Володимир Михайловський – людина професійного обов’язку і сильного духу

« … Я пишу про добрих мужніх, трудолюбивих людей - патріотів України. Хочу щоб вони були помітними в історії творення Української держави, аби залишився приклад для тих, хто йде за нами і прийде після нас. Я переконаний, що в засобах масової інформації потрібно підносити просвітництво», - говорив про свою журналістську та редакторську роботу Володимир Михайловський. Чим і керується до сьогодні ще нещодавно очолюваний ним колектив.
Журналістка Людмила Черняк пригадує як багатолітній редактор газети «Буковина» біля тридцяти років мужньо стояв на важкому редакторському посту, проводячи улюблену газету крізь політичні, економічні та житейські бурі і шторми, продовжуючи багато років звертатись до читачів газети «Буковина» як з гострим публіцистичним словом, так і з добрими та позитивними історіями про своїх краян. Для  Володимира Іларіоновича робота в часописі була не просто виробництвом інформаційної продукції, а шляхом пошуку істини, який не кожен наважиться пройти, запевняє Анатолій Ісак, головний редактор газети «Буковина», який продовжив справу свого попередника, очоливши після нього журналістський колектив. В спогадах про свого наставника він пише: «Володимир Михайловський писав щиро і натхненно, звертав увагу своїх колег на роботу з носіями народної культури та з представниками інтелігенції краю, оскільки черпав душевну і творчу наснагу від спілкування з такими людьми». Ці зустрічі наштовхнули журналіста на бажання невеличкі газетні статті перетворювати на своєрідні картини життя краян, які вилились згодом в об’ємні прозові твори та окремі книги. Таким є перший його збірник «І перемогли смерть», який побачив світ у 1974 році і особисто був подарований Анатолію Добрянському з дарчим надписом «А. Добрянському – людині, яка зробила для мене настільки багато, що я завжди буду йому вдячний і про що я завжди пам’ятатиму. В.Михайловський». Ця книга видавництва «Карпати» про історичне минуле Чернівців в роки війни до сьогоднішнього дня зберігається в Меморіальній кімнаті Муніципальної бібліотеки ім. Анатолія Добрянського.

В 2005 році після довгої перерви Володимир Михайловський перевидає свій роман «Мертвих назад не носять», який був вперше надрукований у 1998 році та збірку поезій і прози «Черлені міти». На той час Володимир Іларіонович вже став відомим своїми поетичними етюдами, що увійшли до збірки «Крутизна» та іншими збірниками своїх творів. Таким чином в творчому доробку Володимира Михайловського сьогодні нараховується біля десятка книг. Серед них «Стоїть край села курган» та «Між страхом і любов’ю», що стала своєрідним літописом і, як вважав письменник Михайловський, сплавом художньої прози і публіцистики про день учорашній і нинішній.
Ця книга є глибоким роздумом автора над прожитим та моральними цінностями людини. Видання побачило світ у двох частинах. В першій із них автор описує людей з незвичайними долями. В другій частині письменник Михайловський порушує проблеми духовності та родинних стосунків, звертається до національної ідеї та патріотизму, героїзуючи тих, хто впав за волю України. Збірник, що був надрукований у місцевому видавництві «Букрек», містить сторінки історії Помаранчевої революції і розрахований на широке коло читачів.
За цю книгу Володимиру Михайловському було присвоєно Міжнародну премію ім. Івана Франка.   У своїй статті «На бистрині доль» харків’янин Степан Сапеляк, лауреат Національної премії України ім. Т. Шевченка про це видання писав: «Автор, як і твір його, нарис, есей, стоїть в обороні творчої правди, засадничих вартостей, священних джерел супроти зухвалої словесної кон’юктури та фальші…Письменник не боїться гіркого життєвого досвіду, а сам ініціює й шукає з авторською цікавістю особистості …».
Цей творчий доробок автора отримав перемогу на чернівецькому обласному конкурсі «Книга року» у 2006 році у номінації «Проза».
Книга Володимира Михайловського «Між страхом і любов’ю», побачила світ у 2006 році, уже після смерті Анатолія Добрянського та відкриття у 2005 році Муніципальної бібліотеки, яка носить його ім’я. Оскільки дане видання готувалося до друку у Муніципальній бібліотеці і до цього трудомісткого процесу долучалися працівники книгозбірні, то автор на одній із сторінок видання 20 липня 2006 року залишив власноруч написані рядки, подарувавши свій творчий доробок книгозбірні: « …З повагою і радістю, що маємо такий славний духовний центр, в якому пульсує його серце і наше життя».

В кінці 50-х, на початку 60- х років, коли журналіст – початківець Михайловський друкує свої перші статті в заставнівській районці, Анатолій Добрянський стає дописувачем, а згодом літературним редактором газети «Радянська Буковина». Саме ця редакція газети стає місце першої їхньої зустрічі. Будучи головою літературного об’єднання письменників та очолюючи письменницький клуб і літстудію в Будинку офіцерів, Анатолій Добрянський знайомить Володимира Михайловського з відомими митцями, літераторами і поетами – початківцями, підтримуючи творчу атмосферу в редакції газети та формуючи навколо неї коло митців. Пропагуючи художню літературу разом з письменницькими бригадами в Чернівецькій області, він ближче знайомить журналістів з буковинськими літераторами і такими відомими письменниками України, як Юрій Мушкетик, Юрієм Збанацьким, Дмитром Павличком. Майстри слова такої величини мали неабиякий вплив на письменницьку творчість Володимира Михайловського, який неодноразово був присутнім на їх літературних імпрезах.

Володимира Михайловського та Анатолія Добрянського поєднувала майже півстоліття дружба та спільність інтересів. Після тривожного березня 2003 року, коли не стало «Буковинського Златоуста», редактор В. Михайловський напише на сторінках відомого буковинського часопису рядки спогадів про свого друга і колегу Анатолія Добярнського:
« …Він був непересічним. Фанатично одержимим. Не маю найменшого сумніву, що недалеко той час, коли особливо гостро відчуємо, кого втратили…Нам не вистачатиме його відвертості, коли наша доля забажає пізнати глибінь і висоту Мистецтва, Літератури, Життя…І в студентській аудиторії, і на сцені театру , й у філармонії , де не одному з нас доводилось сповнювати свою душу його уроками Слова, у яких обстоювалися Доброта, Правда, утверджувалася наша любов до України…»

На пам'ять про дружбу з Анатолієм Добрянським своє чергове прижиттєве видання «На зламі», яке побачило світ у 2010 році, автор Володимир Михайловський подарував книгозбірні та її читачам зі щирими словами та побажаннями: «Чого, дорогі, мені найбільше хочеться? Любімо Україну так довірливо і щиро, як її любив наш незабутній Анатолій…». Адже в «Роздумах про близьке і дороге» ( Зб.«На зламі») автор осмислює гіркі віхи української історії через людей, події і факти, через власне сприйняття того, що пережито на зламі двох століть ХХ – ХХІ. У передмові до цього видання літературознавець Богдан Мельничук відмітивши унікальність цієї книги написав: «І ось нова нарисово-публіцистична збірка В. Михайловського «На зламі», яка в основному увібрала те, що великий трудівник пера створив за останні три роки в цьому жанрі. Майже всі вміщені в ній твори я читав свого часу в газеті «Буковина». Та, перечитуючи їх нині як редактор, пересвідчуюся, що, сполучені воєдино, вони набирають нової якості, ще більшої сили впливу. Переконуюся, продовжує науковець , що Михайловський – один з найдіяльніших нині утверджувачів української національної ідеї засобами художньо- документального слова, він достойний продовжувач традицій Юрія Федьковича, майстер блискучих нарисів – оповідань, не позбавлених завершеної фабули та єдиної сюжетної лінії…Саме ці риси забезпечують новелістичну напруженість, а відтак і високу читабельність таких речам, як «Солодкий полин», «Гіркота на самоті настояна», «У відлунні золотаревих дзвонів» та іншим, стверджує він.

Одна із останніх книг Володимира Михайловського «Мелодія білого смутку», яка являє собою теж сповідь автора готувалася в Меморіальній кімнаті Анатолія Добрянського, що знаходиться в Муніципальній. «Мені з Толею добре працюється», - любив повторювати Володимир Михайловський ще при житті Анатолія Миколайовича. Тому тут Володимир Іларіонович зустрічався з художницею Ларисою Рязановою, яка ілюструвала видання та героями книги, котрі пройшли крізь пекельні роки війни, важкий повоєнний час, муки вдівства і самотності, зраду, підступний режим і еміграцію, сибірські каторги і колективізацію, самопожертви і вірність нації. Представляючи цю книгу читачеві професор Надія Бабич робить висновок, що найвищою мудрістю письменника і його героїв є сила духу. Тому автор своїми нарисами змушує читача задуматись які ми є перед Всевишнім та перед своїм родом, коріння якого в рідній українській землі? Які ми перед Сумлінням, Пам’яттю і перед Гордістю своєю? І чи достатньо вбираємо світла у ясні очі, аби не згубитися у Вічності, пише автор у передмові до своєї книги. За висновками науковців:

«Нарисово – публіцистичні доробки Володимира Михайловського- яскрава, неповторна віха на шляху художньо – документальної літератури, яка творилася і твориться нині на теренах Буковини та всієї України».

Володимир Михайловський народився 13 лютого 1939 року в селі Кадубівці на Заставнівщині в селянській родині Ганни та Іларія Михайловських. Помітивши хист свого сина до читання літератури, батьки всіляко підтримували та заохочували його до навчання. Бажаючи навчившись володіти словом майбутній журналіст, після закінчення середньої школи у своєму рідному селі, поступив у 1961 році до Чернівецького державного університету на філологічний факультет. Навчанню у вузі допомагав досвід набутий під час роботи у школі та заставнівській районній газеті. Його творчий хист яскраво проявився
уже під час навчання у вузі. Починаючи з 1961 року здібний студент починає свою журналістську кар’єру, працюючи власним кореспондентом тодішньої «Радянської Буковини». Після закінчення вузу, занурюючись у життя міста та краю, стає дописувачем ще однієї чернівецької газети -«Молодий буковинець». Чернівецькі часописи стають для нього справжньою школою журналістики. Крім публіцистичних статей він починає друкувати свої вірші, нариси, оповідання та великі прозові твори.
Будучи досвідченим журналістом Володимир Михайловський спочатку очолює один із відділів редакції «МБ»(1969) , а згодом стає керівником відділу редакції «Радянська Буковина», де залишається на цій посаді до 1991 року. В одній редакції з Володимиром Михайловським в цей час працює талановитий журналіст Володимир Дячков, який разом з колективом редакції стає першим рецензентом поетичних творів свого колеги. У статті «Долання крутизни» В.Дячков, добре знаючи творчий шлях свого керівника, пише: «він віддавна утвердився як майстер публіцистичних оповідей і нарисів. Але його завжди вабила художня таїна слова. І навіть у газетних жанрах воно набувало у нього образного звучання. Тож цілком природньо, що, свого часу сміливо спробувавши перо в суто письменницькій царині, він одразу ж вийшов за грань літературного школярства.
Вірші Володимира Михайловського – по суті цілісна драма полярних настроїв:
«Ти не слізний - грізний і залізний.
І все менше в тебе доброти…
Світе незахищений і …різний,
Як тебе під сонцем вберегти?»

 Твори та книги  Володимира Іларіоновича були написані «зрілим художницьким пером» і зроблені майже в кінематографічній манері. Вони іноді були сповнені драматизму, а іноді зачаровували читача народним гумором, тому  науковці і колеги по перу Володимира Михайловського  цінували не лише як професійного журналіста, але й як досвідченого майстра Слова, письменника і поета з неповторним художнім почерком.

Пропонуємо читачам Муніципальної книгозбірні та сайту ще раз по-новому відкрити для себе публіциста, прозаїка, поета і журналіста - таку багатогранну особистість, якою був Володимир Іларіонович Михайловський.

Підготувала Галина Мурмилюк