«Душа поезією стала». До 80 річчя від дня народження журналіста, письменника, поета і перекладача - Мірчі Савовича Лютика

Любов шанувальників поезії з вишуканими смаками вдається завоювати далеко не кожному поету. Однак роки проведені в журналістиці серед людей, життєвий досвід та успіхи на педагогічній ниві дозволили чернівецькому поету Мірчі Лютику це зробити. Мабуть тому, що уже на початку свого творчого шляху він зумів віднайти слова, які зачепали тонкі струни серця читачів часописів, в яких він працював, а колеги в журналістських редакціях були його першими неупередженими та об’єктивними критиками, що найкраще розуміли зміст думок, переданий його поетичними рядками. Варто нагадати нашим читачам, що Мірча Лютик з 1967 по 2002 рік працював в Чернівецькій обласній румуномовній газеті “Zorile Bucovinei” (“Зоря Буковини”) і як журналіст, і як відповідальний секретар, а у 2003 році, користуючись незмінним авторитетом своїх колег, стає кореспондентом республіканської румуномовної газети “Concordia” (“Злагода”). Хоча починав свою журналістську кар’єру, після вчителювання в школах Чернівецької області та Молдови, в газетно-видавичому відділі Чернівецького обласного управління по пресі (1965-66) та в Ужгородському видавництві «Карпати», працюючи редактором чернівецького відділення «Карпат» в 1966-67 роках.

В 1962 році в творчому житті поета – початківця - студента історико-філологічного факультету Кишинівського університету відбулася знакова подія – він дебютував у пресі зі своїми статтями та віршами. Однак свою першу поетичну збірку “Вітчизна світла”(“Baştina luminii”) видав лише у 1973. А далі були збірники віршів “Сторожове вікно” (“Fereastră de veghe”), 1978р., “Життєдайність” (“Datul întru fiinţă”), 2000р., «Суть», (“Noimă”, румунською і українською, переклади В. Колодія, 2000р.,“Відлуння вогню” (“Ecou de foc”), румунською і українською, переклади В. Колодія, 2001, “Таємничий пілігрим” (укр. мовою, переклади В. Колодія, 2002р., “Досвітні вогні” (“Înluminări în prour”) і “Мить благословенна”, (“Clipa de graţie”) обидві – 2005р., “Травень з херувимами“Arminden cu heruvimi””, 2011р., “У світлі сповідань”, “În lumina cuminecării” румунською і українською, переклади В. Колодія, 2011, “101 поезія”, (“101 poeme”) 2012р., “Eon în flăcări” (“Палаючий сон”) та “Жертовність творіння”, “Ofrandă întemeietoare” обидві – 2014р.

 Чималий відсоток свого творчого потенціалу та працездатності у напрямку перекладацької діяльності Мірча Лютик віддавав перекладам творів Віталія Колодія на румунську мову. У 2018 році, коли в пам'ять про чернівецького письменника, що пішов з життя три роки тому, Видавничий дім «Букрек» та родина письменника заснували Міжнародну літературну премію ім.В.Колодія, Мірча Лютик був обраний першим її лауреатом, подавши на розгляд журі свою чергову збірку поезій «Зворотні обрії». Цю подію не могли не відзначити місцеві ЗМІ.

Досить плідною є його перекладацька діяльність не лише українських авторів, а й російських, болгарських, прибалтійських, американських, кубинських, словенських та авторів пострадянського простору, серед яких були буряти, калмики, якути, узбеки, представники Карелії. Серед цього творчого доробку є “Вибрані твори” М. Лермонтова у 2 томах та О. Пушкіна в 3 томах, “Севастопольські оповідання” Л. Толстого та переклади романів Ф. Достоєвського і І. Тургенева, оповідання А. Упіта, романи Е. Сінклера та інших авторів. Але особливе місце в перекладацькій діальності Мірчі Лютика посідає українська література. Мірчі Лютику належать переклади роману О. Гончара “Циклон” (1979) та повісті “Бригантина” (1988), які вийшли окремими виданнями та були перевидані у 2011році, роман В. Земляка “Лебедина зграя” та ін. У свій час Мірча Савович брав активну участь у створенні таких хрестоматійно-антологічних видань як “Вибрані сторінки української літератури” (1973), “Сузір’я сердець” (1976), “Збратані ліри”, “Світло серця” (обидва – 1979), “З Дніпрових круч” (українська новела для дітей) та “З української лірики” (обидва – 1986).

                                                                                          Мірча Лютик та Анатолій Добрянський 

Варто торкнутись ще однієї сторінки творчості Мірчі Лютика. Працюючи  в журналістиці він захоплюється сонетом через особливу мелодійність цього  вірша. Невдовзі написані ним  сонети не лише позитивно сприймаються читачами, а  й таким майстром поетичного Слова як  Віталій Колодій, який зумів видати окрему збірку   написаних    вишуканих поезій    та науковцем Анатолієм Добрянським,  що дослідженню світового сонета  присвятив свою наукову дисертацію.

Сонет   об’єднав цих трьох творчих людей на все життя.  "Тому після смерті Буковинського Златоуста, починаючи з 2010 року  в Муніципальній бібліотеці ім. А. Добрянського впродовж багатьох років звучить Сонет   як данина пам’яті Анатолію Добрянському. Віталій Дем’янович разом з Мірчею Лютиком  читали його   в меморіальній кімнаті  Буковинському Златоусту   одразу двома мовами. І то було незабутньо," - розповідає директор книгозбірні  Л. Щербанюк. 

Мірча Лютик читає Сонет у Муніципальній бібліотеці ім.А.Добрянського

На фото:  О.Савчук, Б. Мельничук, В.Михайловський,М.Лютик, В.Колодій)

Мірча Лютик є одним  з фундаторів Чернівецького  товариства  румунської  культури ім. М. Емінеску заснованого в 1989 році. Оскільки  Мірча Савович народився в селі Йорданешти на Глибоччині (29.05.1939р), то наш краянин у своїх творах оспівував не лише красу природи рідної Буковини, а й красу людських відносин та добросусідських взаємин між румунами та українцями. За словами науковця Богдана Мельничука «пафос поета був завжди спрямований проти суєсловів, здатних сіяти розбрат у суспільстві, отруїти людство ненавистю, “замулити джерела і виснажити коріння” всього світлого і величного в житті».

Не міг обійти своєю увагою творчість земляка і чернівецький літературознавець та культуролог - професор Семен Абрамович:Досліджуючи творчість поета, він присвятив йому свої  наступні поетичні рядки : 

 
 
 
Семен Абрамович
ПОСЛАНЕЦЬ

 
 
 
 Присвята поетові Мірчі Лютику
Крізь камінь, ґрунт і товщі вод,
Крізь безлічі світів небесних,
Проходять, мов живий оплот,
Вирують сили безтілесні.

Поет, що тільки поводир,
Людських суєт і справ тутешніх,
Не відчуває їхній вир,
Не впізнає свою Прийдешність.

Ти ж, сивочолий наш мудрець,
Із серцем, сповненим довіри,
Ти знаєш: всякий-бо кінець –
Лише початок щастя й миру.

І на матеріальний світ
Прозорий віршовий серпанок
Ти накладаєш, мов привіт,
Мов сяючий весінній ранок.

І в тих словах твоя душа
Тріпоче, мов метелик ніжний,
На нас, суворих, бідних, грішних,
Ллєш дощ з небесного ковша.

 
Семен Абрамович
СВІТИТИ СЛОВОМ

"Нас усіх, людей старшого покоління, з дитинства примушували непорушно вірити в те, що матеріальний світ – єдина річ, що насправді існує; все інше – химери хворого розуму. Слово – продукт природи-матерії, φύσις, яка чомусь раптом вирішила саму себе усвідомити. У слові «відбивається» оте все, що бачать очі, до чого дотична рука; воно «прив’язане до речей цього світу і віддзеркалює його. І загалом – це лише фізична вібрація повітря, що виникає завдяки роботі голосових зв'язок й набуває умовної семантики в соціумі. Крапка.
Утім, ключовим словом Біблії є ןיאמ (меáїн) – <без> матерії, що нам неймовірно важко уявити. Біблійне уявлення про творіння радикально відрізняється від архаїчної язичницької віри в одвічну і незнищéнну матерію. Світ створено було Божим словом з нічого: «І сказав Бог: "Нехай буде світло!" І настало світло» (Бт. 1: 3). Великий дар Адамові – здатність нарікати імена речам; у цьому – відблиск Творця в людині. Поети-класики відчували себе незмінними учасниками цього таємного священнодійства. Розстріляний більшовиками М. Гумільов писав:

Солнце останавливали словом,
Словом разрушали города.

Мірча Лютик, про якого не треба багато говорити – його всі добре знають! – наш сучасний класик, окраса буковинської літературної панорами, чия творчість сформувалася на порубіжжі двох європейських мов: румунської, в якій живе відлуння шляхетної латині, й української, гнаної й утискуваної століттями, в якій, проте, потужно й необорно звучить лірична мелодія нескореної, вільної душі.
Як людська особистість, поет – втілення інтелігентності. І в авторській позиції його як лірика впадає в очі «велика естетична делікатність» (Л. Ковалець). Тим не менш, мені зараз хочеться привернути увагу до іншого Лютика. Адже життя його пройшло – як і моє, і багатьох інших старших людей, – під червоними прапорами варварства, в смузі настирно й безапеляційно нав’язаного тоталітарною владою «матеріалізму». Та в поетичному космосі Мірчі Лютика усе чіткіше вимальовуються силові лінії, які таємно поєднують матеріальні речі, вимушуючи відчути всю крихкість і вторинність того, що вже навіть у сьогоднішній фізиці втрачає статус корпускулярності й набуває раптом властивостей енергетичного поля – матерія на певних рівнях її дослідження таки щезає.
Матеріальний світ – пейзаж, образи фізичних речей, ба, навіть людські постаті й обличчя – у Лютика начебто розчиняються в серпанку духовного преображення:

На крилах свободи і мрій
В політ відриваюсь гінкий,
Щоб все поєднать на льоту
В нитку пісень золоту.

(Таємничий пілігрим)

І саме ота золота нитка пісень – єдине, що насправді міцне.
Вірш «Творчість» – поетичний маніфест Лютика, творчим методом якого є не «змалювання», не «відбиття» навколишнього, а пошук духовного стрижню того, що навколо нас – і, зрештою, як і ми самі – лише тимчасово існує. Поет шукає основи не в повсякденних справах людей, не в політиці і не в сварах та конфліктах, якими заповнене життя людини дрібного духу. Основа – в глибинах тієї самої природи, яка теж не вічна, а тимчасова, як промова дощу, чутна лише тим, хто має здатність чути. Відсторонення від профанного, плаского й побутового, стан філософської медитації-напівсну – звичайний стан нашого поета.

ТВОРЧІСТЬ
(вірш Мірчі Лютика «Творчість» як розрідження φύσις)
Вгору і вниз – верховинами слів
В сні й наяву… Наяву та у сні.
Вік мій протятий словами дощів.
Ними на листі пишу я пісні.

Море зі слів… Я пливу навпрямки.
Хвилі, як в казку, заводять мене.
З обріїв світять словами піски.
Сонце вгорі – дієсловом сяйне…

В звуках і поглядах – слово росте.
Скільки зосталось ночей там і днів!
Вечір – як слово прощань золоте.
Ранок – і в хорі всі птиці зі слів.


Архетипічний образ Плавця, який долає безодню життєвих небезпек, стає alter ego автора, котрий, мов древній кудесник, розуміє мову хвиль та пісків і, подібно до святого Франциска, чує звернення сонця, що «сяє дієсловом»:

Море зі слів… Я пливу навпрямки.
Хвилі, як в казку, заводять мене.
З обріїв світять словами піски.
Сонце вгорі – дієсловом сяйне…

Мудрість людини, що гідно й змістовно прожила довге життя, не заплямувавши себе участю в смутних спокусах своєї трагічної епохи й зберегла живу душу, викликає щиру й сердечну повагу:

В звуках і поглядах – слово росте.
Скільки зосталось ночей там і днів!
Вечір – як слово прощань золоте.
Ранок – і в хорі всі птиці зі слів.

І це не лише «золоте слово прощань»: така поезія завжди буде ранковим співом, одичним благословенням світові, подякою Тому, хто дає нам це крихке й прекрасне життя, аби ми самі розділили в ньому те, що відійде до тління, а що – належить Вічності".


Плідна творча і громадська праця М. Лютика відзначена Грамотою Верховної Ради України, Міжнародною літературною премією ім. Івана Франка (1995), чернівецькою обласною – ім. Дмитра Загула (1999) та Сидора Воробкевича (2002). Його ім’я внесено до “Золотої книги України” (2002).
 
Поетична присвята та літературна рецензія використана з дозволу професора Семена Абрамовича та Мірчі Лютика . 

Підготувала Г. Мурмилюк