160-років від дня народження Степана Смаль-Стоцького (1859–1938).

“І Ваше ім’я, і Ваша праця остануться між пануючими брудами – білим монументом”.Так сказала про постать Степана Смаль-Стоцького доволі стримана на похвалу Ольга Кобилянська. І під такою назвою в читальній залі Муніципальної бібліотеки імені А.Добрянського розгорнуто виставку з нагоди 160-річчя світової слави вченого-філолога, педагога, засновника і керівника багатьох громадсько-культурних і національно-політичних організацій Буковини професора Чернівецького університету, академіка АН України Степана Смаль-Стоцького (1859–1938). 

 

Маючи схильність до науки, він подався студіювати філологію у Віденський університет.Потрапив на навчання до одного з найвідоміших славістів того часу Франца Міклошича. Він був… «один з перших західних мовознавців, що обстоював самобутність української мови, підтримував намагання галицьких українців оперти свою літературну мову на народну основу, був прихильником введення для українців латиниці».

З навчання Степан виніс і до кінця життя зберігав «віденську школу точності й відповідальності у філологічній праці», які передав своїм талановитим студентам, що стали його гордістю. Успішно закінчивши навчання і захистивши дисертацію, у 1885 році 26-річний Ст. Смаль-Стоцький надзвичайним професором повертається з Відня до Чернівецького університету і очолює кафедру української мови і літератури. За роки праці і викладання української мови ним було підготовлено і виховано покоління національно свідомих молодих людей, серед яких відомі мовознавці, письменники, політичні та культурні діячі. Крім цього Ст. Смаль-Стоцький викладає багато лінгвістичних і літературознавчих курсів. В нього є своя методика вивчення та інтерпретації літературних творів, порівняльного викладання української мови. Його методики були доступними та добре структурованими, про що через роки з вдячністю згадували його студенти. «Треба підкреслити, що він не читав своїх викладів із заялозених кар¬ток, написаних давніше та читаних кількакратно, як це роблять деякі інші професори, а давав свіжі, нові погляди на основі нових наукових праць і не скривав свого вдоволення з того, що вчені інших слов’янських народів приходять у деяких спірних проблемах славістики до того самого погляду, який він обґрун¬тував у своїй граматиці наукового характеру, написаній по-ні-мецькому … це не була суха розумова інтерпретація твору, як звичайно буває в університет¬ських семінарах. Сам Професор був дуже добрим рецитатором та читав літературні твори немов театральний артист».
Серед слухачів буковинського професора був і сам Іван Франко, який цінував його «...європейський метод науковий». Кожен викладач та вчитель гордий своїми талановитими учнями. Мав таких і професор Стоцький. Серед них був і відомий мовознавець Василь Сімович, якому пощастило стати найвидатнішим учнем професора Степана Смаль-Стоцького. Саме йому, як улюбленому студентові, вимогливий викладач Смаль-Стоцький довірив відповідальну місію - бути домашнім учителем для своїх синів - Романа та Нестора. Крім цього Смаль-Стоцького залучив Сімовича до праці на культурно-освітній ниві..
Разом з доктором С. Смаль-Стоцьким вони займалися великою просвітницькою діяльністю: організовували літературні вечори, обговорювали реферати про творчість видатних українських письменників, вони брали участь у відзначенні ювілеїв видатних діячів краю та відомих письменників, а також всіляко сприяли відкриттю бібліотек і читалень по селах, читали лекції на різноманітних освітніх курсах, відкрили університет для селян.
С. Смаль-Стоцький два рази обирався деканом філософського факультету (в 1894 і 1904 роках). Як писав Василь Сімович: “Професор був – велика наукова сила, що полишив нам великі наукові цінності, що виховав багато наукових (і педагогічних) працівників”.

З мовознавчих праць найбільшу славу принесла С. Смаль-Стоцькому написана ним у товаристві з Теодором Ґартнером “Руська граматика” (1893), яка перевидавалася 7 разів. Як писав О. Попович, “Ся одна заслуга д-ра Стоцького достаточна, щоб ім’я його [було] записано золотими буквами в літописи наші народні на вічну пам’ять грядущим поколінням”.
Рівневі найвищих наукових здобутків свого часу відповідали й друковані праці Ст. Смаль-Стоцького – гуманітарія широкого профілю, що поєднував у собі хист лінгвіста й літературознавця, а частково й історика. Власне, останнє найбільш притаманне його книзі «Буковинська Русь» (1899), про яку І. Франко сказав, що «...книжка Стоцького впливає на нас, як подув свіжого вітру в спеку: вона освіжує, додає сили».
Помітний внесок ученого в осмислення історико-літературних аспектів українського письменства: Т. Шевченка (“Тарас Шевченко. Інтерпретації”, 1934), І. Франка (“Характеристика літературної діяльності Івана Франка” (1913), О. Кобилянської (“Дорогії земляки!” (1928). Блискучі шевченкознавці праці не втратили своєї вартості й нині. Професор С. Смаль-Стоцький досліджував творчість Івана Котляревського, Юрія Федьковича, Сидора Воробкевича, Василя Стефаника.
Він став відомим в наукових колах філологом мовознавцем, літературознавцем та істориком. Кожна його праця одразу набувала популярності в наукових колах і викликала гострі дискусії. Нині близько 100 наукових праць та публікацій у фахових виданнях того часу знаходиться в рідкісному фонді наукової бібліотеки ЧНУ ім. Ю.Федьковича. С. Смаль-Стоцький був серед засновників Української Академії Наук, почесний член Наукового Товариства ім. Т.Шевченка, дійсний член «Слов’янського інституту» в Празі та багатьох інших наукових установ і товариств, які вважали за честь мати в своїх лавах поважного вченого.

С. Смаль-Стоцький і Буковина

Ст. Смаль-Стоцького був чоловіком дуже конкретним і діяльним, тому з перших днів перебування в нашому місті починає активну працю на ниві українського розвою, перебуває в центрі всіх найважливіших подій. Був засновником та реформатором усіх українських товариств та установ на Буковині. Одразу стає членом товариства “Союз” – першої української студентської організації на Буковині. Серед здобутків С. Смаль-Стоцького – участь у створенні “Вільнодумного союзу”, “Літературно-історичного гуртка”. У 1891 році він очолив політичну організацію “Руська Рада”, перетворивши її на найпотужніше і найвпливовіше українське товариство на Буковині, у 1903 році – перше політичне об’єднання українського міщанства – “Міщанський клуб”. Очолював товариство “Руська школа” та “Руська бесіда” (кінець 80-х років), історичне товариство в Чернівцях, філологічну секцію Наукового товариства ім. Тараса Шевченка у Львові (1914).
Він був серед активних авторів української газети «Буковина», якою він опікувався впродовж всіх років перебування в місті, особисто запрошував найкращих редакторів. І в тому, що то була одна з найкращих українських газет свого часу, була дуже вагома заслуга саме професора Стоцького.
У 1892 році його обрано послом (депутатом) Буковинського крайового сейму. З цього часу він став активним офіційним політиком Австро-Угорщини. Це дозволило Смаль-Стоцькому мати вагу в державних структурах імперії та успішно вирішувати багато нагальних проблем.
Він регулярно зустрічався з виборцями, роз’яснював їм свою роботу в сеймі, переймаючись їхніми проблемами. Цим він заслужив довічний авторитет. Як депутат Буковинського крайового сейму від Садгірського виборчого округу він багато зусиль доклав для розвитку Рогізни. Цей діяльний чоловік організував ощадно-позичкові каси та селянські кредитні спілки, домігся перегляду системи оподаткування. Багато уваги приділяв політичній та національній просвіті місцевих мешканців. Його стараннями 1895 року в Рогізній було відкрито «Православну читальню», «гімнастичне та пожарне» товариство «Січ». Це було найкраще січове товариство Чернівецького повіту, яке мало першу січову музику на Буковині – духовий оркестр. Для роботи товариств було збудовано Народний дім з театральною сценою. У лютому 1889 року садгірські русини разом з русинами Рогізної та Нової Жучки заснували спільну читальню «Руської бесіди».
За таку активну працю на користь громади під час виборів до Буковинського сейму ( коли він ішов на другий термін) за Ст. Смаль-Стоцького виборці проголосували майже 100-процентно, що взагалі буває вкрай рідко. Так що мешканці Садгори повинні пам’ятати і назавжди бути вдячними за свій український державницький розвиток професору Стоцькому. Адже ця людина свої слова завжди підкріплювала конкретними справами. У 1904 році професора призначили заступником крайового маршалка Буковини і він очолив поточну крайову роботу крайового виділу. Як приклад, перебуваючи на цій посаді він допоміг розширити (добудувати) корпуси у Крайовому шпиталі (нині приміщення обласної лікарні).
З 1911 року і до розпаду Австро-Угорської імперії Ст. Смаль-Стоцький залишається депутатом віденського парламенту.

Трагічна дата в історії Європи – 1 серпня 1914 року внесла свої корективи в життя професора С. Смаль-Стоцького та його родини, тож вони вимушені були покинути край, який без перебільшення став для них рідним. Ось як він сам згадує наприкінці життя роки перебування в Чернівцях: «…роїлися в моїй голові думки про все пережите в моїм житті те все а все повертали до нашого рідного міста, де мені довелося найкращий вік прожити…може Бог дасть, що я ще чим небудь за це віддячуся,… віддячуся тій рідній землі, що я так дуже полюбив».
Тоді він разом із Василем Сімовичем, Богданом Лепким, Андрієм Чайківським працює в таборах для російських полонених у Райштаті, Вецлярі, Фрайштадті та Зальцведелі, де було зібрано понад 40 тисяч українців. У таборах вони організували курси для неписьменних, читальні, театральні трупи, друкарні, видавали газету.
Проте, як тільки появилася надія, що Австро-Угорщина виконає свої обіцянки щодо створення окремого коронного краю на українських етнічних землях Галичини та Буковини після підписання Українською Народною Республікою Берестейського миру, то Ст. Смаль-Стоцький одразу ж повернувся до активного політичного життя. 16 жовтня 1918 р. цісар Карл І оприлюднив маніфест, у якому проголошувалось, що «Австрія по волі своїх народів має стати зв’язковою державою, в якій кожде плем’я на области, яку заселює, творить свій власний державний організм… До народів, на яких самовизначенню буде основана нова держава, звертаю мій заклик, щоби вони співділали в сім великім ділі через Національні Ради, які утворені з послів кожної нації до Державної Ради, які мають заступати інтереси народів у відношенню до себе та до Мого правительства». У Львові була скликана Українська Національна Рада – тимчасовий парламент майбутньої Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР). До складу УНРади увійшли зокрема відомі буковинські політики, депутати парламенту та Буковинського сейму і Степан Смаль-Стоцький в тому числі. 18–19 жовтня УНРада проголосила Українську державу на всій українській етнічній території Галичини, Буковини і Закарпаття, до якої мала б увійти «Ціла етнографічна українська область в Австро-Угорщині, – зокрема Східна Галичина з граничною лінією Сяну з влученням Лемківщини, північно-західна Буковина з містами Чернівці, Сторожинець і Серет та українська полоса північно-східної Угорщини».
Правда, пізніше історія так розпорядилась, що був втрачений момент і він провадив дальше свою наукову та громадську роботу в діаспорі, так як в нього вже не було можливості повернутись на Буковину.
В 1918 році він був послом ЗУНР в Празі. З 1922 року стає професором Українського вільного університету, входив до ряду науково-освітніх товариств.
Відійшов у вічність 17 серпня 1938 року в Празі. А 30 вересня 1938 року знайшов довічний спочинок на кладовищі в Кракові (Польща), поруч з могилою дружини і куди за заповітом перевіз його син Роман Смаль-Стоцький.
Про сина і їхню родину можна детальніше прочитати за посиланням
«Достойний син свого батька» http://www.dobrabiblioteka.cv.ua/ua/news?id=970505

У нашому місті є багато адрес, пов’язаних із цим достойним іменем. Це й Український народний дім, у якому професор Ст. Смаль-Стоцький активно організовував і працював у різних партіях та товариствах, тут видавалась газета «Буковина». Та саме за його активної діяльності це приміщення й будувалося.