«І знов сонет…» Книжкова виставка Віталія Колодія

Під такою назвою в Муніципальній бібліотеці ім. А.Добрянського розгорнуто виставку з нагоди 80 – річчя від дня народження поета, прозаїка, драматурга, публіциста і перекладача Віталія Колодія (1939 – 2016).

До ювілею готуються поважні зібрання, на яких науковці, колеги - письменники і родина скажуть ще теплі і щемливі слова про Віталія Колодія як про Письменника і про Людину. 

Віталій Дем’янович належить до тих письменників, які встигли за довге творче життя, не витративши намарне жодної хвилі, написати і видати десятки книг різних жанрів і стати поважним і шанованим класиком ще за життя. За свою працю він отримав заслужені і поважні літературні нагороди.                                                                              

Всі ці видання, починаючи від найпершого крихітного метелика-збірочки «Зажинки» (1967) на 46 сторіночок, є у фондах Муніципальної бібліотеки ім. А.Добрянського. Коли в наступному, 1969 році, Віталій Дем’янович видавав вже трішечки більшу збірку віршів та поем «Слов’янська дума», то подарував її «Дорогому Анатолієві – з побажанням творчих успіхів на шляху з такими щасливими й нелегкими роздоріжжями й перехрестями». Цей надпис свідчить, що на той час вони вже були добре знайомі, Віталій Дем’янович працював на той час в редакції газети «Радянська Буковина», вони спілкувались і він добре знав про життєві клопоти і негаразди Анатолія Миколайовича. Всі наступні різножанрові видання також одразу отримував в свою книгозбірню Добрянський. Дуже щемлива і зворушлива остання книга, яку при житті отримав Добрянський від Віталія Дем’яновича. Це двомовна українсько-румунська книга поезій «Прощальна сльоза ранку» з побажаннями «Дорогому Анатолієві – світлого зеніту життя, а якщо сльози – то лише від радості». І назва книги, і побажання – то таке Боже провидіння, бо через місяць Анатолій Миколайович відійшов у кращі світи…
Як тільки була відкрита Муніципальна бібліотека імені Анатолія Добрянського, то Віталій Дем’янович і надалі всі свої нові книги приносив в «добру бібліотеку».

Як важливий підсумок своєї літературної праці він підготував і видав в чернівецькому видавництві «Букрек» впродовж 2007 - 2009 років розкішне видання в 5 томах, куди він зібрав все саме вартісне з поезії, прози, драматургії, перекладів та публіцистики. І як завжди з побажанням «Ці книжки з благоговінням передаю до бібліотеки мого незабутнього друга». А на книзі публіцистики «Перо в облозі» Віталій Дем’янович написав філософське
«Часові категорії підвладні тільки Слову…Про це я думав у бібліотеці Анатолія». І нема що додати до цих слів…
По всіх цих книгах учні та студенти пишуть наукові праці, а деякі з них вже давно стали бібліографічною рідкістю.

А ми сьогодні торкнемось штрихом тільки однієї сторіночки творчості Віталія Колодія і його взаємини з Анатолієм Добрянським. Звичайно, ми поговоримо про його величність Сонет.

Сонет (італ. Sonetto – звучати) – старовинна канонічна
форма вірша, який зародився ще в часи провансальських трубадурів.
Він складається з чотирнадцяти рядків п’ятистопного або шестистопного ямбу, власне, двох чотиривіршів (катрени) з перехресним римуванням та двох тривіршів (терцети) з усталеною схемою римування.
Направду, це строга і вишукана класична форма вірша.
Микола Зеров називав сонет формою «ліроепічної мініатюри окремої схеми».

Віталій Дем’янович все життя, ще з юності, не тільки захоплювався, а й видав не одну окрему поетичну збірку власне сонетів, а Добрянський захистив наукову дисертацію саме по світовому та українському сонету. Благословення на цю тему він отримав від самого Максима Рильського, який сам був знаменитим сонетистом. А так як свою наукову працю Добрянський писав довго, майже 15 років, а Віталій Дем’янович за цей час видав не одну збірку, то вони часто вели свої бесіди про сонет. Збиралися здебільшого в редакції і вели довгі бесіди про цю вишукану, шляхетну і досконалу форму вірша. Тому зрозуміло, що як тільки виходила збірка поезій із сонетами або розділ в новій книзі, то найперше Віталій Дем’янович з хвилюванням приносив її на поцінування «Дорогому Анатолію – з вдячністю за підтримку о ранній-ранній порі і згодом». І мабуть таки з легкої роки та благословення свого щирого друга і тонкого шанувальника сонета Віталій Дем’янович впродовж дуже короткого проміжку часу видав цілих три окремих збірки сонетів. В 1998 році в Одесі видана збірка з однойменною назвою «Сонети», яку автор вручив «Поважаному щиро Анатолію Добрянському – першому ґрунтовному досліднику українського сонета» .

– Сонет у вічність простягає руку.
Сонет не мерзне у морозах часу.
Живі, як ми, і Данте, і Петрарка,
Шекспір глибокий і страшний, мов горе,
Всемудрий Гете і Франко вулканний,
Міцкевич втаємничений як прірва
З тривогою, немов за крок до неї,
І Пушкін – словобог…І десь в чертоги
Вкраїнська муза привела майстрових –
Від Рильського, безмежного, як небо…
Простіть мене, батьки мойого духа,
За необорну раптом святотатність,
Простіть мене, якщо до храму сонця
Я увійду зі скромною свічею…

А вже наступного, 1999 року, в Чернівцях вийшла наступна збірка нових сонетів із такою інтимною назвою «При сповідальних свічах» із дуже зворушливим надписом: «Анатолію Добрянському – це моє пташеня, яке безпорадно оглядає своє невпізнанне гніздів’я». Зміст цієї дедикації був відомий мабуть тільки їм двом. А починає він її поезією «І знов сонет…»