25-04-2019

Шановні читачі сайту dobrabiblioteka ! З приємністю повідомляємо Вам, що Муніципальній книгозбірні давній її друг прозаїк, поет, фольклорист, історик і теоретик української літератури та етнокультури Володимир Атаназійович Качкан, днями зробив цінний подарунок – книгу Миколи Васильчука «Художній дискурс Гуцульщини в українській літературі ХІХ – початку ХХ століття».

Микола Васильчук . Художній дискурс Гуцульщини в українській літературі ХІХ – початку ХХ століття: монографія. Вано – Франківськ, 2018. 464 с.

Професор кафедри українознавства Івано-Франківського національного медичного університету Володимир Качкан з великим задоволенням знайомить наших читачів зі сторінками монографії свого колеги - кандидата філологічних наук, доцента кафедри філології, члена Національної спілки письменників України - Миколи Васильчука, який у науковій роботі розглядає особливості художнього відображення Гуцульщини в українській романтичній літературі. Оцінюючи наукову роботу Миколи Васильчука авторитетні літературознавці зазначають, що у сучасній масовій свідомості Гуцульщина сприймається сьогодні як особливий край, що характеризується високою релігійністю і духовністю її мешканців, яскравим національним колоритом, народними піснями і танцями, легендарними народними героями і культовими місцями. Таке розуміння цього унікального українського регіону формується значною мірою завдяки красному письменству місцевих майстрів Слова. В пропонованій книзі подається цікавість до Гуцульщини в першу чергу через інтерес до Карпат з її неймовірно привабливою природою та населенням.
 

У презентованій монографії розглядаються особливості художнього відображення Гуцульщини в українській класичній літературі. Розкрито етапи художнього засвоєння Гуцульщини українською літературою в епохи реалізму та модернізму. Також подано авторське прочитання у фольклорно-міфологічному ключі гуцульських текстів і запропоновано нові наукові поняття та термінологію.

Дане дослідження відкриває перед читачем «широку панораму літератури на задану тему, а сам дослідник показує, як Карпати, гуцулів і Гуцульщину сприймали, а потім «ретранслювали» через свої твори письменники, творчість яких вкладається у різні художньо-стильові течії і напрями. Логічними є хронологічні межі праці: від перших десятиліть ХІХ століття – і до початку століття ХХ-го. Тобто від несміливої спроби показати гори й опришків у першому західноукраїнському оповіданні «Олена» Маркіяна Шашкевича – й до вершинного здобутку модерної української літератури – «Тіней забутих предків» Михайла Коцюбинського».
 

 
Знавець історії української літератури, культури та фольклорно- етнографічного багатства гуцулів Микола Васильчук  тонко відчуває особливості поетики творів про цю унікальну місцевість, яка довгий час була незрозумілою іншим дослідникам через її особливість. Про Гуцульщину та гуцулів у свій час писали німецькі, польські та румунські письменники, але найкраще вдавалось змалювати принади цієї землі представникам української літератури. Показовою в цьому сенсі є творча спадщина Юрія Федьковича, якій було притаманне особливе бачення цієї землі, оскільки письменник народився і виріс на Путильщині і добре знав Вижниччину і вчителював у сільських школах. В цей період Федькович не лише збирає місцевий фольклор, а й стає співцем життя народних героїв – месників Гуцульського краю – Гінди, Довбуша, Кобилиці… Як в поезії, так і в прозі Юрія Федьковича пронизана глибоким відчуттям любові до рідної землі та наповнена елементами фольклорно-етнографічних особливостей нашого регіону. Для своїх творів Федькович бере матеріал з життя горян. Будучи натхненним природою Карпатських гір та народними звичаями і співанками, в тому числі дохристиянськими колядками, поет вводить у свої віршовані твори фольклорні образи – символи, які є характерними для Буковинських Карпат: господар, гуцул – вояк, гора Чорногора – символ величі Карпат, Карпати – символ свободи, трембіта - символ суму та тривоги, музичний інструмент флояра – символ гуцульської радості та ін. Думки героя віршів Федьковича нерідко є співзвучними з думками самого автора. Найпопулярніші його вірші в яких поет оспівує Карпати є «Співацька доля», «До руського боянства», «Думи мої», «Вечір на Підгір’ю», цикл «З окрешків», «Керманич» та ін.

На думку відомого літературознавця Василя Сімовича не лише творчість Юрія Федьковича, а й Ольги Кобилянської не можливо собі уявити без Карпатських гір, мови гуцулів та народних звичаїв місцевого населення. «Своїми карпатськими новелами та нарисами вона сплатила свій довг перед ними – вони перші розбудили в ній письменницький хист», адже ранні свої твори юна Кобилянська писала, споглядаючи природу Північної Буковини в невеличкому містечку Кімполунг, згодом в селі Димка, де була садиба її батька, гуляючи в Чернівцях разом із Лесею Українкою Народним парком та відвідуючи зелені пагорби Цецено. Іноді замість спілкування з поважним товариством, яке не задовільняло її духовних запитів, пише автор монографії, Кобилянська «робила довгогодинні проходи серед природи, де набирала сили й розкошувала на шпилях гір між широкораменними соснами, вслухаючись в їх шум …»Навіть коли вирушала в гори не одна, вона все одно намагалась усамітнитись, щоб мати змогу поспілкуватись з природою і наодинці обдумати деталі сюжету та поведінку героїв свого наступного твору.

Гуцульщина була любовно змальована письменницею в невеличких новелах «Природа», «Битва» «Некультурна»,» лісова мати» в повісті «В неділю рано зілля копала» та інших, де письменниця вміло використовувала етнографічні елементи Гуцульщини не перевантажуючи свої тексти вкрапленнями гуцульського говору, який не завжди був зрозумілий читачеві. Нерідко Ольга Кобилянська звертається до детального опису незвичного світу Карпат, який оточує героя її твору, змальовує у творах застосування прийомів гуцульської магії ( злизування з чола - спосіб боротьби з пристрітом «Природа»). Особливу увагу приділяє на сторінках новели вбранню ( вберії) гуцулів, детально розписуючи традиційні місцеві аксесуари, побут, «первісний світогляд представників старої доби».

Цікавим видається і те, що Ольга Кобилянська подає на сторінках своїх творів «живий ліс» як частинку загальної екосистеми, що формує мальовничі краєвиди і окреме дерево як живу істоту, яка вимагає до себе уваги з боку людей, що і на сьогоднішній день є досить актуальною темою для розмови. Зокрема у творі «Боротьба» Кобилянська засуджує процес промислової розробки лісу на Гуцульщині і розцінює це як масове вбивство. Прикметно, пише автор монографії, що письменниця не тільки показує своє ставлення до вирубки лісів, а й розповідає про тих, хто хижацьки ліс нищить. До прикладу, Праліс на горі вона змальовує як своєрідний бастіон, символ вікової непорушності, символ протистояння вітрам і зливам, надійний оберіг гуцулів від негативних впливів і ворожих посягань.

Зачарований Гуцульщиною був і письменник Гнат Хоткевич, уродженець Харкова, який по переїзді зі Сходу на Верховину мешкав у гуцульському селі Криворівня, поблизу Чорного Черемошу. Про свої враження від Гуцульщини він писав: «як роззявив я рота від здивування, прибувши до Гуцульщини, то так із роззявленим ротом ходив шість літ. І думаю, що кождий так на моєму місці». Письменник художньо змалював Гуцульщину у циклі своїх оповідань «Гірські акварелі», «Камінна душа», «Авірон», «Довбуш» та ін.

Неодноразово звертався до оспівування Гуцульського краю і письменник греко-католик Антін Любич Могильницький, дитинство якого пройшло в селі Підгірки поблизу сучасного Калуша. Він декілька років працював над твором «Скит Манявський»,який літературознавці називають романтичною поемою. Завдячуючи цьому твору, на греко- католицького священника звернув увагу Іван Франко, називаючи Могильницького цікавою людиною яка використовує у своїй творчості багато народних переказів, легенд та ідеалізуючи історичне минуле займає в історії нашого народного та літературного відродження особливе місце.

Одним із перших етнографів і письменників, які оспівували Гуцульшину є Сидір Воробкевич. Проживши чотири роки серед гуцулів і розширивши свої знання про їхнє життя та збагатившись новими враженнями, він практично в кожному із своїх ранніх віршів торкається теми Карпат з їх природним і культрним різномаїттям. Цікаво буде дізнатися четачеві і про те, що у другому вірші диптиха «Гуцулка» Воробкевич зумів створити міф традиційному для Гуцульщини молочному продукту – гуслянці, подаючи її як любовний напій, який заохочує дівчат до танцю. У творах Сидора Воробкевича дуже часто зустрічаються такі словосполучення – символи як високі гори, бистрі потоки, звуки трембіти, глибокі безодні…Серед віршів, датованих 1963 роком можна віднайти навіть «першу згадку про саму Гуцульщину, а не лише про Карпати, на території яких живуть представники різних етнічних груп». ( Диптих «Гуцулка»).

Змальовані Сидором Воробкевичем Карпатські гори, весільні традиції, побут, характерні риси горян фігурують у таких творах як «Моя Буковина», «Де серце моє», « Іван з Путилова», «Рекрути», «Вечір над Прутом», у вірші, що нагадує ліричну медитацію «Вечірня пісня», «Марійка із Розтік» та інших.

До теми Гуцульщини зверталися в свій творчості Фрідріх Кайндль, Христина Алчевська, Іван Вагілевич, Станіслав Вінценз, Володимир Гнатюк, Лука Данкевич, Володимир Грабовецький, Михайло Драгоманов, Сергій Єфремов, Антін Крушельницький, Богдан Лепкий, Йосип Маковей, Михайло Павлик, Володимир Шухевич, Микола Устиянович, Іван Франко, Іван Синюк.

Дослідник Микола Васильчук відкриває у своїй монографії низку призабутих імен в українській літературі ХІХ – початку ХХ століття, таких як Платон Костецький, Іван Глібовицький, Микола Туліка, та ін.

Літературознавці вважають, що дана наукова робота Миколи Васильчука має досить вагоме значення і дозволяє «вписати» гуцульський текст української літератури в національний та європейський літературний контексти.
Автор монографії доводить читачеві, що Гуцульщина є своєрідним «об’єктом замилування» не лише для місцевих письменників, а й для письменників різних регіонів України та майстрів слова із ближнього і дальнього зарубіжжя, тому виступає вагомим об’єднавчим фактором для майстрів літературного та мистецького світу.

Монографію адресовано літературознавцям, мистецтвознавцям, історикам, культурологам, релігієзнавцям, усім, хто цікавиться художнім дискурсом Гуцульщини в українській літературі.

Підготувала Галина Мурмилюк