Мандрівки літературою Італії. Проект Муніципальної бібліотеки ім. А.Добрянського " Мандрівки літературами країн світу з Муніципальною..."

Пропонуємо нашим читачам подорож літературою Італії. Приводом для літературної мандрівки книжковими полицями Муніципальної книгозбірні ім. А. Добрянського став поважний ювілей вченого, поета і філософа Франческо Петрарки (1304-1374), який по праву носить ім’я першого великого гуманіста епохи Відродження. 

     Франческо Петрарка (1304-1374) італіць,  який прославився у світі своїми біографічними сонетами.

Слава прийшла до Петрарки саме тоді, коли поет почав присвячувати своїй коханій Лаурі ліричні вірші. Спочатку свою поезію він не вважав гідною уваги справою, оскільки писав не класичною латиною, а розмовною італійською мовою. Однак перші поетичні творіння настільки надихали його творити далі, що він почав свої поезії ретельно допрацьовувати. Так з’явилась на світ «Книга пісень», яка містила 317 сонетів, а також 29 канцон, балади, секстіни та мандригали. Цей збірних ліричних поезій відображає різні душевні стани поета та являє собою своєрідну сповідь молодого автора. В «Книзі пісень» Петрарка зображує свої почуття до жінки із знатної італійської родини.

Перша зустріч з коханою Лаурою відбулась в одному із храмів Італії. Ця зустріч наповнила Петрарку великим почуттям, змусивши зазвучати найніжніші і наймелодійніші струни його душі. Що і було відтворено в рядках сонетів юного поета. Кохана Петрарки народилась в 1307 році і померла в юному віці, коли Європою розгулювала чума. 1348 став для Петрарки роковим. Навіть після її смерті поет продовжував оспівувати кохану у своїх сонетах. Ідеалізація коханої Лаури в сонетах Петрарки була характерною рисою не лише «Книги пісень», а й поезії так званого «солодкого стилю».
Оспівуючи Лауру продовж багатьох років, Петрарка не зміг пройти мимо любовної лірики провансальців та ліричних віршів тосканців, оскільки у майстрів «солодкого стилю» він запозичував форми привабливого сонета.

Творчість сонетиста Петрарки була близькою Анатолію Миколайовичу Добрянському, який все життя захоплювався Сонетом та присвятив цій вишуканій формі вірша свою наукову працю. В книгозбірні, яка носить його ім’я, донині зберігається чимало видань італійського поета Франческо Петрарки. Вивчаючи та досліджуючи старовинні канонічні форми віршів науковець Анатолій Добрянський писав: «З першими зразками сонета ми зустрічаємось у творчості поетів так званої сіцілійської школи Джакомо да Лентіно та П’єра делле Віньє у 20 – х роках ХІІІ століття. Їхні сонети написані чотирнадцтяирядкову строфою, в якій кожен рядок має одинадцять складів…Дещо пізніше у представників тосканської школи « нового солодкого стилю»( «дольче стіль нуово»), а згодом у творчості Ф. Петрарки сонет набув тієї форми, що стала класичною і дійшла до наших днів…» Як пише науковець далі, вивчаючи процеси розвитку сонета визначились: « закони внутрішньої сонетної композиції, що підкреслює діалектику думки та розгортання опису… Завдяки могутнім талантам Данте Аліг’єрі, що ввів сонети до книги «Vita nova», і Франческо Петрарки, який створив понад триста сонетів, присвячених Лаурі, сонет став однією з панівних форм італійської лірики епохи Відродження…»
Ніхто з поетів епохи Відродження не користувався такою популярністю і не мав такого великого впливу на поезію країн Європи та світу як Франческо Петрарка. Він вважається не тільки першим знатаком античної літератури і засновником класичної філології. Він був яскравим втіленням ренесансного духу, родоначальником нової сучасної поезії і людиною нового часу, говорив на своїх лекціях професор сонетистики Анатолій Добрянський.

Продовжити ознайомлення з італійською літературою варто з розгляду творчості великого попередника Відродження - флорентійця Данте Алігері, одного з перших великих поетів Західної Європи. Данте Алігері (1265 -1321)- італійський мислитель, родоначальник літературної італійської мови, великий італійський поет середньовіччя та доби Відродження, який жив і творив на межі двох історичних епох,  і якого вважають «батьком італійської літератури».

Данте народився у 1265 році у промислово – торгових районах Флоренції, в дворянській сім’ї. Однак після втрати родиною феодального статусу,  повнолітній Данте Алігері записався в цех аптекарів та лікарів, художників і книготоргівців. Отримавши скудні знання середньовічної школи Данте самотужки вивчив французьку мову, яка дала йому можливість познайомитись з кращими зразками світової літератури. У віці 18 років юнак закохався у Беатріче – доньку багатого флорентійця.Захоплюючись поезію він присвятив коханій свої перші поезії, що лягли в основу його книги «Нове життя», що принесла йому світову славу.

«Нове життя» найбільш яскравий твір молодого Данте, написаний у 1291 році. Невеличка книга складається з 30 поезій, пов’язаних між собою прозовими оповіданнями. Перша збірка Данте розповідає про про любов поета до Біатріче, про його сни та мрії, а також про сум, що був спричинений її раннім відходом у вічність. У збірку увійшли далеко не всі ранні твори поета, а лише ті, які, за його визначенням, були гідні світлої пам’яті Біатріче.
«Нове життя» - перша в історії західноєвропейської літератури автобіографічна сповідь поета, що розкривала читачу найбільш сокровенні почуття автора.Після смерті Біатріче поет занурився у вивчення теології, філософії та античної літератури, читаючи Горація, Овідія, Сенеку. Після прочитання їх трактатів він написав свій наступний твір «Пір».
Також Данте Алігері у своїх трактатах заклав основи італійської літературної мови своїми книгами: «Імперія» і « Народна мова».

«Божественна комедія» - основний і найвідоміший твір Данте, написаний у тривожні роки напруженої політичної боротьби, що мала місце в Італії в кінці ХІІІ на початку ХIV століття. Твір Данте відрізняється продуманою композицією. Поема ділиться на три великі частини - три складових загробного світу, згідно вчення католицької церкви: пекла, чистилища та раю. Кожна із трьох частин – кантат складається з 33 пісень. Буквальний зміст комедії Данте – зображення долі людини після її смерті. На сторінках свого алегоричного твору автор показує життя грішників і праведників, демонструє покарання і нагороди за людські вчинки та намагається людство застерегти від зла. В основі «Божественної комедії» лежать постулати античності, що пояснюється особливим інтересом Данте до античної літератури.
Пропонуємо Вашій увазі ще одну цікаву особисть. Це Гвідо Кавальканті (1255-1300) - італійський філософ і поет, який народився у Флоренції у 1259 році. Він продовжив традиції болонця В. Гвініцеллі. Після Гвініцеллі став керівником поетичної школи «Дольче стиль нуово». Гвідо Кавальканті писав філософсько-містичну любовну поезію. У своїх канцонах і сонетах оспівував кохання до ідеальної жінки. Одне із найбільш відомих творів поета його кальцона про природу кохання - "Donna mi prega etc."Також поет писав пасторалі, балади та інші вірші, які були видані разом з його біографією у збірнику "Guido Cavalcanti еle sue rime". Вперше ж були надруковані твори поета у 1527 році у приватному видавнитві «Giuntina».
Кавальканті жив в епоху інтенсивного росту торгового капіталізму і в часи молодої буржуазної культури, коли центром європейської науки, філософії і богослов’я була Болонья. Гвідо Кавальканті став не тільки популярним поетом, а й красномовним риториком.
А оскільки його твори були позбавлені «варварських грубощів», що були притаманні його попередникам, вирізнялися з поміж інших відчуттям міри і багатою тоскансько – італійською мовою, то Гвідо Кавальканті став найпопулярнішим представником «нового солодкого стилю»,  тому був обраний головою флорентійських поетів.
Продовжує пропонований список італійської літератури збірка вибраних творів Джозуе Карду́ччі ( 1835-1907) - відомого італійського поета XIX століття, лауреата Нобелівської премїї з літератури.
Поет Кардуччі народився в італійському місті Пєтрасанта в сім’ї, яка належала до давнього флорентійського роду. В ранньому віці він проявив інтерес до літератури та історії, оскільки мати навчала його азбуці, читаючи патріотичні оди. Віршувати хлопчик почав у 10 років. Будучи гімназистом, а згодом навчаючись в університеті містечка Піза, Кардуччі почав робити серйозніші літературні спроби. Перша його збірка віршів «Rime» побачила світ у 1857 році і не принесла йому успіху. Однак для італійської літератури другої половини ХІХ століття творча особистість Кардуччі є досить значимою, оскільки вже будучи професором філології, критиком і публіцистом він почав писати твори, для яких була характерна любов до батьківщини, висока університетська ерудиція та громадянська позиція автора. Джозуе Кардуччі ретельно стежив за революційними подіями своєї епохи, тому навіть його літературознавчі праці написані в руслі історизму. На історичному матеріалі Кардуччі розкривав своє розуміння актуальних задач сучасної поезії, поєднуючи в своїх творах традиційні елементи класицизму та романтизму. Його ранні збірники поезій в основному складала революційна лірика, та громадянський пафос. Ці збірники він присвячував конкретним подіям гарибальдійської епопеї 1860-1861 років, виписуючи хронологію подій, виступав їх літописцем. В його поезії цих часів відображено надії і радощі, сумніви і конфлікти бурхливої пори в історії Італії. Літературознавці Джозуе Кардуччі за створення філософських поезій прозвали італійським Байроном. В Італії було оцінено майстерність художнього слова Джозуе Кардуччі, який зробив свій вклад у розвиток національної літератури. У 1906 Джозуе Кардуччі отримав світове визнання і звання лауреата Нобелівської премїї з літератури. У 1907 році поет відійшов у вічність.

Ім’я наступного італійського автора Джованні Бокаччо (1313-1375) відоме книголюбам, завдячуючи збірці новел «Декамерон». Джованні Бокаччо– всесвітньовідомий флорентійський письменник ХІV століття. Літературознавці вважають його письменником Відродження, однак його літературна спадщина настільки пов’язана з епохою Середньовіччя, що науковці почали його називати передренесансним явищем. «Декамерон» – став збіркою новел, яка принесла Джованні Бокаччо європейську та світову славу. У «Декамероні» письменник створив новелу як літературний жанр і надав йому художньої довершеності. Під час створення «Декамерону» автор використовував не лише сцени з буденного життя, а й античні сюжети, міські анегдоти і навіть казки.
Збірка Бокаччо містить сто цікавих та повчальних історій, що були розказані молодими флорентійцями. Ці історії нагадують енциклопедію людських стосунків і створюють строкату і динамічну картину італійського життя ХІV століття. В ній відтворено розмаїття людських характерів, побут та ментальність різних суспільних прошарків населення тогочасної Італії.
В основу творів Бокаччо лягли антиаскетичні ідеали автора та його гуманістичний світогляд. Його твір запам’ятовується своїми яскравими героями та своєрідною мовою автора. Завдячуючи популярності цього твору Джованні Бокаччо став настільки знаменитим, що уже в ХІV столітті збірник «Декамерон» було перекладено французькою та англійською мовами. Згодом літератори Європи та світу сюжети «Декамерона» використовували у своїх творах.

Продовжуємо знайомство з однією із відомих особистостей Італії середини ХХ століття. Це Сальвадоре Квазімодо (1901-1968) - італійський поет, письменник і перекладач, який помер в Ніаполі у 1968 році. Чимало поезії Квазімодо присвячував рідній Італії. Один із своїх збірників віршів «Моя країна – Італія», відомий сицилієць наповнив глибокими філософськими роздумами про життя своїх співвітчизників. В своїх творах Сальвадоре Квазімодо переймався також долею не лише простих італійців, а й проблемами всього людства. У свій час поет друкувався у літературних журналах, піднімаючи питання розвитку світової поезії. Він нерідко був незрозумілим літераторам пострадянського простору, оскільки далеко не все, що поет говорив імпонувало їм та відповідало їхнім уявленням про задачі поезії та оцінку існуючої реальності. В поезії Квазімодо яскраво відображалось бажання знайти для людей складові, які б зближували їх, а не роз’єднували, не відштовхували один від одного, не замикали поета в тісних закутках індивідуалізму. Квазімодо намагався бути зрозумілим людям як білої, так і жовтої і чорної раси, намагаючись вийти за межі вузького літературного світу. Вірші Квазімодо пройшли довгий шлях від супротиву фашизму та ліричних віршів до виходу у великий літературний простір. Сальвадоре Квазімодо - Лауреат Нобелівської премії з літератури, який отримав визнання за ліричну поезію, яка виражала трагічний досвід 40-50 років. Його емоційна лірична поезія характеризувалась життєдайною силою та вірою в життя, натомість Світова війна, яка принесла італійському народові багато горя та сліз, обпалила серце поета. Про що він пише у своїх віршах. Окремі свої поетичні рядки італійський поет присвячував героїчним борцям Супротиву та італійським патріотам. Крім цього темами його віршів були любовна та громадянська лірика, твори присвячені природі, та рядки, навіяні спогадами про землю його батьків.

Велика частина творів, які прийнято називати літературою Супротиву, створювалась в Італії в роки Другої Світової війни та після перемоги над фашизмом. Представником цього періоду є Еудженіо Монтале (1896 – 1981) – італійський прозаїк, поет і літературний критик. Представник у літературі так званого «герметизму»- модерністської течії в літературі, що опиралась на принципи закритого від світу мистецтва, що були характерними для 20 – 50 -х років ХХ століття.
Поет жив і творив в епоху, коли поезія пишно та красномовно звучала на площах та на багатолюдних вулицях Італії. Коли слухачі від поета – оратора отримували бурхливий потік експресії та емоцій, який супроводжувався яскравими образами. Еудженіо Монтале часто виступав перед публікою читаючи та виспівуючи свою поезію в істинно італійському дусі.
В 60 - ті роки тонко відчуваючи зміни у суспільстві Монтале написав: «…історику сучасної літератури …варто було би переробляти свою книгу кожних десять років». Ця заувага має пряме відношення до тем естетичних і соціальних змін, що відбувались у світі та були відображені у поетичній творчості Еудженіо Монтале.
Найнетрадиційніший італійський поет Монтале є чи найскладнішим поетом свого покоління і навіть найвибагливішому читачу нелегко освоїтись у світі його поезій.
Найвідомішими збірниками творів поета є «Випадковості»(1939), «Буря…( 1956), «Satura»(1972), що проникнуті гуманістичними мотивами. А також «Панцирі каракатиць» (1925), вірші у прозі «Динарський метелик» та інші твори.
В 1975 році семидесятивосьмирічному Еудженіо Монтале було присуджено Нобелівську премію з літератури за громадянську мужність та опозиційність до фашизму у страшні часи.
Продовжимо знайомство з літературою Італії, представляючи читачам творчість сучасного італійського письменника Умберто Еко, який помер у лютому 2016 році.
Умберто Еко (1932-2016) — італійський вчений, спеціаліст із семіотики та естетики середньовіччя, філософ, письменник, публіцист та літературний критик.
Народився Умберто Еко в Александрії в 1932 році. Певний час працював на телебаченні, був оглядачем одного із найвпливовіших італійських видань «Еспрессо», а також викладав естетику і теорію культури в університетах Мілана та Флоренції, був професором Болонського університету. Його історичний роман «Ім’я Троянди» став першою вдалою літературною пробою науковця, який побачив світ. Також письменникові Еко належать романи: «Маятник Фуко», «Номер нуль»,«Бавдоліно»,«Таємниця полум’я цариці Лоани» та інші. Окремі з них перекладено українською мовою.
У своїй творчості науковець намагався осягнути культурологічні процеси, які відбувалися у Європейському просторі. Про це свідчать його науково- публіцистичні роботи.

На книжковій полиці Муніципальної бібліотеки знаходиться шостий філософсько – детективний роман Умберто Еко - «Празький цвинтар», який був опублікований у 2010 році, через тридцять років після дебютного. Уже сама назва цього твору наштовхує читача на думку про історичні пам’ятки старої Праги. Одне із них-Старовинне єврейське кладовище в центрі міста. За висловами автора, герої його книги існували в реальному житті, крім головного героя, який став збірним образом, увібравши в себе різні людські риси та їх характери. А оскільки він був авантюрним шпигуном і таємним агентом, то автор прагнув зробити його якомога більшим циніком, покликаним розслідувати вбивства та політичні інтриги, які впливали на майбутнє Європи. Дія роману відбувається в XIX столітті в Парижі, Турині та Палермо.
Гортаючи сторінки цього видання одразу звертаєш увагу на його жанрову своєрідність. За словами автора, у книзі тісно пов’язані між собою багато історичних подій, такі як справа Дрейфуса, Паризька комуна, Рісорджіменто (боротьба за політичне об’єднання Італії), війни, революції, змови та інтриги.

На завершення мандрівки пропонуємо читачам дослідження різних сторін розвитку італійської культури- від Ніколо Макіавеллідо, Леонардо да Вінчі до наших днів в книзі Константина Долгова «Італійські етюди».

В Муніципальній бібліотеці також можна знайти в серії «Бібліотека всесвітньої літератури» в томі 41 окремі ліричні твори таких видатних італійців ХVІ- ХVІІ століть як Джордано Бруно, Томазо Кампанеллі, Джузеппе Батіста, а також Томазо Стильяні, Чиро ді Перса, Джамбатіста Маріно, Габрієле Кьябрери, Бернардо Морандо –італійських поетів, які у своїх поетичних творах та зокрема у сонетах з особливим трепетом оспівувати божественну жіноча красу. Поетам «солодкого стилю» було притаманно прославляли духовний світ людини, любов до жіночої зрілості. Оспівуючи жіночу красу, вони надавали жінці рис райської істоти. Прекрасна дама в сонетах іноді була позбавлена плоті і крові - це був ангел, який злетів з неба на землю – він був символом божества і уособленням всеможливих духовних досконалостей. Всі вони у своїх творах прагнули якомога вище підняти земну кохану жінку.

Том 31 серії «Бібліотека всесвітньої літератури» містить окремі новели італійських письменників епохи Відродження. Зокрема, новелу Мазуччо Гуардаті, в перекладі М.Риндіна, Новелу про Джакопо Лоренцо ді Медичі в перекладі Р.Хлодовського, новелу «Донька короля Британії» Франческо Марія Мольца у перекладі Н.Живого, а також фрагменти творів Джованфранческо Страпароли, Джироламо Парабоско.

В томі 85 цієї серії видавець знайомить читача з фрагментами окремих творів італійської літератури ХІХ століття. А саме, з поезією Карло Порта, Віллема Білдердейка, Віллема Клоса, Альберта Вервейя та інших письменників і поетів цієї доби.

Україномовні переклади творів італійських поетів різних часів містить і журнал «Березіль» та журнал іноземної літератури «Всесвіт». Зокрема 3-4 номер журналу за 1993 рік присвячує свої сторінки сонетам таких італійських поетів як Гвідо Кавальканті, Данте Аліг’єрі, Джозуе Кардуччі та ін. У журналі «Всесвіт», який спеціалізується на перекладах світових літературних брендів, новітньої літератури ХХ-ХХІ століть та літературно-критичних матеріалів, друкуються такі італійські письменники та літературознавці як Оресте Дель Буоно, Карло Лукареллі, Джорджо Щербаченко, Діно Буццаті у перекладі Юрія Педана та інші представники італійської літератури в авторстві українських перекладачів.
Запрошуємо перегорнути сторінки книг та періодичних видань і ближче познайомитись з кращими зразками італійської літератури.
                                                                                                                          Підготувала Галина Мурмилюк