23-04-2019

Знайома незнайомка. До 135 річчя від дня народження Лідії Липковської

Її називали знайомою незнайомкою. Знане в вузьких мистецьких кругах ім’я нашої землячки Лідії Липковської почало повертатись на Україну у 1970 – х роках. В цей період на одній із сторінок газети «Радянська Буковина» з’явилась стаття відомого в Україні журналіста Кузьми Макаровича Демочка, редактора часопису, який свого часу збирав навколо себе митців, перетворюючи редакцію у місце зустрічей творчих талантів. Вивчаючи театральне та музичне життя Буковини ХІХ-ХХ століть, журналіст відкрив спочатку для себе, а далі і для своїх колег по перу уроженку села Бабин Кельменецького району, співачку Лідію Яківну Липковську, яка будучи солісткою Маріїнського театру, зуміла завоювати світові сцени, гастролюючи в містах Західної Європи та Північної Америки, та виступаючи разом з такими великими співаками, як Енріко Карузо та Федір Шаляпін. Зачарований драматичним сопрано своєї землячки, яку журнал «Rampa» (Бухарест.1924 р.) на своїх шпальтах називав «однією з найартистичніших фігур епохи», Анатолій Добрянський теж опинився під впливом чарівної співочої магії Лідії Липковської. За розповідями директора Муніципальної бібліотеки Лесі Щербанюк, Анатолій Миколайович любив повертати сучасникам маловідомі мистецькі імена. Коли він зацікавився Липковською, то йому Радіон Арабаджиу з Молдови через друзів передав про неї дві книги. Досліджуючи творчий та життєвий шлях цієї знаменитої буковинки, він присвятив відомій співачці цілий ряд своїх статей, що побачили світ в газеті «Буковина».

Вивчення творчості Л. Липковської Анатолієм Добрянським було введено в програму спецкурсу «Історія українського мистецтва» для студентів філологічного факультету Чернівецького національного університету, а в 90-х в програму «Історії культури України». У 1997 році, відроджуючи традиції «Буковини» часів Йосипа Маковея та Юрія Федьковича, яка допомагала друкувати українське слово, на базі сучасної редакції газети «Буковина» було створене видавництво «Буковина», яке очолила журналістка Людмила Черняк. «Під час друку своїх публікацій у газеті науковець Добрянський неодноразово в редакції зустрічався з журналісткою Людмилою Черняк, яка висвітлювала новини культури краю. В розмові обоє дійшли згоди видати статті Добрянського, присвячені співачці Лідії Липковської окремою збіркою, розповідає Леся Щербанюк. Коли збірка була готова Добрянський вирішив провести презентацію книги про оперну співачку в добре знайомому всім чернівчанам Будинку естетики та дозвілля, який був і залишається місцем зустрічі творчих людей. «За годину до вечора нам з Людмилою Черняк вдалось привезти книги з Сторожинецької друкарні. Він стояв у дверях Будинку естетики ... Тоді, власне, я отримала на пам'ять цю книгу з його автографом», розповідає Леся Щербанюк, показуючи подароване видання.

Завдячуючи Анатолію Добрянському мистецьке ім'я Лідії Липковської повернулося на Буковину. Для цього Добрянський зробив чимало. Крім газетних публікацій він брав активну участь у літературно- мистецьких вечорах, пропагуючи її творчість, був ведучим великого концерту в Чернівецькій філармонії, де відбулось вшанування пам’яті великої землячки. Він дуже тішився з того, що ім’я призабутої на Україні співачки повертається на рідну їй Буковину.

Лідія Липковська та її пісенний світ

Музика наповнювала її світ. З самого дитинства, володіючи унікальним тембром голосу , Лідія Липковська мріяла про сценічну кар’єру. А народилася майбутня прима в в учительській родині на Кельменеччині. В 12 річному віці стала ученицею Камянець-Подільської Маріїнської гімназії. Невдовзі в мистецьких колах заговорили про «чудове сопрано церковного хору жіночої гімназії». Беручи участь у благодійних концертах, маленька співачка – підліток з кожним днем ставала все популярнішою і популярнішою.

Відкривши для себе світ таємниць сценічного мистецтва, Лілія уже не роздумувала над вибором професії. Кожна її мить життя тепер була переповнена відчуттям приналежності до прекрасного світу сцени з хвилюючим відкриттям театральної завіси, яскравим світлом софітів, несподіваними бурхливими аплодисментами, інтригуючим закуліссям, яке було сповнене цілою гамою різних переживань. Для неї це вже була навіть не професія. Це був її спосіб життя.

Зі сценарію А.Добрянського, який було віднайдено в домашніх архівах після його смерті, дізнаємося, що Лідія Липковська по закінченні гімназії «потайки від батьків у 17 років одружилася зі студентом факультету східних мов Санкт- Петербурзького університету Христофором Маршнером, (…)якому ледь виповнилось 23 роки, і виїхала до Петербурга». Там вона навчається в консерваторії і вже через п’ять років дебютує « з ансамблем приватної російсько-італійської опери в «Piroletto».В цьому ж році співочий талант виводить Липковську на велику професійну сцену Маріїнської опери. Вона підписує конктракт з дирекцією імператорських театрів в Санкт- Петербурзі. В цей період, як пишуть дослідники, Лідія Липковська практично одночасно з Федором Шаляпіним стають солістами Імператорського театру і виступають на одній сцені як партнери. Але якщо ім’я Шаляпіна в Україні, як і в усьому світі, добре відоме, то про Лідію Липковську на її Батьківщині сьогодні знають досить мало.

У 1907 му на солістку імператорського театру чекає стажування в Італії у професора Вітторіо Ванзо. А далі –«Російська опера» та великі сцени Європи та Америки, зустріч в Нью- Йорку з Енріко Карузо та співпраця з відомими світу композиторами Масне та Пуччіні. Захоплена унікальним тембром голосу юної Липковської публіка «Ковент-Гарден», «Опера-комік», «Гранд-опера» закидає її квітами та компліментами. Де б вона не гастролювала її «носять на руках», спеціально для неї в «Ла Скала» створюють постановку опери В. Белліні «Сомнамбула».

Особливо плодовитими у творчій кар’єрі оперної співачки були 1912-1913 роки. В цей час Лідія Липковська гастроює Прибалтикою, Польщею, Грузією, Угорщиною. Велике гастрольне турне співачки включає і такі країни як Франція, Німеччина та Австрія. А через шість років ще будуть сцени Італії – Константинополя, Рима, Японії, Китаю, Сінгапуру , Австралії і Нової Зеландії. Цього разу гастрольний тур співачки триватиме рекордний період - цілих вісім місяців.
Її репертуар складають провідні партії із вистав відомих режисерів та опер не менш відомих композиторів: Мімі , Манон, Лакме з опер Жюля Массне і французького композитора Лео Деліба, Тетяни з опери «Євгеній Онєгін» , Джульєтти з опери «Ромео і Джульєтта» П. Чайковського, Джільди з опери «Ріголетто» Д. Верді, Наталки з однойменної опери «Наталка Полтавка» Миколи Лисенка та інші.

На зорі своєї туманної юності співачка і не мріяла про такий успіх. «Странно звучит мое признание, - напише вона у своїх мемуарах, - что обстоятельства, в которых я жила до 12 лет, не благоприятствовали развитию моего музыкального дарования…Тем неменее, никто не мешал мне петь мои народные песни, мечтать учиться пению и стать артисткой. В семье забавлялись моей страстью к пению, не придавая этому серьезного значения, много смеялись над девочкой – оригиналкой, которая воображала себя будущей певицей и мечтала о театре. Я задыхалась в этой деревенской глуши, меня звал куда-то какой-то тайный голос, и я часто, не отдавая себе отчета, убегала из дома, желая попасть в какой – то город, где я думала найти хоть что – нибудь похожее на театр. Бедная мама ловила меня за лесом. Приводила за руку упирающуюся капризную девочку и, сердясь, называла меня «ненормальным ребенком».

 
Пройшли роки…Талант юної Липковської помножений на виснажливу наполегливу працю, що стала запорукою її успіху, дозволив співачці дістатись вершини Олімпу світової музики і слави.

Впродовж 25 ти років творчої кар'єри музична критика зустрічала із захопленням кожен її вихід на сцену. Навіть вибагливих знавців музики, які були «розбещені» виступами світових знаменитостей, дивувало з якою легкістю Липковська виконує складні партії, досконало володіючи своїм голосом. Однак стомлена шалено насиченим гастрольним життям Липковська писала :« треба було переключитись на більш спокійне осіле життя...і я поїхала в Бабино, де народилась і жила 12 років. Я оселилась з камеристкою в невеличкій хатині біленькій, як сніжинка,оточеній мальвами і соняшниками, за кілька кроків від Дністра з одного боку, а з другого – від широкої дороги, яка губилася десь у степу. Очам відкривався щирокий горизонт, а степове повітря так пянило, що в перші дні не виходила з сонного стану. Наскільки ж краще , подумала я, ніж на всіх тих курортах, відпочивається в такій тиші…Очі жадібно поглинали все, а серце широко розкривалося і ловило звуки, барви, відчуття. Яким неймовірно далеким здавався мені Париж, те суєтне життя… серед фальшивих декорацій !! Яке все умовне в житті, колись дівчинкою 12років, бігаючи цими звивистими стежками Дністра, виспівуючи дзвінкі пісні, я мріяла про театр, і ось через 25 років, пройшовши значний театральний шлях, я бажала всією душею повернутися до природи.І жити спогляданням її».

Липковська жертвувала особистим і родинним щастям, присвячуючи себе лише кар’єрі, щоб подарувати свій талант світові. На рідній Буковині, згадуючи миті свого професійного злету, сповненого творчим азартом та несподіваними пропозиціями, Лідія Липковська неодноразово наштовхувалась на свій перший серйозний виступ 2 січня 1906 року , коли їй довелось без репетицій замінити на сцені відому оперну співачку Гущіну, виконавши партію Джільди в опері «Ріголетто» Д. Верди в дуеті з відомим оперним співаком Н.Н. Фігнером. Уже наступного дня Лідія Липковська опинилась в ореолі слави - газети наперебій розказували про юний феномен з Буковинського краю.

Вшановуючи пам'ять своєї всесвітньовідомої землячки, буковинці в селі Бабин, де народилася Лідія Липковська, 15 травня 2009 року урочисто відкрили пам'ятник славетній оперній співачці, не дивлячись на те, що вона у 70 річному віці відійшла у вічність далеко від своєї малої Батьківщини – в місті Бейрут в Лівані. Оперна співачка пройшла за своє творче життя довгий артистичний шлях, закріпивши за собою право на статус одного з кращих світових колоратурних сопрано. Вона опинилась в переліку найвидатніших артистичних фігур епохи, та як би її не спокушало привабливе своїми тріумфами сценічне життя, Липковська все одно поверталась думками в село Бабин – тихий куточок Буковини, де пройшло її щасливе дитинство.
                                                                                     
Підготувала   Галина Мурмилюк