НИТЬ ПАМ’ЯТІ ЖИВОЇ...

Анатолію Добрянському виповнилось би 83 роки. Родичі та працівники Муніципальної бібліотеки в день народження Анатолія Добрянського відвідали могилу "Буковинського Златоуста" на Центральному кладовищі у Чернівцях, а кількома днями раніше в його персональному комп’ютері віднайшли та розархівували АВТОБІОГРАФІЮ,видруковану його власними руками.                                                       

І СЕРЦЕ, Й ДУМКА В УКРАЇНІ... Під такою назвою працівниками Муніципальної книгозбірні віднайдено в персональному комп’ютері Анатолія Миколайовича Добрянського, що зберігається в Меморіальній кімнаті бібліотеки, АВТОБІОГРАФІЮ, видруковану його власними руками. Один із розархівованих файлів розповів нам наступне:

Народився 26 серпня 1935 ро¬ку в с. Крикливець Крижопільського району Вінницької області в учительській родині. Батько, Добрянський Микола Єфремович, учитель історії та української мови і літератури, репресований у 1937 році, реабілітований посмертно в 1956-му. Мати, Добрянська Феодосія Васи¬лівна, сорок років учителювала в селах Вінницької та Чернівецької областей, померла в 1988 році. Брат Олександр, 1927 року народження, закінчив військове училище морської піхоти, служив на Тихоокеансь¬кому та Чорноморському флотах, в останні роки працював на заводі "Електроінструмент" у м. Виборгу, помер у 1995 році.



Після арешту батька виховувався у сім'ї маминої сестри, чоло¬вік якої Підгурський Генріх Миколайович служив у лісництвах Оде¬ської, Чернівець-кої областей та Молдови. Разом з ним у 1945 році приїхав на Буковину.
1944-го року, після визволення Одещини з-під окупації, пішов до школи - одразу в ІІІ клас. В 1945 році закінчив ІV клас у с. Романківцях Сокирянського р-ну, 1946-1949 – V-VІІ класи Новоселицької школи Кельменецького р-ну, 1950 – VІІІ клас Бричанської СШ № 1 Молдовської РСР. В 1950- 52 рр. навчався в Сокирянській СШ № 1, після чого вступив на відділення української мови та літератури філоло¬гічного факультету Чернівецького державного університету.
 

 
У студентські роки був незмінним старостою групи, учасником наукового гуртка, головою студентського наукового товариства університету. Ра¬зом з Й. Курлатом, М. Ткачем, С.Будним, Б. Мельничуком, Н. Кащук та ін. брав участь у роботі обласного літературного об'єднання, у підго¬товці радіоальманахів та літсторінок, виступав з читанням віршів перед трудящими міста й області.

Закінчивши у 1957 р. університет, став літпрацівником, а згодом літредактором газети "Радянська Буковина", був головою об¬ласного літературного об'єднання, директором клубу письменників, керував літературною студією при гарнізонному Будинку офіцерів.

За дорученням Бюро пропаганди художньої літератури СПУ виїздив з письменницькими бригадами в інші області України, виступав у військових частинах та на прикордонних заставах разом у Ю. Збанацьким, М.Нагнибідою, Ю. Мушкетиком,

А. Косматенком, В.Кочевським, Д. Павличком, О.Губарем,
В.Левицьким, В.Зубарем та ін. Брав участь у проведенні на Україні днів літератури Таджики¬стану, Латвії, Молдови, Російської Федерації.

З 1959 р. навчався в аспірантурі, а з 1962 –го по нинішній день працюю в Чернівецькому національному університеті імені Юрія Федьковича. Спочатку старшим викладачем, а згодом доцентом кафедри української літератури.

За роки роботи в університеті читав найрізноманітніші курси –“Вступ до літературознавства”, “Теорія літератури”, “Українська література І половини ХІХ ст..”, спецкурси “Українська післявоєнна поезія”, “Українсько-білоруські літературні взаємини”, “ Зміст підручників з літератури для середньої шко-ли”, “Естетика з елементами історії мистецтв”, “Актуальні проблеми сучасного літературного процесу”, однак основними постійно були “Українська радянська література”, “Літератури народів СРСР”, “Література і музика”. Останнім часом читав “Новітню українську літературу (60 - 90 рр.)”,“Проблеми новітньої української літератури” (спецкурс для магістрів), “Українську і зарубіжну культуру”, “Сучасний літературний процес на Буковині”, "Література і музика".

Захистив кандидатську дисертацію "Шляхи світової сонетистики і розвиток -.сонета в українській літературі", упорядкував і видав першу в Україні антологію "Український сонет"(К.: "Радянський пись¬менник") та грамплатівку - гігант "Український сонет" ( фірма "Мелодия").

 


Тісні узи А. Добрянського єднали з колективом музично-драма-тичного театру їм.0. Кобилянcької, де він упродовж багатьох років керу¬вав теоретичним семінаром, навіть був членом художньої ради і брав участь в обговоренні вистав і творчих планів театру. А також активно виступав у пресі з ре¬цензіями на окремі постановки театру ("Дівчата нашої країни" І.Ми-китенка","Наближення" Ю. Щербака, "Гнат Приблуда" 0. Воробкевича та ін. ).Регулярно публікував у пресі і свої аналітичні огляди гастролей Харківського їм. T. Шевченка, Львів¬ського їм. М. Заньковецької, Черкаського їм. T. Шевченка, Тернопільсько¬го їм. T. Шевченка театрів та Молдавського театру опери і балету.

Активна співпраця Анатолія Добрянського з міським Палацом культури та Будинком естетики і дозвілля вилилась в цілий ряд творчих імпрез та вечорів. Тут він проводив зустрічі з во-кальним тріо "Золоті ключі ", акторами Львівського театру ім.М.Заньковецької Федором Стригуном, Таісією Литвиненко, Ларисою Кадировою, солі¬стами Молдавської опери Марією Бієшу та Михайлом Цунтяном. А також вів вечори композитора Євгена Доги, актора Національного театру їм. І. Франка -Богдана Ступки, солістів Національної опери - Анатолія Солов'яненка, братів Павла і Петра Приймаків, поетеси Ліни Костенко,Світлани Йовенко,Софії Май¬данської,Тамари Севернюк, Івана Драча,Миколи Вінграновського, Ігоря Калинця. Михайла Осадчого, авторів бардівської пісні, драматурга і прозаїка Валерії Врублевської і багатьох інших.

  Світлини з домашнього архіву Анатолія Добрянського 
 
На ходу імпровізуючи  міг «взяти публіку в руки».
 
Композитор Левко Дудківський про Анатолія Добрянського 

В нас було дуже насичене подіями життя. Подій було справді  надто багато, але я на все життя запам’ятав той день, коли мені довелось побувати у Добрянського вдома. Пізніше були концерти, спільні поїздки… В Чернівцях і не в Чернівцях… «Смерічка» тоді була дуже популярною…Не дивлячись на те, що «прописані» були у Вижниці, ми часто виступали в Чернівцях. Культура звітувала… А тоді ще й ідеологічний відділ був в партії, який відповідав за цю роботу, то  було чимало спільних фестивалів, де ми з Добрянським зустрічались. Нас запрошували на гала – концерти, в театр. Першого квітня 1973 року  «Смерічка» офіційно переступила поріг Чернівецької обласної філармонії. З тих пір я Добрянського пізнавав особисто. Бо до того чув про нього, знав його, перетинався з ним на концертах за кулісами. Познайомившись ближче та спостерігаючи за його роботою, я зрозумів, що мало хто може так вести концерти як  робить це він. Він їх виспівував… В нашій філармонії на той час  були і ведучі, і лектори, але їм важко було з ним зрівнятись... В Добрянського на сцені невідомо звідки з’являлась настільки величезна енергетика і фантазія, що він міг на ходу імпровізуючи «взяти публіку в руки». Після того, як він мене оголошував, в залі таке творилось, що мені вже не треба було виходити на сцену... Стільки дифірамбів звучало, коли йшлося про мене і про «Смерічку» …Я щоразу дивувався...  Повторити його неможливо було! Це Талант був від Бога! 
 
Коли ми з Володимиром Миколайовичем Старшиновим – директором філармонії клали квіти до підніжжя його могили, в мене навіть гадки не було, що через пам’ятник буде похоронена моя Алла.

Мені дуже жаль, що я при житті з ним не зробив щось цікаве. Не встиг... Закручені ми були обоє в своїх сферах… Але є поезія, може щось і ляже на душу. Не хочу наперед нічого казати, бо будуть чекати. Але може бути і таке…

Підготувала Галина Мурмилюк