Почесні громадяни Чернівців - Войцех Рубінович та Фердинант фон Блюменталь

Вчений народився в Садгорі, в родині фармацевта. Його батько, Даміан Рубінович, перебрався на Буковину після Польського повстання в січні 1863 року, позаяк був його активним учасником. Тут було далеко від столиць, почувався він в безпеці і був власником аптеки, мама Малгожата – з родини Бродовських.

Проте з розпадом Австро-Угорської імперії навчальний заклад став румуномовним і Войцех Рубінович перебрався в Копенгаген і працював в лабораторії у професора Нільса Бора. В 1920 році приймає запрошення на посаду професора в Люблянському університеті , в Югославії. Проте, коли його запросили викладати у Львівській політехніці, то в 1922 році він прийняв запрошення. А в період з 1937 по 1945 рік він професор Львівського університету. 
Наприкінці життя, після Другої світової війни, перебрався до Варшавського університету, де був на посаді професора теоретичної фізики з 1946 і до 1960 року. 

Професор Войцех Рубінович був фізиком-теоретиком, в основному займався квантовою теорією випромінювання,дифракційною теорією і математичною фізикою (еквівалентність теорії Гюйгенсa-Френеля і Юнга). Він славився відкриттям правил вибору для квантових переходів в атомах (1918) і теорії електромагнітного квадрупольного випромінювання (1928-1930), а також робіт з дифракції світла (так звана теорія Янг-Рубіновича).

Поскільки він в дуже молодому віці досяг значних успіхів у фізиці, то був належно поцінованих в наукових інституціях. В 1931 році обраний членом-кореспондентом, а в 1947 році – дійсним членом Польської академії мистецтв і наук, в 1952 році – дійсним членом Польської академії наук. Почесний доктор Берлінського університету імені Гумбольдта (1960), Ягеллонского університету в Кракові (1964) і Вроцлавского університету (1970). 

Впродовж багатьох років професор був президентом Польського фізичного товариства, лауреат Державної премії Польщі І ступеня.
Професор є автором понад 90 наукових праць в галузях теоретичної та квантової фізики і оптики. Автор багатьох монографій і підручників, в т.ч. Ursprung und Entwicklung der älteren Quantentheorie(1933), Вектори і тензори (1950), Квантова теорія атома (1954).
Войцех Рубіновіч відійшов у вічність 13 жовтня 1974 року і почиває на Повонзковському цвинтарі Варшави.
В Чернівцях повернули ім’я талановитого студента та викладача і 11 вересня 2012 року фасад Першого корпусу прикрасила ще одна дуже вишукана меморіальна таблиця, яка сповіщає, що «У Чернівецькому університеті в 1908–1918 роках навчався і працював видатний польський фізик, автор фундаментальних праць з теорії дифракції світла Войцех Рубіновіч». 
Польське фізичне товариство кожного року вручає наукову «Нагороду імені Войцеха Рубіновича» за досягнення у фізиці. 

Наукова бібліотека Інституту теоретичної фізики Варшавського університету названа іменем Войцеха Рубіновича.

  На 4-му фото – Йозеф Гайтлер і його учень Войцех Рубінович в лабораторії експериментальної фізики Чернівецького університету, 1912 р.

28 лютого – 190 років від дня народження доктора історії та права, професора, ректора Чернівецького університету, дослідника історії Австрії, Трансільванії та Буковини, Почесного громадянина Чернівців Фердинанда  Йозефа Антона Ігнаца Ціглауера фон Блюменталя (Ferdinand Zieglauer Edler von Blumenthal, 1829-1906)

Він народився в крайовому містечку Брунек (Bruneck) у   Південному Тіролі (нині терниторія Італії) в родині аптекаря. Родинна аптека  Блюменталів збереглася до сьогоднішніх  днів.

У 1801 році дідуся, міського аптекаря Йогана Баптіста за успіхи в наполеонівських війнах і за заслуги перед «стражденним людством» було підвищего до стану бруксенського дворянина, в прізвищі появилася приставка «фон Блюменталь» і родина стала відноситись до найвищого соціального стану з відповідним стилем життя.

А сам Фердинанд був першою дитиною в родині Георга фон Ціглауера і Терези Гьольцл. Проте, коли хлопчикові виповнилося шість років, помирає батько. Мама переїхала до Іннсбрука, де була можливість дати дітям добру освіту. І вона присвятила все життя своїм двом синочкам.

Початкову освіту хлопчик отримав у шестикласній Академічній гімназії міста Інсбрука «з чотирма граматичними і двома гуманітарними класами», яка підпорядковувалась Єзуїтському ордену. А потім навчався два роки на підготовчому філософському факультеті в університеті Інсбрука. Це була дуже солідна підготовка. Тут кожен випускник мав прослухати такі дисципліни: релігієзнавство, латинську філологію, теоретичну філософію, етику, елементарну математику і фізику, загальну всесвітню історію, природничу історію, історію Австрії, класичну літературу, грецьку філологію, історію філософії, педагогіку і навіть основи сільського господарства. І варто додати, що більшість цих дисциплін були обов’язковими.

Правда, на кінець другого курсу науки припала революція 1848 року, яку студенти, звичайно, зустріли із захопленням. Були сформовані дві академічні роти і серед них перебував і Фердінанд фон Ціглауер, який також «…взяв до рук штуцер, аби боронити Вітчизну».

Проте він повернувся до науки, успішно завершив філософські курси і в Іннсбруцькому університеті почав студіювати юриспунденцію. Через рік переїхав до столиці, де продовжив навчання на юридичному та філософському факультетах . В 1854 році поважна дирекція філологічно-історичної семінарії Віденського університету засвідчила його членство у філологічно-історичній семінарії з високими результатами і його одного перших було прийнято на перший курс новозаснованого Інституту австрійських історичних досліджень, де йому було надано стипендію і він навчався два роки. Фердінанд фон Ціглауер належав до першої хвилі із шести науковців-істориків, які отримали найвищу професійну кваліфікацію.

Він пройшов всі наукові східці – від екстраординарного (позаштатного) до ординарного професора історії Австрії в юридичній академії Германштадту в 1863 році. Шість років праці в цьому місті, нині це місто Сібіу в Румунії, він ще був громадським радником. Пізніше в Чернівецькому університеті отримав звання почесного доктора.
А дальше вже були сторінки життя і наукової праці, пов’язані із Буковиною, або як писав сам професор «…із крайнім східним кордоном імперії». Але він як діяльний чоловік прислужився тут і науці, і життю міста назагал.


Коли в 1875 році в Чернівцях відкрили університет Франца Йосифа, то Фердинанда Ціглауера фон Блюменталя запросили як штатного професора викладати австрійську історію. І так він працював тут наступних 42 роки, та й власне поселився поруч з першим корпусом університету на вулиці Альбертіненгассе, 13 (нині вул. В.Сімовича).
А вже наступного навчального року, 1876-1877, його було обрано ректором університету, а в 1899-1900 навчальному році він ще раз обіймав цю високу посаду. Кілька разів він був деканом філософського факультету.

До виходу на пенсію він викладав австрійську історію та керував семінаром. Читав спецкурс «Військова й переможна ера Австрії 1863–1893 років», досліджував історію Австрії, Угорщини, Трансільванії. В 1900–1906 роках Циглауер — позаштатний професор.

До основних його праць належать: "Про час виникнення австрійського крайового права", "Історичний нарис Буковини періоду австрійської військової адміністрації"(1893-1901, Чернівці). «Становище Буковини на час австрійської окупації» (1888, Чернівці).
У своїх численних наукових працях з семигородсько-угорської історії представлено дослідження її маловідомих сторінок. Це — його дослідження про саксонських графів Гартенекк, про політичний реформаторський рух у Трансільванії за часів цісарів Йосифа ІІ та Леопольда ІІ, в яких описані вирішальні періоди австрійської історії, що знайшли свое відображення у крайовій (Буковинській) історії.

Він належав до тих перших науковців, хто ознайомив європейську спільноту з життям та управлінням такого віддаленого від столичного Відня краю, як Буковина. У своїх працях Ф. Циглауер обґрунтовував право Австрії на Буковину, пропагував ідею цивілізаторської місії Австрійської монархії на приєднаних землях. Попри певну тенденційність, яка на той час панувала в університетській освіті в Чернівцях, наукові праці Ф. Цинглауера й сьогодні залишаються цінними своїм багатим фактичним матеріалом. Тому науковці, які вивчають історію Буковини останньої чверті XVIII — початку XIX століть, не оминають праці вченого.

Праця «Звільнення Сходу від турецького панування в 1686 р.» була одночасно його доробком до воєнної історії.
Своми працями він завоював авторитет серед австрійських істориків свого часу, а цісар Франц Йосиф в 1884 році надав професору Ціглауеру титул радника двору, тим самим засвідчив його заслугу перед наукою та державою.
Професія викладача і дослідника зовсім не заважала Циглауеру займатися також і громадською діяльністю. Понад двадцять років, з 1876 року, він був громадським радником у місті Чернівці. В 1884 році йому присвоєно титул урядового радника. Також всі роки перебування в нашому місті він був членом міської і краєвої шкільних рад, в яких брав саму активну участь.
Громадська рада Чернівців, визнавши величезну заслугу професора Циглауера перед містом і Буковинським краєм, надала йому в 1899 році звання Почесного громадянина Чернівців, визнавши його заслуги перед містом і краєм.
Відійшов у вічність 30 липня 1906 року і спочиває на християнському цвинтарі в Чернівцях. Провести цього поважного і шанованого чернівчанина
в останню дорогу прийшли архієпископ Ворлодимир Репта, бургомістр Антон фон Кохановський, професор Теодор Тарнавський, декани професори Гаїна, Рошман, Ст.Смаль-Стоцький, Кляйнвехтер, посли австрійського парламенту Леон Розенцвайг та д-р барон Євдоксій Гурмузакі.

При підготовці використані матеріали і фото з книги Kurt Sсharr, Gunda Barth -Scalmani «Die Gegenwart des Vergangenen im urbanen Raum Czernowitz – Innsbruck». Projektergebnisse eines gemeinsamen Studierendenprogrammes der Universitaten Cyernowity und Innsbruck uber das kulturelle Erbe im offentlichen Raum.

Підготувала Леся Щербанюк