Йозеф Шмідт: людина з голосом неймовірної краси

4 березня 2019 року – 115 років з дня народження Й. Шмідта

Ця публікація присвячується великому співакові, генію вокалу, який був Людиною Світу. Хоча в наш час світ про нього знає мало – ім’я його, як кажуть, не на слуху. «Йозеф Шмідт – це Сонце! Це – диво, яке з’являється, напевно, раз на тисячоліття», – сказав про співака художник Станіслав Мудрєцов. Його любили та обожнювали мільйони. Його ім’я було овіяне легендами. Він був суперзіркою свого часу і «…співав майже з хворобливою пристрастю, у найвеличніші моменти своєї творчості досягаючи високого трагізму, коли в звучанні його голосу відчувався дотик з нещастям і смертю» (Юрген Кестінг, автор книги «Великі співаки»).

Йозеф Шмідт і його друзі, фотографії 1919 р Йозефу 15 років.

У 1914 році сім'я  Йозефа Шмідта переїхала до Чернівців, де він став навчатися в школі. Але через війну в 1916 році   їм довелося виїхати до Моравії. Після довгих поневірянь родина добралася до містечка Хулін, де батько зняв квартиру і життя знову увійшло у звичне русло. Діти ходили в школу, а Йозефу було дозволено відвідувати музичну школу в поруч розташованому місті Кромєржижі. Там він швидко опанував гру на скрипці і навчився ідеально читати ноти з листа.
У 1918 році коли сім'я повернулася до Чернівців з евакуації, Йозеф стає солістом дитячого хору головної реформістської синагоги міста - Темпля. Керівником хору був композитор Йозеф Товштейн, який відразу оцінив незвичайний природний дар хлопчика. Не тільки голос, а й уміння співати з листа зробили Йозефа центром уваги всіх хористів. Швидко стало традицією, що при розучуванні нових пісень він повинен був проспівати різні партії. Незабаром Йозеф став відомий всьому місту. Він також бере участь у дитячих спектаклях Єврейського Дому, які ставив поет і драматург Еліезер Штейнбарг. Іноді його запрошують грати і в спектаклях театру Німецького Дому. Йозеф виріс в місті, який славився своєю толерантністю. З давніх часів тут жили люди різних національностей і віросповідань.
У 1922 році коли у Йозефа після мутації голосу виявився надзвичайно красивий і сильний лірико-драматичний тенор, він почав брати уроки вокалу у кращого педагога міста, Феліції Лерхенфельд-Гржималі. Свій перший концерт він  дав в липні 1924 року  в залі Музичного Товариства (зараз Чернівецька обласна філармонія). Понад дві години публіка зі зростаючим захопленням слухала юного 20-річного співака. Йозеф співав румунські балади і єврейські пісні, потім арії з опер Пуччіні, Верді, Бізе, Флотова, Леонковалло і Россіні. Успіх був грандіозний. Міські газети надрукували захоплені відгуки про концерт. Ця подія визначила його  життєвий шлях. Після цього виступу, на зібрані єврейською громадою гроші, він їде до Берліну, де вступає в Академію музики. Там, без плати за навчання (через унікальну обдарованість  учня і його бідність) з Йозефом  займається знаменитий Герман Вайссенборн, професор Академії Музики, який відразу зрозумів, що перед ним природне обдарування і подальше навчання має зробити голос ще вільнішим.  А що стосується постановки голосу, то нічого вже не потрібно  було йому виправляти.

Йозеф Шмідт з композитором і  керівником хору Темпля  - Йосипом Товштейном    Йозеф з мамою Сарою Шмідт

Впродовж  4 років роботи на Радіо-Берлін (1929 - 1933) Йозеф Шмідт  виконав головні партії в 37 постановках! Це були італійські, німецькі, французькі і слов'янські опери. Він  володів багатьма мовами і це допомагало йому виконувати твори в оригіналі, хоча в Німеччині в той час вважали за краще виконання зарубіжних авторів німецькою мовою. Тому серед записів Шмідта, які він здійснював паралельно з роботою на радіо, є виконання арій з опер Верді, Пуччіні, Галеві, Сметани, Чайковського на німецькій мові, що звучить надзвичайно цікаво. Такого репертуару може вистачити на все артистичне життя будь-якого співака. А тут це було проспівано за дуже короткий термін. В середньому - кожні півтора місяці  нова постановка.
Йозеф Шмідт мав голос рідкісної краси, правильно поставлений самою природою. Його гарний, теплий і яскравий тенор з баритональним забарвленням проникав просто в душу, викликаючи співпереживання. Такий голос не може залишити слухача байдужим, бо мав прихований внутрішній трагізм життя. У співака була  фантастична техніка. Навряд чи хто-небудь як з тогочасних, так і нинішніх тенорів мав  подібну техніку. Коли співає Йозеф Шмідт, то іноді важко збагнути, як співак дихає. Проте слухачів чи ненайбільше вражає його надзвичайна щирість, драматизм та глибина проникнення у задум композитора. Серце завмирає, коли чуєш цей магічний голос. Його називали «наймузичнішим виконавцем», «кращим моцартівським співаком». Він – улюблений співак німецького народу - «Німецький Карузо».

Його обожнювали на батьківщині – Буковині і, звичайно ж, у Румунії. Мільйони слухачів по всій Європі сиділи біля приймачів та насолоджувалися цим незрівнянним голосом, який називали «чистим золотом» та «іскрою Божою».
Він був кумиром Голландії. «Коли Й. Шмідт співає, кінотеатри порожніють», – сказав режисер Радіо-ВАРА. «Давка перед концертною залою» – газетний заголовок про концерт у березні 1936 року в амстердамській пресі. «Виступ Й. Шмідта викликав неабияке хвилювання. Потік глядачів був таким великим, що знадобилася допомога поліції для наведення порядку...» У липні 1936 року нідерландське радіо організувало концерт на галявині під Біркховеном. Понад 100000 слухачів рушили туди, аби побачити та почути улюбленого співака.


Авторська композиція з стоп-кадрів кінохроніки концерту в Біркховенi, липень 1936 р.

Німецька преса акцентувала  увагу на своєрідності феноменального голосу Шмідта, порівнюючи  його спів з голосом великого італійця. К. Бронсгіст. Директор музичної студії Радіо-Берлін, де працював Йозеф Шмідт, був особисто знайомий з Енріко Карузо, з яким працював  на сцені. В одній зі своїх публікацій він написав, що досить часто з’являлися намагання порівняти голос Е. Карузо з голосом інших співаків. Першокласна техніка відтворення звуку, чудова дикція, голос 

Йозефа Шмідта, який переходив від м’яких кантилен до героїки і сяяв усіма відтінками, надзвичайно глибока музичність в інтерпретації партій – усе це, як єдине ціле, що не зустрічається в інших тенорів, виправдовувало порівняння з Карузо.


Незвичайна двох'ярусна вулиця Йозефа Шмідта в Берліні

Коли Йозеф Шмідт виконував італійські пісні, всі вважали, ніби чують справжнього італійця. Його виконання наповнювалося переливами, проте без плаксивих нот, які часто пов’язують зі стилем бельканто. Неймовірна безперервність співу вкотре викликала запитання: коли ж співак власне дихає? Голос Йозефа Шмідта – це ціла палітра фарб, яку він майстерно використовує залежно від характеру і стилю твору.

Школа імені Йозефа Шмідта в Берліні

Ось як відгукуються слухачі циклу моїх відеопрограм «Повернення Й. Шмідта»:

«Почуте – проникаюче поранення в душу, всередині все вибухнуло. Дякую!!!» Т.А. Грачова, Москва, 2006 р.

«Важко говорити і навіть писати. Потрясіння для розуму і для серця!..» Г.І. Арсанова, Москва

«Ця своєрідна зустріч із Й. Шмідтом просто приголомшує. Його мистецтво співу виходить за межі всіх моїх уявлень про вокал. Співака не порівняти ні з ким! Він настільки могутній, що не варто займатися порівняннями. Він стоїть на іншому постаменті й ні з ким не змагається. Він має стільки доброти та душевного тепла, що не самоутверджується, а просто, як соловей, робить свою справу».

Композитор, диригент, лютняр Шандор Каллош, м. Москва, Центральний Будинок Художника, фестиваль «М@NARCHIA», 9 березня 2007 р.


«Те, що світ відкрив вокальне мистецтво Й.Шмідта – в деякій мірі забутого у нас, а може, і зовсім невідомого, рівноцінне тому, якби у Всесвіті з’явилася нова зірка. Переоцінити важливість цієї події так само важко, як і перебільшити всі достоїнства унікального, на мій погляд, співака – володаря дивного тембру, діапазону, технічних можливостей голосу, тенора, якому, як чути із записів, підвладне все! Найтонше нюансування, широка кантилена, свобода звуковидобування і дуже рівне голосоведіння, безмежне дихання і досконале володіння всіма видами вокальної техніки, ліризм і драматизм, політ і глибина голосу – ось ті якості, які дають можливість співаку виконувати практично будь-який репертуар: від класиків, романтиків, верристів до творів сучасних композиторів. Як шкода, що Й. Шмідт помер у розквіті творчих сил...
Особливо варто відзначити віртуозність виконання релігійної музики. Зокрема, єврейської – з її важкими пасажами, трелями, високими нотами та довгими ферматами. Вражає й одночасно дає неабияку естетичну насолоду так званий однорегістровий спів – рівний, без помітних переходів від грудного до основного (і навпаки) звучання.
Співак тонко відчуває як форму кожного твору, так й особливості стилю, володіє різноманітністю засобів співочої виразності, майстерно використовує різноманітні манери та особливості виконання кожної композиції».

Зав. кафедрою академічного співу Львівської музичної академії ім. М. Лисенка, нар. арт. України, професор Ігнатенко Володимир Дмитрович; Ворзель, Міжнародний конкурс «Мистецтво ХХI ст.», жовтень 2006 р.

Про феномен співака сучасний австрійський музикознавець Готтфрід Червенка сказав: «Коли співає Шмідт, ви відчуваєте, як кров пульсує у вашому серці». І додав: «Послухайте, як він виконує пісню «Mal d’amore»! («Біль кохання»).

«Дякую за неймовірні хвилини звучання чудового голосу Й. Шмідта, який я чую вперше! Із захопленням кажу: це – божественний голос, дивовижна манера співу, незрівнянний звук, який передає безмежний політ почуттів, емоцій, хвилювань. Це – велике культурне надбання світової спадщини».

Заслужений працівник культури РФ С.А. Чепурнова, Москва, Культурний Центр України, 7 травня 2007 р.

Шмідт-художник та Шмідт-особистість розкриваються в інтерв’ю, які він давав журналістам Німеччини й Австрії. Тож пропоную фрагменти з публікації берлінського щотижневика “Funkstunde” за січень 1930 року.

«Й.Шмідт: Ви хочете знати, як я прийшов у музику? Та я ніколи не існував без музики! Не забувайте, що я народився на Буковині. Навряд чи знайдеться інший край, такий багатий на музикантів, які потім досягали європейської слави. Здається, уже у півтора роки я співав. Ніде не навчаючись, грав майже на всіх інструментах, граю на них і зараз. Можливо, мій музичний родовід, так би мовити, подвійний. З одного боку, цигани, яких важко уявити без музики і без скрипки зокрема, а з іншого, німці й винятково все – німецьке. Наше місто і моя юність були абсолютно німецькими. Наш театр був німецьким – які лише знаменитості не приїжджали до нас на гастролі! Десь до 15-16 років я мріяв тільки про те, аби вступити до театру і стати артистом. Проте тоді, коли я повинен був відмовитися від цієї мрії через свою маленьку фігуру, прихована в мені музикальність настільки взяла наді мною верх, що стала завданням усього життя.
Журналіст: Не можу не поставити Вам як художнику, мабуть, найсерйознішого запитання. Йдеться про Ваше ставлення до власного мистецтва й особливо до мікрофона.

Й.Шмідт: Розумієте, у мене відчуття застарілості, несвоєчасності великої опери, яка завжди була змішаною формою. Керівники сцени це також відчувають. Вони ангажують акторів-режисерів, аби виділити драматичне з опери і підняти його над музичним. У такий час перед мікрофоном постає величезне культурне завдання, завдання майбутнього найвищого рангу: порятунок музики як такої поза її театральним взаємозв’язком. Тут я відчуваю себе місіонером на службі великій справі. Я би хотів розділити музичні завдання і роботу на дві частини. Перше завдання – принести людям у домівки спогади та підсилення уже відомого і вагомого музичного багатства, аби вони могли потішитися музиці без різних інших впливів. Друге – порятунок великих скарбів незнайомої, забутої прекрасної музики, яку без мікрофона не можна було би повернути. І тут на нас очікує найпрекрасніша винагорода! Я пристрасно люблю Моцарта й італійців усіх часів – до Пуччіні, проте саме тут багато чого потрібно рятувати. Проте найпрекрасніше і найчудесніше те, що після кожного виступу перед мікрофоном будь-який страх відступає. Я почуваюся так, ніби перебуваю безпосередньо серед багатьох людей і маю внутрішній контакт з ними. Втім, як і вони зі мною. Я отримую численні зворушливі листи, навіть від старших людей, хворих і калік, котрі не виходять з дому, яким я дарую прекрасне, якого вони були позбавлені. Хіба не відчуваєш себе тоді жрецем – жрецем мистецтва?»


Площа Йозефа Шмідта в 3-му районі Відня

Фрагменти інтерв’ю, надрукованого у віденському тижневику “Mein film” за грудень 1933 року.

«Журналіст: Це правда, що в художника немає батьківщини, і чи є у нього туга за батьківщиною у національному розумінні?
Шмідт: Моя батьківщина – весь світ. Туга за батьківщиною для мене – туга за моєю сім’єю.
Журналіст: Ви ненавидите того критика, котрий пише про Вас, що Ви заспівали погано?
Шмідт: Ні, і навіть тоді, коли він пише неправду. Якщо публіка – такої ж думки, то це – правильно. Якщо він пише фальшиво, публіка все ж реагує по-іншому.
Журналіст: Хто знаходиться вище: співак милостією Божою чи канарка?
Шмідт (посміхнувшись): Канарка. Вона ж набагато симпатичніша. Чи чули ви коли-небудь, щоби канарка сперечалася через платню? Чи щоби вона висловлювала свою думку в газеті? Або втратила свідомість, якщо хтось заспіває краще за неї?
Журналіст: Хто залишає більше кращих спогадів – людина чи артист?
Шмідт: Людина й артист не повинні поділятися. Адже той, хто не може бути людиною, не може бути і художником, у кого немає серця, той не може володіти задушевним голосом.
Журналіст: Яке почуття викликає у вас любов чисельних прихильників із різних країн світу?
Шмідт: Цієї любові я бажаю як найдорожчого подарунка для моєї дорогої мами. Хто любить мене, той друг моєї мами. Хто хоче бути добрим до мене, той відкриває моїй мамі своє серце».


Бідуючи з дитинства, Йозеф Шмідт тішився постійно зростаючим гонорарам, бо вони були мірилом його популярності, давали можливість допомагати своїм близьким і робити подарунки друзям. Шмідт витримав усі життєві випробування золотом, залишаючись простим у своєму способі життя, скромним і люб’язним у спілкуванні з усіма людьми. Собі він залишав не більше коштів, ніж зарплата кваліфікованого робітника. Відомо, що отримані суми він ділив на три частини. Одну відправляв своїй дорогій, любимій мамочці в Чернівці, другу віддавав музикантам, котрі виступали з ним і котрі отримували набагато менше (це був тяжкий час, 1930-ті – тяжкі роки світової економічної кризи), а третю залишав собі. Безкоштовно Шмідт допомагав знайомим, хоча обдаровував навіть незнайомих людей, котрі жили в скруті.
Дивною обставиною, яку підкинула доля, є те, що якраз 30 січня 1933 року, в день виборів, які привели гітлерівський націонал-соціалізм до влади, німецьке радіо працювало під знаком Шмідта. Він повинен був виконувати значну частину пісень, які звучали того дня. Після кожного повідомлення про хід виборів радіо оголошувало: «І знову співає наш улюбленець Йозеф Шмідт». Саме в цей час відбувалися зйомки нового фільму «Пісня йде по світу», в якому Шмідт вперше виконав головну роль.
З величезним успіхом прем’єра картини відбулася в Палаці «УФА» в Берліні 9 травня 1933 року. Хвилі щирого захоплення прокотилися всією Німеччиною, а потім й іншими країнами. Пісня з цього фільму звучала з гучномовців, платівок, на радіо. Відомий композитор Ганс Май, який написав музику до картини, визнав, що світовий успіх його шлягера – це успіх голосу і неймовірної популярності Йозефа Шмідта. «Його пісня іде по світу», – сказав Ганс Май. А для журналістів Г. Май підкреслив: «Я ще ніколи не писав музику так радісно, як для Йозефа Шмідта, тому що він має не тільки чудовий голос, а й є наймузикальнішим інтерпретатором, якого тільки може побажати композитор».

Алея Йозефа Шмідта в Тель-Авіві. Зліва бібліотека «Бейт Аріель»,
праворуч Музей образотворчих мистецтв, попереду видніється будівля Опери

У своїй книзі А. Фассбінд цитує чудові слова друга співака – Маркуса Брейтнера: «Вплив незрівнянного тембру Йозефа Шмідта, завдяки акустиці великої синагоги, ставав незабутньою подією… Коли його чарівний голос возвеличував славу Творцеві, у повітрі витало щось незвичайне. Люди майже переставали дихати, і пристрасть його співу пробуджувала в мені таке почуття, немовби Всемогутній сам непомітно змішався з юрбою, аби послухати своє дитя. Ніколи більше я не торкався людського голосу з такою хвилюючою та чаруючою проникливістю».
Зворотній шлях з Палестини лежав через Єгипет і Грецію, де мандрівники з великою цікавістю оглядали пам’ятники давнього світу. Після повернення у Відень Шмідт взяв участь у святкових Віденських Тижнях. 18 липня відбувся його знаменитий концерт у Золотій Залі Музичного Товариства, де були присутні чисельні діячі мистецтв Австрії й інших країн Європи. Після концерту на шпальтах газет з’явилося чимало відгуків. Ось один з них:
«З незрівнянною чарівністю Шмідт виконував кожний свій номер. В італійській кантилені він був неперевершеним. Ця м’якість тону, цей переливчастий голос, це одухотворене піано наповнені такою красою, що до цього дива людського голосу прислуховувалися трепетно та зачаровано. Публіка тріумфувала, знову і знову викликаючи «на біс». Шмідт, володіючи багатством, роздавав його щедро…»

Співак залишив Відень весною 1938 р., за тиждень до аншлюсу, і більше ніколи туди не повертався. Він не вірив у можливість війни, бо після свого турне Північною Америкою у 1937-му вважав, що великі країни Європи, а також США не дозволять Гітлеру її розв’язати.
Схоже, що Й.Шмідт був кумиром і Бельгії. Коли після Відня він переїхав жити в Брюссель, то був уже таким знаменитим, що його хотіли бачити тільки на сцені. Тож, незважаючи на свій маленький зріст (близько 154 см.), який завжди був перешкодою для роботи в театрі, його прийняли у Брюссельську королівську оперу Ла Монне. Збулася давня мрія – співати на сцені. Шмідту запропонували головну партію в опері Дж. Пуччіні «Богема».
З величезним успіхом прем’єра відбулася 19 січня 1939 року. Й.Шмідт не просто сердечно співав – він грав. Перевтілюючись у героя опери Рудольфа. До слова, критика відмітила його гру. З цією оперою трупа об’їхала чимало міст Бельгії, Голландії, Фінляндії та Швейцарії.
На черзі була наступна опера. Ймовірно, «Єврейка» Галеві. Але цим планам завадила війна. У травні 1940-го, коли Шмідт гастролював у Франції, німецькі війська окупували Бельгію, Голландію, а потім більшу частину Франції. Співак стає біженцем. Він пробує виїхати до США, проте стається трагічна випадковість – замовлений і довгоочікуваний ним квиток помилково передають іншій людині... Коли ж надійшла черга знову замовити квиток, США вступили у війну і сполучення через Атлантику перервалося. Й. Шмідт виявився полоненим Європи. І біженцем... Його документи румунського підданого скоро стають недійсними. Влада наказала йому переїхати в маленьке гірське містечко Ля Бурбуль, де поселяли всіх єврейських біженців, аби вони перебували під жандармським контролем. Кожні 48 годин треба було відмічатися на дільниці.
Усі рахунки співака були заблоковані, він знову стає бідним. Допомагають друзі і прихильники. Деколи вдається влаштовувати домашні концерти та заробляти невеликі гроші. Останній свій концерт співак дає в Монт-Доре (8 км від Ля Бурбуль) у серпні 1942 р. на користь біженців – таких же, як і він сам. Цей концерт організував епіскоп Клермон-Феррана Габріель Піге, котрий наполегливо добивався від влади дозволу на його проведення. Враховуючи мету концерту, Й. Шмідт відмовився від гонорару, хоча сам дуже бідував.
Це був час, коли влада Виши за вимогою німецьких властей почала видавати євреїв. Через деякий час після концерту Й. Шмідт дізнається про арешт великої групи біженців, яких відправили в Клермон-Ферран (столицю регіона), аби потім переправити у передмістя Парижа – Дрансі, а далі – на знищення в газові камери. Негайно і таємно він виїхав у Клермон-Ферран (50 км від Ла Бурбуля) до епіскопа Піге, котрий мав там прихід. Це була дуже ризикована поїздка, адже Й. Шмідт не мав права виїхати за межі свого містечка. Він розповів епіскопу про акцію, яку готували нацисти, і той зміг звільнити та повернути більшу частину арештованих. Й. Шмідт пережив зворушливі сцени вдячності від тих людей, котрі дізналися про його роль у їхньому порятунку.



Єпископ Клермон-Феррана Габріель Піге та Йозеф Шмiдт.

[У 1944 році епископа Габріеля Піге кинули в концентраційний табір Дахау. Важко хворого, його звільнили наприкінці війни. Комітет Яд Вашема (національний меморіал Катастрофи (Холокоста) і Героїзму в Єрусалимі) в 2001 році зарахував Г.Пиге до праведників світу.]

Подальше перебування у Франції стає небезпечним, тому Шмідт приймає рішення тікати у Швейцарію. Із ризиком для життя він з групою біженців добирається до кордону. Та їх не пропускають – Швейцарія не дає євреям прихистку. Тоді Шмідт перетинає кордон нелегально. Хворий, знесилений від поневірянь, він добирається до Цюріха і через знайомих намагається отримати документи, які дають право на легалізацію. Проте поліція відправляє його як нелегала у табір для інтернованих у Гіренбад (12 км від Цюріха). У таборі геній співу вимушений рити траншеї... Була осінь, докучав холод… Йозеф застудився і дуже тяжко занедужав. Спочатку його вважали симулянтом, але потім усе ж госпіталізували. Він скаржився на сильні болі у грудях, проте лікар сказав, що краще знає, від чого його треба лікувати. Від фарингіту... Через два тижні хворого співака виписують і повертають у табір. А наступного дня Йозеф Шмідт помирає від сердечного нападу. Це трапилося 16 листопада 1942 року.
Ще через день на ім’я Шмідта надходить запрошення на роботу в оперний театр міста Вінтертура (кантон Цюріха), що давало право на легалізацію. Але великого співака уже не було... Його поховали на єврейському цвинтарі Фрізенберга (3-й район Цюріха).

Положення астероїда Josephschmidt в день народження співака - 04.03.1904

«Коли я почула спів цієї дивної людини, заплакала. Це – співак від Бога, який виконував на землі Божественну Місію справжнього посланника Небес. Його життя – підтвердження цьому... Його мало знають у рідних краях. Немає пророків у своїй вітчизні. Але його пам’ятають ті, хто чув хоча би раз у житті! Таке не забувається ніколи! Він – один на білому світі».

Піаністка «Віденської кав’ярні» Ольга Ластовецька, м. Чернівці, 2008 р.

«Спасибі Вам велике! Ви відкрили нам не лише всю глибину таланту нашого земляка Йозефа Шмідта, Ви ще раз наблизили нас до самих себе. Ваш виступ прекрасно і логічно спланований та дає відчуття особистої присутності в залі великого співака!»

Журналіст Людмила Осачук, Чернівці, жовтень 2008 р.

«Ми, чернівчани, захоплені нашим видатним земляком, його неперевершеним голосом, яким він полонив країни Європи та Америки. Йому були доступні арії, пісні і духовна музика. Вражають його геніальна вокальна техніка та музикальність...»

Композитор, піаніст, засл. діяч мистецтв України, володар Золотої медалі Юнеско Йосип Ельгісер, Чернівці, жовтень 2008 р.

«Йозеф Шмідт – не просто унікальний співак, він – дещо вищого порядку, те, що до кінця зрозуміти неможливо. Це – магія, космос і людина у безмежному світі. Джерело доброти, людяності. І незаперечний доказ того, що для музики не існує кордонів. Він – Орфей ХХ століття, «століття-вовкодава» з глибоко трагічною долею».
Лікар В.В. Костелецький, м. Чернівці, вересень 2012 р.



Кадр з фільму "Пісня йде по світу"

Мистецтво Йозефа Шмідта як явище виходить далеко за рамки вокального мистецтва. Його музикальність, фантастична техніка, голос, який грає усіма барвами та відтінками, легко переходить з одного регістра в інший, його тонке відчуття стилю і характеру твору, що виконується, його дивовижна дикція, артистичне ставлення до слова, надзвичайно глибоке розуміння задуму композитора – найвищий приклад виконавського мистецтва взагалі. Недарма музиканти, котрі познайомилися з його творчістю на моїх програмах, говорили, що Йозефа Шмідта потрібно слухати всім, хто грає. І, крім вокалістів, у першу чергу тим, хто навчається на смичкових і духових інструментах. Уміння вести лінію, будувати фразу, знаходити потрібний звук – все це складає мову Музики.
Творчість Шмідта – ще в очікуванні своїх дослідників. Це стане неоціненним посібником у вихованні майбутніх музикантів.
Варто також звернути увагу читачів на те, що значна кількість фонограм співака, а також фрагментів із фільмів за його участі викладено на сайті You Tube. Щоби переглянути і послухати їх, необхідно в пошуковому рядку сайта набрати ім’я співака німецькою Joseph Schmidt.
http://www.youtube.com/?gl=RU&hl=ru.
Чимало матеріалів різними мовами можна знайти і прочитати, якщо в пошуковій системі Google набрати німецькою або кирилицею ім’я та прізвище співака.
Тобто, всіх, хто мають доступ до Інтернету і люблять музику, запрошую у захоплюючу подорож неперевершеного мистецтва співака. Ви отримаєте надзвичайно сильні враження і, швидше за все, вашому життю сприятиме успіх. Адже спів Йозефа Шмідта пробуджує слухача до творчості, любові та світла.

Леонід Флейдерман. Переклад українською мовою Надії Пожарук

Довідка.