НОВІ НАДХОДЖЕННЯ З ЛІТЕРАТУРОЗНАВСТВА

До уваги відвідувачів сайту та книгозбірні нові надходження з літературознавства,
літератури та мистецтва!
 

Маценка Світлана. Партитура роману: монографія/ Світлана Маценко.- Львів: ЛНУ імені Івана Франка, 2014.- 528с.

Монографію присвячено висвітленню процесу взаємодії літератури та музики як явища культури. Вказано наідентифікаційну роль музики, враховуючи яскраві досягнення музичного мистецтва. Розглянуто розвиток німецькомовного роману, його типологічну спорідненість із музичними жанрами, що дозволило охарактеризувати роман, який тяжіє до музики.
До прикладу, «Томас Манн «у тіні» Ріхарда Вагнера»:

- Найпослідовнішим прихильником творчості Ріхарда Вагнера в німецькій літературі був Томас Манн( 1875-1955) Письменник вважав себе спадкоємцем Вагнерової « модерністичності»(«Французький вплив», 1904) переосмислив роман як « музичну драму,яка знову повернулася до своїх епічних основ»   (Д.Борхмайєр), індентифікував себе із композитором як втіленням німецького митця взагалі. Як зазначає Й. Нілгес, « Вагнер є апорійним «захопленням» у подвійному смислі слова, як ощасливлення і як страждання, і тим самим найвищий вияв цілком модерного мистецтва: ідентифікація з Р. Вагнером приносить митцю Т.Манну у «доброму» і « поганому» постійно Tertium comparationis(…)З юності і до останніх днів свого життя письменник перебував під впливом музики й естетики Р. Вагнера. Навіть переживаючи Вагнерові кризи», переосмислюючи своє ставлення до митця і до його окремих естетичних засад( і тим самим до самого себе), а також тоді, коли критика Р.Вагнера набула помітно політичного обгрунтування.

Вочевидь для Т. Манна існувало два ХІХ століття, «інтимно німецьке, репрезентоване бюргерським епосом  та німецько- європейське», яке , однак було не поетично – літературним,
 а музично – філософським. І все ж філософи музики Шопенгауер і Ніцше та музикант – філософ Вагнер втілюють для Манна справжній німецький внесок у світову літературу ХІХ століття. 
 
У порівнянні з ХІХ століттям образ музики в німецькомовній літературі ХХ століття дещо збляк, а сама музика втратила свою в естетичгному плані обгрунтовуючу функцію. І все ж продовж століття виокремлюють три періоди особливо інтенсивної рецепції музики в літературі та літературознавстві: 20- 40 роки (Т. Манн, Ф. Верфель,Г.Брох, Г.Гессе) , 60- 70 роки ( В.Гільдесгаймер, В.Кьоппен, А.Андерш, І. Бахман) і від 90 років до сьогодні (П. Гертлінг, Д.Кюн, Р.Шнайдер, Е.Єлінек, В.Вондрачек, Т.Майнеке). У цілому, вочевидь, це пов’язано зі зміною соціально- історичної ситуації й водночас із романтичним розумінням музики як особливої мови, яка здатна виявити саму суть того,  що відбувається у світі. До того ж, за О. Азначеєвою, музикалізація літератури активно відбувається у ХХ столітті, коли «було розмито каркас сюжету, який ще нещодавно здавався непорушним і передбачав, як правило, фабульний розвиток, і щонайменше, єдність часового потоку. Натомість прийшов симфонізм для роману загалом, з одного боку , зближуючи поетичну композицію з віршовою, а з іншого – саму прозу з музикою». 
 
Нині «поняття «партитури роману» слугує унаочненню багаторівневого діалогу слова й музики в романі. Спрямованого на семантизацію музики в ньому і потенціювання його власного семантичного простору». В монографії представлено
 своєрідність зацікавлення музикою в романі на різних етапах літературного розвитку впродовж ХХ- ХХІ століть.

Книга   для літературознавців, викладачів, студентів- філологів та усіх, хто цікавиться відносинами літератури з музикою.
 
 
Жорж Санд. Про літературу та мистецтво/ Передмова, упорядкування, переклад, примітки М. Якубяка.- Львів: Апріорі, 2016- 264с.іл.

 
Жорж Санд /1804 –1876/ – славетна французька письменниця, відомий літературознавець і мистецтвознавець свого часу. В історії культури Франції зачинателями мистецтвознавчої критики вважаються письменники, філософи та художники. Серед них гідне місце займає Жорж Санд. Її перу належать численні літературознавчі та мистецтвознавчі статті, що публікувалися в різних тогочасних часописах і склали два окремі томи повного видання її творів у Франції. У своїх філософських поглядах письменниця спиралася на сентименталізм Ж.-Ж. Руссо, втілюючи його ідеї у створення літературних образів та спираючись на неї у критиці творів мистецтва. Осмислюючи суть мистецтва, вважала, що мистецтво не є дослідженням реальної дійсності, а є пошуком ідеальної правди. На противагу критичному реалізмові витворила власний творчий метод, який назвала «ідеальною літературою». Високо поціновуючи критичний реалізм Бальзака у формі «Людської комедії», сформулювала своє літературне надбання як «Людська еклоґа». Книжка «Жорж Санд. Про літературу та мистецтво» є значною пам’яткою європейської естетичної думки XIX ст. і буде цікавою для усіх шанувальників історії культури цього століття.

       Пропонуємо вашій увазі   і  перші три номери щомісячного літературно-мистецького і громадсько-політичного часопису Національної спілки письменників України - «Дзвін», який видається у Львові.
 
 
 

 № 1 /2018 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

 
 № 2 /2018 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
№3/ 2018