25-09-2018

Професор Науки і Доброти (до 85 - річчя від дня народження Іларія Раренка)

В Муніципальній бібліотеці

ім. А. Добрянського

відбувся вечір пам’яті,

присвячений відомому

чернівецькому науковцю

Іларію Раренку.

Захід зібрав коло людей, які добре знали відомого вченого-фізика, професора, академіка Академії Наук Вищої Школи України, заслуженого діяча науки і техніки України, члена-кореспондента Академії технологічних наук України, лауреата Державних премій в галузі науки і техніки УРСР та СРСР та багаторічного завідувача кафедри напівпровідникової мікроелектроніки Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича Раренка Іларія Михайловича. Друзі називали його «кельменецьким самородком», про нього говорили, що Вчений, як і багато інших геніїв, випереджав свій час, тому не завжди був зрозумілим сучасникам.

Це був передовий рубіж

Серед технологій, які використовував Вчений, були виключно такіі, які орієнтувалися на практичне застосовування. Кафедра напівпровідникової мікроелектроніки ЧДУ під керівництвом І. Раренка була серед тих науковців, які прагнули оновлення старої техніки і існуючих технологій.

За свідченнями колег – науковців, Іларій Раренко в своїй роботі активно і успішно поєднував наукові фундаментальні

теоретичні та експериментальні дослідження з впровадженням цих результатів у промислове виробництво. ВІн працював над створенням принципово нової високо радіаційно стійкої активної електроніки для силового керування механізмами та роботами в атомно-ядерній енергетиці, а також над створенням фотоелектронних перетворювачів сонячної енергії з підвищеним коефіцієнтом корисної дії за рахунок нового фізичного ефекту, відкритого на кафедрі.

Він стояв біля витоків створення кріогенної станції. Був причетним до створення цілого ряду приладів нової сенсорної техніки для екологічного моніторингу, пожежної техніки і техніки безпеки, включаючи побутові газосигналізатори, інтегральної мікрооптичної та інфрачервоної техніки для авіаційної, суднобудівної, ракетної техніки, а також віддав багато років свого життя розробці нових критичних технологій напівпровідникових кристалів, структур та приладів із новими параметрами за умов польової та лазерної активації технологічних процесів.

Його називали родоначальником напівпровідникової промисловості

Як Чернівці стали «напівпровідниковими», і чому наше місто було обране місцем

будівництва потужних підприємств військово - промислового комплексу ?

Для відкриття заводів напівпровідникової промисловості та виготовлення її надточної продукції держкомісії підшукували місце з чистим атмосферним повітрям та великою кількістю робочих рук. Місто Чернівці виявилось ідеальною територією для цієї справи, оскільки характеризувалось як густонаселене і зі слабо розвиненою промисловістю. Заводи споруджувались на околицях міста з чистим повітрям - мало забрудненим відходами транспорту. Крім того, обране місцезнаходження заводів було розраховане на залучення робочої сили з приміських сіл. Сприяли появі напівпровідникових підприємств і існуючі прогресивні розробки чернівецьких хіміків і фізиків. У місті було створено Чернівецьке відділення напівпровідників АН України, де працювала соратниця Іларія Раренка старший науковий співробітник Алла Новікова.

Дослідниця розповідає, що в ті часи відділення охоплювало роботою 130 наукових співробітників, нині залишилось12-13. Свого часу, проводячи соцопитування, її спитали, чи можливо відродити в Чернівцях напівпровідникову промисловість. У відповідь вона гірко посміхнулась і провела анкетера на вулицю Вільде, де від колишнього триповерхового офісу АН України залишилось лише два кабінети. Не дивлячись на те, що і на "Кварці", і на "Гравітоні" нині ще залишились експериментальні цехи, Алла Новікова мало вірить у відродження цих промислових гігантів. У свій час розмовляючи з Олександром Шлампом, почесним консулом Німеччини в Україні, чернівецький хімік Алла Чобан запитала: «Чому, вкладаючи кошти в українські підприємства, (йшлося про виготовлення кабелів в корпусах Кварцу ) Ви спрямовуєте їх на дуже прості операції? На що отримала відповідь: «Для цього необхідно, щоб чернівчани мали більш високу кваліфікацію "

Лише спогади тогочасного ректора ЧДУ, професора Костянтина Олександровича Червінського, дають сьогодні можливість оцінити масштаби робіт, що виконувались в недалекому минулому командою чернівецьких науковців:

«В 70-80-ті роки обсяги господарсько-договірних робіт були такими великими, що у субпідрядниках ми мали навіть львівських дослідників. Ці роботи вивели наш університет на 7 місце по Союзу та 4 місце по Україні. Домінуючий вклад у це зробили наші фізики, у тому числі самородок Іларій Михайлович Раренко».

Володар рідкісних нагород Вавілова та Менделєєва (йдеться про Всесоюзні іменні премії в галузі технології та приладобудування), попри те, що жив під пильним оком спецслужб, був дуже відкритою та доступною людиною, його поважали колеги і любили студенти, яких він активно долучав до дослідницьких та експерементальних процесів. Власне, він сам просиджував годинами в лабораторіях за електронними мікроскопами, зглиблюючись в процеси, що там відбувалися. Колеги його кажуть, що пропускав через себе кожну подію.

До прикладу, Віктор Михайлович Стребежев (учень, завідувач кафедри, яку колись очолював професор І. М. Раренко.) в далекому 1971 році прийшов на кафедру напівпровідникової мікроелектроніки разом з іншими молодими людьми, щоб поспілкуватись з Вченим про нові відкриття і таємниці науки. Розповідає, що професор не шкодував часу для безпосереднього спілкування з талановитою молоддю. Це багатьох притягувало до нього. «Нині мене з Іларієм Михайловичем об’єднує 50 років спільної праці. Його наукові інтереси були дуже широкими і це приваблювало студентів".

Його діяльність була спрямована на практичне використання отриманих результатів

"Пригадую, студенти влітку здавали сесію та одночасно були задіяними в наукових роботах. На кафедрі займались технологіями вирощування кристалів і треба було багато днів чергувати в лабораторії. Тоді я вперше побачив керівника в чорних окулярах, білому халаті з паяльником в одній руці і колбою в другій. Уявлення про керівника в мене з того часу змінилось докорінно, - розповідає Віктор Михайлович.- Я зрозумів, що мій керівник не лише чудовий теоретик, - він практик, який, починаючи від основ, сам вирощує і сам спостерігає за народженням кристалів. І що кидалось у вічі, що всі ці досліди він завжди бачив під кутом впровадження у виробництво. Якщо дослідження не мали виходу на виробництво, то він вважав їх безперспективними і не продовжував їх. Його діяльність була спрямована на практичне використання отриманих результатів. Я пам’ятаю, як ми отримали центрифугу для вирощування кристалів, як робили самотужки, взаємодіючи із заводом "Кварц", вакуумні установки і тощо…Ми часто їздили на виставки народного господарства в Москву та Київ з конкретними приладами, створеними на кафедрі. У нас в розробці було дуже багато госп-договірних тем і різноманітних грантів. Команда науковців займалась будь-якою темою, починаючи від синтезу початкових компонентів до приладу, який міг би застосовуватися на виробництві, бо мав промислово придатні характеристики. І це був той шлях Іларія Раренка, який зробив чернівецького професора відомим Україні та світу».

Працювати і діставати кошти було тоді так само важко, як і переконувати певних осіб в тому, що те чи інше потрібно зробити… "Мені доводилось бачити сльози на очах успішного професора, який не зміг отримати фінансування на черговий проект. Він вдень справами, а вночі думками шукав шляхи реалізації задумів", - розповідає професор, доктор філологічних наук Надія Бабич, перед якою відомий науковець міг не приховувати свою сльозу".

Ведуча вечора пам’яті - науковець Алла Чобан звернула увагу присутніх на те, що Іларій Михайлович володів чудовими здібностями керівника і менеджера.

«Пан Рудольф Едуардович Павлов працював під керівництвом Іларія Михайловича і бачив, як вчитель, колега і друг вміло підбирає команду. А коли є команда творців, є результат! Кошти, якими оперувала кафедра Іларія Михайловича, приголомшують і нині, коли перед науковцями України нарешті ставляться правильні орієнтири: самим заробляти кошти і бути орієнтованими на результат, що обов’язково буде впроваджений у життєдіяльність громади. Вражає тогочасне технічне забезпечення кафедри, викликають оплески кількість впроваджень у виробництво. Так, таке могла зробити лише команда Творців зі справжнім Лідером! Відтак не дивно, що розробки кафедри мали реальне впровадження на підприємствах Чернівців, Києва та інших міст. Про це переконливо розповіла старший науковий співробітник Алла Новікова. Коли вона говорила про Метра, її очі випромінювали щастя. І ми вкотре переконалися, якою цікавою та плідною може бути робота, коли її любиш. Іларій Михайлович сам любив те, що робив, і вмів передати цю любов своїй друзям-колегам, а їх було понад сотню! І це лише у Чернівцях».

Мій батько сказав: «Він класний!»

Для кандидатки хімічних наук Алли Чобан знайомство з фізиком було доленосною подією в житті. Іларій Михайлович зі своєю дружиною Мартою Степанівною стали для молодого подружжя Чобанів «хрещеними батьками». Ці люди–янголи з’явились у житті Алли і Сергія в найскладніший період їхнього життя - у важкі часи 90-х, коли молода родина лише ставала на ноги, коли їй не вистачало і фінансів, і добрих порад. Іларій Михайлович поставився до молодих науковців, як до рідних дітей - чим міг допомагав і завжди запрошував на Різдво до себе в гості, з великим трепетом душі намагаючись передати усім гостям радість свята. «Коли мій батько познайомився з Іларієм Михайловичем, він із захопленням сказав мені :«Алла, він класний!»

Проектно–наукова робота, яку вів Іларій Михайлович, давала можливість кафедрі отримувати немалі кошти і закуповувати неймовірно дороговартісне навіть на сьогоднішній час обладнання для подальшої роботи в наукових лабораторіях. Крім того, за мільйони, зароблені чернівецькими фізиками було побудовано кілька житлових будинків в так званому районі «Сайгон» (навпроти заводу «Кварц», неподалік заводу «Електронмаш»), де отримало квартири багато викладачів університету, в тому числі і кафедри.

За розповідями учня І.М.Раренка Сергія Едуардовича Остапова, професора, завідувача кафедри програмного забезпечення комп’ютерних систем ЧНУ до Іларія Михайловича «університет був класичним, де працювали над чистою наукою,тоді як їхня кафедра заробляла чималі гроші, що було "дивиною" на той час. Раренко був дуже сучасним навіть на сьогодні, тому що наукові розробки спрямовував на практику, як це вимагається нині від науковців ХХІ століттяі».

"Він любив чужих, а своїх вчив виживати…"

Рудольф Аркадієвич Павлов, професор, доктор психологічних наук, академік Нью-Йоркської академії наук, вважає найбільшою заслугою Іларія Раренка є те, що чернівецькому вченому вдалось створити «рухомий кадровий завод» з великою кількістю груп науковців, які займались різними дослідженнями.

«Він був хорошим організатором і мав всюди своїх учнів та друзів - колег, - розповідає науковець. - Було налагоджено тісні стосунки з хіміками, кафедра мала зв’язки з провідними інститутами України і Росії, включно з Інститутом монокристалів «Сапфір», який вирощував кристали... навіть для самої королеви Великобританіі Єлізавети. Кристалами можна було і торгувати, і обмінюватись. Так фізик–теоретик знайшов себе в експериментальній області. Всі чернівецькі заводи: «Вимірювач», «Кварц», "Гравітон" та інші - комплектували свій штат випускниками кафедри. Іларій Михайлович постійно оновлювати кадри. Любив чужих, а своїх вчив виживати».

Прожити життя так, щоб про тебе говорили люди з теплотою у серці

Три роки тому, у неділю, літньої днини, зупинилося серце заслуженого діяча науки і техніки України Іларія Михайловича Раренка, який був удостоєний більше десятка золотих, срібних і бронзових медалей ВДНГ України та СРСР, який до останнього дня свого життя займався науковою діяльністю. Академік відійшов у вічність 19 липня 2015 року на 83-му році

життя, залишивши по собі немалу спадщину наукових доробків - понад 560 наукових праць, серед яких 37 свідоцтв на винаходи.

Освітянка Тетяна Антонюк менше за інших цікавилась у професора вирощуванням монокристалів, і частіше за інших зіштовхувалась з людськими якостями професора, адже разом вони водили донечок в одну школу. Каже, що не дивлячись на свою зайнятість, науковець намагався завжди бути добрим, чуйним і турботливим батьком своїм донечкам.

Тоді, в далекі 70-ті Тетяна Миколаївна, будучи школяркою, не раз бачила, як турботливий татусь Іларій вів до школи з далекої Жасмінної аж на вул. Дарвіна своїх донечок, тримаючи їх за ручки. Чомусь запам*яталися тепленькі угі на ніжках дівчаток, які тато-вчений привіз із Сибіру. А ще вона пам'ятає кров на його руках, яка текла цівкою, а він тим часом із захопленням розповідав її батькові нову наукову ідею. Тетяна Миколаївна задувала його щирість, яку не змогло загасити всюдисуще КДБ. Вона від нього почула про торсійні поля, якими свого часу цікався відомий науковець, професор Іларій Раренко.

«Він не споглядав хід історії, а творив її», - скаже про І.М.Раренка відома чернівецька поетеса Тамара Севернюк. І своєю співаною під гітару поезією змусить задуматись над життям всіх присутніх на вечорі. У вінок пам'яті Іларію Раренку зробив свій внесок і Віктор Михайлович Стребежев, виконавши під гітару свої авторські пісні, які любив професор Іларій Михайлович. Чернівчанка Вікторія Волощук присвятила своєму Вчителю поетичні рядки:

«…Але поки в державі люди є,
які можуть таланти розпізнати,
то долар вічну творчість не уб’є,
і руку їй не треба простягати!»

"Не просто прожити життя так, щоб про тебе говорили люди з теплотою у серці", - зробить висновок знана поетеса під кінець вечора і з її ініціативи присутні озвучать пропозицію – встановити Іларію Раренку в Кельменцях пам’ятник, а в Чернівцях його іменем назвати одну із вулиць міста. Можливо Жасмінну, чи вулицю Горького, де професор прожив більшу частину свого життя. За цю ідею науковці та друзі професора хочуть поборотись з допомогою електронної петиції, що розміщується на сайті Чернівецької міської ради.

Галина Мурмилюк