28-12-2018

"Бесідую я з Вами словом мовленим і словом писаним…" До ювілею науковця Надії Бабич


Сьогодні важливий і знаковий день для відомого в наукових колах мовознавця, професорки кафедри історії та культури української мови філологічного факультету Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича Надії Бабич.

Надія Денисівна належить  до тих рідкісних людей, що достатньо сказати фразу у будь-якому товаристві - «треба спитати в професора Бабич», - і одразу всі розуміють хто це без зайвих слів і «титулів». Коли виникають якісь сумніви або труднощі у написанні важливих текстів, що то остаточне Слово буде її. А це не купити за гроші, це можна заслужити тільки своєю наполегливою багаторічною і так би мовити «бджолиною» щоденною працею…
 

 
За піввіковий період ревного служіння Науці і Слову в Надії Денисівни зібрався дуже перелік праць, а це понад 200 наукових та науково-методичних праць з фразеології, стилістики, історії мови, культури мови, десятки навчальних посібників для вищої та підручників для середньої школи з національними мовами навчання. Багато поколінь українських студентів та школярів Надію Денисівну Бабич знають як автора, співавтора, упорядника і відповідального редактора цікавих глибоких підручників і навчальних посібників з історії української літературної мови, стилістики та основ культури мовлення, української мови з професійним спрямуванням, теорії та практики перекладу, української мови для шкіл з румунською, польською та угорською мовами викладання.

А ще вона автор понад 300 статей в різних наукових вісниках, понад 200 публікацій в газетах та журналах на актуальні теми сьогодення. Але ми не будемо перераховувати всі ті наукові набутки професора Надії Бабич і давати їм оцінку. Це фахово і заслужено, як вона того заслуговує, представлять колеги – науковці. А ми зупинимось на тих дорогих і щемливих миттєвостях її спілкування з Анатолієм Добрянським, і, як данина пам’яті, – бібліотекою його імені.

Для нашого маленького колективу кожен прихід Надії Денисівни в бібліотеку завжди є дуже теплий та дорогий. Адже ми завжди будемо тішитися новими книгами, над якими вона ретельно працює. Адже вони є для наших читачів мовознавчими скарбами. Всі вартісні наукові збірники з Чернівецького наукового університету ім.Ю.Федьковича, які виходили впродовж останніх десятиліть, а також наукові праці університетів України з української мови, культури української мови, літературознавства, Надія Денисівна приносить в «Добру бібліотеку», аби ними скористалися студенти та молоді аспіранти, які відвідують нашу книгозбірню. В Муніципальній бібліотеці ім.А.Добрянського вже назбиралася ціла етажерка цих поважних і дуже вартісних видань.

До «Доброї бібліотеки» Надія Денисівна приходить завжди із трепетом і хвилюванням, тому що це бібліотека її Вчителя - Анатолія Миколайовича Добрянського. Він у свій час помітив здібну і чутливу до українського Слова юну студентку посеред студентського товариства, і , як пізніше виявилось, в добру хвилину благословив її на науку. Про це Надія Денисівна пише у книзі спогадів про Анатолія Миколайовича - «Буковинський Златоуст Анатолій Добрянський: спогади, статті, вірші»: «Часто після пари набирала на його пропозицію купу книжок, якими він ілюстрував текст лекції, щоб через тиждень повернути їх прочитаними». Зрозуміло, що не прочитати їх вона не могла собі дозволити. Крім цього як розповідала пані Надія: « я присвячувала йому свої дилетантські вірші, які, крім мене, ні ніхто не перечитував». Ось тут ми дозволимо собі трішки не погодитись із Надією Бабич. В неї вірші дилетантськими не могли бути, оскільки професорка абсолютно нічого в житті не робить по -дилетантськи. І навіть такий строгий суддя в поезії, як Анатолій Миколайович, мабуть би поблажливо посміхнувся на ці поетичні посвяти своєї талановитої, закоханої назавжди в українське Слово студентки …і трішки в свого дивовижного викладача…А здібна до науки студентка не могла підвести свого Вчителя, і в дуже короткий термін, як на той час, стала молодим, і при тому, талановитим науковцем-мовознавцем. Незаперечний авторитет свого Вчителя в царині його величності українського Слова, в нашому місті і в науковому світі, вона зберігає донині. Про що власне вона й сама пізніше потверджує в своїй присвяті на першій сторінці підручника «Українська мова для 11 класу» 1999 рік: «Глибокошановному, дорогому для мене Анатолію Миколайовичу з вдячністю за допомогу у становленні моєї долі і навіть написанні цієї книги».

А так як Надія Денисівна була дуже ретельним і дивовижно вимогливим найперше до себе працелюбним науковцем, то вже в 33 роки вийшов її перший збірник вправ для вищої школи «Практична стилістика», який вона з хвилюванням і як завше перший примірник презентувала «Глибокошановному Анатолієві Миколайовичу, моєму незабутньому викладачеві з щирою вдячністю за науку, за красу мистецтва слова, за прекрасну доброзичливість».

Вона була першопрохідцем у розробці нових фахових дисциплін і як завжди одразу в дуже короткий термін видавала фаховий посібник.

Свого часу її колеги по-доброму жартували, що професор Бабич працює за правилами старої Києво-Могилянськоїакадемії: практично кожен новий курс, який їй випадало читати, вона одразу забезпечує власним посібником - якщо не теоретичного, то практичного змісту. Як от ще далекого 1990 року, на хвилі перебудови, коли тільки почали читати такий важливий предмет, як «Основи культури мовлення», то Надія Денисівна одразу підготувала навчальний посібник для студентів університету і як завжди перший примірник своєму дорогому Вчителеві незмінно: «Глибокошановному дорогому Златоустові …. зі щирою вдячністю за науку Сили і Краси Слова і Діла, з побажанням Радості життя». В цей же час побачила світ невеличка брошура, яка вже давно стала бібліографічною рідкістю, так як видана зовсім мізерним тиражем, з такою зворушливою назвою «Поговори зі мною, мамо» в серії «Гармонія», яка на той час ще виходила в Товаристві «Знання». І як завжди з «…з безмежною вдячністю за Науку Знань, Мудрість і Емоційність довічно його учениця».

На хвилі національного відродження професор Бабич намагалася всіма можливими і доступними їй методами донести красу української мови. І якраз на той час вона підготувала науково-публіцистичні нариси з культури української мови «Сила мовленого слова», яка і на день сьогоднішній була би дуже вартісною і доречною. Адже в такій характерній для Надії Денисівні легкій і доступній манері подачі представлено роль рідного Слова для людини від її народження, від маминої колискової і потім впродовж всього життя. І звичайно, що одним з перших примірників з « …довічним відчуттям своєї перед ним малості як учениці…» презентувала з хвилюванням Анатолію Миколайовичу. Адже він був надзвичайно тонким, а від того й прискіпливим, поціновувачем рідного Слова.

Однією з останніх прижиттєвих книг, яку Надія Денисівна своїм вишуканим, філігранним почерком підписала для свого Вчителя, є поважна монографія «Лінгво-психологічні основи навчання і вивчення мови», яку вона в березні 2000 року подарувала з незмінним надписом «Дорогому і глибоко шанованому Анатолієві Миколайовичу з невгасимим захватом від його Особистості і з побажанням «Тримаймося». Оце тривожне побажання було викликане затяжною хворобою і як пізніше у своїх спогадах написала Надія Денисівна: «… у мене рвалося серце, коли вже з першого поверху філфаку чула його надривний кашель».

І тут же продовжує: «Я була на значній відстані, навіть тоді, коли вже стала колегою-викладачем. Дивилася на Добрянського, як на людське Диво…
Коли б не читала лекції з риторики або стилістики, називаю Добрянського Анатолія Миколайовича неповторним взірцем промовця, що полонив слухачів не сімома основними законами риторики, а сімома власними талантами: невичерпною ерудицією, безкомпромісною переконаністю в тому, про що говорить, дивовижним відчуттям аудиторії, талантом переконувати і позбавляти від помилкового бачення предмета обговорення, багатством лексики – інтелектуальної й емоційної, відвагою говорити правду там, де інші боялися так чинити, вірою в те, що людину треба і можна виправити».
Анатолій Миколайович також все своє життя до останньої хвилі уважно спостерігав за здібною ученицею, навіть якщо вона вже була поважним науковцем. Він завжди знаходив час, аби дуже уважно послухати, а потім обов’язково передзвонити і сказати добре слово такої важливої для неї підтримки.
Понад 20 років Надія Денисівна була автором і ведучою радіопередачі «Мова. Людина. Час», присвячених мовно-культурним та морально-етичним проблемам. Згодом була незмінним учасником програми „Українська мова - Соvậntul ukrainian”, потім - чисто української „Зав’язь”Чернівецької обласної телерадіокомпанії.

«Слухати людей і говорити з ними. Доля і ті люди, що довірили мені тримати слово по телебаченню і радіо, перед студентською аудиторією, подарували відчуття радості від спілкування і відповідальності за Слово. Бесідую я словом мовленим і словом писаним, стараюсь не нав’язувати свого розуміння життя сучасного чи минулого, а подати «картину», над якою варто замислитися»

«Коли роблю радіопередачу. Чую і бачу слухачами своїх університетських Учителів. Дуже хочу не осоромитись перед ними. Прислухаюся до самої себе…»

«Коли виходила в ефір телепередача «Українське слово», я завжди мала в особі Добрянського доброзичливого критика. Він ніколи нікому не заздрив – так багато мав своєї природної величі, що чиїсь дріб’язки його не дотикали – будь вони справжні, а чи награні».

І коли Анатолій Миколайович відійшов у вічність, то Надія Денисівна залишила неймовірно зворушливий і щемний спогад «Цей холодний вогонь свічки (9 днів без Анатолія Добрянського)», який включено до збірки публіцистичних нарисів « І свого слова доточу. Роздуми з нагоди…». Їх і сьогодні неможливо читати без сліз…

Звичайно, в ці дні буде сказано багато теплих і зворушливих слів, які донесуться не тільки з усіх куточків України, але й з далеких світів, де знають, пам’ятають і шанують професорку Надію Бабич. Вийдуть вагомі публікації в газетах та часописах на її пошанування…

 
Але мабуть без перебільшення буде сказано, достойний і дуже дорогий дарунок, як для науковця, підготовили для Надії Денисівни бібліографи наукової бібліотеки ЧНУ ім. Ю.Федьковича. Це бібліографічний покажчик «Надія Бабич», який вийшов у серії «Вчені Чернівецького університету» в 2018 році. Адже в цьому скромному на перший погляд виданні вмістився весь науковий шлях професора Надії Бабич за 50 років. В кожній її монографії, в кожній науковій чи то популярній статті, вона крім глибокого професіоналізму залишає ще пресвітлу часточку своєї емоційної присутності.
 

Ми сьогодні хочемо дуже щиро побажати Надії Денисівні Бабич знайти гармонію в цьому недосконалому, але прекрасному світі і видати свої давно вимріяні науково-духовні праці, в яких її Душа і Слово буде розкошувати і отримувати втіху…А ще бажаємо Надії Денисівні на кожну Божу днину підтримки та розуміння найдорожчих їй людей.

 З незмінною повагою і вдячністю
колектив Муніципальної бібліотеки
ім. А. Добрянського