Нові надходження від видавництва «Книги –ХХІ»

Фонди Муніципальної бібліотеки ім. А.Добрянського часто поповнюються вартісними новинками з літератури від видавців. Поскільки ми спеціалізуємося саме на українській літературі та літературознавстві назагал, то студенти, науковці та й всі чернівчани, які стежать за доброю літературою, насамперед ідуть до нас. Ось і в перші дні Нового 2019 року, вірніше на самий Новий рік, на Св. Василія ми отримали такий вартісний подарунок від одного з чернівецьких Василів – директора видавництва «Книги –ХХІ» – п. Василя Дроняка.І ми з приємністю їх представляємо нашим читачам.

модератора літературних інтелектуальних зустрічей Олександра Бойченка «Країна за Збручем», яку нещодавно презентували в літературних центрах Чернівців і яка вже має свого читача, як власне і кожна нова книжка цього чернівецького ерудита-інтелектуала.
До цього видання ввійшли 55 есеїв короткої прози, які публікувались на львівському сайті – інтернет-газеті «zbruc.eu» та в журналі «Країна», які автор писав впродовж останніх років.

Наступною новинкою стала книжка професора східноєвропейської історії Віденського університету, дійсного члена Австрійської академії наук та іноземного члена Національної академії наук України Андреаса Каппелера «Нерівні брати. Українці та росіяни від середньовіччя до сучасності». Переклад з німецької здійснив Володимир Кам’янець.
Саме в цей дуже складний час поява такої праці дозволить всім небайдужим читачам глибше зрозуміти трагічні сторінки, які відбуваються зараз на території України. Але з точи зору європейського науковця.
« Здобувши понад чверть століття тому незалежність і вперше у своїй історії зберігши її протягом довшого часу. Україна на Євромайдані розпрощалася з радянським минулим і російським великим братом. Вона надолужує революцію 1989 р. й долучається до грона європейських націй. Настав час і нам відвести Україні належне їй місце на ментальній мапі Європи».
«Ця книжка була написана для читачів з-поза меж України та Росії, які нічого не знають або мають лише загальні уявлення про історію цих держав. …Інколи погляд ззовні може пролити світло на явища, непомітні зсередини, й надати змогу осягнути їх по-новому.
Починаючи від ХVІІІ ст., для російсько-українських взаємин була характерна асиметричність, яка сягнула апогею в ХІХ ст., коли Росія вважала «малоросів», як офіційно тоді називали українців, частиною «всеросійського» народу й заперечувала наявність у них самобутньої історії. Відтоді і російським, і західним сучасникам здавалося, що українці розчиняться в російстві. А тому важливо зосередити увагу й на раніших епохах, коли історія Росії та України протікала окремими річищами й Україна займала чільне місце на ментальній мапі Європи. Саме тому середньовічна й ранньомодерна історія відіграє таку велику роль в українській культурній пам’яті.

В основі цього видання лежить методологічний підхід «перехресної», або «переплетеної» історії, який передбачає вивчення триваліших взаємин, трансферів, контактів і конфліктів між державами, суспільствами, націями й культурами»
І хоч то доволі поважне наукове видання на 300 сторінок з дуже серйозним списком використаної літератури та іменним покажчиком, проте доступний виклад і мабуть талант перекладача сприяють тому, що книжка читається легко і навіть складні сторінки історії є доступні і зрозумілі.
Для вибагливого читача, який любить добру класичну літературу, приємним подарунком для душі буде роман одного з найвідоміших представників словенської літератури – Драго Янчара «Цієї ночі я її бачив» в перекладі Мар’яни Климець.

Перекладачка Мар'яна Климець дала свій фаховий коментар з приводу роману Драґо Янчара, який ми тут наводимо, аби читач переконався, що його варто читати.
«Це твір, з якого особисто я радила би починати знайомство з творчістю Драґо Янчара, одного із найвідоміших словенських літераторів, сучасного класика, романи якого вже проголошено каноном. Цей роман, як і кожен якісний і справжній літературний твір, викликає цілий спектр почуттів, заставляє пережити такий собі емоційний землетрус.
Роман написано на основі реальних подій, прототипами героїв Лео і Вероніки Зарників стали Радо і Ксенія Хрібар, заможні власники маєтку Стрмол. Радо і Ксенія Хрібар були ліквідовані 1944 року, 2015 року відбулося перепоховання останків подружжя.
Попри те, що йдеться про дотепер дражливу тему Другої світової війни і повоєнних років, авторові вдається витримати баланс завдяки тому, що оповідачами є герої-очевидці життя Вероніки і Лео Зарників.
У центрі роману – молода ексцентрична і заможна містянка Вероніка Зарник, яка зникла у вирі Другої світової війни. Вероніка у творі не присутня безпосередньо. Про неї згадують п’ятеро оповідачів, свідків її життя. Розповідаючи про Вероніку, вони розповідають і свою історію. Власне твір і побудований як розповідь-спогад, і відсутність знаків прямої мови якраз підкреслює такий стилістичний прийом.
Перший оповідач – військовополонений, солдат розформованого югославського королівського війська. Кіннота і Вероніка були найголовнішими у його житті. І тепер, коли він сім років не бачив Вероніку, коли королівство, якому він служив, перестало існувати, єдине, що його тримає при житті – це спогади про кохання до Вероніки. Його історія – це історія про відносність історії і нещасливе кохання.
Другий оповідач – мати Вероніки, розум якої в певний момент відмовився сприймати реальність, єдина мета існування жінки – очікування повернення дочки. Це заможна містянка, світ якої раптом перевернувся, її єдина точка опори – спогади про юність і щасливі роки заміжжя. Її історія – історія розпаду знаного світу на фрагменти.
Третій оповідач – німецький офіцер, лікар, який, як і Вероніка, належав до людей, які «любили життя і просто хотіли жити». Вероніка, до якої він відчував платонічне кохання, у найтемніші і найкривавіші часи вона випромінювала світло, чистоту і доброту.