05-03-2019

Володимиру Івасюку присвячується ...

4 березня – 70 років від дня народження композитора і поета Володимира Івасюка, 24 (27) квітня  - 40 років від дня трагічної  смерті  молодого генія (1949 – 1979)

Володимир Івасюк народився 4 березня 1949 р. у місті Кіцмань Чернівецької області в родині вчителів Михайла та Софії Івасюків. Уже в трирічному віці маленькому Володі доводилось з цікавістю спостерігати за репетиціями учительського хору, на які його часто брали батьки. Тому любов до пісні у хлопчини з’явилась уже в ранньому віці. У 1954 році, коли Володі ледь виповнилось п’ять років, батьки записали його в підготовчий клас філії Чернівецької музичної школи № 1, де він почав оволодівати секретами звуків чарівної скрипки. Починаючи з першого класу середньої школи талановитого маленького скрипаля запрошують грати на місцевих оглядах художньої самодіяльності, на батьківських зборах та на концертах для робітничої молоді. За свою чудову гру Володі земляки дарують справжню німецьку скрипку. Після закінчення 6 класу в 1963 році Володя вступає до Київської музичної школи для обдарованих дітей імені М. Лисенка. Однак навчання, виснажлива робота над собою та проживання в гуртожитку негативно впливають на здоров'я підлітка і він, навіть будучи відмінником, залишає столицю і після першого семестру повертається в Кіцмань. Тут в невеличкому районному центрі Буковини Володя продовжує навчання в середній школі, а паралельно – в музичній школі за класом фортепіано.
 

 
У 1964 році в підлітковому віці Володя пише свої перші дві маловідомі пісні - "А мені шістнадцять літ" та "У двадцять літ".
Уже восени цього ж року він створює в школі дівочий ансамбль "Буковинка" і пише для нього пісні, серед яких найпершою була "Колискова" на вірші батька - Михайла Григоровича Івасюка. Невеличкий творчий колектив Володі здобуває перемоги на кількох самодіяльних конкурсах, після чого підлітків запрошують до Києва. Молодий колектив стає популярним, самого ж Володю, як поета і композитора, помічають і одразу ж запрошує на зйомки Чернівецьке обласне телебачення. За успішні виступи на концертах хлопця та дівочу команду юних музикантів нагороджують подорожжю по Дніпру. Успіх підбадьорює юного композитора і виконавця, він їздить селами, збирає українські народні пісні, записує буковинське весілля. На базі народного фольклору формує свій перший пісенний репертуар. Пісні юного композитора добре запам'ятовуються і невдовзі він починає отримувати замовлення. Попри активні заняття музикою справи у школі йдуть прекрасно. За кілька місяців до закінчення школи Володя стає одним з небагатьох претендентів на золоту медаль, але саме в цей час з ним трапляється безглузда випадковість - прогулянка з друзями місцевим парком завершується закинутим картузом на гіпсовий бюст Леніна. Усвідомивши крамольність свого вчинку, хлопці лізуть знімати картуза – незакріплений бюст Ілліча падає - хлопці потрапляють в міліцію на 15 діб. В житті Володі з’являється перша «чорна пляма»- відкривається "Справа Володимира Івасюка" - постає питання про виключення Володі з комсомолу, вигнання зі школи, позбавлення атестату. Лише завдячуючи зусиллям батьків Володя отримує атестат. Після цього інциденту родина Івасюків переїжджає до Чернівців. Тут випускник кіцманської середньої школи блискуче здає екзамени в медичний інститут і його зараховують на перший курс лікувального факультету.

В той час коли батьки радіють за свого сина, хтось із « доброзичливців» повідомляє керівництво навчального закладу про його "справу", - 31 серпня 1966 року Володимира звинувачують у тому, що він нечесним шляхом пробрався в лави студентів і при всіх зачитують наказ про його виключення з вузу. Юнак витримавши цей нищівний удар долі іде працювати слюсарем на завод "Легмаш". На чернівецькому підприємстві він створює хор, який бере участь в оглядах художньої самодіяльності і займає там провідні місця. На концертних виступах ансамблю акомпанує сестра Володі - Галя, а хористи виконують авторські Володині пісні.

Натхненний творчими успіхами Володимир Івасюк під псевдонімом «Весняний» надсилає на конкурс присвячений 50-річчю Великого Жовтня свої пісні "Відлітали журавлі" на вірш В. Миколайчука та "Колискова для Оксаночки" на власні вірші. Неочікувано отримує першу премію. Через рік за рекомендацією "Легмашу" молодий композитор вступає до Чернівецького державного медінституту. Його обирають старостою групи, запрошують в оркестр народних інструментів "Трембіта" та камерний оркестр медінституту. Навчаючись на третьому курсі Володя починає працювати над піснею "Червона рута", мелодія якої в майбутньому облетить весь світ. Восени 1970 року Володимир Івасюк познайомиться з відомою письменницею Галиною Тарасюк – тодішньою студенткою філологічного факультету ЧДУ. Їй він присвятить свій музичний твір - "Пісня буде поміж нас". В 1970 році з’являється на світ остаточний варіант легендарної пісні Володі Івасюка «Червона рута» і знаменитої « Водограй», які молодий композитор виконав вперше з Оленою Кузнєцовою в «Камертоні доброго настрою» на Українському телебаченні. Прем’єра «Червоної рути» відбулась 13 вересня 1970 року на Театральній площі Чернівців на очах мільйонної глядацької аудиторії. Це був перший великий тріумф молодого митця.
Вже через рік в 1971 році режисер Роман Олексів в Яремчі знімає музичний фільм «Червона рута» за участі солістів знаменитого вокально-інструментального ансамблю «Смерічка» Льва Дудківського – талановитих молодих співаків - Софії Ротару, Назарія Яремчука, Василя Зінкевича.
 
( фото з архіву Муніципальної бібліотеки ім.А.Добрянського)

 
«Червона Рута» отримує перемогу на першому всесоюзному фестивалі «Пісня-71». Цього ж року у Москві в передачі Центрального телебачення "Алло, ми шукаємо таланти!" звучить пісня Володі Івасюка "Водограй". Композитор і керівник ВІА« Смерічка» - Лев Дутківський зі своєю творчою командою та родина Івасюків святкують другий творчий тріумф. Популярність молодого композитора Івасюка зростає - текст і ноти «Червоної рути» публікує журнал «Україна», його пісні наспівує молодь, мелодії Івасюка звучать в теле та радіоефірах… В 1972 році пісню "Водограй" визнають піснею року.
Львівський період в житті композитора.

Навесні 1972 го починається львівський період у житті Володі: він переїжджає до Львова, де стає студентом підготовчого композиторського факультету Львівської консерваторії та переводиться на IV курс Львівського медичного інституту. Тут значно розширюється коло його мистецьких знайомств. Невтомно працюючи молодий композитор пише пісні: "Я — твоє крило", "Два перстені", "Наче зграї птиць", "Балада про мальви». Софія Ротару, ставши переможницею Всесвітнього фестивалю молоді й студентів у Софії, бере до свого репертуару пісню Володі Івасюка "Балада про дві скрипки", стосунки цих творчих особистостей стають настільки тісними, що відома співачка до свого концертного репертуару включає більшість творів композитора. А у 1974 році з "Водограєм" Івасюка Софія Ротару стає лауреатом міжнародного фестивалю естрадної пісні «Сопот – 74». Про Володю починає писати польська преса, перекладаються і друкуються тексти його пісень. Через рік він задіяний уже в музичному фільмі "Пісня завжди з нами", в якому звучить шість пісень молодого композитора. Оскільки Володя проводить дуже багато часу на зйомках і пропускає чимало занять, це стає причиною його виключення з консерваторії.

У 1975 році Володимир Івасюк пише музику до спектаклю за романом О. Гончара "Прапороносці", однак, коли справа торкнулася висунення кандидатури Івасюка на присудження Шевченківської премії за спектакль, хтось викреслює його прізвище. А згодом він дізнається, що згоріли і декорації до цієї вистави...
Це не зупиняє молодого композитора …Він продовжує свою творчу діяльність і пише музику до вистави "Мезозойська історія" у Дрогобицькому обласному муздрамтеатрі. І лише через три роки ціною великих зусиль поновлюється у консерваторії в класі Лєшека Мазепи.

У 1977 році починається успішна полоса в житті молодого композитора. У видавництві "Музична Україна" виходить збірка його пісень "Моя пісня". Софія Ротару черговий раз перемагає з піснею Івасюка «У долі своя весна» на фестивалі у Сопоті. Сам Володя починає працювати над підготовкою платівки-гіганта, хоча право на платівку-гігант мали в той час лише члени Спілки композиторів, а Володимир був тоді лише звичайним студентом консерваторії. Запис платівки давався студенту нелегко, але мав шалений успіх. Далі секретар парторганізації консерваторії пропонує Володимиру написати заяву про вступ у КПРС, мовляв так йому буде легше. У 1978 році Володя перемагає на всесоюзному конкурсі молодих композиторів у Москві і отримує дипломи II ступеня за "Сюїту-варіації для камерного оркестру" та "Баладу про Віктора Хара". Львівська комсомольська організація збирає документи для висунення Івасюка на присудження премії імені Островського, його запрошують до участі в роботі журі республіканського конкурсу молодих виконавців. Він дає інтерв'ю, про нього пише преса, його пісні звучать на радіо. Однак із виставою "Прапороносці" Івасюк не потрапляє в число претендентів на премію Островського. За матеріалами сайту «Українські пісні» 24 квітня 1979 р. в обід Володідзвонять, він одягається, йде до консерваторії і більше не повертається... 18 травня 1979 р. тіло Володимира Івасюка знайшли у військовій зоні Брюховицького лісу підвішеним: стояв на колінах, язик вирвали з рота, між ребер встромлені гілки з дерева...
 
Офіційна версія ( самогубство) донині підлягає сумніву. Відповідно до неофіційної версії, за інформацією Вікіпедії«смерть Івасюка була вбивством, виконаним КДБ за наказом вищого керівництва СРСР». Похорон Володимира Івасюка у Львові відбувся 22 травня 1979 . Молодого популярного українського композитора похоронили на Личаківському кладовищі. Похорони були настільки багатолюдними, що нагадували масову акцію протесту проти радянської влади.
В пам'ять про Володю Івасюка в Україні було започатковано один із найперших пісенних фестивалів «Червона рута». Ця подія сколихнула країну відродженням національної ідеї. Вона, запалюючи молодих людей українською піснею, і сьогодні допомагає талановитим українцям підтримувати співочі національні традиції.
До організації фестивалю були причетні журналісти, які на сторінках газети "Молодь України" виступили з пропозицією вшанувати пам'ять загиблого українського генія Володимира Івасюка великим пісенним святом, а місцем його проведення пропонувалось обрати Чернівці — місто, де й народилася пісня "Червона рута".
 

 
17 вересня 1989 року на стадіоні "Буковина" відбулося відкриття першого Всеукраїнського фестивалю "Червона рута" з відвертим виступом Дмитра Павличка, з піснею про Україну Тараса Петриненка. У ефір вийшли Віка Врадій зі знаменитим пісенним твором "За тобою, Морозенку, Україна плаче"… У рамках фестивалю відбувся вечір пам'яті Володимира Івасюка та відкриття меморіальної дошки на будинку де він жив в Чернівцях. Таким чином було знято неофіційну заборону на його ім'я і творчу спадщину.

 
Після смерті Володі, його розгублений батько - Михайло Григорович шукає розради та підтримки у друзів свого сина. Через два роки після фестивалю «Червона рута» він друкує свою збірку поетичних посвят Володі під назвою «Елегії для сина», яка зберігається у фондах дарчої літератури Муніципальної бібліотеки в Меморіальній кімнаті Анатолія Добрянського. «Дорогому Анатолію Добрянському, якому я завжди звіряв свої думки й почуття і вперше читав ці « Елегії..» - написано почерком Івасюка- батька на титульній сторінці цієї книги. Його колега по чернівецькому університету - Анатолій Добрянський, який з Володимиром Івасюком не один вечір провів в дебатах, обговорюючи українську народну пісню та свої творчі доробки, стає після смерті Володі чи не найближчою людиною для Михайла Григоровича Івасюка. Підтвердженням давнішніх стосунків цих двох науковців слугує подарована Добрянському Михайлом Івасюком «Балада про вершника на білому коні», де поруч з автографом Михайла Григоровича засвідчено причетність до написання цього роману Володимира Івасюка. « ХІХ і ХХ розділи цього роману написані моїм Сином Володимиром у липні 1978 року. Його чернетки зберігаються в родинному архіві…»,- пише Михайло Івасюк підбираючи щирі слова для свого колеги:«Дорогому Анатолію Миколайовичу Добрянському – давньому другові й побратиму – з найщирішою шаною й любов’ю. Автор.»
 

 
В Муніципальній бібліотеці до сьогоднішніх днів теж зберігається Сонет написаний Михайлом Івасюком для свого друга Анатолія Добрянського. Ця поетична посвята була написана власноруч автором на першій сторінці подарованого роману «Балада про вершника на білому коні ». Дарчий надпис датований 5.04.1981року.
 

 
Коли родина Івасюків у 70 -х роках мешкала неподалік будинку № 85, на вулиці Шевченка, де проживав «Буковинський Златоуст», то не лише Михайло Івасюк, маючи дружні стосунки навідувався в гості до Анатолія Добрянського, а й його син Володимир. У родинному будинку на розі вулиць Шевченка і Маяковського Володя провів одні з найкращих років свого життя ( червень 1971 – серпень 1972рр). Тут були написані кращі вокальні твори Володі і прозові твори Михайла Григоровича Івасюків. Тому саме в цьому будинку 4 березня 1999 року до 50 річчя відомого композитора і основоположника української музики – Володимира Івасюка було відкрито в Чернівцях Меморіальний музей.
 
(За матеріалами блогу В.Івасюка, Вікіпедії,
Інтернет-ресурсів :Української пісні,Українського успіху,
Української правди,Меморіального музею В.івасюка в Чернвіцях,
архівів Муніципальної бібліотеки імені А.Добрянського)
Підготувала Галина Мурмилюк.