23-04-2019

Георг Дроздовський і Чернівці. До 120 річчя від дня народження поета

21 квітня  виповнюється   120 років від дня народження поета, прозаїка, драматурга, журналіста, перекладача, актора Ґеорґа Дроздовського (нім. Georg Drozdowski, 1899 – 1987)   

“Я любив ці Чернівці, в яких з’явився на світ,
і якщо часом я й мріяв про далекі мандри,
сповнені пригод у великому світі,
то ніколи не соромився бути чернівчанином...”

Він народився в Чернівцях, в родині австрійського офіцера , капітана 22-го піхотного полку, в особнячку на вулиці Тараса Шевченка, ( будинок 42, яка тоді називалася Новий Світ (Neuweltgasse). Про це і нині засвідчує напис на пам’ятній дошці, що тут «проживав громадянин світу Ґеорґ Дроздовський, син Буковини і Карінтії, поет, прозаїк і перекладач. Європейський культурний досвід визначив його життєвий шлях». Проте батько рано відійшов у вічність і вихованням хлопчика займалися мама і строгі бабусі. Початкову освіту здобував в католицькій школі св. Марії в Чернівцях, продовжив в пансіоні учительського інституту, після чого вступив до ІІ українсько-німецької гімназії, сьогодні це гімназія № 5 на вулиці Загула. Проте багато часу він проводив в родинних садибах – В Радауцах під опікою бабусі та в розкішному готичному замку в Калинештах, у близьких родичів по маминій лінії – знаменитих Маріних. Адольф Марін був головним архітектором міста, під його керівництвом будувалася чернівецька ратуша та й на загал місто почало набувати європейського вигляду. Ці дитячі спогади потім лягли прекрасними сторінками в його книзі «Тоді в Чернівцях і довкола. Спогади старого австрійця».

В роки Першої світової війни він служив у кайзерівському війську і в чині прапорщика у складі 12-го полку польової артилерії воював на італійському фронті. По закінченні війни повертається в Чернівці, так як мріяв студіювати медицину. Проте дійсність виявилася не дуже прихильною до молодого юнака, вихованого в дусі старої доброї та освіченої Австрії. Тут уже була нова влада, а в родини не було матеріальної можливості дати йому добру освіту.

Впродовж року він ще студіює правничі науки, проте аж до 1940 року пішов заробляти собі кошти на прожиття службовцем в банк. І одночасно знайшов можливість своє захоплення літературою та мистецтвом втілювати на практиці. Як культурний оглядач друкував свої театральні огляди в німецькомовних газетах «Algemeine Zeitung» і «Deutsche Tagespost». І саме на цей час в місцевих виданнях появилися його вірші та прозові твори. А в 1934 році виходить в світ перша його лірична збірочка «Поезії» («Gedichte»). Коли в 1922 році в Чернівцях було закрито улюблений культурний заклад чернівчан – музично-драматичний театр імені Шіллера, він разом з друзями заснував любительську трупу «Чернівецькі камерні вистави» («Czernowitzer Kammerspiele»). Ґеорґ Дроздовський брав саму активну участь в її діяльності як один із провідних акторів трупи та репертуарний директор. В 1930 роках це був вже популярний в чернівецьких мистецьких колах письменник, актор, журналіст і просто молода освічена і вихована на старих добрих європейських традиціях молода людина.

Надзвичайно драматичною сторінкою в його житті, як і міста назагал, був 1940 рік, коли за сумнозвісним пактом Ріббентропа-Молотова, в 1940 році його в числі сотень інших чернівчан німецької національності було примусово виселено, як тоді казали, «До дому в райх».

Він дуже важко пережив прощання з рідним і близьким для його душі містом, мабуть уже відчуваючи, що то назавжди. Ось як зворушливо він про це напише пізніше:“На цвинтарях прощалися з мертвими, могутній хор яких незримо оточував майданчик, де католицький і протестантський пастори освячували годину, що стала вирішальною. Покидали могили, а з ними і пам’ять про тих, хто дбав колись про Буковину… Коли довгі вервечки, які складалися зі старих австрійців і тих, котрі раптом перетворилися на німців, прогуркотіли мостом через Прут, за ними ще виднілося місто, яке було вже для них недосяжним. Його силует мріяв на горизонті, його контури немовби різьбилися на небесному тлі. Мало хто й бачив це; сльози – густа полуда, яка застеляє очі. Віднині це місто було втрачене для них назавжди, а з ним і стара Австрія”.
Короткий час він перебував в Німеччині в таборі для переміщених осіб. А так як то був воєнний час, то його відправили на службу до центру обліку та реєстрації для переміщених осіб у місто Лодзь, а потім у чині старшого фельдфебеля «люфтваффе» він служив у Загребі до закінчення війни.

Після ІІ Світової війни він поселився, і як виявилось, назавжди і щасливо, у австрійському місті Клагенфурт, яке йому нагадувало чимось Чернівці. Таке ж невеличке, біля підніжжя Альпійських гір, в якому мирно проживали мешканці різних національностей. Мабуть саме в такому місті йому було комфортно жити.

Тут він почав працювати насамперед як редактор культурологічного відділу газети “Volkszeitung” провідним театральним критиком (йому належить також цікаве дослідження про буковинський театр), вів культурологічні програми на радіо. Ці роки життя виявилися і щедрими на його творчість. Він видав поетичні книги “Каменярський сад” (1957), “З запечатаним наказом” (1963), “Плин піску в пісковім годиннику” (1965), “Ефета: Поезії. – Справа Ноя” (1969), “Закарбовано на стіні” (1972), “Оглядаючи свої окуляри” (1979), “Сліди Твоїх кроків” (1981) та інші збірки. А так як найбільше книг він видав і визнання прийшло до нього в доволі поважному віці, то в творчості вже переважає філософське ставлення до життя, «мотиви часу, втраченої вітчизни, тлінності та смерті, ремінісценції дитинства, символіка зашифрованого світу, загадка буття в його філософському та релігійному сенсі – ось далеко не повний перелік тематичних домінант його лірики». І як пише його ретельний дослідник та перекладач професор Петро Рихло: « Водночас його хвилюють актуальні проблеми епохи – відповідальність за недавнє минуле, суспільна й моральна мімікрія, тривога за долю природного довкілля. Його вірші нерідко тяжіють до іронічного осмислення дійсності, хоча вони, як і перше, не позбавлені ностальгійного туску й меланхолії, сумніву й поетичної саморефлексії». Його поезія показує велику любов Георга Дроздовського до Чернівців, до театру та людей , які були акторами в його великому театрі, що зветься життя.
 

І через всю свою творчість він проніс тонкий чернівецький гумор, який переходить часами в іронію. Є в його творчості книги гумористично-пародійних пісень і віршів у стилі т.зв. “бенкельзангу” (“Великий Божий звіринець”, 1959; “Хитромудрощі”, 1975 та ін.). Це балади, байки, притчі, “жорстокі” романси, “морітати”, віршовані анекдоти тощо. В такому ж веселому й дотепному ключі – нерідко з елементами удаваного жаху, награних романтично-готичних ефектів або й щемкої туги, настояної на спогадах далекого дитинства, – витримано й деякі його прозові книги – “Блоха у вусі – колючка в серці: Серйозні та смішні історії” (1965), “Військова музика: Історії в мажорі та в мінорі” (1967), “Сезам, відкрийся! Історії в сутінках” (1983), “Читати, коли заголосить сова” (1985).

І ніколи він не полишав свій улюблений з дитинства – драматичний жанр. Свої перші одноактні п’єси він створив ще у Чернівцях, а потім це захоплення театром супроводжувало його все життя. Після війни він написав декілька драм і радіоп’єс, які ставилися на сцені Клагенфуртського театру і транслювалися по австрійському радіо, переважно на мотиви традиційних сюжетів біблійного та античного походження (“Привид і гра”, “Одіссея. Пісня ХХХ”, “Танок мертвих”, “Лист звідкілясь”, “Парафраза про трьох волхвів”, “Легенда про Мартіна” тощо).

Звичайно, як справжній чернівчанин, він захоплювався перекладом. Будучи з дитинства поліглотом, чому немало сприяла поліетнічна атмосфера міжвоєнних Чернівців, він активно популяризував у німецькомовному світі польську і особливо румунську літературу. Його талановиті антологічні добірки поезій Міхая Емінеску, Джордже Кошбука, Тудора Аргезі, Василе Войкулеску, Іона Пілата та інших румунських поетів на сторінках австрійських, німецьких та швейцарських періодичних видань принесли йому славу одного з кращих знавців та незрівнянних інтерпретаторів румунського красного письменства. Окремими виданнями в його перекладах виходили поетична збірка Лучіана Благи “Пори року душі” (1963) та роман Вінтіли Горії “Там навіть сяють зорі” (1957).
І вже наприкінці життя, в 1984 році, побачила світ книга Ґеорґа Дроздовського під назвою “Тоді в Чернівцях і довкола: Спогади старого австрійця”, яка принесла йому немеркнучу славу – особливо в рідних Чернівцях. В 2001 році вона вийшла в перекладі і з поважним вступним словом та коментарями звичайно ж незмінного перекладача Петра Рихла. І від того часу то є однією з найулюбленіших книг сучасних мешканців про Чернівці, які їх знав і любив Дроздовський. Її не втомлюються цитувати журналісти, науковці, краєзнавці, та власне всі небайдужі мешканці міста, аби підкреслити свою любов до Чернівців.
 

 

Є ця книга і у фондах бібліотеки Анатолія Добрянського із таким зворушливим автографом вдячного студента та перекладача Петра Рихла: «Дорогому Анатолію Миколайовичу, хранителеві ще «тодішніх» чернівецьких традицій. З любов’ю Петро Рихло, Чернівці, 26.08.2001». Це був подарунок Добрянському на день народження.
Як видно вже з самої назви, це твір про Буковину, про те, якою вона запам’яталася письменникові очима серця. Автор намагається в ній “уберегти від забуття те, що через кілька років уже майже нікого не цікавитиме, стерте з пам’яті і поглинуте часом”. У передмові він зазначає, що “тут ідеться не про точні дати, не про кількість населення і площу обжитої території. Значно важливіше для мене показати співжиття, здруженість, в якій нам жилося, аж поки хвиля європейського варварства не накрила і цей маленький простір, що звався Буковиною. Тут розповідається про те, як проживали пліч-о-пліч шість національностей, як вони справлялися зі своїми щоденними турботами, намагаючись бути Заходом на Сході, себто стояти під знаком культури, що була європейською”.

У невеличких розділах книги письменник колоритно, із зворушливим замилуванням представляє життя Чернівців та його мешканців в деталях. Він цікаво й дотепно, з усмішкою на устах, з жартом, а часом і з сумом за втраченим переповідає пам’ятні події, веселі бувальщини і, незвичайні міські історії, викликаючи сміх і сльози, забуті спомини і ніколи недремну, живу ностальгію. Про що тільки не мовиться в цій книзі – про місто й околиці, про людей і тварин, про рідних і знайомих, про державні й громадські установи, систему освіти, про військових і лікарів, педагогів і священників, про городян і селян, про можновладців, диваків і жебраків, про тогочасну моду, театр, торгівлю, про стиль життя, звички, особливості говірок кожної національності, про гостинність буковинців і їхній локальний патріотизм – всього не перелічити. І за кожним рядком відчувається непідробна любов до Буковини, щире синівське замилування нею.
Книга Георга Дроздовського “Тоді в Чернівцях і довкола (спогади старого австрійця)” стала відкриттям Чернівців для кількох поколінь європейців. Вона до цих пір є однією з найулюбленіших книг-спогадів чернівчан про своє місто.
Відійшов у вічність 24 жовтня 1987 року, на 89-му році життя, в місті Клагенфурт , столиці австрійської федеральної землі Карінтія.
За свою багатогранну творчість він був удостоєний літературних премій Ніколауса Ленау (1957), Теодора Кьорнера (1962), премії за заслуги федеральної землі Карінтія (1979) та премії Андреаса Гріфіуса (1982).
В 1965 році йому було присвоєно почесне звання професора.
В Клагенфурті існує «Товариство Георга Дроздовського». На будинку, де він жив, встановлено меморіальну дошку.
Сенат австрійського міста Клагенфурт (земля Карінтія) прийняв рішення одну із безіменних вулиць міста назвати на честь відомого австрійського поета, пyбліциста та великого патріота рідних Чернівців Георга Дроздовського.
Не забули за свого славного і вдячного земляка, який не втомлювався писати про свою таку далеку і прекрасну батьківщину. В чернівецькому Німецькому народному домі (вул. О. Кобилянської, 53) відкрито зал-музей Георга Дроздовського, а в 2004 році на вулиці Т. Шевченка, 42 в Чернівцях, на будинку, де жив письменник, встановлено меморіальну дошку, текст якої збігається з текстом меморіальної дошки на будинку Дроздовського в Клагенфурті. Буковинські науковці та перекладачі продовжують досліджувати і популяризувати творчість знаменитого земляка. А ще йому вдалося подружити народи і території – Чернівецька область і земля Каринтія стали порідненими регіонами.

Підготувала Леся Щербанюк