Цьогоріч, 3 листопада виповнюється 100 років з того дня, коли у відповідності з маніфестом цісаря Карла від 16 жовтня 2018 року «конституційним шляхом було проголошено природне право українців північної частини коронного краю Австро - Угорської імперії на своє національно – державне самовизначення, було реалізоване споконвічне прагнення українців «прилучення австрійської частини української землі до України».
У літописі створення соборної української державності ця подія посідає вагоме місце, хоча для радянського читача багато досліджень та мемуарів, були недоступними, оскільки їх велика частина видавалась за кордоном.
У 1989 році товариство «Оберіг» та обласна асоціація молодих істориків провели конференцію, присвячену цій історичній події, окремою брошурою було видано матеріали «Буковинське народне віче 3 листопада 1918 року» і на вимогу громадськості Чернівецька обласна Рада народних депутатів оголосила день 3 – го листопада регіональним святом возз’єднання.
Особливо широко ця дата відзначалась в Чернівцях 1993 року. З нагоди 75-ти річчя Буковинського віча відбулась науково практична конференція за участі представника Президента України, голови облдержадміністрації І.М. Гнатишина, старшого наукового співробітника Чернівецького відділу інституту світової економіки і міжнародних відносини НАН України, кандидата історичних наук І. Г. Буркута, завкафедрою історії України ЧНУ ім.Ю.Федьковича, кандидата історичних наук В,М, Ботушанського, завідувача Чернівецьким відділом Інституту світової економіки і міжнародних відносин, кандидата історичних наук С.І.Григоришина, ректора ЧНУ ім.Ю.Федьковича, професора, доктора наук С.С. Костишина, було зачитано доповідь начальника відділу міжнародних зв’язків ОДА П.П.Гасюка.. Який брав участь в роботі Конгресу етносів землі Карінтія.
Вітав краян з 75 - річчям славної події в історії Буковинської землі та всієї Української держави і перший Президент України – Леонід Кравчук: «Ця важлива процедура міжнародного права виключає будь-які розмови про насильницький поділ Буковини на українську та румунську частини. – Йдеться у зверненні до краян.- Вітаючи жителів Чернівецької області зі славним святом, з особливою приємністю відзначаю, що проголошене на Буковинському вічі нашими мудрими предками рівноправ’я на території української частини Буковини для всіх громадян без різниці статі, національності, віросповідання донесене нащадками до наших днів, і в умовах державотворення демократичної цивілізованої України набуває розвитку і нового піднесення.Глибока шана і вдячність буковинцям за їх мудру врівноваженість, працьовитість, терпимість і безмежну відданість рідній землі, народові, державі. Хай вічно панує порозуміння між людьми і народами».
Пильно вдивляючись у минуле і осмислюючи його,
політики та науковці залишають нам свої напрацювання,
сучасники - спогади про цю подію та документи.
Пропонуємо Вашій увазі витяги з документів і промов
Перші кроки до української державності на Буковині
І.М.Гнатишин ( із виступу, присвяченому 75 - річчю події)
«Донедавна нас переконували, що цей важливий шлях почався під впливом Великої Жовтневої соціалістичної революції, яка вперше проголосила право народів на своє самовизначення. Проте право народів на своє національне і державне самовизначення було проголошене задовго до жовтня 1917 року, в ході «весни народів Європи»-австрійської революції 1848-1849 років. Саме з тими подіями пов’язані виступи буковинців з домаганням своїх соціальних і національних прав.
Юрій Федькович в уста героя своєї поеми «Лук’ян Кобилиця» вклав такі слова: «Угри волю здобувають, поможуть і нашу»…
У процесі «здобування волі» «хвиля повсталого буковинського селянства примусила цісаря скасувати осоружну панщину. Про цей аспект визвольного руху на Буковині ми маємо досить повне уявлення з історичних досліджень Івана Франка, Раймуда – Фрідріха Кайндля, сучасного історика, доброго знавця минулого нашого краю, члена кореспондента АН України Федора Шевченка…
Маловідома боротьба буковинського селянства за здійснення своїх вимог
правовим, конституційним шляхом.
З цього погляду Буковина в історії парламентаризму є унікальним явищем. Цісарський виборчий закон від 9 травня 1948 року тут був сприйнятий своєрідно. Селяни, а вони становили основну масу виборців – були переконані,що відстоювати їхні права у парламенті зможуть тільки такі ж, як і вони, селяни. З восьми обраних до Віденського парламенту від Буковини депутатів було семеро (!) селян… Виступаючи в обороні національних прав, чотири українські депутати (Іван Доленчук, Василь Моргоч, Василь Кирстя і Лукян Кобилиця) відстоювали право вживати в парламенті рідну мову, рішуче протестували проти відокремлення Буковини від Галичини. Такі протести були українськими депутатами внесені в парламент 16 грудня 1848 року і 30 березня 1849 року. Ці вимоги були підтримані громадами Кіцманського, Заставнівського, Чернівецького і Серетського повітів…
За вживання в документах парламенту румунської мови і за відокремлення краю від Галичини голосувало двоє румунських депутатів(Михай Боднар і Мирон Чуперкович). «Жоден з румунських депутатів Буковини не розвіяв історичних і політичних вимог русинів» - каже румунський дослідник буковинського краю Теодор Белан.
До речі, вже тоді в парламенті порушувалося питання про поділ Буковини на румунську та українську частини і залишення цієї частини в складі Галичини. І тільки жорстоке придушення революції за допомогою царського війська було однією з головних причин гальмування цього природнього процесу. Другою причиною була боязнь Австрії небезпеки потягу тутешніх українців до єдинокровних братів у Росії. Внаслідок цього владою чинились всілякі перешкоди у розвитку національної свідомості і культури буковинських українців.
Під таким тиском національно- визвольного руху народів імперії віденський уряд змушений був іти на поступки. Це проявилось в Конституції 1861 року, яка зокрема декларувала рівноправ’я всіх націй Австро-Угорської монархії. Допуск національних мов у школах і в офіційних та громадських установах своїх коронних країн.
Могутнім фактором росту соціальної, національної та історичної свідомості населення північної частини Буковини було тісне творче співробітництво з діячами культури, письменниками Галичини та Наддніпрящини - Михайлом Драгомановим, Іваном Франком, Лесею Українкою, Михайлом Коцюбинським, Миколою Лисенком та багатьма іншими. У цьому значну роль відіграла газета «Буковина», першим редактором якої був Юрій Федькович і яка першою відійшла від так званого етимологічного правопису, ставши трибуною для літераторів всієї України.
Це все зумовило піднесення національної культури Буковини і самосвідомості її народу. За Ю. Федьковичем і братами Воробкевичами в літературу прийшли Ольга Кобилянська, Євгенія Ярошинська, Іван Бажанський, за ними – Данило Хоровюк, Іван Діброва, Дмитро Макогон, а там і наймолодші -Володимир Кобилянський, Дмитро Загул, Микола Марфієвич та інші. Щодо ставлення до українців імперії, то воно зазнало змін від офіційного заперечення владними органами навіть самого слова «українець»( статут « Молодої України», наприклад , довго не затверджувався лише на тій підставі , що українців, мовляв , в австрійській державі немає) до визнання можливості існування в межах майбутніх її «штатів» і українського, утвореного з земель Східної Галичини та північної частини Буковини.
Тільки 16 жовтня 1918 року (перед розпадом імперії) новий імператор Карл І підписав свій Маніфест, за яким конституційно узаконювалося утворення національно-територіальних автономій. На цій підставі українські і румунські парламентарі від Буковини у Відні дійшли згоди поділу території краю за національним принципом. «На випадок необхідності відокремлення українських повітів Буковини для включення їх в українську адміністративну територію наші співвітчизники ( тобто українці) не зустрінуть від нас, румунів, великих труднощів», -заявив лідер румунського парламенського клубу К. Ісопеску – Греку».
Проте всупереч цьому «27 жовтня 1918 року в Чернівцях без дотримання належної процедури була сформована так звана Конституанта, яка проголосила приєднання до Румунії всієї Буковини. Представників інших народів краю, зокрема українського, на цій самозванній Конституанті не було… це викликало хвилю протестів…Думку всіх буковинських українців мало висловити всебуковинське віче, скликання якого заздалегідь було оголошене через пресу.
Девізом усіх маніфестацій українського населення краю було гасло: « Чужого не бажаємо, але й свого не дамо». « Ми хочемо в мирі і злагоді розійтись з теперішнім і повсякчасним нашим сусідом – румунським народом Від Карпатів по Чорне море межують наші народні границі між собою, - писала газета «Буковина» 18 жовтня 1918 року.
Буковинське віче 3 листопада 1918 року ,в якому взяло участь близько 10 тисяч представників громад краю ухвалило: « Місто Чернівці, відтак політичні повіти Заставна , Кіцмань, Вашківці та Вижницяцілі, А Чернівецький та Серетський повіти з виїмкою громад, вказаних із двох останніх переписів як переважно ромунські (…) творять окрему від ромунської частини краю українську територіальну область»…
Віче настояло не на утворенні автономії у складі Австро-Угорської імперії,
а «прилученні австрійської частини української землі до України»
Бурхливий і непередбачуваний 1918 рік
Витяги з виступу історика і політолога і.Г.Буркута на науковій конференції, присвяченій 75 – річчю Буковинського Віча.
Наш край з 1774 року до 1918 рр. входив до складу Австрійської імперії. На початку ХХ століття це була друга за величиною держава континенту. Девізом її монарха Франца – Йосифа І стали латинські слова «Viribus unitis» - «Об’єднаними зусиллями» – авторство котрих приписується придворному вчителю Йосифу фон Бергману.
Габсбурзька монархія була багатонаціональною державою, народи якої поділилися на «історичні», що мали до входження державність і «неісторичні», що не спромоглися створити держав… монархія складалася з 23 коронних країв (не враховуючи анексовану Боснію і Герцоговину)… у складі коронного краю під назвою Королівство Галичини і Лодомерії опинилися як українські , та і польські етнічні землі. А коронний край, що носив назву Герцогство Буковина, об’єднував етнічні землі українців і румунів, причому на півночі Буковини існував майже суцільний український масив, а на півдні – румунський(…) існували досить сприятливі умови для розвитку різних національностей на засадах національно-культурної автономії, але національні конфлікти в імперії час від часу загострювалися.
Зовнішньополітичні позиції монархії Габсбургів з другої половини ХІХ ст. значно послабилися. Програвши війну 1866 р. з Прусією, вона втратила статус великої держави…
Головним противником Австро-Угорщини на початку ХХ століття була Росія. Інтереси двох держав склались перш за все на українських землях, а також на Балканах, котрі Росія вважала зоною, що повинна перебувати під її контролем. Угорщина розраховувала використати західних українців ( вони складали 8% населення імперії) для реалізації власних планів у наступній війні з Росією, а царизм сподівався на підтримку галицьких та буковинських москвофілів.
Суттєві протиріччя існували в монархії із Сербією…Територіальні претензії до Австро- Угорщини мало й Румунське королівство. Італія претендувала на Адріатичне узбережжя, де головним чином проживали далматинські хорвати.
Габсбурзька монархія опинилась в оточенні ворожо налаштованих до неї країн. Перша світова війна засвідчила як внутрішню слабкість монархії, так і хисткість її зовнішньополітичних позицій. Окремі успіхи у війні із Сербією та Чорногорією у 1914 році та на Італійському фронті у 1917році не могли компенсувати поразок у боях з російською армією на території Галичини та Буковини у 1914 та 1916 роках. Від повної поразки на Східному фронті монархію врятували лише німецькі війська. Навіть турецькі союзники вимушені були спрямувати свої частини в Галичину на допомогу австрійцям.
Антанта і США в роки війни намагалися послабити Австро- Угорщину, проте утримувалися від дій, спрямованих на ліквідацію імперії.
Намагаючись врятувати імперію монархію Габсбургів, її останній монарх Карл видав маніфест, оприлюднений 16 жовтня 1918 року. За цим документом імперія перетворювалась на федерацію багатьох держав, в тому числі і західноукраїнської.
В останній день жовтня 1918 року, коли розпад імперії став фактом, в столиці Австрії розпочалися революційні події, внаслідок яких імператор Карл 12 листопада зрікся престолу, а сама Австрія стала республікою.
Проти Угорщини воєнні дії розпочала Румунія і Чехословаччина, до яких долучилося Королівство СХС. Угорщина (…) мирним шляхом передала владу комуністам, розраховуючи на допомогу Росії. Проте червона армія зав’язла в боях в Україні й не могла пробитися до угорського кордону. Воєнні дії розгорнулися й між Польщею та Чехословаччиною…Польща вела збройну боротьбу практично з усіма своїми сусідами – Німеччиною, Литвою, Чехословаччиною, радянською Росією. Особливо запеклою була боротьба із Західно-Українською Народною Республіко що вилилась в польсько- українську війну 1918 -1919рр.
Історична доля ЗУНР виявилась трагічною, західні українці , які не брали участь у першій світовій війні на боці Антанти, виглядали в очах останньої як проавстрійська нація. Тому ЗУНР у польсько – українській війні не отримала підтримки ні від Англії, ні від Франції, на яку розраховувала. До того ж західні держави були зацікавлені у створенні санітарного кордону від більшовизму…Українське повстання у Львові 1 листопада 1918 року поклало початок створенню ЗУНР- держави, проголошеної у середині листопада. Її складовою частиною, поруч з Східною Галичиною, повинна була стати і північна частина Буковини. Проте ЗУНР не мала достатньо військових сил для відстоювання своєї територіальної цілісності й не могла розраховувати на підтримку великих держав переможниць у світовій війні. ЗУНР виявилась єдиною із держав, що утворились на руїнах Австро- Угорщини, котра не змогла відстояти свою незалежність у перші роки після світової війни.
Переддень Буковинського Віча за матеріалами книги О.Добржанського та В. Старика
«Змагання за українську державність на Буковині»
Пропонуємо Вашій увазі ще два видання з книжкової полиці Муніципальної бібліотеки, які розповідають про події 3 липня 1918 року.
dobrabiblioteka@gmail.com
м. Чернівці 
+38 (0372) 559148
пн-чт: 10:00-19:00 пт: 10:00-18:00 обід: 13:00-14:00 сб, нд – вихідні
.jpg)
