, виступи. І всюди вона вкладає душу, тому її супроводжує успіх. В 2003 році з оркестром Фельдмана їхала в Польщу, на фестиваль «Буковинські зустрічі», де здобула звання лауреата. В Гданську відбувся конкурс «Золотий голос». Вона представила на суд вибагливих слухачів вже дещо призабуту, але колись дуже популярну, пісню «Евридика», яка була сприйнята з непідробним захопленням. За це виконання вона отримала високу музичну відзнаку «Золотий голос».

А далі доля знову повела її з рідного міста – на цей раз уже європейськими містами та столицями.
За сімейними обставинами поїхала в Болгарію – і там вона створила ансамбль, в якому брали участь жінки поважного віку. До речі – всі болгарки, які співали і російські, і українські пісні.Потім перебралася в Іспанію, де також давала свої концерти за контрактом, і де її завжди чекали. Звичайно, що всюди, де б вона не виступала, то одразу вивчає мову і пісні тієї країни. Тому що людям завжди приємно чути виконавця, який співає пісні саме рідною їм мовою – це і повага до тих людей, і завжди приємно чути зрозумілі пісні.

Лариса Володимирівна виконує пісні на 15 мовах: українською, російською, румунською, ідиш, іврит, польською, грузинською, осетинською, болгарською, іспанською, італійською,, французькою, німецькою, вірменською, грецькою.
Особливе місце в репертуарі пані Лариси займають пісні, до яких вона сама написала музику і слова. І якщо музику творила ще з дитинства, то слова, як це й буває часто у творчих людей, писати почала у важкі хвилини свого життя. І всі вони є відображенням її життєвих моментів. В них є різні емоції: радість, надія і легкий смуток…Серед творів є романси і пісні для дітей. А нещодавно, під враженням від героїчних сторінок з життя запорізького козацтва, написала цикл пісень про Хортицю.

Тонкі струни її душі не оминули гірких подій сьогодення, що мають місце на Сході країни. В свій репертуар вона взяла пісню «Ніч», присвятивши її воїнам АТО ,вдовам та матерям наших солдатів.

Всі присутні купалися в щирих піснях, в добрій, невимушеній атмосфері, енергетиці . З хвилюванням і ностальгією слухали «Пісню про Чернівці» «Разьехались по свету…» адже відомо, що чернівчани не бувають колишніми...

Окремо хотілося б сказати про ставлення п.Лариси до сучасної музики. Як вона каже:« кожне покоління має своїх героїв і свої пісні. І нав’язувати свої вподобання неварто. Ми виросли на одній музиці, старше покоління на іншій, ці молоді люди мають свою музику. Вона їм подобається, вони живуть в цьому ритмі- це їх вибір. Але загальнолюдські цінності ще ніхто не відміняв. І, якщо знайти правильний підхід, то і ця молодь згодом буде слухати і Моцарта, і Вівальді, і Бетховена, можливо дещо в своїй інтерпретації. Згадала вона і про одне інтерв’ю. «Якось мене запитали, як я відношусь до того, що багато співаків почали співати так званим «живим звуком», не під фонограму, подаючи це як якесь геройство. Вибачте, а ми все життя співали «мертвим звуком»? В цьому і полягає професійність,- вміти співати наживо, кожен раз відточуючи свою майстерність. Але мені дуже прикро, що нині втрачається в сучасній пісні українська мелодійність і гармонія, які є душею української культури і музики».

Пані Лариса вміє інтригувати і дивувати своїх слухачів. І в книгозбірні під кінець зустрічі приберегла сюрприз, який вона назвала - «рояль в кустах». Такою несподіванкою стало для всіх те, що вона взяла в руки акордеон. Але при цьому згадала, як тато купив для неї цей доволі таки важкий, як для маленької п’ятирічної дівчинки, інструмент. Спочатку був маленький, потім трохи більший. І так він з нею всюди по життю ще з 1956 року. З ним вона об’їздила світи, виступала на багатьох сценах…і навіть на Говерлу несла на плечах, аби там звучала музика.

Вечір був затишний, трішки сумовитий, тому що пісні, які звучали в записах у виконанні Лариси Володимирівни,викликали приємні спогади про юність у присутніх чернівчан. Всі розповіді супроводжувались музикою, записами і світлинами того часу, тому присутні не раз поверталися разом з виконавицею в ті роки прекрасної безтурботної юності і поринали у щасливі і світлі спогади.

Впродовж довгої концертної діяльності пані Лариса отримувала престижні і дуже дорогі для неї мистецькі відзнаки. Серед них нагороди : лауреат міжнародних конкурсів естрадної пісні у Польщі, на фестивалях «Буковинські зустрічі», лауреат премії ім. І.Паторжинського за вокальну майстерність та ін.

Виступ в Голландії був дуже важливим і знаковим. Вона співала а capella українську народну пісню «Яка моя доля прекрасна», вона мала неймовірний успіх і Ларисі прийшлось повторити пісню чотири рази під шквал аплодисментів. На цьому престижному фестивалі «Романтик» вона отримала Гран-прі.Неодноразово була учасником престижних музичних фестивалів в Болгарії, де також відзначалася нагородами.

Як розповідає п. Лариса, вона ніколи не бігла за кар'єрою. Все, чим наділила її доля - приймала і за все дякувала, що у неї є.

Мистецька зустріч була святом для душі. А наприкінці п.Лариса шляхетно вклонилась всім гостям зворушеними поетичними рядками:

«Во мне звучали с детских лет
Напевы музыки чудесной!
Волшебной рампы яркий свет
Был неразрывно связан с песней.
И что бы ни произошло
Менялись только лишь напевы.
То было в музыке тепло,
То холод Снежной королевы!
И снова музыка во мне
Звучит на миг не умолкая,
И наяву и в дивном сне
Меня на пенье обрекая
Гитарой радостной поёт
То скрипкой жалобною плачет
Она во мне всю жизнь живёт
Да и не может быть иначе!
Судьба пыталась обломать
Потерями родных и близких,
На краю пропасти стоять
мне приходилось очень близко.
Но стержень жизненный всегда
был крепче стали и гранита,
Любая страшная беда
была о стержень тот разбита!
Я выхожу на сцену вновь,
к тебе- мой слушатель и зритель,
Неся безмерную любовь
в эту священную обитель!
И песни разные пою вам открывая свою душу!
Я вас люблю!
Благодарю, что вы пришли меня послушать!!!

Підготувала Леся Щербанюк