24-05-2019

Мандичевський Костянтин - видатний бібліотекар Чернівців

Неповторну ауру Чернівців завжди творили і творять люди, які тут живуть. Колектив Муніципальної бібліотеки ім.А.Добрянського намагається презентувати на сайті портрети тих чернівчан, які своєю мистецькою працею і талантом не втомлювалися підтримувати її європейський рівень. До таких безперечно відноситься і один з достойної і шанованої родини Мандичевських – вчитель, Директор Греко-східної православної школи, директор наукової бібліотеки Чернівецького університету Костянтин Васильович Мандичевський (1859 – 1933), якому сьогодні виповнюється 160 років. Він тим більше для нас цікавий, так як за досить короткий час налагодив і залишив дуже поважну і серйозну спадщину по впорядкуванні наукової бібліотеки і її успішної діяльності.

Подаємо нашим читачам матеріал про нього, який нам люб’язно запропонував аспірант інституту педагогічної освіти і освіти дорослих НАПН України, працівник наукової бібліотеки ЧНУ ім.Ю.Федьковича Володимир Акатріні, який багато років досліджує цю мистецьку родину. І це вивчення почалося саме з педагогічної та бібліотечної праці Костянтина Мандичевського.

Народився Костянтин Васильович Мандичевський 24 травня 1859 року в селі Багринівка (нині Глибоцький район) в багатодітній родині православного священика Василя Мандичевського і його дружини Вероніки, яка також походила із священицького роду Поповичів. Родина була дуже талановита, тому всім дітям дали добру освіту і передали як талант до музики, так і схильність до громадського життя та культурно-освітної діяльності.

Костянтин Мандичевський навчався в знаменитому Чернівецькому ліцеї і закінчив його бакалавром улітку 1877 року. Згодом він продовжив освіту в університетах Чернівців та Відня, а завершив вищу науку в 1884 році, здавши іспити з історії, географії, німецької мови та літератури. Впродовж 1884-1893 років працював учителем у Сучавському ліцеї, де викладав історію та німецьку мову. Окрім того, він завжди мав схильність до наукової праці. І вже в 1885 році молодий професор видає у ліцейському щорічнику свої тези румунською мовою на тему: «Influența geografică asupra desvoltării culturale a vechiului orient» – («Географічний вплив на культурний розвиток Давнього Сходу»). Слід підкреслити, що дане дослідження охоплює понад 40 сторінок, а усі типові помилки науковців-новачків у роботі абсолютно відсутні. Це зріла праця, добре підготовлена з усіх точок зору, тому складалось враження, що вона вийшла з-під пера досвідченого науковця з глибокими знаннями. Жоден аспект питання не був випущений з його поля зору. Автор доводить, що географічне розташування є вирішальним у всьому культурному розвитку конкретного регіону. Концепція науковця досить універсальна і на диво сучасна. Міфологія, мистецтво, зоологія, геологія, сільське господарство, соціологія – ось основні складові його дисертації. Карта регіонів, якими займається автор, такі як долина Ніла, Месопотамія, Іран та Мала Азія, відкриваються так гнучко перед нами з усіма своїми деталями, що складається враження, ніби він їх знає зі своїх особистих експедицій в цих місцевостях.
З 1893 року починається чернівецький період роботи Костянтина Мандичевського. Впродовж 22 років він працював у Вищій реальній православній школі міста Чернівці – спочатку вчителем, а пізніше був директором цієї школи. В цій же школі вчителем музики працював його молодший і дуже талановитий брат Григорій. І в Чернівцях цю школу жартома називали родинною справою братів Мандичевських. Не міг оминути увагою їхню діяльність і самий знаменитий з їхньої родини – композитор, професор Євсебій Мандичевський. В 1905 році він написав для цієї школи вокальний квартет з фортепіано, прем’єра якого відбулася з нагоди вшанування пам’яті Фрідріха Шіллера у виконанні квартету вчителів під фортепіанний акомпанемент звичайно ж Григорія Мандичевського.

В вже коли в 1913 році відбувалися урочистості з нагоди 50-річного ювілею Вищої православної реальної школи в Чернівцях, то зрозуміло, що кантату на слова зі святого Письма «Блаженна людина, що мудрість знайшла…» для шкільного хору, солістів і оркестру також написав Євсебій Мандичевський. Сольні партії виконували панове викладачі самої гімназії. Сьогодні це загальноосвітня школа № 2 за адресою, вулиця Головна, 87.

У 1901 році королівським декретом були названі члени вищого контрольного органу з питань освіти – Крайової шкільної ради, в який увійшли наступні особи: урядовий консул, віце-мер міста Чернівці Едуард Райс, директор Вищої реальної православної школи з Чернівців Костянтин Мандичевський та професор Чернівецького університету Степан Смаль-Стоцький. Крайова шкільна рада призначалась терміном на 6 років, також призначались шкільні провінційні інспектори. Так, королівським декретом від 29 січня 1906 року було затверджено новий склад Крайової шкільної ради: професор теологічного факультету др. Теодор Тарнавський, Георг Ханіскі (від православної церкви), римсько-католицький декан Жозеф Шмідт, євангеліст Жозеф Фроніус, від дидактичного корпусу Костянтин Мандичевський та в цьому ж році став членом ради Омелян Попович.

Він був вихований на європейських цінностях, і в 1920 році при зустрічі з королем Фердинандом І висловив своє сподівання на те, що «національності Буковини матимуть, як і раніше, можливість розвитку рідною мовою». Цей сміливий крок свідчив про громадянську позицію Костянтина Мандичевського.

З 15 жовтня 1922 року професор Костянтин Мандичевський призначений директором бібліотеки Чернівецького університету. Маючи досвід роботи у бібліотеці міста Клуж (Румунія) , запровадив для кожного примірника книги паспорт, що за своїм функціональним призначенням та змістом відповідає сучасному формуляру. Спільно з науковцями університету він розробив правила та інструкції з обслуговування читачів у залах, норми та порядок видачі літератури для викладацького складу та студентів і запровадив топографічний каталог як засіб перевірки наявності книг у фондах. До речі, створеними тоді топографічними каталогами й досі користуються як працівники бібліотеки, так і сьогоднішні читачі. Свої особливості мали заходи з поповнення фондів бібліотеки. Так, відповідно до закону № 5089 від 27 листопада 1922 року, бібліотека університету отримувала безкоштовно по два примірники друкованої продукції всіх видавництв Румунії. Крім того, до бібліотеки надходило багато цінної літератури з-за кордону, зокрема з Франції, Італії, Німеччини, СРСР та інших країн. Надсилалися й видання Ліги Націй. Директора турбувало й те, що бібліотека працювала за старим регламентом, датованим ще з часу заснування бібліотеки, тобто з 1852 року. Деякі розпорядження були старі, деякі не відповідали організації роботи університетських бібліотек. Мандичевський намагався, щоб регламент університетської бібліотеки з міста Клужа був впроваджений у практику діяльності Чернівецької університетської бібліотеки. Під час перебування краю в складі Румунського королівства система організації бібліотечних фондів супроводжувалась умовами, в яких створювалась і працювала бібліотека. Було прийнято за основу систематично-форматно-кріпосну схему розстановки фонду відповідно до західноєвропейського типу. Весь іноземний фонд було розподілено на 97 відділів за галузями знань. Знак кожного відділу складався з порядкових чисел. Всередині відділу книги розміщувались у такому порядку: номер полиці (або шафи) позначався літерою із латинського алфавіту, поруч арабськими цифрами позначався номер книги на даній полиці (у шафі). На різних полицях книги збирались за різними номерами. Унікальність Наукової бібліотеки Чернівецького університету в тому, що вказану схему розстановки старого іноземного фонду (а це абсолютна більшість фонду зарубіжних видань, а також така ж частина фонду рідкісних і цінних книг бібліотеки) збережено дотепер. Всі 97 відділів за змістом об’єднуються в декілька основних груп: право, філософія, мовознавство, філологія, літературознавство, історія, теологія, медицина, природничі науки, технічні науки, педагогіка, архітектура і т. п.

Директор багато зусиль приклав, аби налагодити добре комплектування фондів наукової бібліотеки. Починаючи з 1925 року його невтомними стараннями бібліотека університету отримувала від держави на придбання книг 525 тис. леїв. Станом на 31 грудня 1924 року наукова книгозбірня нараховувала 271695 томів та 14796 періодичних видань. До фондів бібліотеки належали 267 рукописів, з яких 25 вважалися особливо цінними. З румунських стародруків нараховувалось 24 книги, видані у період з 1693 по 1817 рр.

У 1924-1925 навчальних роках бібліотека отримала 319 томів видання Ліги Націй, 286 томів від Міністерства закордонних справ Франції, 231 том від ректорату Чернівецького університету, 377 томів у спадок від Димитрія Ончула, 34 томи з університету в Кристиянія (Осло), 1101 одиницю періодичних видань. Для поповнення бібліотеки румунською літературою Міністерство освіти виділило в 1924 році 150 тис. леїв з фонду заощаджених коштів. Дарувалися книги й іншими інституціями Румунії.

Костянтин Мандичевський видав два об’ємних меморандуми: в першому викладені пропозиції щодо уніфікації деяких галузей обслуговування, загальних для всіх бібліотек країни; у другому – пропозиції щодо міжнародного співробітництва бібліотек у цивілізованих країнах. Перший був представлений на Конгресі бібліотек, який був скликаний у Бухаресті у 1924 році. Другий переданий комісії Ліги Націй по інтелектуальній співпраці у 1923 р. У 1931 році в журналі Junimea Literară 1931 – Anul XX. – Nr. 14. – P. 70-85. – «Літературна молодь» , була надрукована стаття на той момент вже колишнього директора бібліотеки Чернівецького університету Костянтина Мандичевського «Sistemul de control la Biblioteca Universități din Cernăuți» – «Система контролю в бібліотеці Чернівецького університету». В статті йдеться про реформу, впроваджену у бібліотеці Костянтином Мандичевським, яка застосовувалась до всіх книг, що надходили зі сховищ. Для кожної друкованої книги, що замовлялася зі сховища, заповнювався окремий бланк, де вказувались дані про книгу та про того, хто її замовляє, а також термін повернення. Бланки вміщуються в окрему справу, де за необхідності можна їх досліджувати і пізніше. З цієї статті дізнаємось, що в 1922 році в бібліотеці була проведена перша перевірка книжного фонду. Під час даної перевірки було виявлено велику недостачу книг. Наступна перевірка книг 1926 року виявила ще більшу нестачу книг (0,16%). Автор робить висновок, що потрібно вести систему контролю над обігом книг. Він робить аналіз звірки книжного фонду у бібліотеках Європи. Так у Німецькій бібліотеці у Лейпцигу за 1925-1927 роки недостача була 641 томів (0,28%). Також недостача книг у Прусській державній бібліотеці склала 12 000 томів. Далі у статті автор наводить приклади результатів перевірки фондів інших бібліотек Румунії. Для вирішення даної проблеми Костянтином Мандичевським було запропоновано перш за все скласти списки загублених книг. За такими списками виявляли, де і у кого можуть бути такі книги. За результатами цієї роботи майже 40% книг знаходились. Також важливо, пише автор, прийняти такі заходи, які б унеможливлювали втрату книг або мінімізували ці втрати. Автор робить висновок – треба вести систему контролю за рухом книги від надходження у бібліотеку до місця зберігання. Також треба слідкувати за рухом книги з полиці до читача та назад на своє місце. Автор пропонує вести формуляр запиту. Цей формуляр дає можливість відповісти у будь-який час, де знаходиться книга.

Для професорів та інших вчених університету Мандичевський пропонує свої пропозиції щодо читальної зали, де викладачі будуть мати можливість вільно користуватися книжками без права їх виносу за межі зали. Зрозуміло, що професорський зал бібліотеки мали право відвідувати лише викладачі університету.
Також відомо, що на той момент залі знаходилось:

1. Понад 1000 томів літератури з спеціального каталогу.
2. Періодичні наукові журнали (200 штук), які ще не були зареєстровані в каталог, мали спеціальні місця на полицях.
Головне у професорському залі – користування літературою без відміток у формулярах. Також книги, яких не було у залі, можна було замовляти заповнивши спеціальний бланк замовлення, де заносились дані про людину та номер замовлення. Маючи на увазі, що книжковий фонд бібліотеки – це коштовне державне майно, повинен завжди бути порядок, щоб не допустити втрати книг. Також треба було знати, хто мав право взяти книгу з полиці та хто несе відповідальність за втрату книги. Зрозуміло, що відповідальними вважалися всі – від директора до молодого бібліотекаря. За словами автора, у новому законі про вищу освіту було записано, що всі працівники відповідають за бібліотечне майно. Проте треба розподілити цю відповідальність серед працівників бібліотеки. Кожна посадова особа відповідає за свою секцію бібліотеки. Нижчі за статусом посадові особи мали право на перевезення книг (виставки і т.д.). Також Костянтин Мандичевський пише про спеціальні перепустки для працівників бібліотеки та для читачів. Особисті речі відвідувачі могли залишати в гардеробі. Залишаючи речі, відвідувачі отримували номер, де вказувалась кількість книг, які вони приносили з собою. Цей номер видавали не на цілий день, а тільки на першу половину дня, якщо відвідувач затримувався на цілий день, він повинен був здати цей номер і отримати інший на другу половину дня. Також за цим номером відвідувач мав можливість замовити книги. Він здавав його працівнику читальної зали, отримував бланк замовлення. Не менш важливим було для читача знайти книгу, яка йому була потрібна. Для цього діяв топографічний та алфавітний каталоги. Був суворий контроль за бланками замовлення, де заносились дані про читача, номер місця у гардеробі та номер книги, яку читач мав з собою. Номер бланку замовлення заносився у спеціальний журнал. Журнал вівся окремо для першої половини дня, окремо для другої половини дня. Це робилось для того, щоб вівся контроль за виданими книгами та за бланками замовлення, які не були виконані, що давало можливість виконання замовлення у найкоротший час. Така система давала можливість бачити де знаходиться книга, яку шукають. Бланки замовлення передавались працівнику книгосховища для пошуку потрібної книги. Також вівся журнал таких бланків, де відмічались виконані замовлення. У статті детально описується процедура видачі книг додому. Для цього у бібліотеці діяло спеціальне бюро. Автор описує процедуру повернення книги до бібліотеки та до книгосховища. Мандичевський вів графік роботи книгосховища, бібліотечних читальних залів, отримання книг. Книги були поділені на групи по призначенню для читання, для затримання у залах на другий день, для передачі у книгосховища і т. д. Автор описує також процедуру ведення різних журналів та їх призначення. Для ефективного контролю кожна група книг (було 7 груп) мала свій каталог, також була можливість порахувати книги. Ці цифри писались в окремий регістр контролю. Далі описується процедура підрахунку книг у всіх семи групах, занесення у відповідні журнали та реєстри. У статті знаходимо відомість про весь процес роботи бібліотеки, графік робочого дня різних категорій працівників бібліотеки. Автор у кінці статті робить висновок, що заходи, які були введені у контроль над обігом книг, дали хороші результати.
І навіть на день нинішній вражає, як могла одна людина за такий короткий час так добре налагодити організацію роботи наукової бібліотеки. А більша частина його нововведень працює і до сьогодні.
1 жовтня 1930 року, після семи років діяльності, ерудований директор Костянтин Мандичевський, у 71-літньому віці залишає цю посаду.

У 1932 році інститут історії та мови Чернівецького університету обрав Костянтина Мандичевського своїм почесним професором за наукову діяльність, заслуги перед культурою Буковини, за участь упродовж багатьох років у роботі крайового музею.
 
Останнім дослідженням, яке вийшло з-під пера невтомного працівника, є щорічник «Оntemierea Bibliotecii Țări» – («Заснування бібліотеки Країни» – Junimea Literară – 1931 – Anul XX. – Nr. 14. 1931 р. – P. 259-282. З нього дізнаємось про те, що крайова бібліотека називалась в офіційній мові Буковини того часу «Biblioteca Țări» – «Бібліотека Країни», створена 1852 року щедрими багатими людьми з Чернівців, Буковини, Молдови та Австрії назагал. Бібліотека налічувала 15000 томів. Це склало фундамент майбутньої університетської бібліотеки, створеної одночасно із заснуванням німецького університету в Чернівцях у 1875 році.
 

А ще він встиг за останні три роки життя створити повний каталог зібрання творів та наукових праць свого старшого брата і опублікував біографічний нарис «Еусебіу Мандичевський», упорядкував його збірник «200 румунських народних пісень». Зібрав низку літературних і рукописних матеріалів про музичне життя Буковини.
Відійшов у вічність Костянтин Мандичевський 14 грудня 1933 року у місті Чернівці і спочиває на православному цвинтарі «Історико – культурний заповідник «Кладовище на Зеленій вулиці».
Світлини є власністю родини Акатріні.

Підготувала Леся Щербанюк