Чернівці очима Ірини Вільде

5 травня  день народження відомої української письменниці Ірини Вільде, яка народилася в Чернівцях в сім’ї буковинського вчителя і письменника Дмитра Макогона. Учительська професія змушувала родину Макогонів мандрувати селами Буковини. В пошуках роботи батько перевіз сім’ю з Чернівців в село Луковицю, що на Глибоччині, а згодом до Веренчанки. Дитинство Ірини Вільде проходило в Луковиці. Тому майбутня письменниця добре призвичаївшись до вільного життя сільської дітвори, по переїзді до Чернівців в підлітковому п’ятнадцятирічному віці , важко адаптовувалась до рідного міста, про що пише в своїх автобіографічних творах. Першу прозу малої форми, серед якої є «Поема життя», Ірина Вільде почала друкувати з 30-х роках, працюючи вчителькою після закінчення Львівського університету. Відомими її творами про чернівецький період життя є повісті – «Метелики на шпильках», «Б’є восьма», які побачили світ у 1936 році, «Повнолітні діти» »( 1939р.). За сторінками цих повістей був написаний в 1952 році роман «Повнолітні діти».

У своїх творах письменниця змальовує біографічні сторінки свого дитинства, а також картини з життя тогочасного чернівецького міщанства, інтелігенції та старшокласників реорганізованої за Румунії ІІ цісарсько-королівської гімназії, в якій вона навчалась, і яка пізніше стала першою українською школою в Чернівцях.( черн.школа № 23)

В молодості Ірина Вільде неодноразово зустрічається з буковинською письменницею Ольгою Кобилянською, читає в її присутності свої твори, оскільки знана письменниця для літератора – початківця стає  взірцем літератора і майстром художнього Слова.

Починаючи з 1923 року письменниця проживає за межами Буковини, оскільки її родина переїжджає до Станіслава. (Івано – Франківськ) Згодом до Львова, але до останніх днів життя вона не пориває особистих і творчих зв’язків з Буковиною.

Ірина Вільде. Автобіографічні «Метелики на шпильках» на чернівецьких вулицях

Події відомої повісті Ірини Вільде «Метелики на шпильках» відбуваються на Буковині, (Глибрччина, Веренчанка,Чернівці) в міжвоєнний період та в часи панування в краї королівської Румунії. Героїнею повісті є   дівчинка – підліток дев’ятирічна мрійниця Дарина Попович, яка мало не щодня прагне отримати на іменини милий серцю подарунок. В непростих для краю історичних умовах в середовищі своїх однолітків – гімназистів формуються її характер, стосунки з батьками та ровесниками і приходить перше кохання. Цей твір Ірини Вільде став помітним явищем у розвитку модерного стилю в українській літературі, оскільки він вирізнявся «грайливим словом і психологізмом образів», передавав перші чуттєві переживання героїні Дарки Попович і яскраво змальовував перше несміливе почуття до свого ровесника, сусідського підлітка Данка. Європейські тенденції в літературі, що були запозичені Вільде, миттєво зробили її твір популярним.

Читачі з пристрасю спостерігали за дівчинкою Даркою, яка росла на очах читачів, ділилася своїми переживаннями, думками та мріями, веселими моментами життя і сумними підлітковими історіями, пов’язаними з першим коханням та стосунками з близькими їй людьми.

На сторінках повісті знаходимо безпосереднє дитяче спілкування та єднання інтересів віденської красуні Лелі з буковинською мрійницею Даркою. Дівчатка є подругами. Дарка пишається дружбою з нею і боляче сприймає кожну її «зраду», коли Лелю «переманюють» подруги. Дарку часто навідували «ображені буйнівні думки підлітка»,адже Леля, була сестрою Данка – сина директора місцевої школи, якого Дарка знала з чотирьох років, відколи він носив короткі штанці і його називали «льончус» - довгий. Разом вони в дитинстві ходили за село робити так звані «революції»- руйнували старі мури край села і будували з них міста. Сторінки автобіографічної повісті детально і з певним гумором та іронією розповідають про життя Дарки – підлітка…

Один із щемних і делікатних фрагментів життя письменниці, який ми знаходимо на сторінках повісті «Метелики на шпильках» – зустріч Дарки і Данка біля трьох верб… Він письменницею описаний дуже щиро, по- дитячому і викликає подив стосунками тодішніх підлітків: «Дарка незчулася як Данко вже взяв її за дві руки. Гріх шарудінням ніг полошити ці чари ночі, думала про себе Дарка. Їхні стосунки були настільки стримані, що він у підлітковому віці з повагою звертався до Дарини на «ви». Ви прийдете завтра…? У вас гарні коси… «Поцілуй, поцілуй мене – безсоромно просили Дарчині очі…Ніхто не буде бачити, ніхто не буде знати. Данко нахиляється так близько до Дарчиного лиця, що в неї аж серце перестало битися…Але не цілує… Біля брами Данко держить Дарчину руку у своїх долонях так довго, що аж гаряче стає в руку. Наостанок каже: «Я ще ні одну дівчину не цілував в руку».

Так на фоні закоханості, мрійливості та розваг формується згуртований колектив українських дітей та підлітків, яких об’єднує мова ( Орися - подруга, її сестра Софійка, брат Стефко, Влодко, студент Костик, Славко, Данко), які разом грають у «ВАКАЦІЙНИЙ КЛУБ», разом гуляють, ставлять вистави, співають українських пісень, влаштовують вечорниці за участі 29 річного Дмитра Улянича, прототип якого донині не відомий.

Оскільки Дарина (Ірина В.) виховувалась в родині без особливих табу, то перетворюючись з підлітка в молоду жінку, у неї в голові роїлося безліч різних думок, а на очах нерідко з’являлись сльози. В такі моменти життя, на відміну від матері, яка «добивалась від Дарки таємниць її серця», її бабуся краще за ровесників та батьків розуміла її. Саме завдячуючи цій старенькій жінці у творі з’являється своєрідна колоритна буковинська говірка.

Як і Ольга Кобилянська письменниця Ірина Вільде на прикладі свого життя в творі звертається не лише до жіночої теми, а й до розкриття жіночого потенціалу в суспільстві. А образ Дарки ( Ірини В.) яскраво ілюструє зростання героїні не лише як людини, але й як дівчинки та майбутньої жінки, яка шукає шлях до самопізнання.

Ірина Вільде і Чернівці

Маленька Ірина переїхала в Чернівці з Глибоччини не по своїй волі, тому одразу не сприйняла місто. Навчаючись в цісарсько – королівській школі ( нині 23 школа) вона подумки спілкувалась з деревами скверу, жаліючись на свою долю. В перший тиждень по прибутті в місто вона потрапила на вулицю Панську. Її вразило те, що там прогулювалось панство, ховаючись від спекотного дня під вишукані парасольки. Простого люду тут зовсім не було…

Підготувала Г. Мурмилюк.