Проект Муніципальної бібліотеки ім.А.Добрянського "ПОДОРОЖУЄМО ЛІТЕРАТУРАМИ СВІТУ З МУНІЦИПАЛЬНОЮ..."( Польща)

  Запрошуємо читачів нашої книгозбірні та сайту в чергову подорож літературами світу разом з Муніципальною бібліотекою. Сьогоднішня подорож буде польською літературою (пол. Literatura polska). Приводом для цієї подорожі став поважний ювілей поета польської літератури Адама Міцкевича, якому 24 грудня виповнюється 220 років від дня народження.

      Адам Міцкевич
       (1798 – 1855)

Свої вірші Міцкевич почав писати ще в дитинстві. Однак перші поетичні спроби університетських років ще перебувають у межах поетичної практики класицизму і позначені сильним впливом просвітницьких ідей Вольтера.
У 1822 році у Вільні вийшов перший том поезій А. Міцкевича під назвою «Балади і романси». Його поява ознаменувала у творчості Міцкевича перехід на естетичні позиції романтизму. Свої нові естетичні погляди Міцкевич обґрунтував у передмові до цієї книжки, де в числі головних переваг романтизму виділив його історизм, демократичність і національний характер.

Романтична спрямованість характеризує і творчість Міцкевича періоду його перебування в Росії.
Справжніми художніми перлинами тогочасних романтичних пошуків поета стали цикли «Любовні сонети» і «Кримські сонети». Останні увібрали в себе думки й почуття поета, що перебував у вигнанні. Свій сумний настрій він передає картинами прекрасної кримської природи. «Любовні сонети» оспівують ідеальне кохання — почуття, подібне до того, яке описав Петрарка у своїх сонетах і яке стало взірцем для Міцкевича.
Міцкевич залишив чималий творчий спадок, цікавий як своєю художньою формою, майстерністю та довершеністю, так і тією надзвичайно вагомою суспільною проблематикою, яку він порушує. Як і багато інших письменників тієї історичної доби, Міцкевич у своїй творчій еволюції проходить шлях від класицизму до романтизму, а в окремих творах вдається вже й до елементів реалістичної поетики.

Найбільш відомий твір Міцкевича «Пан Тадеуш» . Він був написаний у період з 1832 по 1834 роки в Парижі, коли поет жив в еміграції. Твір складається з 12 частин, що становить майже 10 тисяч рядків. Вперше опублікований у червні 1834, він вважається останнім великим героїчним епосом у європейській літературі. Образ головного героя даної поеми – це образ Тадеуша Рейтана. В книзі змальовано поді ї п'яти днів 1811 року та одного дня 1812 року. Дійство поеми відбувається на литовських берегах річки Німан перед нападом Наполеона на Росію, в той момент польської історії, коли Річ Посполита була розділена між Пруссією, Росією та Австрією і зникла з політичної карти Європи.

                                                                                             

  Міцкевич і Україна

У листопаді 1824 року після викриття товариств «філоманів» та «філаретів» Адам Міцкевич прибув у Петербург, куди він за вироком був висланий під нагляд поліції.
Київ, Стеблів, потім Одеса, Крим, Харків... Тут пролягали шляхи хоча і вимушеної, але захоплюючої й корисної для поета мандрівки українською землею, тут відбу¬валося його знайомство з її мешканцями.
На сторінках поеми «Пан Тадеуш» Міцкевич залишить дорогий йому спомин про перебування на берегах Росі:

Чи на Вкраїні я б ту липу упізнав,
Що сотню панночок і сотню хлопців бравих
Ховала в холодку при танцях і забавах,
Як вечір повивав блакитноводу Рось…

За допомогою друзів Міцкевич одержує призначення на роботу в Крим. В листі Йоахима Лелевеля, відомого польського істо¬рика, він пише: «Я бачив Крим! Я витри¬мав страшенну бурю на морі...». В результаті подорожі в Крим з'явилася збірка «Кримські сонети», куди увійшло 18 поезій. «Кримські сонети» на¬зивають складною чудовою симфонією, фі¬лософсько-історичною, інтимно-ліричною, сповненою завжди глибоко поетичних ду¬мок, переживань і замальовок, симфонією, що зберігає невмирущу благородну красу.
Твердо лягали на папір малюнки поетичних мініатюр. Оспівуючи красу і мо¬гутність Кримської природи, Міцкевич ви¬ливає свою тугу за втраченою батьківщи¬ною. Над усе самотньому поетові близьке море, розбурхана морська стихія гармоні¬зує з його душевним станом, з драмою його ліричного героя.
Крим називають землею богів і поетів. Його південну красу оспівувало не одне поколін¬ня митців. Подорожуючи крим-ськими дорогами, Адам Міцкевич залишав у своєму щоденнику записи, які свідчать про те, що привертало його увагу:
«Алушта — одне з прекрасніших місць Криму, туди ніколи не доходять пів¬нічні вітри, і подорожній в листопаді час¬то шукає прохолоди під тінню все ще зеле¬них волоських горіхів...»
Міцкевича причарувала й Волинська природа, що теж відбилося у його творчості. Балада «Світязь» — один із найпрекрасніших творів поета. Його не можна читати без хвилювання, бо тут мова йде і про пере¬живання окремої особистості, і про духов¬ну драму цілого народу. Твір побудований на матеріалі слов'янської історії.( Світязь — одне з найпрекрасніших місць України, роз¬ташованих у Волинській області ).
А в Одесі була розпочата поема "Конрад Валенрод". Там уривки з неї Міцкевич читав своїм польським друзям.
Із Україною довелося попрощатися, залишивши згадку про ляха, який не мав наміру стати паном над українським людом. Про слід України в творчості поета не дадуть забути його вірші і поеми.

Адам Міцкевич і його кохані жінки

Улітку 1818-го польський поет Адам Міцкевич поїхав на вакації до родинного маєтку Заоссє, що в Мінській губернії (тепер територія Білорусі). Він вивчав філологію в університеті у Вільно. У сусідньому селі Тугановичі Адам побачив 18-річну білявку Марію Верещак — доньку вдови очільника місцевого дворянства.Міцкевич закохався з першого погляду. Вони зустрічалися вечорами Дівчина була нареченою грошовитого поміщика Вавжинця Путткамера.
Навесні 1819-го Міцкевич склав іспит на магістра і дістав призначення до Ковна. Почав викладати там у гімназії латину.
У 1820-му поет захворів на запалення легенів і не вийшов на роботу до гімназії. Правління університету пригрозило доправити Міцкевича до Ковна поліцією. Молодому вчителеві оголосили догану й удвічі урізали зарплатню. Та ще й на початку 1821-го Мариля, до якої Адам збирався свататися, побралася з іншим. Дівчина написала йому прощального листа - Міцкевич почав обмірковувати самогубство.
— Майже нічого не робить, — згадував його приятель Чечот. — Мовчить, курить трубку. Світ йому остогид.

9 листопада 1824 року Міцкевич приїхав до російської столиці. Познайомився з членами таємного товариства — Рилєєвим, Одоєвським, Бестужевим, які готувалися скинути з трону Олександра І. Після того був висланий з Петербурга до Одеси.
В Одесі він закохався в 31-річну красуню Кароліну Собанську, правнучку французької королеви Марії Лещинської. Жінка вже шість років була коханкою графа Яна Вітта.Граф попросив Кароліну заманити поета до Криму. Гадав, що змовники шукатимуть контакту з опальним поетом. За свої послуги Кароліна зажадала яхту. Її назвали "Кароліна".Собанська запросила Міцкевича до Криму. Для нагляду над поетом Вітт узяв із собою агента таємної поліції Олександра Бошняка. Його Міцкевичу відрекомендував натуралістом.

Вітт і Собанська залишилися в Євпаторії. А Міцкевич із братом Кароліни Ржевуським і Бошняком поїхав оглядати Крим. Із бунтівниками поет не контактував. Свої враження поет описав у циклі "Кримські сонети" - шедеврі світової поезії.
Віттова коханка охолола до Міцкевича. Він відгукнувся на це кількома уїдливими віршами. У Москві в салоні княгині Волконської Адам зустрів співвітчизницю Марію Шимановську — відому піаністку, якою захоплювався Бетховен. Жінка була старша на 9 років, мала доньок Гелену й Целіну. Марія і Міцкевич стали коханцями.

У травні 1829-го Міцкевич отримав закордонний паспорт. Швидко сів на англійський корабель "Георг ІV", бо Микола І наказав відібрати в нього документ. У Римі поет відвідав польського магната графа Скарбека Анквича. Той познайомив його зі своєю донькою Ґенріеттою. Міцкевич вирішив з нею одружитися. Але батько дівчини відмовив небагатому нареченому.

У травні 1832-го в Дрездені поет зустрів графиню Флору Ласкаріс. Її пращурами були візантійські імператори.
Адам закохався у Флору. Люди вважали, що вони от-от одружаться. Але невдовзі графиня кинула поета. 1833-го вона одружилася з графом Антонієм Забеллою.

Міцкевич поїхав до Парижа, де було багато польських емігрантів. Там згадав Целіну Шимановську, з покійною матір"ю якої він колись мав роман. Адам вирішив посвататися до її доньки.
Написав листа до Варшави лікареві Станіславу Моравському. Попросив передати Целіні його пропозицію.
Дівчина кілька днів думала. Колись вона мала кавалера, але той зник після смерті її матері. Целіна мешкала у Варшаві разом із дідусем та бабусею. На пропозицію ледве знайомого Міцкевича вона відповіла згодою.
Обвінчалися молодята 22 липня у храмі Св. Людовика Антенського. Оселилися на околиці Парижа, на Рю де ла Пепіньєр, 121. Умеблювали три кімнати в двоповерховій кам"яниці.

1835-го Целіна народила доньку. Її назвали Марилею, на честь першого кохання Міцкевича. Улітку 1838-го у подружжя народився син Владислав. Міцкевич мусив улаштуватися професором римської літератури в Лозаннській академії у Швейцарії. Одержував 2700 франків на рік. 1840-го очолив кафедру слов"янських літератур в університеті "Колеж де Франс" у Парижі. Жив із родиною в розкішному палаці Ламбер — власності польського емігранта князя Адама Чарторийського.

Невдовзі з"ясувалося, що Целіна була душевнохворою. Поет доглядав її 17 років. Іноді віддавав до психлікарні. У них народилося шестеро дітей. Вижили четверо — Марія (у заміжжі Горецька), Владислав, Софія (у заміжжі Гриневецька) і Жозеф. Целіна померла в Парижі у березні 1855-го року.

Польська література у фонді Добрянського

Польска література займає особливе місце в книгозбірні Анатолія Добрянського. Оскільки він виховувався в родині свого дядька Генріха, де розмовною мовою була мова польська. Тому він добре знав її, і з дитинства до останніх днів життя збирав книги польською мовою.

Юліуш Словацький увійшов в історію польської літератури передусім як великий драматург і автор поеми «Беньовський», однак і так звані «малі поетичні жанри» в його геніальній спадщині стоять в ряду найбільших досягнень світової лірики. Вірші його — це схвильований поетичний коментар доби, пристрасне, часом болюче шукання дороги до вільної вітчизни і визволеного народу. Тут злились в єдине особисте горе, невблаганна ностальгія і глибокий патріотизм. Юліуш Словацький — виходець з України
Залишив багатий і різнорідний творчий доробок: 13 драм ("Балладина", "Фантазій", "Кордіан", "Ксьондз Марек", "Лілля Венеда", "Марія Стюарт", "Мазепа", "Міндовг", "Срібний сон Саломеї" та ін..), 20 поем ("Година мислі", "У Швейцарії", "Батько зачумлених", "Ангеллі", "Беньовський", "Вацлав", "Гене- зис із Духу", "Король Дух" та ін.), сотні віршів, листів і одну повість ("Гуго"). Дослідники поділяють його творчість на 4 періоди: ранній, позначений впливом класицизму, просвітницького деїзму, релігійний скептицизму; другий — характеризується християн. етикою, далі переважило зацікавлення давньою історією і, нарешті, період творення власної філософської концепції, яку назвав генезисною. Його творчість піднімає проблеми національно-визвольної боротьби, історії польського народу, універсальної екзистенції; в останній період характеризується містицизмом на ґрунті своєрідної генезисної філософії.
У частині творів С. відтворено події з історії України, яку дуже любив як свою малу Вітчизну. Драми "Срібний сон Саломеї", "Беньовський", "Ксьондз Марек" присвячені добі Коліївщини та Барської конфедерації 1768; "Ян-Казимир" (дійшла в уривках) — добі Хмельниччини. Події в драмі "Мазепа" відбуваються в подільському замку, в поетичній повісті "Змій" відтворено образ козацтва, у незакінченому романі "Король Лядови" (1832, франц. мовою) сюжет розгортається в просторі славнозвісної "Софіївки" та на Поділлі. В інших творах поета змальовано пейзажі Волині, Поділля, міста Кременець ("Фантазій", "Балладина", "Лілля Венеда"), використано українські мовні елементи ("Українська думка", "Змій").

Таде́уш Руже́вич (пол. Tadeusz Różewicz; нар. 9 жовтня 1921, Радомсько — 24 квітня 2014, Вроцлав). Польський поет, прозаїк, драматург і сценарист. Один із найвідоміших у світі сучасних польських письменників, лауреат численних премій (зокрема, Літературної премії Європейського Союзу, 2008), почесний доктор кількох університетів Польщі. Член академій мистецтв Німеччини — Баварської (1981) та Берлінської (1987). Член Польської академії знань.
Він є автором понад 50 томів поезій , перекладених на багато мов світу. До його найвідоміших збірок відносяться: «Занепокоєння» (пол. «Niepokój») та «В ложці води» («W łyżce wody»), «Лист до людожерів» («List do ludożerców»),«Особа» («Twarz») і «Рівнина» («Równina»).
В поезії Тадеуша Ружевича, представника «покоління Колумбів», домінує образ смерті, виражений трагізм самотньої людини, загубленої у повоєнному світі, повному жорстокості і байдужості. Письменник сам себе називав творцем «враженим війною».

Творчість Яна Кохановського відіграла велику роль у розвитку польської літератури. Поет надзвичайно збагатив можливість поетичної мови. Він ввів у вжиток складні слова від двох основ, відомі грецькій мові з 14 – 15 ст. – давньоруську, але нові для польської: білокрилий, багатострунна, злотоволоса. Кохановський писав стисло, просто, ретельно відбираючи слова, прагнучи, щоб вони відповідали характеру змісту. Він уникав грубих, вульгарних зворотів та іншомовних запозичень. В кожному його виразі, в кожному рядку бачимо людину нової культури, що виросла на класичних зразках і прагне у їх дусі вдосконалити свою рідну мову. Поет ввів у польську поезію нові поетичні форми: сонет, терцини (окремий ліричний за обсягом твір), секстини, та білий вірш.