18-02-2019

16 лютого – 140 років від дня народження крайового президента Буковини Йозефа графа фон Ецдорфа (1879-1950)

 

16 лютого – 140 років від дня народження крайового президента Буковини
Йозефа графа фон Ецдорфа (1879-1950)
 


Не так часто чиновники високо рангу потрапляють до того кола відомих діячів, як, наприклад, представники музично-літературних товариств, про яких часто згадують. Тому згадаємо сьогодні особистість крайового президента Буковини Йозефа графа фон Ецдорфа. Тим більше йому довелося працювати в нашому місті в найважчий період для будь-якої посадової особи – з 1905 і до кінця 1918 року, перебувши всі лихоліття Першої світової війни і розвал Австро-Угорської імперії. Йому вдалося дуже достойно відпрацювати і втримувати ситуацію до останнього дня.


Сторінки біографії Йозефа графа фон Ецдорфа

Д-р Йозеф граф фон Ецдорф народився в забезпеченій родині у Відні. Навчався в гімназіях Ріда й Лінца, які успішно закінчив. Тому, як і прийнято було на той час, подався на юридичний факультет Віденського університету. З відзнакою завершив університет і блискуче захистив дисертацію на ступінь доктора права у присутності цісаря, що було дуже престижно. По закінченні науки короткий час працював на державній службі в селі Амштеттені. В жовтні 1905 року був направлений на посаду практиканта-канцеляриста крайового управління міста Чернівців, які на той час були столицею коронного краю Буковини.

З липня 1909 року займав посаду адміністративного секретаря дуже поважної фінансової інституції Австро-Угорської імперії – майнової дирекції греко-православного релігійного фонду в Чернівцях. А вже з жовтня 1910 року його запросили на посаду секретаря в крайовий уряд Буковини. В грудні 1911 року року він призначений повітовим начальником, 24 травня 1913 року стає радником крайового уряду. Він був дуже здібним працівником, тому в досить короткий час, як би тепер сказали, зробив успішну державну кар’єру. Всього за якихось 12 років із чиновника найнижчого рангу став крайовим президентом. На той час це було дуже непросто.

Підтримкою для нього всі ці роки праці та випробувань на Буковині, в далекому від столичного Відня герцогстві, була дружина – графиня Гедвіг фон Ецдорф-Лінц.

Проте вже наступного, 1914 року, почалася Перша світова війна і розпад великої європейської держави – Австро-Угорської імперії. Він впродовж всіх 4 років перебування на посаді у воєнний час зробив все, що міг, аби втримати рівновагу, забезпечити порядок і наскільки можна – достойне життя мешканців у воєнний час. За роки перебування на Буковині Йозеф граф фон Ецдорф дуже добре знав і розумів такий складний і різноманітний в національному відношенні край, який при тому завжди знаходився на кордоні.


Світлина з фотоальбому - каталогу "Вітання з Чернівців. Вулиці, площі та містяни на старовинних поштівках". (Укладач С. Побережник,Чернівці,2018)

Населення Буковини під час Першої світової війни опинилося у вирі бойових дій, пережило три російських окупації, зазнало репресій. Як складова частина Австро-Угорської монархії, Буковина брала участь у цій війні на боці Центральних держав (Австро-Угорщини, Німеччини, Туреччини і Болгарії) і, головним чином, у військових операціях проти російських військ. Під час війни на території буковинського краю проводилися військові дії між Російською та Австро-Угорською імперіями. Впродовж 1914-1918 років Буковина, так і місто Чернівці зокрема, зазнали значних збитків, втрат і занепаду в економічній та інших сферах. Фактично по території Буковини проходила фронтова лінія, що спричинило великі масштаби руйнування міст та сіл.


Світлина з фотоальбому - каталогу " Вітання з Чернівців. Вулиці, площі та містяни на старовинних поштівках". (Укладач С. Побережник, Чернівці,2018)


На початок війни на Буковині не залишилось жодного австрійського загону для оборони відросійського війська. І Йозеф Ецдорф разом з тодішнім президентом краю д-ром Рудольфом графом фон Мераном організував у краї добровольчі батальйони, які успішно діяли на Буковині під проводом відомого воєнного та політичного діяча Едуарда фон Фішера. Військові формування складались з буковинців: місцевих жандармів, членів Фінансової Гвардії, членів міліції і добровольців, серед яких були лісники і залізничники, за допомогою яких отримали блискучі перемоги над переважаючим російським військом. Це було унікальним явищем в історії Першої світової війни. Без гармат і кулеметів (але він зімітував ворогові, що вони в нього є) Фішер звільнив Чернівці. Пізніше буковинці змогли утримати Карпатський перевал і не пустили російські війська в Угорщину. З 2 вересня їм прийшлось вести проти ворога малу війну як на фронті, так і в тилу. Саме на той час російські війська перший раз зайняли Чернівці. Проте Фішер зі своїм добре організованим військом відвоював крайову столицю. Ці загони успішно стримували натиск переважаючих сил росіян.

24 квітня 1917 року графа фон Ецдорфа призначено надвірним радником і одночасно керівником буковинського крайового уряду, ці посади він обіймав до 6 листопада 1918 року. Був людиною виваженою, енергійною, політично свідомою, із активною громадською та громадянською позицією. Саме ним було засуджено «Національну раду» у Відні, яка в ті дні пропонувала розподіл Буковини за національною ознакою.

9 лютого 1917 була підписана Брест-Литовська мирна угода з Україною, 3 березня – угода з Радянською Росією, 7 березня відбулося укладання угоди про тимчасове перемир’я, були звільнені окуповані на той час буковинські Сіретський та Сучавський повіти, 2 листопада Верховне командування вивело Вижницький та Вашковецький повіти з району військових дій. Таким чином Буковина практично була виведена з театру військових дій. Від краю була відведена небезпека воєнних дій і буковинська влада одразу приступила до здійснення першочергових завдань для повернення краю до звичного життя.

А крайовий президент д-р Ецдорф та його кабінет вже 12 жовтня 1917 року перенесли свою резиденцію з Праги до Чернівців.

Серпень 1917 року приніс Буковині звільнення від третього російського вторгнення. Після укладеного 9 грудня 1917 року з Росією перемир’я на цьому фронті запанувало затишшя і буковинське населення, яке ще було під сильним враженням від воєнних дій, змогло нарешті спокійно святкувати різдвяні та новорічні свята.

Проте навіть у важкі роки воєнних лихоліть, займаючи поважну посаду, були в нього і приємні миттєвості. Таким днем було 7 серпня 1917 року, коли в столицю Буковини прибув молодий цісар Карл І, який замінив на троні Франца Йосифа, котрий правив 68 років і 21 листопада 1916 року упокоївся. Його зустрічали в Чернівцях з величезним піднесенням, адже народ вірив, що йому вдасться закінчити війну, яка завжди дуже втомлює і будуть запроваджені нові прогресивні порядки, де всім народностям буде надано автономію.

Зустрічав Карла І саме Йозеф граф фон Ецдорф – останній крайовий президент Буковини. Ця історична подія знайшла своє відображення на поштовій листівці, яка вже стала хрестоматійною, що зафіксувала зустріч Карла І у супроводі графа Йосифа фон Ецдорф із чернівчанами на Центральній (тоді Рінгпляц) площі міста. Для Чернівців то була дуже знакова і важлива подія, тому тисячі мешканців вже з самісінького ранку вишикувалися вздовж вулиці Головної, аби не пропустити приїзд молодого яснішого цісаря.

На сходах чернівецької ратуші, куди піднявся цісар і звідки він військовим салютом привітав міську громаду, зібралося повне представництво міста: адміністрація, влада, духовенство і представники національних спільнот, які населяли Чернівці та Буковину. Кожен хотів привітати главу держави після пережитих трьох російських окупацій, прагнув йому донести запевнення у лояльності та готовності до співпраці.

Для українців, які на той час називалися русинами, приїзд цісаря виявився прихильним. Вони сподівалися на цісарську волю та розпорядження визнати їх українцями і запровадити в офіційному державному обігу назву народу українці, а не русини. Адже, колись украдена московськими царями назва використовувалася в умовах війни російськими ідеологами як доказ тотожності двох народів і пропагування тут свого «русcкого мира». Карл дослухався до їх звертання і запровадив своїм указом офіційну назву – українці.

24 березня 1918 року графа Ецдорфа указом саме останнього імператора Карла І призначено на саму високу посаду – президентом Буковини. Він до останнього дня сповняв присягу перед цісарем і свій обов’язок перед народом Буковини.

Буковинський крайовий президент призначався особисто Цісарем, і підпорядковувався безпосередньо віденському урядові. Президент володів всією повнотою влади у краї і мав доволі серйозні важелі впливу на крайовий сейм. Номінально він також особисто очолював фінансову дирекцію, крайову шкільну раду, управління майна православного релігійного фонду. Крайовий президент був чиновником IV рангу з окладом 5 000 гульденів на рік. На початку ХХ століття зарплата крайових президентів становила від 14 до 16 тис. крон окладу і 10 тис. крон додатку в рік. Заради справедливості варто сказати, що граф Ецдорф не встиг скористатися таким високим становищем і достатком, бо то був короткий період його урядування і надзвичайно важкий та відповідальний момент праці.

Самими критичними для Буковини були жовтень і листопад 1918 року, проте доктор Ецдорф і тоді залишався виваженим і мудрим політиком. Жителі Буковини різних етносів шукали своє місце, свій статус, своє майбутнє в хаосі історичних подій того часу. Йому вдалося в умовах дуже гострого конфлікту між двома титульними націями – українцями та румунами, зуміти зберегти ту крихку рівновагу і не довести до громадянської війни.

Найскладніша критична ситуація склалася на Буковині вже з перших чисел листопада 1918 року, то були останні хаотичні дні розпаду австро-угорської монархії. 2 листопада війська Чернівецького гарнізону, не підкоряючись командам офіцерів, залишили казарми, і прихопивши зброю та казенне майно, розійшлися по домівках. Ось як про ті драматичні дні в останньому звіті на займаній посаді відзначив д-р Ецдорф: «У всьому місті розпочалися дика стрілянина з гвинтівок і вибухи ручних гранат, що тривало декілька днів. Пальба і вибухи гранат іноді були такі жваві, що скидалося на справжній бій. Це були жахливий день і жахлива ніч для Чернівців!».

Як справедливо зазначає Еріх Прокопович в своїй монографії про роль крайового президента на той момент: «Проте ще один фактор оберігав Буковину від громадянської війни та випадів радикальних елементів. Він полягав в енергійному та напрочуд умілому управлінні всіма справами цісарсько-королівським крайовим президентом д-ром Йозефом графом фон Ецдорфом, який наданими йому незначними засобами влади утримав громадський спокій і з великою енергією та активністю намагався побороти непримиримі суперечності між румунами та українцями, пов’язані з майбутнім становищем краю. Граф Ецдорф у ті хаотичні дні був у Чернівцях єдиною людиною, яка, перебуваючи поза партіями та національними конфліктами, стала для населення гарантом енергійної відсічі небезпеці громадянської війни».

Влада тоді мінялася неймовірно блискавично, майже погодинно, і потрібно було дуже добре орієнтуватися в ситуації. У цих складних умовах він був цілковито відрізаний від Відня, адже повністю припинився телефонний і телеграфний зв’язок. Хоча на той момент у Відні навіть міністри і перші особи держави були розгублені і неспроможні приймати правильні на той момент рішення. А він вчиняв винятково правильні дипломатичні дії та приймав розважливі державницькі рішення, аби не допустити міжетнічних конфліктів в краю.

Коли 3 листопада 1918 року українські політики зібрали Буковинське віче, то крайовий президент розпорядився, аби жандармерія за жодних обставин не застосовувала зброю і не спровокувати конфлікт, а тільки спостерігала і трималася поближче до будинку крайового управління. І хоч все відбулося мирно і добре організовано, але то були дуже гострі моменти – і крайовий президент, і мешканці були схвильовані.


А вже наступного дня, 4 листопада, були іменини цісаря Карла І, з цього приводу доктор Ецдорф розпорядився про достойне відзначення коронованої особи. По всіх православних храмах Буковини відбувалися Служби Божі і навіть в такий, здавалось би складний час, свято відбулося із знаменитою буковинською пишністю і завершилось виконанням державного гімну.

Проте ситуація в місті залишалася дуже напружена. Місцева газета передавала інформацію про тривожний стан в місті 4 листопада 1918 року: «Картина міста в ці важкі дні є тривожною. На вулицях видно протягом дня солдатів, які тиняються безцільно і безпланово. Офіцери не мають жодних розеток на кашкетах, більшість в цивільному. Ділове життя розгортається повільно, хоч і ніде не є спокійно. Люди в більшості схвильовані і безпорадні…. Вночі з неділі на понеділок і минулої ночі було особливо погано. Солдати і злочинний набрід, до яких приєдналися також італійські військовополонені, скористалися загальним безладом і вчинили багато грабежів. Після того, як були повністю розграбовані військові склади і депо, вони взялися за інші склади. … Тим часом триває стрілянина на всіх вулицях і безрозсудливість поширюється ще більше.

Розвивається вже жвава торгівля різноманітними украденими речами».

Повідомлення на другий день, 5 листопада: «З російсько-українського кордону грозить нам нова небезпека. Там знаходяться великі військові частини, чеські і угорські, котрі тепер є розпущеними і вирушають назад на батьківщину. Серед цих людей є багато більшовицьких елементів, котрі на практиці здійснюють теорію. Існує небезпека, що ця неприборкана маса проходитиме через Чернівці на своєму шляху додому. Це стало б нещастям для міста».

Остання телеграма міністерству внутрішніх справ від д-ра графа фон Ецдорфа з Чернівців: «… Продовжую керувати справами за побажаннями переважної більшості тутешнього населення, яке тільки в моїй особі бачить гарантію збереження спокою та порядку. Прошу вказівки, чи повинен [я] у зв’язку з викладеною ситуацією передавати урядову владу. Зауважу що, якщо вимагатиме ситуація, я спокійно, чесно, по совісті передам владу легітимним представникам націй, оскільки на мій останній запит вже протягом 6 днів немає відповіді звідти».

Це було останнє повідомлення крайового президента. Надалі його зв'язок з Віднем було припинено і граф Ецдорф змушений був приймати рішення на власний розсуд. Як він сам згадував пізніше: «Коли провалилася спроба встановити зв'язок через Угорщину, мені стало зрозумілим, що не варто чекати жодних подальших вказівок із Відня, і я мушу діяти на власну відповідальність». Час показав, що на той момент вони були єдино правильні. Як він пізніше сам писав про ті дні: «…зрештою, усі запевнили мене у своєму цілковитому довір’ї і попросили мене далі продовжувати управління». І дальше: «…я точно знав, абсолютна більшість була за те, щоб я продовжував утримувати владу якомога довше. На користь цього свідчило й те, що мої повноваження, якими б незначними вони не були, залишались усе-таки найсильнішими в краї і були спрямовані на те, щоб до останнього захищати населення».

Повноваження крайового президента граф Ецдорф виконував дуже ретельно: «Буковинський крайовий виділ провів своє останнє засідання 5 листопада. При цьому було прийнято рішення припинити діяльність крайового виділу з моменту перебрання крайових установ автономної державної влади новим урядом. Крайовий маршалок барон Гормузакі красномовними словами відзначив діяльність членів крайового виділу протягом поперднього службового періоду. Від імені членів крайового виділу найстарший член крайового виділу, правительственний радник Пігуляк подякува крайовому маршалку за його віддану, обє‘ктивну і плідну діяльність під час минулого періоду працю».

А він сам «За такого стану речей мені теж здавалося найкращим дотримуватись своїх обох принципів: якомога краще оберігати інтереси дорученого мені лише як довіреній особі краю і до останньої миті діяти, як австрійський службовець».



Проте навіть в ці останні дні, що взагалі дивовижно як на день сьогоднішній, він турбувався про своїх підлеглих: «5 листопада я перевів велику кількість службовців у 8- і 7- класові ранги. Дозвіл на ці призначення я отримав від міністерства внутрішніх справ ще у жовтні…в можливому випадку зміни режиму тим, хто не зможе далі продовжувати службу, сприятиму всіма силами в їхньому переведенні на Захід». І тут же: « Цього дня крайовий уряд провів своє заключне засідання, на якому всі крайові службовці були відправлені на пенсію. Всі сторони констатували те, що семирічна, майже без фракційна робота крайового уряду, який складався з представників усіх націй, є свідченням того, що й багато націй можуть мирно жити поряд». Він розумів, скільки часу і старань потрібно прикласти, аби виховати чиновника високого класу, тому професійні кадри потрібно було берегти.

Проте політична обстановка почала різко змінюватися і вже 6 листопада під тиском обставин крайовий президент д-р Ецдорф передав владу в краї представникам двох титульних націй – українським та румунським політикам. Як виявилось, то були останні дні австрійської влади на Буковині.

В поважній науковій монографії «Змагання за українську державність на Буковині (1914-1921 рр.). Документи і матеріали», яку впорядкували Олександр Добржанський та Володимир Старик, вміщено останній документ від 6 листопада 1918 року, який останній Президент Герцогства Буковина д-р Ецдорф підготував у Чернівцях про офіційну передачу влади Омеляну Поповичу та Аурелу Ончулу (відповідно над «українською» та «румунською» частинами вже колишнього Герцогства Буковина). «…зрозуміло, що я міг передати владу тільки представникам обох національностей, які б наперед домовилися про поділ краю». Це «Протокол передачі крайовим президентом Й. Ецдорфом державної влади над українськими областями Буковина представникам Української Національної ради». Він не так часто публікується, але навіть сьогодні цей офіційний здавалось би документ передає хвилювання і тривожний стан, який панував на той момент.

«Протокол, укладений в Чернівцях 6 листопада 1918 року

Об 11 годині 35 хвилин з’явилися у мене панове депутат парламенту фон Семака, депутат парламенту Спинул, член крайового виділу Попович і обер-лейтенант Ілля Попович від імені Української Національної Ради.

Депутат парламенту фон Семака заявив мені, що будинок крайового уряду зайнятий українськими військовими і закликав мене передати Українській Національній Раді державну владу над українськими областями Буковини і містом Чернівцями.

Я відповів, що піддаюся силі і перестаю урядувати.

З уваги на такий стан справ я погодився передати державну владу в краї Буковина представникам румунської і української нації, а саме тим представникам, які здійснять цю передачу в інтересі краю за взаємною згодою.

Після того, як мене о 4 годині пополудні повідомили про те, що Українська Національна Рада і депутат парламенту доктор фон Ончул, який заявив мені, що він є делегований Румунською Національною Радою, яка уконститувалася згідно з найвищим маніфестом і складається з депутатів парламенту, вже готові здійснити перебрання державної влади за взаємною згодою.

Отож цим я передаю державну владу у краї Буковина названим панам представникам румунської і української нації.

Прошу панів подбати про безпеку його цісарської високості пана ерцгерцога Вільгельма.

Передає: Д-р Йозеф граф фон Ецдорф ц. [ісарсько]- к. [королівський] крайовий президент в.р.

Приймають:

За українців: Омелян Попович в. [ласною] р. [укою], І.Семака в. [ласною] р. [укою], Спинул в. [ласною]р. [укою].

За румунів : Ончул в. [ласною] р. [укою].

Буковинська ц. [ісарсько]- к. [королівська] крайова президія»

Як достойно для державця, навіть в останні хвилини свого правління він не забув потурбуватися про «безпеку його цісарської високості пана ерцгерцога Вільгельма».

Як він пізніше згадував цей момент в своїх спогадах: «Процедуру мирної передачі влади я обрав, виходячи з тих міркувань, щоб, по-перше, не полишити румунські райони у цілковитій анархії і передати управління єдиному готовому до прийняття влади проавстрійськи налаштованому румунові, а, по-друге, щоб, беручи всю відповідальність на себе, вберегти службовців від будь-якого конфлікту з власним сумлінням. Адже про події на Заході усі ми тоді ще нічого не знали». Отже, «Попович і Ончул дійшли між собою згоди про поділ краю за принципом більшості населення в окремих громадах і створили у Чернівцях кондомініум [ спільне володіння і управління однією і тією ж територією]. Керівництво урядом вони перебрали спільно».

Повідомлення в місцевій пресі про ситуацію в місті Чернівці: « Протягом двох днів Чернівці є столицею краю, який більше не належить до старої Австрії.

Перехід здійснився, як ми вже вчора підкреслювали, цілком спокійно і в порядку. І все ж місто охоплено глибоким хвилюванням і занепокоєнням. Впродовж дня панує надзвичайна нервозність у всіх верствах населення, яка відображається на обличчях людей. І хоча власне кажучи у місті нічого не трапляється, що могло би порушувати спокій».

Як повідомила місцева преса «Колишній крайовий президент граф Ецдорф зразу ж в день передання влади переніс своє місце проживання з палацу крайового управління. Всупереч чуткам про те, що граф покинув місто, повідомляємо, що він перебуває в Чернівцях і дотепер не покидав міста». Проте навіть в такий важкий і мабуть таки болючий для нього момент він з австрійською педантичністю та ностальгійним замилуванням занотував:

«Українські селянки стояли на колінах перед пам’ятником Австрії (який стояв на Соборній площі, яка на той час називалася площею Австрії якраз перед будинком крайового управління, нині корпус університету) який був споруджений на згадку про 100- річну приналежність Буковини до Австрії, і просили, щоб Австрія впала з неба і знову над нами панувала!»

А вже 11 листопада 2018 року Чернівці захопили румунські війська. Румунську владу очолив багатий землевласник Буковини д-р Янку Флондор, який глибоко поважав д-ра Ецдорфа. Тому, коли представники Генерального штабу Румунії робили спробу заарештувати крайового президента, то саме Флондор не дозволив цього зробити і він під його захистом ще якийсь час залишався в Чернівцях. «Через декілька днів Флондор повідомив мене листом, що румунський Великий генеральний штаб доручив румунському армійському командуванню в Яссах заарештувати мене. Він писав, що висловив протест проти такої дії щодо мене, але з огляду на непевне становище в Галичині поки що не радить мені від’їжджати й буде намагатися гідно й безпечно переправити мене на Захід. Через посильного він передав мені, що з великої поваги до мене він особисто ручається за мою безпеку…. Ще двічі румунські військові хотіли заарештувати мене, і в обох випадках цього не допустив Флондор».
 

Від всього пережитого він захворів і на деякий час, поки не виїхав, проживав разом з дружиною на вулиці Українській, 26 у свого доброго приятеля барона Александра Гормузакі, який перебував на посаді голови Буковинського лантагу до вступу румунських військ у Чернівці. «…баронові Гормузакі запропонували посаду президента Національних зборів. Однак він вирішив за краще утриматися від прийняття такої пропозиції й віддав перевагу приватному життю, оскільки для його високого сумління була неприйнятною можливість через кілька днів після того, як він ще був головою краю, призначеним цісарем, стати президентом Національних зборів…»

Навіть офіційні документи того часу свідчать, що навіть після того як він залишив урядову установу «для того, щоб пан граф Ецдорф зміг виявити свою думку з цього приводу, було призначено зустріч о 10 годині в пана маршалка Гормузакі».

Його поважали політики різних партій, різних національностей, так як він за досить короткий час свого перебування на Буковині дуже добре вивчив і розумів ситуацію в цьому далекому від столиці, але такому складному герцогстві. І вмів зі всіма налагодити добру співпрацю та розуміння.

«Українці запевнили мене у своїй повазі до моєї особи і в тому, що я, само собою зрозуміло, є цілком вільним. Вони також запропонували мені озброєний супровід на випадок, якщо я захочу виїхати, але самі ж порадили мені перечекати декілька днів у Чернівцях. Так я тимчасово залишився у Чернівцях».

Про Йозефа Ецдорфа залишив свій спогад і український громадський та політичний діяч Буковини Омелян Попович : «…чоловік спосібний, енергійний і діяльний, та який не мав уже часу й нагоди розвинути своїх здібностей».

«Це можна зрозуміти, якщо врахувати, скільки людей приходило до мене, як на прощу, хоча я приймав лише особистих добрих знайомих: моє помешкання один румун назвав Меккою, а інший прямо сказав мені, що вони побоюються мого великого впливу».

Проте наприкінці 1918 року д-р Ецберг таки залишив Чернівці – і як виявилось, назавжди: «Коли я одужав, Флондор надав для мене спеціальний потяг, яким я разом із 120 буковинцями 20 грудня прибув до Відня».

Але як чиновник такого високого рангу, він був спокійний і гордий, адже залишив в цьому краї добре організовану і відмінно діючу управлінську систему. А цим спадком може похвалитися далеко не кожен управлінець, бо то треба в короткий час і в різних політичних умовах, і далеко не завжди спрятливих умовах, налагодити роботу такої складної державної інституції.

Останній австрійський крайовий президент Буковини (1917 – 1918) Йозеф Ецдорф залишив спогади “Останні дні австрійського панування в Буковині”, присвячені подіям жовтня-листопада 1918 року і написані на основі офіційних документів і щоденників автора. Вони зберігаються в Центральному державному архіві вищих органів влади та управління України і до сьогодні не втратили своєї цінності, коли йдеться про історичні події 2018 року в Чернівцях і на Буковині, коли змінювалася влада.

В 1959 році німецький історик Еріх Прокопович, родом із Чернівців, був співробітником Чернівецькогоуніверситету і виселений в 1940 році разом з етнічною громадою, видав працю «Кінець австрійського панування в Буковині», в якій на документах відтворив складні сторінки історії тих років. І що дуже важливо, вміщені ретельно зафіксовані всі звіти президента Буковини д-ра Ецдорфа.

А Йозеф граф фон Ецдорф у Відні ще якийсь час працював в ешелонах влади, проте наприкінці квітня 1922 проку вийшов у відставку за власним бажанням. Йому на той час було всього 43 роки. Все-таки давалися взнаки пережиті важкі роки воєнного часу і відповідальність, яка лягла на його плечі.

В 1931 році він склав адвокатський іспит і повернувся до юридичної практики –обійняв посаду канцеляриста у віденькій адвокатській канцелярії.

Відійшов у вічність 14 грудня 1950 року у Відні, де й спочиває.

Черчіль сказав свого часу: «Відмінність державного діяча від політика в тому, що політик орієнтується на наступні вибори, а державний діяч - на наступне покоління». Граф Ецдорф звичайно не міг знати цієї цитати великого англійця, яка була написана значно пізніше, але безперечно сповідував її в своєму житті.


Портрети і світлини з книг Е. Прокоповича "Кінець Австрійського панування в Буковині"( Чернівці,2004)та фотоальбому - каталогу " Вітання з Чернівців. Вулиці, площі та містяни на старовинних поштівках". (Укладач С. Побережник.Чернівці,2018)


Підготувала Леся Щербанюк