Професор Володимир Качкан і його книги

На адресу вулиця Українська, 22, Муніципальна бібліотека ім. А. Добрянського часто надходять бандеролі з різних закуточків України…звичайно, з новими книгами. Проте, без перебільшення, чи не найбільше таких книжкових дарунків ми отримуємо з Івано-Франківська від поета, письменника, філософа, поважного енциклопедиста-народознавця, ученого-філолога, академіка Академії Наук Вищої Школи України, завідувача кафедри українознавства Івано-Франківського національного медичного університету, професора Володимира Атаназійовича Качкана.

Він, впродовж всіх років, був і залишається по сьогодні добрим і щедрим приятелем Муніципальної бібліотеки ім.А.Добрянського і робить все для того, аби всі вартісні видання як самого Володимира Атаназійовича, так і нові дослідження з культури, літератури, архітектури були у фондах доброї бібліотеки. А буває й так, що ми просимо посприяти нам в особливо цінних і мало доступних виданнях – пан професор і тут старається нам завжди допомогти.

З приємністю знайомимо наших читачів ще з кількома книгами від Володимира Качкана, які зовсім недавно поповнили фонди доброї бібліотеки (нашої книгозбірні). Як звично, із надзвичайно вишуканими і філігранними у Слові дедикаціями.
Це збірка вишуканої поезії, чергові томи есеїстки про знакові постаті в українській культурі та педагогіці, наукові збірники з культурології, останні числа літературних часописів і раритетні видання з літературознавства, якими пан Володимир щедро ділиться з власних книжкових скарбів.

Поетична збірка «Слово: Думки, що образами розцвіли» названа так, бо слово для її автора означає незрівнянно більше, ніж просто семантична одиниця мови як засіб спілкування людей. Воно життєдайне для нас, українців, з погляду його духовної, націєтворчої значимості. Як твердить сам Володимир Атаназіович «Слово — важиться Думкою, Слово — у вимірах часу». Поет пише з великої літери Слово. Ідеться, звичайно, не про пустослів’я і марнослів’я. Слово з його великими можливостями художньо-образного вираження думки — знаряддя осягнення поетом світу і Всесвіту, відкриття сокровенних істин людського буття:
Слово треба брати за руку,
Немов школяра, — за парту,
Слово ж явить нову науку,
Що людської істини варта.

Вірші збірки сповнені тонких, не зрідка й віддалених, асоціацій, алюзій на неоднозначність реалій нашої дійсності, на багатовимірність — як у часі, так і в просторі — довколишнього світу з одвічними його суперечностями. В анотації читаємо, що «Книгу проймають ліризм, фольклоризм, філософічність — константи високої естетичної культури автора».
У цій невеличкій збірці читач знайде також фрагменти з поем «Іде Тарас» і «На прощу», вірш, присвячений Герою України Романові Гурику, баладу «Стріча з Марією» і надзвичайно вишуканий розділ «Танго квітів і дерев».

Серед надісланих і ошатний ІІ том «Одкровення» з багатотомного видання
 
есеїстки про літераторів, вчених, митців.

До нього ввійшли два розділи. В першому представлено художньо-документальні есеї про такі постаті в українській етнокультурі як Євстахій Крижанівський, Сильвестр і Богдан Лепкі, Микола Рожко, Микола Стратілат, Петро Парипа, Ярема Гоян, Микола Яновський, Михайло Білас, Василь Пилип’юк, Василь Лизанчук та багато інших не менш достойних українців. До другого розділу включено «Філософеми дня».

 
Для мистецтвознавців та культурологів безперечно буде вартісний солідний Науковий збірник матеріалів Міжнародної науково-практичної конференції «Мистецтво Прикарпаття в соціокультурному просторі України (на пошанування 90-ї річниці від дня народження Михайла Фіголя)». А так як його наклад всього 100 примірників, то він одразу після виходу вже став бібліографічною рідкістю.
 
 
 
Щойно вийшла поважна колективна монографія «Українознавство в персоналіях – у системі вищої медичної освіти», книга Друга.
На її сторінках можна прочитати нові сторінки з життя таких видатних постатей української культури, як Митрополит Андрей Шептицький, Іван Вагилевич, Володимир Шашкевич, Агатангел Кримський, Сильвестр Лепкий, Григорій Сковорода, про творчу спадщину «Руської трійці». Представлені тут і науковці сьогоднішньої вищої школи. Особливе місце має постать лікарки Софії Окуневської, сторінки життя якої дуже тісно пов’язані з Чернівцями та її щирою приятелькою Ольгою Кобилянською.                                                         
 

На сторінках Всеукраїнського літературно-художнього і громадсько-політичного журналу «Перевал», число 1-2 за 2018 рік побачили світ нові «Філософеми дня», серед яких такі несподівано різні, але глибокі за своєю філософською сутністю, як «Гнів», «Віра», «Поезія», «Воскресіння душі», «Вознесіння духа», «Філософізм осягення світу», «Доля», «Душа», «Смерть». В цьому ж номері представлені надзвичайно цікаві спогади Віктора Павлюка, Степана Пушика та Петра Рихла про буковинського письменника і науковця Михайла Івасюка до його 100-літнього ювілею.

Науковець неодноразово передавав книгозбірні у дарунок цінні, унікальні видання. І як дарунок із своєї книжкової скарбівні праця Ярослава Гординського «Літературна критика підсовєтської України», яка вийшла в 1939 році та наукове видання Н.Рожкова «Обзор русской истории с социологической точки зрения» (ч. 1-2, М., 1903—1905 гг.). Безперечно, вони стануть в нагоді для науковців та всіх небайдужих до давніх видань дослідників.
 

Незабаром вийде друком нова книжка Володимира Атаназійовича під назвою «50 філософем», в якій за висловом самого автора «органічно сплелися раціональне й сакрально-незбагненне, суто практичне й бажане, уявне в їх образному обрамленні». «Кожен носить у собі, на перший погляд, невидиму, мовби приспану дозу молитовності, любові, мудрості, вдячності, таланту, гордості, гніву, страху, щедрості... Але ми, на жаль, у буденному житті не застановляємося над цими константами, які і виосібнюють той чи інший характер. А цим «набором», власне, і відрізняємося один од другого, не уподібнюємося».
І ми сьогодні даруємо нашим читачам «підбірку найважливіших для кожної людини філософсько-моральних констант Володимира Качкана» із сайту газети «Галичина» – про Мову і Щастя.

Мова
Тисячоліття тому вчений світ ствердив, що мова така ж давня, як і свідомість, і виникла вона від потреби у постійному спілкуванні. Життєва ж практика підкреслила, що мова для кожної конкретної особи, відтак для народу, нації — це історично спадкоємний код, це той основний і найважливіший рен, що тримає людську цивілізацію в усвідомленій досвідній тяглості й баченні перспективи. Для кожної мислячої істоти мова — як повітря, що забезпечує дихання й безконечну роботу серцевих м’язів; мова — це та невидимого кольору й густини кров, яка забезпечує виявність мозкового мислительного процесу; мова — це той духовний дзвін, відлуння якого передається як молитовна заповітність від дідів — батькам, від батьків — дітям: аби не втратили спадкових орієнтирів, щоб не зблудили на манівці історичного безпам’ятства, щоби не ослабли зріти з дня сущого у прийдешній.
Мова для кожного з нас — компас, що вказує на правильність ходи дорогами життя; мова — наш духовний поводатор, наш рятівник посеред тих нав’язливих спокус, котрі армадно насуваються на нашу свідомість, соціальну позицію — з численних псевдодруків — книжкових та денникових, з телевізійно-радійних карколомних передач-покручів, інтернетних спекуляцій тощо.
Маємо берегти, як мовлять горяни, — сокотити нашу рідну мову як скарб, що не піддається економічному оцінюванню, зіставленню чи вимірюванню.
Куди б не спрямували свій хід, чи не на кожному кроці почуємо: «Бережіть мову, як своє ймено»; «Мова — як сонце, як небо і води»; «Мовити красно — як жити щасно»; «Без любові до рідної мови — світ пліснявий»; «Мовонько, зоренько, не осліпи мої кроки»; «Без мови — як без душі»; «іди щодня до мови — як до джерела: напивайся свіжістю!»; «Забудеш мову — загубиш вітцівщину»...
Як видиться, в цьому правічному й безконечному смислоряду слово «мова» — центрове, ядерне; це слово справді несе в собі й загадку, і розгадку сутності мови як факту і явища, як набутку, так і майбутнього надбання. Бо ж мова — це не якийсь історичний консервант; вона, мова, — живий організм, що має розвиток, розквіт і залежно від її носія, завмирання, занепад. Мову, як і людину, слід доглядати, нерідко підліковувати та оберігати від нахлинаючих звідусіль паразитів.
Важливо оберігати від небажаних впливів і мовне середовище, прочищати його, як потічок, не допускати замулювання.
«Мово моя материнська, я на кордонах твоїх подобово стою!»...

Щастя
«Ти щаслива будеш, ти щаслива будеш, грай, музико, грай»; «Щастя через дорогу не перенесеш»; «На щастя, на долю, на довгі літа»; «Щастям, здоров’ям — всі свята перепровадити, до нового року дочекати»; «Щастя моє, де ж ти забарилося?..»; «Коли щастя і любов у парі — день довший і виповнений світлом» — скільки оцих мудрих окрушин можна визбирати на безкінечній скатерті народної творчості, скільки їх плаває у безбережній фольклорній ріці!
Та кожна людина незалежно від віку і статі, як тільки прокинеться досвіта, мабуть, найперше, що просить у Творця, — аби дав щасливий день. Коли ж сонце сідає за втомлений пруг своєї ходи, всяк подумки наче запитує чи то себе, а чи невидиму якусь надсилу, чи ж вдався цей день, чи був погідний на працю, отже, чи ж був щасливий.
Коли матір сторцує на землі Божій свого первістка, то, обціловуючи і гладячи голівку, напучує на добру долю і тут же засвічує вустами стежечку — до щастя.
Молодята, викупивши у часу право стояти поруч, взятися за руки і злитися усвідомлено в одно, з чого має статися згодом сім’я, відтак — родина, попервах на розстеленому рушничку на щастя іспитують своєю совістю готовність до подружнього життя. А коли вже увиватимуть весільні селемени, тоді традиційна співанка мовби зв’язуватиме на кріпість два життя в одне щастя: «Від милого подвіречка коні йдуть, до милої подвіречка щасливдолю везуть».
І так день у день людина тільки й те думає, аби пробувати в щасті і з щастям. Правда, не кожен задумується над глибиною змісту щастя як морально-психологічної категорії філософського знання; нерідко згадуємо, що коли ти успішний в улюбленій праці, коли гаразд у сім’ї, коли встигаєш у навчанні — о, ти направду щасливий. Бо здається, чого потрібно людині для повного щастя: здорова, при статку, завінкована іншими радостями — все, маєш підставу вважатися щасливою.

Але слід пам’ятати, що твоє щастя — не якесь осібне, суто індивідуальне; воно, щастя, нагадує розкронене дерево, на якому безліч гілок, відростків і коли непрошений певною порою року вітруган зламав якийсь пагін від стовбура, то усе дерево сумує, його болить втрата. Коли, скажімо, за твоїм парканом хтось ридає через загубленого сина, твоє щастя не може бути відстороненим, його так чи інакше, але торкається сусідська біда: «Де плачуть, там немає вже краси». Бо коли хтось пересичений, а довкіл численні «хтосі» в очікуванні шматка хліба, ти, заповнений вщерть щастям, не зможеш бути щасливим, бо ти — християнський посланець — повинен відчути, що щастя не маліє, коли ти даєш, а не тільки береш; коли ти робиш першим крок до знещасливленого певною ситуацією, ти багатієш у людській сутності, ти — щасливець. Коли ж сповідуєш протилежний принцип — ти, хоч і нагромадив багатства, зостанешся самотнім, станеш злидарем бездушним, бездуховним, поза відчуттям щастя.

Щастя, як і долю, треба плекати, сокотити, зрощувати.

Джерело : http://www.galychyna.if.ua/publication/culture/zhittjevi-konstanti-volodimira-kachkana/

Епіграфом до поетичної збірки «Слово: думки, що образами розцвіли» є слова з латини
 
«Мій Бог там, де не змарнований день».
 
Це кредо життя самого Володимира Качкана, якого йому вдається дотримуватись на кожен Божий день, так як він чоловік дуже організований і таки направду ні хвильки не змарнує. А якщо хтось і побачить, як він вдивляється в квіточки, листочки, дерева… то цей поважний чоловік має унікальну здатність захоплюватися цим пречудесним світом і людьми в ньому.
 
 
Сьогодні цей дивовижно працьовитий і життєствердний чоловік долає ще одну життєву сходинку, ще одну важливу і знакову дату в житті – День народження. Від нашого невеликого колективу Муніципальної бібліотеки ім. А.Добрянського щиросердно вітаємо Вас, вельмишановний Володимире Атаназійовичу з цією приємною життєвою подією.

Бажаємо Вам міцного здоров’я і щоб вийшли у світ всі задумані Вами книги.
Втілення нових творчих і мистецьких проектів Вам та втіхи від «сродної праці».
Хай довго Вам усміхаються ранки, приносить втіху і натхнення кожен день, а джерело людської поваги та підтримка найрідніших і найдорожчих людей завжди супроводжує Вас на довгій життєвій дорозі.
 
(Джерело фото : http://knpu.gov.ua/content )